Зайнятість і відтворення робочої сили в Україні

    Таким чином, якщо у розвинутих умовах господарювання заробітна плата формується, зазвичай, поза межами суб'єкта господарювання, тобто на ринку праці, і роботодавець має це враховувати при наймі на роботу, то в перехідних умовах національної економіки заробітна плата формується на самому підприємстві, в процесі колективно-договірного регулювання, за якого роботодавець безпосередньо, як одна зі сторін соціального партнерства, може впливати на розмір заробітної плати, прагнучи мінімізувати її розмір з метою зниження витрат на оплату праці і відповідного збільшення за цей рахунок одержаного прибутку.

    Отже, найважливішим напрямом підвищення ціни робочої сили є перехід до ринкових відносин у галузі праці, а також широке запровадження в національній практиці розповсюдженої в зарубіжних країнах системи участі найманих працівників у доходах (прибутках) підприємства. Для цього необхідно розробити оптимальні механізми розподілу колективного доходу (прибутку) суб'єктів господарювання між членами трудового колективу з урахуванням участі кожного у досягненні цього доходу (прибутку).

    Запровадження такої практики та її широке розповсюдження потребуватиме певних змін і в порядку формування фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у напрямі зміни базового показника для формування страхового фонду на випадок безробіття. Цим показником можуть бути або додана вартість, або доходи суб'єкта господарювання.

    Одним зі шляхів вдосконалення формування страхового фонду на випадок безробіття слід вважати встановлення оптимальних розмірів страхових тарифів, які сплачуються роботодавцями і найманими працівниками на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. 3 1 липня 2002 р. було встановлено тариф страхових внесків до цього фонду в розмірі 3,0%, з яких 2,5% мають сплачувати роботодавці від фактичних витрат на оплату праці і 0,5% — наймані працівники від своєї заробітної плати як ціни робочої сили. З, урахуванням зарубіжної практики деяких країн та за умов зниження розмірів оподаткування доходів громадян є доцільним встановити порядок, за якого були б запроваджені однакові ставки відрахувань до Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття як роботодавцями, так і найманими працівниками — по 1,5%.

    Це  дасть змогу зменшити податковий тиск на роботодавця. Введення такого порядку доцільне тільки одночасно  із вдосконаленням системи оподаткування доходів громадян у бік спрощення цієї системи та істотного зниження ставки податку (в середньому до 10-12%). Це, в свою чергу, значною мірою сприятиме детінізації заробітної плати, а, отже, — і збільшенню і обсяг відрахувань до страхових фондів.

    Вже розроблено державну програму зайнятості на 2001-2005 роки. Державна політика у сфері зайнятості та створення нових робочих місць реалізовуватиметься шляхом:

• подальшої реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері. запровадження сприятливого інвестиційного та податкового режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця, в тому числі надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;
• реалізації інвестиційних проектів, якими передбачається створення нових робочих місць на територіях спеціальних (вільних) економічних зон та територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності;
• надання державної підтримки районам, в яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом запровадження особливих режимів приватизації, інвестування, оподаткування та кредитування, а також розроблення і впровадження механізму залучення коштів іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги;
• реалізації політики ефективної підтримки самостійно зайнятого населення, сімейного, малого та середнього підприємництва;
• економічного заохочення підприємців у створенні нових робочих місць для безробітних і підтримки підприємницької ініціативи безробітних;
• розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом, на допоміжних роботах, у приватній сфері послуг тощо;
• розвитку сезонних та громадських робіт;
• сприяння легальній трудовій міграції громадян України;
• визначення галузевих пріоритетів створення нових робочих місць, що пов'язане з державною підтримкою галузей, які здатні забезпечити максимально швидке збільшення обсягів валового внутрішнього продукту, визначають рівень економічної безпеки України, створюють матеріально-технічну базу виробництва, забезпечують функціонування інфраструктурних систем, задовольняють першочергові потреби населення.

    Регіональні пріоритети щодо створення робочих місць визначатимуться з урахуванням: рівня зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку в регіоні; рівня життя населення регіону; гостроти соціальної напруженості в регіоні.

    З метою зменшення рівня безробіття працездатного населення працездатного віку здійснюватиметься створення робочих місць у регіонах з найвищим рівнем зростання безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) незайнятого населення. Це насамперед Іршавський район Закарпатської обл., Городнянський район Чернігівської обл., Дубровицький район Рівненської обл., Перемишлянський район Львівської обл., Турійський район Волинської обл., Радомишльський район Житомирської обл., Городищенський район Черкаської обл..

    Проблема  працевлаштування молоді та використання дитячої праці також законодавчо врегульована. Сьогодні більш ефективно вирішувати завдання щодо працевлаштування молоді можна за допомогою системи економічного стимулювання підприємств, установ, організацій та системи стимулювання само зайнятості і розвитку підприємницької ініціативи молоді.

     Сприяння  розвитку само зайнятості та підприємницької діяльності молоді — це один з найбільш перспективних шляхів здійснення активної політики зайнятості. Це пов'язано з тим, що молодь, в переважній більшості, досить позитивно ставиться до ринкових форм господарювання, більш активна і здатна до підприємництва.

       В Україні поки що не існує  окремої цілеспрямованої Національної  програми щодо запобігання та  поступового викорінення найгірших  форм праці дітей. Але Уряд України та неурядові структури постійно докладають зусиль, спрямованих на покращення становища дітей, сприяння їх розвитку, протидію надмірному використанню дитячої праці, що шкодить здоров'ю і розвиткові дитини. Розробка та реалізація Концепції національної політики стосовно дитячої праці та Національного плану дій з її виконання дозволить у перспективі зробити ситуацію з дитячою зайнятістю контрольованою.

     Одним із серйозних кроків на шляху вирішення  проблеми дитячої праці була ратифікація в 2003 році Урядом України Конвенції Міжнародної організації праці (№ 182) „Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”.

     Для сприяння дій Уряду щодо виконання  зобов'язань, окреслених цією Конвенцією, в Україні розпочато виконання Міжнародної програми з викорінення найгірших форм дитячої праці. Головною метою реалізації цієї програми є створення та відпрацювання механізмів щодо запобігання і поступового викорінення найгірших проявів  дитячої праці в Україні. В цілому чинне законодавство України стосовно дитячої праці заслуговує позитивної оцінки. Разом з тим, існує нагальна потреба у розробці дієвого механізму контролю за його виконанням на практиці. Удосконалення цього механізму повинне, в першу чергу, сприяти соціальному захисту дітей з найбільш уразливих категорій сімей, дотриманню законодавства про працю дітей, насамперед у неформальному секторі економіки.

     Отже  держава не стоїть осторонь проблем  зайнятості, а розробляє такі заходи щодо збільшення пропозиції робочих  місць як створення економічної зацікавленості в розширенні зайнятості молоді та інших соціально незахищених осіб; економічно стимулює до створення робочих місць для працевлаштування безробітних та інших категорій незайнятого населення; створює економічну зацікавленість безробітних в організації підприємницької діяльності, тобто само зайнятості; сприяє створенню робочих місць шляхом розвитку підприємств малого бізнесу або ремісництва. 
 
 
 
 
 
 

Висновки  та пропозиції

    У даній курсовій роботі було розглянуто проблему зайнятості та відтворення населення. Для того, щоб мати вплив на процеси відтворення та забезпечити його зайнятість, ми повинні займатись вивченням трудових ресурсів. До трудових ресурсів можна віднести ту частину працездатного населення, яка має як фізичні, так і розумові здібності та знання, які є необхідними для здійснення корисної для суспільства діяльності.

    Отже  з виникненням поняття „трудові ресурси” починає виникати таке поняття  як „зайнятість”. Зайнятість населення  являє собою діяльність частини населення щодо створення національного доходу.  Проблема зайнятості є однією з найбільш гострих проблем нашої держави. Для її вирішення потрібна виважена соціально-економічна політика держави, спрямована на використання глобальних тенденцій у прискореному розвитку передових галузей економіки.

      Зайнятість в Україні ми можемо  розглядати на прикладі різних  груп населення: жінок, молоді, дітей, а також інвалідів. Зараз  в Україні виникла кризова  ситуація, оскільки відбувається  недостатнє інвестування практично  всіх галузей економіки. Внаслідок цього було скорочено працівників переробного комплексу. Найбільш постраждали легка, текстильна, а також харчова промисловості, де, як ми знаємо, основну частку працюючих становлять саме жінки.

    Втративши змогу заробляти, незайняте населення, шукаючи роботу, погоджується працювати в несприятливих умовах і при цьому отримувати низьку заробітну плату.

      Відомо, що 100% зайнятості немає в  жодній країні, як наслідок виникає  таке явище як безробіття, яке  спричиняє виникнення бідності населення, що є свідченням порушень прав людини на справедливу винагороду за працю. Виникає явище „стратегії виживання”, що призводить до істотного перевищення тривалості робочого дня, роботи в несприятливих умовах, практичної відсутності відпочинку і дозвілля, результатом цього є погіршення стану здоров’я людей. А це, в свою чергу, призводить до зменшення тривалості життя і розповсюдженню захворювань.

    Політика  держави щодо проблеми зайнятості проводиться  згідно Законів  України  „Про зайнятість населення”, ”Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування”, “Про затвердження  Державної програми зайнятості населення на 2001—2005 роки.

    Про всебічний розвиток підприємництва і збільшення кількості робочих  місць було наголошено в Указі Президента України від 15 липня 2000р „Про заходи забезпечення підтримки та подальшого розвитку підприємницької діяльності”.

    Протягом 2001-2006 років передбачається здійснювати бронювання робочих місць на діючих підприємствах, відповідно до законодавства, а також стягнення штрафів, відповідно до закону про роботодавців, що не забезпечують працевлаштування працездатних громадян, які потребують соціального захисту

    Як  ми знаємо, дотації роботодавцям на створення робочих місць забезпечують додаткові гарантії зайнятості та розширення можливостей працевлаштування громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

    Таким чином, у сучасній економічній ситуації в Україні пріоритетними напрямами на найближчий період мають бути:

• Послідовне підвищення мінімального розміру оплати праці й поетапне наближення до максимального рівня прожиткового мінімуму.
• Створення правових, економічних і організаційних умов, що забезпечують своєчасну й повну виплату заробітної плати.
• Законодавче закріплення за працівниками права на захист у випадку затримки заробітної плати.
• Зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, а також стимулювання малого й середнього бізнесу.
• Координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної й соціальної політики на основі державної та регіональної програм зайнятості.
• Міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.
• Обов’язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору для запобігання втрати доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості.
• Підвищення ефективної системи соціальної підтримки найбільш уразливих і незахищених верств населення та надання державних соціальних допомог.