Засади формування стратегії зовнішньої торгівлі

  1. Засади формування стратегії зовнішньої торгівлі

Зовнішня торгівля є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Термін «зовнішня торгівля»  застосується тільки до окремо узятої країни.

Суб'єктами міжнародної торгівлі виступають: країни світу; ТНК; регіональні інтеграційні угруповання.

Об'єктами міжнародної торгівлі можуть бути продукти праці людини: товари і послуги.

У залежності від об'єкта міжнародної торгівлі виділяють дві її форми: міжнародна торгівля товарами та міжнародна торгівля послугами.

Міжнародна торгівля товарами – це форма зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає їх взаємну економічну залежність.

Міжнародна торгівля послугами  – це специфічна форма світових господарських зв'язків з обміну послугами між продавцями і покупцями різних країн.

Міжнародна торгівля товарами є першою і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин. На її стабільне і стійке зростання вплинули наступні фактори:

1)     розвиток МПП і інтернаціоналізація виробництва;

2)       НТР, яка сприяє відновленню основного капіталу, створенню нових галузей економіки, що прискорює реконструкцію старих;

3)       активна діяльність ТНК на світовому ринку;

4)       лібералізація міжнародної торгівлі за допомогою заходів, проведених ГАТТ/СОТ;

5)       розвиток процесів торгово-економічної інтеграції: усунення регіональних бар'єрів, формування загальних ринків, зон вільної торгівлі.

Стан зовнішньої торгівлі характеризується рядом показників:

- величина загального експорту(імпорту)  країни;

- торговельне сальдо країни ;

- величина експорту(імпорту) даного  виду продукції;

- торговельне сальдо країни  з даного виду продукції.

Міжнародну або зовнішню торгівлю характеризують три важливі  чинники: загальний обсяг (товарообіг)міжнародної торгівлі, товарна і географічна структура.

1. Загальний товарообіг. Поділяється на:

- вартісний обсяг, що обчислюється за визначений період часу в поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних курсів. Розрізняють номінальний і реальний вартісні обсяги міжнародної торгівлі. Номінальний звичайно виражається в доларах США в поточних цінах і тому сильно залежить від динаміки обмінного курсу долара до інших валют. Реальний являє собою номінальний обсяг, конвертований у постійні ціни за допомогою дефлятора;

• фізичний обсяг обчислюється в постійних цінах і дозволяє робити необхідні зіставлення і визначати реальну динаміку міжнародної торгівлі.

Ці показники розраховується всіма країнами в національній валюті і переводяться в долари США з  метою міжнародного зіставлення.

2. Товарна структура. Являє собою співвідношення товарних груп у світовому експорті.

3. Географічна структура. Являє собою розподіл торговельних потоків між окремими країнами і їхніми групами, що виділяються або за територіальною, або за організаційною ознакою.

Територіальна географічна  структура – це дані про міжнародну торгівлю країн, що належать до однієї частини світу або до однієї групи.

Організаційна географічна  структура – це дані про міжнародну торгівлю між країнами, що належать до окремих інтеграційних й інших торгово-політичних угруповань або виділені у визначену групу за тими чи іншими критеріями (наприклад, країни-експортери нафти ОПЕК).

 Також міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками:

а) показники обсягів;

б) показники структури;

в) показники динаміки;

г) показники результатів.

Рис. 2.1. Показники міжнародної торгівлі

 

1.2. Політика зовнішньої торгівлі та торговельні бар’єри

Регулювання міжнародної  торгівлі являє собою цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться:

- зміна обсягу експорту й імпорту;

- зміна структури зовнішньої торгівлі;

- забезпечення країни необхідними ресурсами;

- зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Залежно від масштабів  втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську  торгову політику і політику вільної  торгівлі.

Політика вільної торгівлі (free trade) - політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, залишаючи за ринком роль основного регулятора. Однак, це не означає, що держава взагалі  усувається від впливу на цей напрямок господарської діяльності. Воно укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальної свободи своїм суб'єктам, що хазяюють.

Проведення політики вільної  торгівлі дозволяє одержати найбільшу  вигоду від міжнародного економічного обміну в основному країнам економічно більш розвинутим, хоча в чистому  вигляді вона ніколи і ніде не застосовувалася.

Протекціонізм (protectionism) - державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

При протекціонізмі скорочується безробіття. Однак занадто тривале  застосування цієї політики може призвести  і призводить до економічного застою,  оскільки, якщо усунути  іноземну конкуренцію, то послабляється зацікавленість вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня  й ефективності виробництва.

Серед економістів і політиків предметом багатовікового спору є дилема, що краще - протекціонізм, який дає можливість розвиватися національній промисловості, або політика вільної торгівлі, яка дозволяє безпосередньо порівнювати національні витрати виробництва з міжнародними.

У різні періоди історії зовнішньоторговельна практика схилялася то в одну, то в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з екстремальних форм. У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерний відхід від протекціонізму у бік лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі. З початку 70-х років проявилася зворотна тенденція - країни стали відгороджуватися один від одного тарифними і особливо нетарифними бар'єрами, захищаючи свій внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у  відносно вузьких областях. У відносинах з розвиненими країнами - це області сільського господарства, текстилю, одягу і сталі. У торгівлі розвинених країн і країн, що розвиваються - це експорт промислових товарів. У торгівлі країн, що розвиваються між собою - це товари традиційного експорту.

Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:

• селективний протекціонізм - спрямований проти окремих країн  або окремих товарів;

• галузевий протекціонізм - захищає певні галузі, насамперед сільське господарство, в рамках аграрного  протекціонізму;

• колективний протекціонізм - проводиться об'єднаннями країн  відносно країн, в них не входять;

• прихований протекціонізм - здійснюється методами внутрішньої  економічної політики.

Класичним і основним інструментом зовнішньоторговельної політики є  митні тарифи.

Митний тариф – це систематизований перелік ставок мита.

В цілому мито розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони, Відповідно до напряму товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито.

Найбільше економічне значення має сьогодні ввізне мито.

Раніше мито слугувало насамперед фіскальним цілям — формуванню державних доходів. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит і пропозицію. Мотиви нарахування мита сьогодні такі:

- для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив);

- для коригування рівноваги платіжного балансу;

- для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);

- для захисту вітчизняних робочих місць.

Нетарифні бар'єри підрозділяються  на три групи.

1. Міри, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційні мита й ін.

2. Міри адміністративного характеру, що безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування і маркірування і т. п.

3. Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.

Організаційні засади зовнішньоекономічної політики визначаються

національними законодавчими  актами, міжнародними правилами і  звичаями, а також спеціальними міжнародними угодами та різноманітними актами міжнародного права. Оформлення цього правового порядку на національному рівні та його формування на міжнародному рівні через укладання відповідних міжнародних угод і вступ до відповідних міжнародних організацій та договорів є також завданням зовнішньоекономічної політики.

 

1. Концепції зовнішньої торгівлі

 

Основою зовнішньоторговельних  політик держав завжди були концепції  міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку.

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних  галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу  низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають.

Однією з сучасних теорій міжнародної торгівлі є концепція  «технологічного розриву», розроблена американським економістом Майклом  Познером у 1961 р. М. Познер при аналізі міжнародного поділу праці зосередив основну увагу на технологічному факторі. Однак він не намагався подати загальну модель міжнародного поділу праці, що могла б застосовуватися до всіх товарів і країн.

Згідно з концепцією М. Познера, торгівля між країнами може бути викликана технологічними змінами, що виникають в одній з галузей торгуючих країн. Через те, що технічні нововведення спочатку з'являються в одній країні, ця країна набуває порівняльних переваг: ​​нова технологія дозволяє виробляти товари з меншими витратами. Якщо ж нововведення полягає у виробництві нового продукту, то підприємець у країні-новатора протягом певного часу володіє так званою квазімонополією, іншими словами, отримує додатковий прибуток, експортуючи новий товар. Концепція М. Познера, таким чином, припускає, що міжнародна торгівля здійснюється навіть при однаковій наявності у країні факторів виробництва.

В результаті технічних нововведень  утворився технологічний розрив між країнами, що володіють ними, і країнами, які їх не мають. Цей розрив поступово буде долатися, так як інші країни почнуть копіювати нововведення країни-новатора. Однак, поки розрив не подолано, зовнішня торгівля новим товаром чи товаром, виробленим за новою технологією, буде продовжуватися.

Однак для імітації товару потрібен певний час, часовий лаг (time lag), протягом якого відбудеться дифузія технології в інші країни.

Познер виділяв два типи тимчасових лагів щодо поширенні технологій.

Перший тип - це лаг з  боку попиту (demand or reaction lag), тобто часовий період, необхідний для того, щоб споживачі «відповіли», тобто пред'явили попит на новий товар. Чим швидше буде реакція споживачів, тим швидше зростатиме експорт цього товару і тим більше виробників в інших країнах будуть змушені реагувати на конкуренцію, яку спричинила дана інновація.

Другий тип - це імітаційний  лаг (imitation lag), тобто часовий період, необхідний іноземним виробникам для імітації діяльності фірми-інноватора. Вона буде частково залежати від ступеня захисту новації за допомогою патенту (або патентного законодавства) в країні виробника і за її межами. Існування таких тимчасових лагів призводить до зростання торгівлі, заснованої на технологічному розриві, яка називається так тому, що існує часовий лаг у дифузії технологічних знань від виробника-інноватора до виробників в інших країнах.

Ця теорія стверджує, що країна може утримувати позицію провідного експортера на світовому ринку лише за умови постійної інноваційної діяльності.

      Розробляючи  свою теорію, Познер, безумовно, мав на увазі США - країну, яка в 1950-і рр. повною мірою використовувала переваги від володіння передовими технологіями. Познер розглядав випадок, коли американський виробник «виявляв» новий і більш дешевий метод виробництва певного товару. Конкретна інновація давала США тимчасові переваги у витратах на виробництво цього товару. Оскільки знання про те, як виробляти товар дешевше, лише поступово стають доступними іншим країнам, США можуть отримати тимчасову технологічну перевагу протягом певного періоду часу.