Виробничий потенціал підприємства: сутність, формування, використання на прикладі ВАТ «ЕК «Житомиробленерго»

П= Воф+Втр+Вер+Вт+Ві                                                       (1.4)

де, П = величина виробничого потенціалу підприємства;

Воф = середньорічна балансова вартість основних промислово-виробничих фондів підприємства, що також враховує витрати на їх модернізацію;

Втр = вартість трудових ресурсів, який включає фонд заробітної плати, фонд матеріального заохочення, витрати на навчання, та підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу;

Вер = вартість енергетичних ресурсів, яке підприємство отримує зі сторони;

Вт = вартість технології;

Ві = вартість інформації

Методика визначення вартості першого елемента виробничого  потенціалу промислового підприємства – основних виробничих фондів – розроблена детально, тому є необхідність зупинитися тільки на деяких характерних моментах. Очевидно, як елемент виробничого потенціалу підприємства варто приймати середньорічну вартість тільки його основних промислово-виробничих фондів, оскільки непромислові основні фонди не пов'язані з процесом виробництва і взагалі можуть не належати до підприємства.

Вартість основних фондів постійно змінюється під впливом  природних процесів, виробничих умов та інновацій. її досить надійне фіксування можливе тільки на обмежений період – квартал, рік. Але й протягом кожного з цих відрізків часу основні фонди втрачають певну частину вартості. У зв'язку з цим іноді трапляються, пропозиції враховувати як виробничі ресурси тільки амортизовану частину вартості основних фондів. Нам здається, що в цьому випадку механізм участі останніх у процесі виробництва підмінюється механізмом перенесення на продукт зношеної вартості засобів виробництва. Тому у вартості першого елемента виробничого потенціалу повинна враховуватися повна вартість основних фондів.

Однак цим вартість розглянутої складової потенціалу не вичерпується. Як відомо, для підтримки  основних фондів у працездатному  стані проводяться поточні й  капітальні ремонти, здійснюється їхня модернізація. У першому й другому випадках техніко-економічні показники фондів лише певною мірою відновлюються. Тому, незважаючи на фактичне збільшення витрат на основні фонди, вартість елемента потенціалу «основні фонди» в дійсності не підвищується, оскільки споживча вартість самих основних фондів не зростає вище від первісної. Модернізація машин та устаткування супроводжується підвищенням їхніх техніко-економічних характеристик вище від базового рівня, і, отже, зростає їх споживча вартість. Таким чином, витрати на модернізацію збільшують вартість цього елемента виробничого потенціалу підприємства.

З урахуванням  викладеного, вартість першого елемента потенціалу – «основні виробничі  фонди» становитиме:

                                          (1.5),

де  - середньорічна балансова вартість основних промислово-виробничих фондів підприємства;

- витрати на модернізацію  основних промислово-виробничих фондів;

При розрахунку за формулою (1.30) виходить завищена оцінка вартості елемента потенціалу «основні фонди», тому що в ній ураховується первісна вартість основних виробничих фондів. У процесі експлуатації реальна вартість останніх знижується через фізичне зношування.

В умовах науково-технічної  революції знання є головними  засобами підтримки продуктивної сили живої праці, є субстанцією продуктивності праці й визначають її можливості. З урахуванням цих витрат вартість елемента потенціалу «промислово-виробничий персонал» буде являти собою суму:

                                    (1.6)

- фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу;

- фонд матеріального заохочення;

- витрати на навчання, та підвищення  кваліфікації промислово-виробничого  персоналу;

 – затрати, пов’язані з їхньою перепідготовкою;

-  затрати на підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Визначення вартості енергетичних ресурсів у загальному не викликає складностей. Головне, на що в цьому  випадку варто звернути увагу, – це облік тільки первинних енергоносіїв, тобто тих, які надходять збоку й на придбання яких витрачаються кошти.

Четвертим елементом виробничого  потенціалу є технологія. Технологія належить до числа виробничих ресурсів довгострокового користування: вона бере участь у декількох виробничих циклах і тому переносить свою вартість вроздріб; її вартість змінюється залежно від залучення у виробниче споживання нових технологічних процесів або виводу з них застарілих. Тому вартість технології виробництва повинна визначатися так само, як і основних фондів:

 

                                                     (1.7)

де  – вартість використовуваних виробничих технологій;

 – вартість технологій, що  діють на підприємстві на початок періоду;

 – вартість зносу основних  технологій;

 – вартість технологій, використання  яких припиняється в даному  періоді.

Як видно, визначення вартості розглянутого елемента виробничого потенціалу потребує обліку даних з використання технології. Тим часом статистика промисловості відображає тільки затрати, пов'язані з освоєнням нових технологічних процесів. Не визначається балансова вартість використовуваних технологій, не реєструється вибуття з виробничого обігу застарілих процесів.

При визначенні вартості технологій варто мати на увазі, що їхнє впровадження поєднане з виконанням різноманітних  робіт, отже, зумовлює різні види витрат. У загальному випадку вартість впровадження у виробництво нового технологічного процесу може містити в собі вартість науково-дослідної роботи (властиво технології), вартість спеціального устаткування, площ, пристосувань та оснащення, затрати на навчання виробничого персоналу новим методам впливу на предмет праці, затрати на освоєння нової технології (підвищена затрата матеріально-енергетичних ресурсів і заробітної плати). Деякі з названих статей затрат можуть бути враховані при оцінювання вартості інших елементів виробничого потенціалу. Тому вартість технологій як елемента потенціалу буде складатися із затрат на НДР, вартості спеціальних пристосувань та оснащення, що не ввійшли до складу основних виробничих фондів, а також затрат матеріальних ресурсів, пов'язаних з їхнім освоєнням.

Останній елемент виробничого  потенціалу підприємства – інформація являє собою специфічну форму існування наукових знань. Як усякий продукт праці, вони мають вартість і споживчу вартість. Тому інформація також має вартість. У рамках виробничого потенціалу, крім власне інформаційних ресурсів і знань виробничого персоналу, що належать до трудових ресурсів, інформація містить у собі також різноманітні компоненти, що представляють зміст заходів у галузі вдосконалення організації виробництва, праці й управління. У загальному випадку до них можна віднести розроблення й впровадження раціональних форм поділу й кооперації праці; поліпшення організації підбору й розміщення кадрів; удосконалення організації й обслуговування робочих місць; раціоналізацію трудового процесу, впровадження передових прийомів і методів праці; удосконалення нормування праці й поліпшення її умов; зміцнення дисципліни праці; заходи щодо підвищення коефіцієнта змінності роботи встаткування; застосування прогресивних видів матеріальних ресурсів; розвиток творчої активності працюючих, раціоналізаторської й винахідницької діяльності. Тому при визначенні вартості елемента «інформація» головну увагу варто звертати на виявлення матеріальних і фінансових затрат, пов'язаних з реалізацією розглянутих вище й інших подібних заходів, а також із придбанням інформаційних ресурсів.

Отже, важливою складовою процесу вдосконалення і розвитку виробничого потенціалу є  оцінка ефективності формування та використання виробничого потенціалу підприємства. Особлива увага в ході оцінки має приділятися заходам з впровадження прогресивної технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, вдосконалення вживаної техніки, застосування нових видів сировини і матеріалів, а також поліпшення їх використання; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; освоєння виробництва нових видів продукції.

 

 

ІІ Розділ. Діагностика  фінансово-економічного потенціалу ВАТ  «ЕК «Житомиробленерго»

2.1. Організаційно-правова характеристика ВАТ «ЕК «Житомиробленерго»

Відкрите акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго», що знаходиться за адресою: 10014, м. Житомир, вул. Пушкінська, 32/8, була засновано 20 квітня 1995 року. Керівник – голова правління-генеральний директор Левицький Анатолій Володимирович. ВАТ “ЕК “Житомиробленерго” є правонаступником державної акціонерної енергопостачальної компанії "Житомиробленерго".

Головною метою створення  ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» є передача та надійне постачання електричної енергії споживачам на умовах укладених договорів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства України, в умовах функціонування єдиної енергосистеми України.

Метою діяльності Компанії є одержання прибутку для розвитку Компанії, забезпечення інтересів її акціонерів, задоволення економічних інтересів та соціальних потреб її працівників, інші види діяльності, які можуть здійснюватися, якщо вони спрямовані на досягнення основної мети діяльності.

Предметом діяльності Компанії є:

• постачання електричної енергії за регульованими тарифами;
• передача електричної енергії місцевими (локальними) мережами.

Компанія також займається експлуатацією та ремонтом електричних мереж та пiдстанцiй, будівництвом нових енергооб’єктiв.

ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» надає такі послуги:

• реалізація електроенергії;
• надання організаційно-технічної допомоги споживачам;
• виконання протиаварійних заходів;
• ремонт та реконструкція розподільчих мереж, підтримка обладнання і споруд розподільчих мереж;
• проведення заміни приладів обліку та їх ремонт та налагодження;
• загальне будівництво будівель;
• транспортно-експедиційні послуги на замовлення населення;
• діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Вищим органом управління Компанією  є Загальні збори акціонерів. Загальними зборами обирається Наглядова рада із числа акціонерів або їх представників. Правління Компанії – це виконавчий орган, який здійснює управління поточною діяльністю Компанії та несе відповідальність за ефективність її роботи. Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Компанії (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Органи управління ВАТ “ЕК “Житомиробленерго”

Наглядова рада ВАТ "ЕК "Житомиробленерго":
Голова Наглядової ради Секретар Наглядової ради Члени Наглядової ради:	Спектор Михайло Йосипович  Глазова Ольга Валеріанівна Зоммер Анатолій Еммануїлович ВС "Енерджі Інтернейшнл  Україна" в особі Тарасюка Валерія  Володимировича, що діє на підставі довіреності ВС "Енерджі Інтернейшнл  Н.В." в особі Лавренка Миколи Миколайовича, що діє на підставі довіреності
Голова ревізійної комісії	Федорко Анастасія Миколаївна
Правління Компанії
Голова правління Секретар правління — член правління Члени правління:	Левицький Анатолій Володимирович  Мороженко Данило Петрович   Харчук Леонід Павлович Безшкурий Станіслав  Григорович Павловський Юрій Семенович Невмержицький Сергій Миколайович Довгаленко Ольга Федорівна

 

Спостережною радою Компанії затверджена організаційна структура: до складу Компанії входять 24 розподільних і 2 високовольтних РЕМ, 37 відділів та служб, ремонтний підрозділ та консультаційний центр.

Така структура відповідає тенденціям формування енергопостачальних підприємств України.

Дочірні підприємства та філії відсутні.

Крім центрального апарату та виробничих служб, які розміщені в м. Житомирі, до складу Компанії входять відособлені  структурні підрозділи – Райони електричних  мереж, розташовані за територіальним принципом в районних центрах області. Таких РЕМ нараховується 24 (Рис. 2.1).

Статус та роль РЕМ визначається відповідним положенням Компанії. РЕМ  не є юридичною особою. РЕМ здійснює свою господарську діяльність на підставі даного положення та в межах прав, делегованих йому Компанією. РЕМ веде первинний бухгалтерський та податковий облік своєї діяльності, має свою печатку, свій кутовий штамп, субтранзитний рахунок та поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.

Керівництво ВАТ “ЕК ”Житомиробленерго” делегує РЕМ від її імені укладати договори та угоди на поставку електроенергії та інші договори за окремими дорученнями, а також представляти її інтереси в органах державної влади, в стосунках з суб’єктами господарської діяльності в межах делегованих функцій, вживати заходи щодо врегулювання суперечок, представляти інтереси в судах, надсилати позови, заяви та здійснювати всі процесуальні дії з питань, що стосуються його діяльності.