Зайнятість і відтворення робочої сили в Україні

    Статистичний  щорічник України за 2003 рік ст.389

        Отже, на даному етапі важливою проблемою економічної науки і першочерговим завданням соціально-економічної політики будь-якої держави, в тому числі і нашої, є досягнення повної та ефективної зайнятості. Це означає відповідність попиту на робочі місця - пропозиції робочої сили. Така збалансованість дає змогу забезпечити високі результати  в масштабі всієї економіки, так як вони базуються на науково-технічних досягненнях та високій продуктивності праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 

   2. Проблеми зайнятості різних груп населення в Україні 

    На  сьогоднішній день в Україні основними  проблемами  зайнятості є працевлаштування жінок, молоді, інвалідів та використання дитячої праці.

    Згідно  з конвенцією ООН „Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” важливою являється політика держави стосовно надання жінкам на рівні з чоловіками прав для того, щоб реалізувати себе у всіх сферах життя. Проте зараз ми бачимо, що жінці тяжче знайти роботу і вона опиняється поза активним суспільним життям. Причиною цього є недостатнє фінансування таких галузей промисловості як: харчова, легка, текстильна, тобто саме ті галузі, де більшу частину становлять жінки. Становище жінки на даному етапі розвитку суспільства є тяжким. За даними статистики на промисловості працює більше 70%. У медичній, хімічній, борошно-круп’яній та нафтохімічній галузях промисловості від 22% до 41% жінок, тобто в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам працює понад 550тис. жінок.

    Повільно знижується питома вага жінок, які зайняті на робочих місцях, що пов’язані із сортуванням, укладанням, розфасовкою продукції.

    Одночасно існує проблема забезпечення спецодягом та іншими засобами індивідуального  захисту, що призводить до травматизму  та смертельних випадків. Але рівень травматизму серед жінок у 3,5 рази нижчий, ніж у чоловіків.

    На  початок 2003 року на кожне вільне робоче місце претендували 24 особи. Під  тиском різних обставин жінки прагнуть одержати будь-яку роботу, щоб забезпечити  свою сім’ю. Вони зайняті у вугільній, металургійній промисловості, а також у важкому машинобудуванні. В 4-х найрозвинутіших промислових областях України – Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській зосереджено 43% жінок.

    В приватній сфері господарювання зосереджено лише 2% основних фондів і близько 22% усієї сукупної робочої сили, це свідчить про неефективну зайнятість. Причому у цій сфері жінок на 20% більше, ніж чоловіків. Якщо в державному секторі частка жінок віком 20-29 років сягає 40%, то серед приватних понад 56%, а на індивідуальних та сімейних підприємствах – більше ніж 60%.

    Становище жінок України на ринку праці  визначається:

• Прискореними масштабами вивільнення жінок із підприємств та організацій;
• Набагато більшим навантаженням на одну жіночу вакансію порівняно з чоловічим показником;
• Ускладненням процесу працевлаштування жінок.

    Діаграма 2

Статистичний  щорічник України за 2003 рік.ст.396 

    Спираючись  на дані діаграми 2 ми бачимо, що жінкам дуже важко знайти роботу, тому що на ринку праці існує значний попит на чоловічу робочу силу і порівняно з цим зовсім незначний на жіночу.

    Діаграма 3

    Статистичний  щорічник України за 2003 рік. Ст.397. 

    З діаграми 3 ми бачимо, що пропозиція жіночої робочої сили на ринку праці перевищує пропозицію чоловічої робочої сили.

    Проаналізувавши діаграми 2 і 3, можна зробити висновок, що пропозиція робочої сили жінок  перевищує попит на неї. Тому питання  щодо забезпечення зайнятості жінок  потребує урядового втручання, активізації дій організаційних структур, які відповідають за впровадження в життя політики забезпечення трудової діяльності жінок, одночасно зменшуючи безробіття.

     Ще  однією проблемою зайнятості є вихід  молоді на ринок праці після закінчення навчання. Як правило, на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації їх трудового потенціалу. В цьому молоді має допомогти держава. Так, наприклад, особи у віці 15-29 років (які у 2003р. становили майже 28% економічно активного населення у працездатному віці) більше за всіх потерпають через відсутність роботи. Рівень зайнятості суттєво зменшився серед молоді у віці 15-19 років (з 12,6% у 1999р. до 8,6% у 2003 p.). ( Див. табл.1). Така ситуація пояснюється тим, що поступова стабілізація економіки і впровадження нових технологій потребує кваліфікованих працівників, а молодь у віці 15-19-років, як правило, не набула ще відповідного рівня досвіду, освіти і кваліфікації. Загалом у 2003 р. чисельність економічно-активної молоді у віці 15-29 років (порівняно з 1999 р.) зменшилась на 104,2 тисосіб, або на 1,7% і становила 5923 тис.осіб. Рівень безробіття молоді у 2003 р. становив 16,8% проти 11,8% для всього працездатного населення України. Зросла в цілому і чисельність економічно неактивного населення (на 215,2 тис.осіб), в тому числі молоді (на 102,6 тис.осіб, або на 1%).

     Таблиця1 

Рівень  зайнятості молоді в  Україні у 1999-2003pp. за віковими групами, %

                                                              Україна: аспекти праці. 2004 №4 ст15 

      У Конституції України ст.43 закріплено  право кожного громадянина на  працю, а держава виступає гарантом виконання цих прав. У 2004р., відповідно до закону України „Про зайнятість населення”, хотіли працевлаштуватися 33,6 тис молодих осіб, які закінчили навчання у середніх загальноосвітніх школах та професійно-технічних закладах освіти; дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків; осіб, яким виповнилось 15 років, і які, за згодою одного з батьків приймаються на спеціалізовані робочі місця. Рівень працевлаштування молоді в 2004р становив 31,2%, в тому числі на заброньовані робочі місця – 20,%. Тому можна сказати, що система бронювання робочих місць в Україні не адаптована до ринкових відносин.

    Сьогодні  більш ефективно вирішувати питання  щодо працевлаштування молоді можна  за допомогою системи економічного стимулювання підприємств, а також  системи розвитку підприємницької ініціативи молоді, оскільки вона є більш активною і здатною до підприємництва.

     10 січня 2001р було затверджено  „Порядок надання роботодавцю  дотації на створення додаткових  робочих місць для працевлаштування  безробітних”. Цей порядок передбачає захищеність від дострокового звільнення молоді, яка отримує перше місце за направленням державної служби зайнятості:

• Особам, які досягли 15-ти років і можуть, отримавши згоду одного з батьків (чи особи, що їх заміняє), прийматись на роботу строком понад 2 роки;
• Дітям-сиротам, які залишилися без піклування батьків;
• Особам, які закінчили навчання у загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації;
• Особам, які звільнені зі строкової військової чи невійськової служби;
• Безробітним, що знаходились на обліку в державній службі зайнятості не менше 6 місяців.

     Такі  дотації надаються щомісяця протягом року, якщо трудовий договір з цим  працівником не буде розірвано, у  зв’язку зі скороченням чисельності  працівників упродовж 2-х років.

     Слід  сказати, що законодавством передбачено  широкі правові гарантії щодо зайнятості та працевлаштування молоді, декларується підтримка її підприємницької діяльності та само зайнятості. Але наявність  багатьох правових передумов ще  не  забезпечує їх реального виконання. Недосконалість механізму реалізації цих державних гарантій призводить до невиконання вимог законодавства. Серед таких недоліків розрізняють:

• Недостатня зацікавленість роботодавця у забезпеченні роботою молоді, створення для неї робочих місць;
• Спрямованість законодавства про зайнятість переважно на захист від безробіття, в той час як основний акцент варто робити на створення відповідних умов;
• Відсутність передумов створення робочих місць, а саме соціально-економічних та організаційно-технічних умов для ефективного використання праці молоді.

    В Україні низький рівень зайнятості інвалідів, зумовлений  соціально-економічною кризою 1990-1999рр, недосконалістю чинного законодавства; недостатнім фінансуванням заходів щодо професійної реабілітації (психологічної підтримки, профорієнтації, профнавчання); недостатнім створенням  робочих місць для працевлаштування інвалідів.

    Нині  в Україні мешкає 2,66 млн. інвалідів (5% чисельності усього населення), тому однією з важливих передумов забезпечення зайнятості інвалідів є їх професійна реабілітація (психологічна підтримка, професійне навчання та професійна орієнтація).

    Економічним підґрунтям, що може забезпечити підвищення рівня працевлаштування, а в результаті – зайнятості інвалідів, є реальне зростання обсягів виробництва продукції в усіх сферах і галузях економіки.

    На  сьогодні в Україні ми можемо досягти  зростання чисельності зайнятих інвалідів за такими напрямками

• використання гнучких форм організації  праці (скороченого робочого тижня, скороченого робочого дня, роботи за тимчасовою трудовою угодою);
• збільшення чисельності інвалідів, що будуть зайняті надомною працею;
• розширення використання праці інвалідів на підприємствах із звичайними умовами виробництва, як на звичайних, так і на спеціалізованих робочих місцях;
• зростання числа працюючих інвалідів на спеціалізованих підприємствах, у цехах, на дільницях, навчально-виробничих підприємствах;
• сприяння розвитку підприємницької діяльності та різних видів самозайнятості, в тому числі інвалідно-трудової діяльності, фермерства тощо.

    Враховуючи  досвід інших країн щодо створення  ефективного механізму фінансово-економічної заінтересованості роботодавців у найманні інвалідів, стимулювання суб'єктів господарювання до працевлаштування та забезпечення зайнятості інвалідів, для України можна запропонувати такі основні напрями:

    - надання кредитів та субсидій  роботодавцям з метою компенсації  заробітної плати для інвалідів;

    - пільгове оподаткування підприємств  усіх форм власності й відомчого  підпорядкування, де працюють інваліди.

• необхідно законодавчо встановити нормативи (процент від зарплати) й тривалість надання субсидій роботодавцям для компенсації зарплати інвалідам, а також джерела її фінансування. (наприклад, кошти Фонду соціального захисту інвалідів).

    Основними перспективними напрямами забезпечення підвищення рівня зайнятості інвалідів  в Україні є:

    - зростання обсягів виробництва  конкурентоспроможної продукції  в усіх галузях, сферах економіки  країни та рентабельності виробництв;

• створення ефективної системи професійної реабілітації та зайнятості інвалідів;
• розроблення й запровадження ефективного фінансово-економічного механізму заохочення роботодавців до найму на роботу інвалідів
• налагодження систематичної, взаємоузгодженої, співпраці органів виконавчої влади, служби зайнятості населення, громадських організацій інвалідів з роботодавцями та їх об'єднаннями;
• вдосконалення статистичної звітності, інформаційно-довідкової системи.