Вплив держави на умови формування економічної рівноваги

 

 

4. Монетарна  політика та її основні інструменти

Усі цілі монетарної політики поділяються на кінцеві та проміжні. Кінцеві цілі — це такі макроекономічні змінні, які характеризують загальні результати функціонування національної економіки і на досягнення яких монетарна політика має спрямовувати весь комплекс своїх заходів. До таких цілей належать зростання реального ВВП, зменшення безробіття та зниження інфляції. Окремі кінцеві цілі можуть суперечити одна одній. Так якщо зростання реального ВВП узгоджується зі зниженням безробіття, то зменшення інфляції може суперечити зростанню реального ВВП і зниженню безробіття. Конфлікт цілей монетарна політика може розв’язувати лише на основі принципу пріоритетів.

Монетарна політика спирається на певний ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, в якому кінцеві цілі є завершальною ланкою. Тому вона не може впливати на кінцеві цілі безпосередньо. Для цього використовуються проміжні цілі. До них належать такі макроекономічні змінні, які опосередковують вплив інструментів монетарної політики на кінцеві цілі. Це, зокрема, пропозиція грошей, процентна ставка, обсяг кредитування, рівень заборгованості тощо. Головними серед них є пропозиція грошей та процентна ставка. Але проміжні цілі, як правило, не узгоджуються між собою. Тому проблема вибору проміжних цілей вирішується залежно від пріоритету відповідних їм кінцевих цілей. Для досягнення цілей монетарної політики центральний банк застосовує низку інструментів, головними серед яких є: операції на відкритому ринку, операції на валютному ринку, облікова ставка, нормативи обов’язкового резервування.

Операції на відкритому ринку — це купівля-продаж центральним банком цінних паперів на відкритому ринку. До таких цінних паперів належать облігації внутрішньої державної позики, облігації зовнішньої державної позики, депозитні сертифікати центрального банку. За допомогою цих операцій центральний банк впливає на банківські резерви і в такий спосіб змінює пропозицію грошей. Операції на валютному ринку — це валютні інтервенції, здійснювані у формі купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти. Ці операції також безпосередньо впливають на банківські резерви, що дає змогу змінювати пропозицію грошей. Облікова ставка — це процентна ставка, за якою центральний банк надає кредити комерційним банкам. Змінюючи облікову ставку, він регулює попит комерційних банків на свої кредити і в такий спосіб впливає на їхні резерви і пропозицію грошей. Нормативи обов’язкового резервування — це мінімальні норми депозитів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках центрального банку. Змінюючи ці нормативи, центральний банк змінює банківські надлишкові резерви та грошовий мультиплікатор і у підсумку пропозицію грошей.

Серед усіх каналів монетарного  передатного механізму найбільш визнаним є канал «процентна ставка—інвестиції». Тому саме на нього спираються для визначення наслідків впливу монетарної політики на економіку. У форматі графічної моделі AD – AS аналіз наслідків монетарної політики в короткостроковому і довгостроковому періодах доцільно розглядати окремо. Згідно з моделлю AD – AS у короткостроковому періоді монетарна експансія викликає такі основні наслідки: зниження процентної ставки, збільшення реального ВВП, зростання цін (інфляція).

Для аналізу наслідків впливу на економіку монетарної експансії в короткостроковому періоді крім моделі AD – AS використаємо також ще дві графічні моделі, які дають змогу пояснити зміни, що відбуваються в моделі AD – AS. Тому на рис. 13.1 наведено три графічні моделі: рис. 13.1а відображує ринок грошей, рис. 13.1б — графік інвестицій, рис. 13.1в — модель AD – AS.

Припустимо, що початково ринок грошей знаходиться у стані рівноваги в точці Т1. У цій точці крива пропозиції грошей ( ) перетинається з кривою попиту на гроші ( ), внаслідок чого рівноважне значення реальної процентної ставки дорівнює r1. Рисунок 13.1б унаочнює обернену залежність між процентною ставкою (r1) та інвесторами (І1). Даний рівень інвестицій поряд з іншими компонентами сукупного попиту визначає розміщення кривої сукупного попиту (АD1) і початкову рівновагу на товарному ринку в точці Т1, що знаходить своє відображення на рис. 13.1в.

Рис. 13.1 Вплив монетарної експансії на економіку в короткостроковому періоді

 

Тепер припустимо, що центральний банк застосував експансіоніську політику і збільшив пропозицію грошей. Графічно на рис. 13.1а це проявляється через переміщення кривої пропозиції грошей у положення , що спричинює відповідне зниження процентної ставки. Під впливом зниження процентної ставки зростають інвестиції (рис. 13.1б). Приріст інвестицій, у свою чергу, примушує переміститися вправо криву сукупного попиту (рис. 13.1в). У відповідь на зростання сукупного попиту відбувається як збільшення реального ВВП, так і підвищення цін. За таких умов точка економічної рівноваги переміщується вздовж кривої сукупної пропозиції вправо (рис.13.1в).

Проте на цьому процес пристосування економіки до нового рівня пропозиції грошей не завершується. В міру зростання реального ВВП збільшиться попит на гроші

ΔΜd = k × ΔY,

що викличе переміщення його кривої вправо від положення у положення . Таке переміщення кривої попиту на гроші обмежить рух процентної ставки вниз, викликаний збільшенням пропозиції грошей. Але воно не може повністю нейтралізувати її зниження.

У підсумку під впливом прямих і зворотних процесів рівновага на грошовому ринку встановиться в точці Т2, в якій крива перетинається з кривою , а рівноважна процентна ставка становить r2. Новому рівноважному стану на грошовому ринку відповідають інвестиції на рівні І2 (рис. 13.1б). З урахуванням їх величини крива сукупного попиту переміщується в положення АD2, а економічна рівновага — в нову точку — Т2, відповідно до якої реальний ВВП збільшується до Y2, а ціни зростають до Р2 .(рис. 13.1в).

Підсумовуючи, можна виділити три наслідки експансіоністської монетарної політики в короткостроковому періоді:

1)зниження номінальної  і реальної процентних ставок;

2)збільшення  номінального і реального ВВП;

3)підвищення  цін (інфляція).

Такі наслідки монетарної експансії відповідають сучасній кейнсіанській теорії, згідно з якою в короткостроковому періоді  крива сукупної пропозиції має додатний нахил.

Особливість довгострокового періоду, як відомо, полягає в тому, що в межах цього періоду ціни і заробітна плата здатні адекватно відреагувати на зміну сукупного попиту і відновити повну зайнятість. Така властивість довгострокового періоду відповідає класичній теорії, згідно з якою крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, що бере свій початок у точці потенційного ВВП.

 

Рис. 13.2 Вплив монетарної експансії на економікув довгостроковому періоді

 

Знову розглянемо монетарну експансію. Для аналізу її наслідків у довгостроковому періоді обмежимося лише використанням моделі AD – AS, наведеної на рис. 13.2. Нехай початковий рівноважний стан в економіці за повної зайнятості знаходиться в точці Т1, де крива сукупного попиту (AD1) перетинається з кривою довгострокової сукупної пропозиції (ASL). Тепер припустимо, що центральний банк збільшив номінальну пропозицію грошей. Згідно з передатним механізмом монетарної політики це спрямує сукупний попит до зростання, що перемістить його криву вправо в положення AD2, а товарні ціни підніме до Р2.

У короткостроковому періоді монетарна експансія спричинює зниження реальної процентної ставки, збільшення інвестицій і зростання реального ВВП (див. рис. 13.1в). У довгостроковому періоді збільшення обсягів виробництва не відбувається. Це пояснюється тим, що протягом цього періоду номінальна заробітна плата адекватно зреагує на зміну товарних цін і збільшиться пропорційно їх зростанню. Тому не змінюється реальна заробітна плата, яка, як і раніше, утримує рівновагу на ринку праці на умовах повної зайнятості. Це унеможливлює відхилення короткострокової сукупної пропозиції від довгострокової, внаслідок чого обсяг реального ВВП підтримується на потенційному рівні.

Отже, в довгостроковому періоді монетарна експансія не здатна збільшити сукупну пропозицію. Але вона збурює сукупний попит, який здатний номінально збільшуватися, допоки у зв’язку зі зростанням цін не зрівняється із сукупною пропозицією. Це відбудеться в точці Т2, в якій забезпечується повна зайнятість. У цій точці ціни зростуть у точній пропорції зі зростанням номінальної кількості грошей. Наприклад, якщо кількість грошей в обігу збільшується на 10 %, то і ціни в довгостроковому періоді зростають також на 10 %.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Становлення монетарної та фіскальної політики в Україні

Після розпаду Радянського Союзу держави, які утворилися на його теренах, зіткнулися з багатьма проблемами, спричиненими розривом налагоджених економічних зв’язків. Спостерігалося значне падіння виробництва, інфляційні сплески, погіршення добробуту і соціальної захищеності населення. Назріла гостра потреба у здійсненні структурних змін в економіці. Не була винятком і Україна. Чимало проблем, які виникали у фінансовому секторі в перші роки державної незалежності, стали наслідком неузгодженості тогочасної грошово-кредитної та бюджетної політики. Окремі із цих проблем залишаються актуальними досі.

Процес становлення  і налагодження взаємозв’язків між  монетарною і фіскальною політикою  в Україні можна умовно поділити на три основних етапи:

1. М’яка монетарна  політика та м’яка фіскальна політика (1992-1995роки)

У цей період гроші  Національного банку були майже  єдиним джерелом фінансування дефіциту бюджету, що за своєю суттю було емісійним  кредитуванням уряду. Дефіцит бюджету  досягав двозначних значень. Так, у 1992році він становив майже 14% від ВВП. Вливання в економіку через бюджетну систему та пряме кредитування НБУ суб’єктів економіки емісійними грошима врешті-решт призвели до гіперінфляції, пік якої припав на 1993рік, коли вона сягнула (грудень відносно грудня) 10 257 відсотків.

Обсяги готівки, що перебуває  в обігу, за цей же період зросли в 9 тисяч разів. Висока інфляція знівелювала  реальні доходи населення, що фактично призвело до знищення депозитів фізичних осіб у банках.

У цей час банківська система країни робила лише перші кроки. У жорстких умовах становлення багато новостворених або трансформованих банківських установ виявилися практично безпорадними: досвіду роботи в умовах ринкової економіки вони майже не мали, зате успадкували ненадійні кредити і борги.

Високі темпи інфляції зумовили швидке зростання номінального ВВП. Проте емісія грошей не могла забезпечити збільшення грошової маси відповідними темпами, а монетизація економіки за аналізований період знизилася на 18.1 відсоткового пункту, досягнувши позначки 9.3%. З іншого боку, величезні грошові потоки, які надходили на валютний ринок, знецінили національну валюту, що в умовах зростаючого імпорту ще більше підштовхнуло до підвищення цін.

Кошти бюджету (а вони були не значними) щедро витрачалися  на дотації та субсидії. Емісійні ж кошти НБУ – "проїдалися". Державний борг України в 1994-1995 роках становив більш як половину валового внутрішнього продукту. Водночас було здійснено лібералізацію цін, що теж прискорило зростання інфляції.

 

         2.  Жорстка монетарна політика та м’яка фіскальна політика (1996-1999роки)

Другий умовний період ознаменувався грошовою реформою –  запровадженням повноцінної національної валюти – гривні. Їй передувала відповідна підготовка: Національний банк посилив  вимоги до учасників фінансового ринку, припинив безпосереднє кредитування уряду та суб’єктів економіки, вжив цілу низку інших заходів, в результаті впровадження яких темпи зростання інфляції суттєво знизилися. Уповільнилися й темпи збільшення грошової бази та маси. Дефіцит грошей спричинив підвищення процентних ставок. Банки одержали можливість заробляти на високій маржі між вартістю депозитних ресурсів та позик. Подорожчання грошей спровокувало "розквіт" бартеру, взаємозаліків та інших грошових замінників. Нерівномірність податкового навантаження і високі податкові ставки призвели до погіршення платіжної дисципліни та зменшення грошових надходжень до бюджету. Поширення квазігрошових розрахунків спричинило зниження обсягу депозитів у банківській системі, а необхідність захищати власні доходи від інфляції посилила попит на іноземну валюту. Внаслідок цього підвищився рівень доларизації економіки, постійно зростав курс валюти США.

Незважаючи на зменшення  дефіциту бюджету, його фінансування здійснювалося  за рахунок випуску цінних паперів, які в основниму викуповувалися на вторинному ринку Національним банком, тобто по суті відбувалося непряме кредитування уряду. Зберігалися бюджетні дотації та субсидії для так званих "соціально значимих" і "стратегічних" галузей економіки. Бюджетний дефіцит спричиняв постійне зростання державного боргу. Причому як внутрішнього, так і зовнішнього. Необхідність його обслуговування в умовах хронічного недонадходження до бюджету грошових коштів (значною мірою через заміну їх взаємозаліками) істотно зменшувала наявні грошові ресурси та призводила до зростання бюджетних заборгованностей, найнебезпечнішою з яких була заборгованність з заробітної плати та соціальних виплат.

Із часом дефіцит  бюджету зменшився. Скоротилися  і доходи, що спричинилося до зменшення  державного споживання. А застосування жорсткішої монетарної політики дало змогу знизити рівень інфляції.

 

3. Жорстка монетарна  та жорстка фіскальна політика.