Внутрішнє і зовнішнє середовище господарювання підприємства

З іншого боку, пропонуючи ринку науково-технічні розробки (насамперед це стосується наукомістких підприємств, які застосовують технології найвищого рівня, величезного інноваційного  потенціалу — комп'ютерні, лазерні, плазмові, біологічні), слід подбати  про їх належний інформаційний та інженерний супровід. Дуже часто перспективні науково-технічні, в тому числі й  вітчизняні розробки, не можуть знайти застосування через непідготовленість  ринку до їх сприйняття. Тому потрібно заздалегідь готувати ґрунт для  успішного просування новинки на ринок, використовуючи для цього всі можливості — від іміджевої інформації до участі у міжнародних виставках і презентаціях. Однак слід реально оцінювати можливість появи новинки та її перспективи.

Екологічні фактори - до цієї групи факторів впливу належать викиду

середовище  забруднюючих та отруйних речовин; рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного, теплового) впливу на середовище; надійність і соціально-екологічна безпека  виробничих систем та великих технологічних  утворень (гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо); кількість і якість продукції, що виготовляється, її безпечність і утилізаційна (корисна) придатність; стан природного середовища, в якому перебуває підприємство (до і після реалізації запланованої стратегії розвитку), і розміри можливих незворотних негативних наслідків тощо. 

Отже, виокремлення і ранжирування чинників непрямої дії  допомагає менеджерам приймати виважені рішення у процесі планування діяльності підприємства.

1.4 Інтриговані фактори зовнішнього середовища

Успіх підприємства залежить не лише від досконалості її внутрішнього середовища, а й  від зовнішніх щодо організації  сил. Вони прямо чи опосередковано впливають  на її діяльність, ускладнюючи її чи відкриваючи перед нею нові можливості. Тому необхідний всебічний і ретельний  аналіз характеру впливу зовнішніх  сил на організацію, що дасть змогу  приймати такі управлінські рішення, які поліпшуватимуть конкурентні позиції організації, забезпечуватимуть її ефективне функціонування та розвиток. Зовнішнє середовище в широкому розумінні є сукупність господарських об’єктів, економічних, природних, суспільних умов, національних та міждержавних інституціональних структур і інших зовнішніх чинників, що діють у глобальному оточенні. Зовнішнє середовище поділяють на мікро та макросередовище. Мікросередовище – це середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти – споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи і інші зовнішні агенти та контрагенти. Макросередовище охоплює матеріально-технічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливають на підприємства та їхнє мікросередовище опосередковано. У досить складному макросередовищі, що оточує підприємство, діє значно більша кількість чинників, ніж у макросередовищі. Цим чинникам властивий рівень варіантності, невизначеності та непередбачуваності можливих наслідків. Така дія факторів макросередовища обумовлена тим, що вони впливають на підприємство і суб’єкти його оточення, макросередовище не прямо, а опосередковано. До основних факторів макросередовища, за якими підприємство має уважно стежити та правильно оцінювати пов’язані з ними загрози чи зиски при розробці підприємницької стратегії, відносяться: економічні, екологічні, політичні та міжнародні.

 

 

 

Всього є 7 інтегрованих факторів макросередовища:

Природні (Наявність ресурсів за видами. Ступень освоєння і використання ресурсів). На підприємстві враховуються при розробці національної стратегії імпорту ресурсів (продукції), обґрунтуванні власних і зарубіжних інвестицій, розвитку виробництва відповідних видів продукції, політики ресурсозбереження.

 

Демографічні (Чисельність і статевий склад населення. Территориальний розподіл. Частка активного населення). На підприємстві враховуються при виборі перспективних напрямків підприємницької діяльності щодо задоволення потреб різних верств населення та забезпечення виробництва необхідними трудовими ресурсами.

 

Науково – технічні ( Науково – технічна політика держави. Рівень технології. Технічний рівень і якість продукції). На підприємстві враховуються при визначенні попиту ринку, пріоритетів інвестування інноваційних проектів, організації нових виробництв з використанням новітньої технології.

 

Економічні (Ступінь державного регулювання економіки. Система оподаткування. Мінімальний розмір заробітної плати і пенсії). На підприємстві враховуються шляхом постійної діагностики і оцінки можливих для підприємств наслідків зміни економічних важелів та регуляторів.

 

Екологічні (Екологічна безпека оточуючого довкілля. Екологізація виробництва). На підприємстві враховуються при обґрунтуванні і реалізації проектів екологізації виробництва, включаючи забезпечення безпечних умов виробництва і виготовлення екологічно чистої продукції.

 

Політичні (Політична стабільність у суспільстві. Взаємодія законодавчої і виконавчої влади. Професійний рівень політиків). На підприємстві враховуються шляхи впливу на владні акції держави, недопущення протистоянь у суспільстві, некомпетентного втручання \ впливу\ політиків у процеси управління економікою.

 

Міжнародні (Науково – технічне співробітництво. Обсяги експорту і імпорту продукції. Підготовка кадрів). На підприємстві враховуються при встановленні прямих контактів з закордонними партнерами і створенні спільних підприємств, розробці стратегії розвитку виробництва і підготовки кадрів.

 

 
1.5 Чинники зовнішнього середовища

1. Стан економіки та ринків (економічні фактори):

• Характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція);
• Система оподаткування та якість “економічного законодавства”;
• Масштаби економічної підтримки окремих галузей (фірм);
• Загальна кон’юнктура національного ринку;
• Розміри та темпи зростання чи зменшення ринку;
• Розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми;
• Стан фондового ринку;
• Інвестиційні процеси;
• Ставки банківського проценту;
• Система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін;
• Вартість землі.

2. Діяльність уряду (політико-інституційні  фактори):

• Стабільність уряду;
• Державна політика приватизації/націоналізації;
• Державний контроль і регулювання діяльності фірм;
• Міжнародні угоди з іншими урядами;
• Рішення уряду про підтримання окремих галузей, фірм (пріоритети);
• Вимоги забезпечення рівня зайнятості;
• Державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і фірм;
• Рівень корупції державних структур;
• Рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками).

3. Структурні тенденції.

• Структура галузей національної економіки;
• Виникнення нових галузей;
• Згортання діяльності застарілих галузей;
• Вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей чи фірм;
• Зміни оптимальних розмірів підприємств.

4. Науково-технічні тенденції.

• Скорочення або продовження життєвого циклу технологій;
• Питома вага наукоємних виробництв і продукції;
• Вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність;
• Вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв;
• Вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції.

1. Природно-екологічна складова:

• Природно-кліматичні умови;
• Територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів;
• Стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.

1. Тенденції ресурсного забезпечення:

• Структура і наявність національних ресурсів;
• Імпорт, експорт;
• Рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються окремими фірмами;
• Доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).

1. Демографічні тенденції:

• Кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та їх доходах);
• Наявна та потенційна кількість робочої сили;
• Кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).

1. Соціально-культурна складова.

• Сприяння чи недовіра до приватного сектору;
• Економічний націоналізм, ставлення до іноземців;
• Профспілкова активність.

1. Міжнародне середовище.

• Структура господарства країни;
• Інфляція та ставки банківського проценту;
• Обмінний курс валюти відносно країни-партнера.

Усі названі чинники, що визначають стан зовнішнього середовища також  знаходяться у тісному зв’язку, що ще раз підкреслює необхідність системного підходу до зовнішнього середовища, що дасть змогу відслідковувати не лише зміни в окремих складових, а і їхній взаємний перехресний вплив. Загалом чинники зовнішнього середовища поділяють на економічні, технологічні, соціальні, політичні, етичні. Така класифікація не є жорсткою, оскільки всі аспекти зовнішнього середовища взаємоперекривають і взаємодіють. Поширеною є класифікація їх на чинники прямої та непрямої дії. До чинників середовища непрямої дії відносять технологію, стан економіки, соціокультурні, політичні чинники, відносини з місцевим населенням; до чинників прямої дії — постачальників (матеріалів, капіталу, трудових ресурсів), закони і державні органи, споживачів, конкурентів. В сучасній економіці України одночасно існують відносини, властиві як адміністративно-командній, так і ринковій економіці, що унеможливлює чіткий поділ зовнішнього середовища на середовище прямого і непрямого впливу. Отже, виробничо-господарська організація як елемент економічної системи реалізується в конкретному середовищі і перебуває під його впливом. Водночас сукупний вплив організацій на середовище зумовлює відповідні макроекономічні зміни в ньому. Економічна теорія вимагає, Щоб організація досягала максимальних результатів за мінімальних затрат ресурсів.

 

2. ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1Сутність і характеристики внутрішнього середовища 
          Внутрішнє середовище підприємства має здійснюватися з урахуванням тенденцій, що склалися в зовнішньому середовищі. У процесі цього аналізу перевіряється вся система господарювання підприємства та окремих його підсистем щодо реалізації можливостей, які зовнішнє середовище надає підприємству, а також вживаються заходи щодо запобігання й послаблення загрози його існуванню, тобто виявляються сильні та слабкі сторони з оцінкою ймовірності реалізації перших і подолання останніх (більш детально див. Аналіз «стратегічного рівня» підприємства — це аналіз, у якому внутрішні характеристики трактуються у порівнянні з параметрами діяльності інших, насамперед  процвітаючих підприємств-конкурентів. Порівняльна характеристика дає змогу виявити ключові, внутрішні фактори конкурентоспроможності, які допомагають підприємству  забезпечувати досить тривале своє функціонування та розвиток в умовах несталого, динамічного, нерідко ворожого оточення.  Ключові фактори  конкурентоспроможності — це унікальна комбінація наявного виробничого потенціалу підприємства з нагромадженим у минулому досвідом його використання і сформованим іміджем, що сприяють виготовленню конкурентоспроможної продукції, завдяки реалізації якої підприємство здатне забезпечити своє існування в довгостроковій перспективі. Використовуючи системний підхід до аналізу внутрішнього середовища, доцільно трактувати його як виробничий  потенціал, сутність  якого  ширша, наприклад  за «технічне ядро  організації» Томпсона. 
Сутність виробничого потенціалу:

Потенціал —  це наявні засоби, запаси та джерела, що можуть бути використані для досягнення певної мети, розв’язання певного  завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави в  певній галузі. 
Потенціал (від латинського potentia — можливість, потужність) — корисна властивість, що виявляється тоді, коли об’єкт, потенціал якого є предметом досліджень (держава, галузь, підприємство, особа тощо), здійснює певну дія-льність, спрямовану на досягнення встановлених цілей. Виробничий потенціал підприємства являє собою систему взаємопов’язаних елементів, які виконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства. А тому можна стверджувати, що йому притаманні всі риси, властиві будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість; складність; взаємозамінність, альтернативність його елементів; взаємозв’язок, взаємодія елементів виробничого потенціалу; само відтворюваність; інноваційна сприйнятливість; гнучкість; соціально-економічні наслідки використання; історичні умови та особливості формування й використання; фізичне та моральне старіння. Оцінка виробничого потенціалу. Для визначення розміру виробничого потенціалу в різних концепціях використовують різні підходи. 
Сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований). 
1. Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових. Оцінюючи виробничий потенціал, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремим дослідженням знарядь і засобів праці; трудові ресурси, енергетичні та інформаційні ресурси, фінансові (грошові) ресурси. Останні є найбільш взаємозамінними з усіма іншими. Ресурси мають вартісну оцінку та цільову спрямованість на створення доданої та споживної вартості. Кожен з окремих видів ресурсів має свій внесок у формування кінцевих результатів, тому підхід «чим більше, тим краще» відносно всіх складових потенціалу одночасно, не є ефективним. Як наслідок, потрібно враховувати, вивчати та формувати структуру складових виробничого потенціалу з метою досягнення максимальних у поточних умовах результатів. 
2. Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його величину виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, заданих найбільш до-сконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що  використовуються в  галузі. Аналіз та оцінка структурних характеристик виробничого потенціалу пов’язані з певними труднощами, оскільки всі його елементи функціонують одночасно, в сукупності та взаємодії. Це призводить до того, що важко встановити значення кожного типу ресурсів окремо для діяльності всього потенціалу. До структуроутворюючих елементів потенціалу можна віднести технологію  та організацію. Проблеми структурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалу загалом. Так, застарілі верстати та обладнання українських підприємств заморожують відсталі технології, які є енерго-, матеріало- та трудомісткими, а це, в свою чергу, не дає змоги виготовляти конкурентоспроможну продукцію. Оптимізація структури потенціалу може здійснюватися з урахуванням різних рівнів деталізації підсистем та їхніх елементів, проте треба мати на увазі, що досягнута структура завжди є компромісом між ідеальним уявленням про потреби та можливості залучення ресурсів, формуванням різних ланок, де їх використовують тим або іншим чином. Зі структурним підходом пов’язана ще одна характеристика потенціалу — його потужність, що є кількісною оцінкою його виробничої можливості. Потужність має визначатись відносно окремих підсистем і потенціалу загалом, і вказує місце конкретного підрозділу, елемента в усьому потенціалі. А тому окремі автори структурний підхід до оцінки потенціалу називають «функці-ональним потенціалом» Створення ефективної структури виробничого потенціалу зумовлює економію всіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, енергії, фінансів, витрат живої та матеріалізованої праці), оскільки завдяки досягненню синергії між ними — елементами потенціалу — можна з меншою їх кількістю задовольнити більшу кількість потреб, виробивши більшу кількість продукції. Це можливо лише за умови підвищення якісного складу всього виробничого потенціалу та окремих його складових. Виробничі потенціали зі структурної точки зору різняться розмірами та ступенем відособлення ресурсів, структурою ресурсів, що використовуються. Для визначення структурних характеристик потенціалу досліджують: масштаб потенціалу та його просторове розміщення; 
характер діяльності, що її здатен виконувати виробничий потенціал — об’єкт дослідження; ступінь замкненості. Структурні характеристики виробничого потенціалу дають змогу оцінити усталеність, динамічність і рухомість системи. Цілісні характеристики виробничого потенціалу як системи визначають стратегію його поведінки та задають відповідні стратегії для кожного з його елементів. Потенціал може досягти цілей лише тоді, коли на досягнення певних цілей спрямований кожний із його елементів, оскільки виготовлення продукції певної кількості й рівня конкурентоспроможності потребує участі всіх підсистем та елементів виробничого потенціалу. Відсутність або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткових витрат часу і коштів на його створення або заміну. Усе це доводить необхідність цільового підходу до визначення виробничого потенціалу. 
3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальному уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції, який знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») з широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків. Рівень виробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється з точки зору його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію (надані послуги). Тому важливим етапом стратегічного аналізу є цільові оцінки виробничого потенціалу підприємства. У цьому разі йдеться про аналіз та оцінку рівня відповідності потенціалу підприємства тим цілям, які поставлені керівниками на перспективу. Така постановка проблеми докорінно відрізняється від поширеної оцінки нагромадження підприємством чи організацією ресурсів лише з кількісної точки зору. Цільова оцінка потенціалу — якісна оцінка, що дає змогу оцінити можливості досягнення певних результатів, створює умови для обґрунтованого підходу до планування процесу трансформації окремих його частин і потенціалу загалом на основі правильного розподілу дій та ресурсів по виконавцях і термінах для якісного та своєчасного отримання необхідних параметрів і набуття навичок, а отже, забезпечує досягнення поста-влених цілей.