Вплив держави на умови формування економічної рівноваги

Останній, третій, період ознаменувався відновленням економічного зростання та зниженням темпів інфляції.

Серед важливих факторів прогресу – заборона так званих бюджетних взаємозаліків та скасування більшості податкових пільг.

Упродовж зазначеного  періоду бюджет складався із незначним  дефіцитом, фінансування якого забезпечувалося  в основному з надходжень від  приватизації. Державний борг протягом цих років постійно знижувався. Уряд скоротив свої витрати, а бюджет уперше почав виконуватися майже на 100 відсотків.

Економіка стабілізувалася. Поліпшення зовнішньої цінової кон’юктури сприяло стійкому зростанню ВВП. Активізувалися інвестиційні процеси. Гривня ревальвувала відносно долара США. Збільшилися обсяги валютних резервів НБУ. Відсоткові ставки певною мірою знизилися, маржа між ними за банківськими позиками та вкладами поступово зменшувалася і на кінець 2003 року становила 6.1 відсоткового пункту. Зростала пропозиція грошей, поліпшилася їх структура, що привело до підвищення рівня монетизації економіки. Зростання реальних доходів населення посилило його схильність до заощаджень, зміцнилася довіра до банківської системи. Банки в свою чергу, скоротивши частку позичок урядові, почали більшою мірою кредитувати реальний сектор. Причому останнім часом дуже швидкими темпами нарощувалися обсяги довгострокового кредитування, я ставки за кредитами завдяки зниженню інфляції хоч і незначно, а все ж зменшувалися. Суттєво збільшувалися обсяги кредитування населення, особливо у сфері житлового будівництва. Поліпшення фінансового посередництва сприяло розгортанню виробництва, а відтак – наповненню ресурсної частини бюджету. Хоча частка внутрішнього банківського кредитування у ВВП залишалася значно нижчою, ніж аналогічний показник в економічно розвинутих країнах, стійкі тенденції до зростання свідчили про позитивні зрушення.

Основні засади  грошово-кредитної  політики   на   2010   рік враховували    тенденції    розвитку   вітчизняної   економіки   та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової   сфери   та   систему   заходів  монетарної  політики, спрямованих на  забезпечення  стабільності  національної  грошової одиниці,  сприяння  відновленню економіки та стійкості банківської системи.

На жаль, у вітчизняній  фіскальній та монетарній політиці є  і невирішені проблеми. Багато з  них пов’язані з недостатньою узгодженістю цієї політики, зокрема  з прогалинами в координації дій уряду та Національного банку, спрямованих на регулювання ліквідності на фінансовому ринку.

Серед сфер, які становлять для Національного банку та уряду  обопільний інтерес – ринок державних  цінних паперів. На нього Кабінет  Міністрів та НБУ виходять разом, впливаючи на попит та пропозицію грошей, а відтак - на рух коштів на рахунках уряду в центробанку, що інколи спричинює різкі зміни і в монетарній базі.

Зауважу, що і Національний банк, і Міністерство фінансів, розробляючи свої річні плани монетарної та фіскальної політики, користуються прогнозними макроекономічними показниками загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрів економічного і соціального розвитку України, які розробляються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і містять прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного і торгівельного балансів.

Купівля Національним банком облігацій внутрішніх державних  позик на відкритому ринку є опосередкованою грошовою емісією. Вона впливає на коррахунки банків у НБУ і теж змінює грошову базу. Завдяки операціям на відкритому ринку Національний банк може збільшувати обсяг пропозиції грошей в економіці (або, навпаки, вилучати надлишкову грошову масу), впливати на рівень відсоткових ставок, на зростання платоспроможного попиту, на рівень інфляції. Регулювання обсягу грошової маси за допомогою операцій із цінними паперами на відкритому ринку є одним із найпотужніших інструментів грошово кредитної політики.

Міністерство фінансів України, виконуючи операції з обслуговування державного боргу (пов’язані з розміщенням  та погашенням державних цінних паперів, виплатою доходу за ними), впливає на зміну обсягу коштів уряду на рахунках у НБУ, а отже, і на монетарну базу. Змінюючи залишки своїх коштів на зазначених рахунках, уряд теж опосередковано впливає на грошову базу, а відтак – на рівень інфляції, курс гривні, вартість грошей.

 

Як відомо, валютні  кошти уряду на рахунках у центробанку  враховуються і при обчисленні міжнародних резервів. Тому операції, які проводить уряд за зовнішнім боргом, впливають на величину міжнародних резервів Національного банку, а оскільки вони є джерелом формування монетарної бази, то й на неї також.

Нині в структурі загального державного боргу зростає частка саме зовнішнього, що збільшує ризики для міжнародних резервів НБУ. З огляду на це Національний банк змушений збільшувати свої міжнародні резерви.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Державне регулювання  економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних та соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Раціональна державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання і не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам здатність більш цілеспрямовано і ефективно впливати на економічний розвиток. Державне регулювання економіки – це суб’єктивний фактор економіки, тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулюючих функцій враховує об’єктивні економічні закони.

В умовах розвинутого  ринку державне регулювання економіки  – це втручання не в ринковий механізм, а а передумови та побічні наслідки його функціонування. Держава коригує ринковий механізм в тому випадку, коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці.

Діяльність державного сектора реалізується через державні закупки, трансферти, прямі та непрямі податки, державний бюджет та державний борг, позики, розподіл податкового тягаря.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. –К., 1997.
2. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред. З. Ватаманюка та

          С. Панчишина. – К.: Альтернативи, 2001.

3. Макроекономіка: Навч. посібник / за заг.ред. проф.Буряка П.Ю. та Гупала О.Г. – К.: «Хай-Тек Прес», 2010.
4. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005.
5. Семюелсон П.,  Нордгауз В. Макроекономіка. – К.: Основи, 1995.