ВНП: методи розрахунку і динаміка розвитку в країнах ринку

      Застереження

      Застереження полягає в тому , що в багатьох менш розвинутих країнах велика кількість ділових операцій не реєструється. Наприклад, більшість продовольства може вироблятись в середині патріархальної сім’ї або обмінюватись на інші продукти. Отже, дуже низький повідомлюваний ВНП на душу населення в країнах що розвиваються занижує справжню величину доданої вартості. Нарешті ВНП вимірюють в місцеві грошової одиниці країни або її валюті. Цю валюту слід конвертувати у деяку спільну валюту застосовуючи наявний курс. Коливання валютного курсу можуть змінювати вартість ВНП країни в іншій валюті досить істотно. Наприклад, зменшення ВНП США у 1985-1990 роками. Це пояснюється різким падінням вартості долара щодо екю в цьому періоді. 

1.2. Розрахунок валового  національного продукту 

      Як  насправді економісти вимірюють  ВНП? Одна із головних несподіванок полягає  в тому, що ВНП можна виміряти двома незалежними способами. ВНП  можна виміряти або як потік товарів, тобто скільки споживач, як кінцевий користувач цієї продукції, сплатив  за цю покупку, або як суму доходів, тобто ми можемо скласти усю заробітну платню, рентні платежі, відсоток та прибуток, створені в процесі виробництва. Цей підхід представляє собою техніку розрахунку доданої вартості. Обидва підходи представляють собою два різних погляди на один й той же процес. Те що витрачено споживачем на придбання продукції, отримано у вигляді доходу тими, хто брав участь у його виробництві. Рівність між витратами на виробництво і доходом, отриманим від нього, гарантовано, оскільки балансуючим елементом є дохід у вигляді прибутку. Прибуток (збиток) являє собою дохід, що залишається після відрахування витрат виробника на заробітну платню, рентні платежі і виплату відсотка. Якщо сума заробітної платні, рентних платежів і проценту, які зобов’язана виплатити фірма, менші за ринкову ціну продукції, то різниця між ринковою ціною та доходом буде відображувати прибуток фірми. Якщо сума заробітної платні, рентних платежів і проценту перевищує усталену ринкову ціну, то прибуток буде величиною від’ємною, тобто збитком.

      За  подібною схемою будується і обчислення усього обсягу виробництва в економіці. Існує два окремих підходи  до вимірювання ВНП. Перший підхід означає  погляд на ВНП, як на суму усіх витрат, необхідних для того, щоб викупити на ринку увесь обсяг виробництва. Це підхід до обчислення ВНП за виробництвом, або за витратами. Другий підхід передбачає погляд на ВНП з точки зору доходів, отриманих або створених у процесі виробництва ВНП. Це – підхід до обчислення ВНП за надходженнями, або за доходами. Більш глибокий аналіз цих двох підходів дає можливість розкрити сутність, до якої вони обидва зводяться: ВНП може бути обчислено або шляхом додавання усіх витрат на придбання усього обсягу виробленої у цьому році продукції, або додаванням усіх доходів, отриманих від виробництва усього обсягу товарів та послуг цього року. Обсяг витрат на придбання товарів цього року буде дорівнювати грошовому доходу, отриманому від виробництва продукції цього року. Таким чином, ці два боки ВНП є двома боками однієї й тієї ж операції.  

      Витрати = Грошові прибутки (отримані від виробництва на придбання товарів, продукції) (1.1) 

      Те, що витрачено на виробництво продукту, є доходом тих, хто вклав свою працю і матеріальні ресурси  у виробництво цього продукту.

      Щоб показати різні способи вимірювання ВНП, розглянемо спрощену економіку, в якій відсутні діяльність уряду та зовнішня торгівля, а також інвестиції. Припустімо, що економіка виробляє тільки споживчі товари, які є предметами покупок споживачів для задоволення своїх потреб.

      Щороку споживається широке коло кінцевих товарів і послуг: такі товари, як м'ясо, картопля і хліб; такі послуги, як медичне обслуговування і послуги перукаря. У ВНП включаємо лише кінцеві товари — товари, які, зрештою, куплені і використані споживачами. Для нашої спрощеної економіки можна легко розрахувати національний дохід, або продукт, як суму щорічного потоку кінцевих товарів і послуг:

      (ціна  картоплі _* кількість картоплі) + (ціна м'яса _* кількість м'яса) + …  .

      Валовий національний продукт є сукупною грошовою оцінкою потоку кінцевої продукції, виробленої країною.

      Головна частина розрахунку – це використання ринкових цін, як ваг у оцінюванні різних товарів. Чому використовують ціни, а не масу або кількість товарів, чи людино-години, витрачені у виробництві? Тому що ринкові ціни відображають відносну економічну цінність різних товарів і послуг. Відносні ціни різних товарів відображають, як споживачі оцінюють останні (або граничні) одиниці споживання цих товарів. Отже, вибір ринкових цін як ваг для різних товарів не випадковий; у ринковій економіці, що добре функціонує, ціни відбивають відносне задоволення, що його споживачі отримують від кожного товару. Другим і еквівалентним способом розрахунку ВНП є прибутковий, або затратний, підхід. Оскільки прибуток визначається як надлишок над затратами, то обидва підходи дають абсолютно однаковий обсяг ВНП.

      ВНП визначаємо як ринкову вартість товарів  і послуг. Для вимірювання ринкової вартості товарів і послуг використовуємо таку міру, як ринкові ціни різних товарів і послуг. Проте ціни змінюються у часі, бо інфляція, звичайно, з року в рік підвищує ціни. Чи варто виконувати вимірювання лінійкою, з гуми, яка розтягується у руках, замість лінійки з незмінним масштабом? Проблема зміни цін є однією з проблем, яку економістам доводиться розв'язувати, коли гроші використовуються як одиниця вимірювання. Зрозуміло, що потрібна міра національного доходу та обсягу виробництва, яка застосовує нееластичну, незмінну лінійку. Економісти можуть виправити більшість неточностей, зумовлених еластичною лінійкою, використовуючи індекси цін, які є мірою середньої ціни певного набору товарів.

      Ми  можемо виміряти ВНП за відповідний  рік, використовуючи фактичні ринкові  ціни цього року. В результаті отримаємо  номінальний ВНП, або ВНП у  поточних цінах.  

       ,      (1.2.) 

          де Q₁ і Q₂ – кількість товарів,

          Р₁ і Р₂ – ціни товарів.  

      Якщо  ціна товарів зросте за період від  одного року до наступного, то номінальний  ВНП збільшиться, навіть якщо обсяг  кінцевих товарів і послуг залишиться без змін. Зростання номінального ВНП може відбуватись за рахунок зростання цін, або збільшенню обсягів виробництва. Щоб відокремити впливи змін у цінах та обсягах продукції, слід розрізняти номінальний та реальний ВНП. Частіше нас цікавить визначення саме реального ВНП, який вимірює ВНП з урахуванням зміни ціни грошей за визначений період часу. Для коригування цін використовують методи інфлярування або дефлярування. У першому випадку, при існуванні тенденції зростання цін у попередні чи наступні роки показники цих періодів збільшується (інфлюється) до рівня базового року. Це роблять для того, щоб показники номінального ВНП не занижували реальний обсяг виробництва тих років. У другому випадку, коли показники номінального ВНП завищують обсяг виробництва їх дефілюють, тобто зменшують.

      Для обчислення реального ВНП, потрібно номінальний ВНП поділити на індекс цін, який відомий як ВНП – дефлятор. ВНП – дефлятор включає не тільки ціни споживчих товарів, а також й ціни інвестиційних товарів, товарів придбаних державою, товарів, що продаються та придбаються на світовому ринку. Таким чином дефлятор ВНП є інструментом коригування грошового обсягу ВНП.

      Відмінність між реальними і номінальним  ВНП можна використати як міру зростання реального рівня цін, або інфляції. ВНП – дефлятор, який є одним із способів вимірювання рівня цін, визначається як відношення номінального ВНП до реального:  

       ,      (1.3.) 

      Темп  зростання ВНП – дефлятора можна наближено виразити такою формулою:  

       ,   (1.4.) 

            де, Т↑ – темп зростання 

      Якщо  у наведеному році номінальний і  реальний ВНП збігались, то ВНП – дефлятор є 1,0. Його можна витлумачити як середнє значення цін на всі кінцеві товари в грошовому вираженні, де при цьому кожна ціна визначається часткою відповідного товару у ВНП. Коли ці частки змінюються з перебігом часу, то змінюють і вагові визначники.

      Зростання реального ВНП означає збільшення фізичного обсягу продукції. Тобто, якщо ціни продуктів були , у базовому році, то реальний ВНП в році, коли обсяги продажу товарів становлять , є:  

       ,      (1.5.) 

      Ця  відмінність є дуже істотною і  стосується всіх макроекономічних змінних: номінальні змінні виражають вартість у поточних цінах, а реальні змінні репрезентують обсяги в сталих цінах.

 

2. ВНП в країнах ринку

 

1.   ВНП, як одна з ознак групування країн світу

 

      Країни  світу, залежно від мети вивчення, можна групувати за різними ознаками: за площею, за чисельністю населення, за еконо- міко- географічним положенням, за політичним та державним ладом, за рівнем соціально-економічного розвитку. Нас цікавитиме, передусім, остання ознака. 
Для розробки соціально-економічної типології країн треба врахувати не лише вищезгадані ознаки, але й загальний валовий національний продукт, валовий національний продукт на дуту населення, показники якості життя, купівельну спроможність у перерахунку на одного мешканця тощо.

      Країни світу поділяються на 3 групи: економічно розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються. Наразі розгляньмо найбільш характерні групи країн у світовій економіці й міжнародному поділі праці.

      І. Економічно розвинені  країни

      1. Велика Сімка — США, Японія, Великобританія, Італія, Франція, Канада та ФРН.

      Ця  група країн виділяється високим  валовим національним продуктом (ВНП), питома вага якого у світовому  господарстві зростає. Так, ВНП тільки США, Канади та Японії у 1990 р. склав 39% світового  ВНП, а на 2010 р. прогнозується у розмірі 41% . У розвинених країнах прибуток на душу населення склав 20,5 тис. дол. і прогнозується на рівні 73 тис. дол. до 2010 р.

 Вони  вирізняються найвищим валовим  національним продуктом та його  душовим показником.

      2. Малі високорозвинуті країни Західної Європи (ВНП на душу населення перевищує 15 тис. дол.): Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія.

      3. Країни середнього рівня розвитку (ВНП на душу населення від  10 до 15 тис. дол.): Іспанія, Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, ПАР, Австралія, Туреччина, Ізраїль, Нова Зеландія.

      II. Країни, що розвиваються

      Порівняння  розвинених країн і країн, що розвиваються за показником ВНП на душу населення показує величезний розрив між державами (розвинені країни — 11080 доларів, країни, що розвиваються — 884 дол., слаборозвинуті країни — 300 дол).

      1. Країни, що розвиваються, зі значним  потенціалом: Індія, Бразилія, Саудівська  Аравія, Мексика.

      2. Нові індустріальні країни (НІК): Тайвань, Гонконг (тепер частина  Китаю на правах вільного підприємництва), Сінгапур та Республіка Корея відомі під назвою "чотирьох маленьких тигрів" (або драконів) Південно-Східної Азії. До них часто зараховують також Малайзію, країни "великого потенціалу" — Мексику, Бразилію та Аргентину.

      3. Слаборозвинуті країни

      Прибуток  на душу населення не перевищує 300 дол. Це більша частина країн Африки, Карибського басейну, островів Тихого океану.

      4. Нафтоекспортні країни

      Це  насамперед 13 країн ОПЕК: Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак тощо. Вони виділяються високим душовим показником ВНП (понад 15 тис. дол.).

      5. Малі країни — " квартироздавальники"

      Це  країни "зручного прапора" — Ліберія, Панама; "країни-готелі" — центри міжнародного туризму та рекреації  — Канарські острови, Кіпр, Мальдіви, Сейшели та ін.; "країни — банківські та страхові центри" — Бермудські та Багамські острови тощо.

        III. Країни з перехідною економікою

      Складно вписуються у попередні групи, бо існує диспропорція в їхньому  розвитку: Україна та Росія за виробничим потенціалом входять до десятки європейських країн, а за рівнем ефективності виробництва та прибутків на душу населення — до країн, що розвиваються. Країни Східної Європи більше тяжіють до країн середнього рівня розвитку (Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія), хоч ряд ознак радше відповідає країнам, що розвиваються. 
Більшість цих країн, з одного боку, тяжіють до розвинених: вони мають досить високий економічний потенціал, кваліфіковані кадри, високий освітній рівень, в них є всі галузі виробництва, притаманні розвиненим країнам. З другого боку, в цих країнах низький ВВП на душу населення (менше 2—3 тис. дол.), спад виробництва, інфляція, безробіття, старе устаткування, низька продуктивність праці, екстенсивне сільське господарство — як у більшості країн, що розвиваються. Перехід цих країн від планового соціалістичного господарства до ринкового капіталістичного дає змогу виділити їх в окрему групу "країн перехідної економіки". Це країни Східної Європи, Прибалтики, СНД, Монголія, В'єтнам, Китай. Хоча останній повинен розглядатися окремо з соціалістичними країнами (Кубою та КНДР), бо ринкові реформи тут провадяться під керівництвом компартії Китаю, а роздержавлення промисловості недостатнє. Проте сучасні темпи ринкових відносин, зокрема в Східному поясі з зонами спільного підприємництва, дають змогу не ставити цю країну на один рівень із суто соціалістичними.