Виробничий потенціал підприємства: сутність, формування, використання на прикладі ВАТ «ЕК «Житомиробленерго»

Рис1. Складові нематеріальних ресурсів

Серед об’єктів промислової власності важливу роль відіграють винаходи. Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій технології, що позначений істотною новизною і дає позитивний ефект при його застосуванні. Об’єктом винаходу може бути конкретний продукт або конкретний спосіб.

Промисловим зразком називається нове, придатне до виготовлення промисловим способом художнє вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних і естетичних властивостей, тобто це результат творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Об’єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів. Промисловий зразок може бути об"ємний (у вигляді моделі), плоский (у вигляді малюнка) або комбінований.

Товарними знаками та знаками обслуговування (знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначки, за допомогою яких товари (послуги) одного виробника відрізняються від аналогічних товарів (послуг) іншого. Товарний знак розміщується безпосередньо на товарі або на його упаковці, у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємства тощо.

Програмне забезпечення ЕОМ охоплює  операційні системи і прикладні  програми. Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв’язування дедалі складніших задач зумовлюють постійне збільшення кількості програмних продуктів і витрат на їх створення. Вартість програмного забезпечення невпинно підвищується і стає важливим об’єктом комерційних відносин.

Базою даних називають іменовану  сукупність інформаційних одиниць  у певній предметній сфері, які відображають стан об’єктів та їх відносини.

Ноу-хау - це знання або досвід технічного, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях, у виготовленні та реалізації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи їх власникові певні переваги.

Раціоналізаторська пропозиція - це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подане, і може стосуватися вдосконалення використовуваної техніки, виготовлюваної продукції, способів контролю, спостереження, техніки безпеки. Це може бути пропозиція, що сприяє підвищенню продуктивності праці, ефективному використанню енергії тощо. Раціоналізаторські пропозиції відрізняються від винаходів мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція є новою для техніки і технології, що використовуються на конкретному підприємстві.

Гудвіл - це основний капітал підприємства або фірми, здатний приносити додаткові прибутки завдяки підвищенню конкурентоспроможності (з використанням іміджу, досвіду, ділових зв’язків, престижу товарних знаків, постійної клієнтури, прихильності споживачів).

4. Потенціал технологічного персоналу – це сукупні можливості працівників підприємства, задіяних у профільному та суміжних виробничо-господарських процесах для виробництва продукції (робіт, послуг) встановленої якості та визначеної кількості, а також працівників виконуючих технічні функції апарату управління.

 Слід розрізняти поняття «трудові ресурси» і «трудовий потенціал». До 80-х років ці поняття ототожнювалися. Проте, пізніше думки вчених розділилися. Трудовий потенціал – найважливіша інтегральна характеристика персоналу, що є його максимальними можливостями по досягненню цілей підприємства і поставлених перед ним завдань. Виходячи з цього, доцільно визначити трудовий потенціал як найвищу віддачу трудових ресурсів, яка залежить від їх кількісних і якісних параметрів. Таким чином, по відношенню до трудового потенціалу трудові ресурси виступають його конкретними носіями. В епоху розвиненого науково-технічного прогресу розмір і значущість трудового потенціалу визначається не лише і не стільки кількісними параметрами, скільки її якістю. Якість робочої сили є складною, багатоплановою категорією. Вона визначається рівнем кваліфікації, професійної підготовки, освітою, виробничим досвідом, віком, а також багато в чому залежить від соціально-економічних умов, в яких перебуває основна частина працездатного населення.

У загальній структурі  трудового потенціалу підприємства за характером участі у виробничо-господарському процесі можна виокремити управлінський потенціал та потенціал технологічного персоналу, який як вже зазначалось вище, є складовою виробничого потенціалу.

5. Потенціал землі та природно-кліматичні умови – можливості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.

Земельні ресурси  виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Рівень, тривалість використання родючості  та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов господарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що вирощуються, до тепла, вологи тощо.

Геополітичне положення України  та її високий земельно-ресурсний  потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку.

 

1.3. Оцінювання величини виробничого потенціалу підприємства

Рівень поточної діяльності та перспективи  розвитку промислових підприємств  України в умовах ринкової конкуренції  залежать, головним чином, від ефективності функціонування їх виробничого потенціалу.

Загалом термін «ефективність» застосовується для визначення ступеня досягнення деякого потенційного результату діяльності (виробничої, фінансової тощо) за визначений період часу. Поняття «низька» та «висока» ефективність відображають допустимі і недопустимі відхилення від потенційного результату виробничої діяльності підприємства, перевищення якого є в принципі неможливим внаслідок дії тих чи інших технологічних або економічних причин. Звідси, ефективність виробництва можна розглядати принаймні у двох вимірах – технологічному та економічному.[18]

Результат взаємодії ресурсів як елементів  виробничого потенціалу, які визначають також фізичний обсяг випуску  продукції, формує технологічну ефективність виробництва. Якщо виробничі ресурси  використовуються максимально інтенсивно і в повному обсязі, то випуск продукції, який відповідає таким витратам, досягає максимуму. Такий максимум, що характеризує технологічний аспект використання виробничого потенціалу, може бути нереалізованим, навіть якщо всі ресурси витрачені в необхідній кількості, внаслідок порушення технології або інших технічних помилок, пов’язаних з нераціональною організацією управління підприємством. з цього слідує що для підприємства є потреба оцінити ефективність виробничого потенціалу в цілому, а не ефективність використання окремих ресурсів.

Таким чином, безпосередньою метою  оцінки виробничого потенціалу є  виявлення можливості ефективного  використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, а також  визначення впливу заходів по технічному і організаційному розвитку на кінцеві результати виробництва: об'єм і якість, собівартість і прибутковість продукції, рівень рентабельності господарської діяльності.

Серед вчених що досліджують виробничий потенціал, існує три підходи  щодо оцінювання ефективності формування та використання виробничого потенціалу підприємства:

1. Ресурсний підхід, зорієнтований  на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових. Оцінюючи виробничий потенціал, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремим дослідженням знарядь і засобів праці; трудові ресурси, енергетичні та інформаційні ресурси, фінансові (грошові) ресурси [21].

2. Структурний підхід, зорієнтований  на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його величину, виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, заданих найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі.

23. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальному уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможності продукції, який знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») з широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків.

Дещо нестандартний підхід запропоновано  Должанським І.З., Загорною Т.О., Удалих О.О. Вони запропонували визначати виробничий потенціал як технічно, організаційно, економічно й соціально обґрунтовану норму ефективного робочого часу основного виробничого персоналу підприємства за певний період календарного часу [11, с. 147]. Тобто сутність виробничого потенціалу вони зводять до обсягу робіт у наведених одиницях виміру праці, що може бути виконана протягом деякого періоду часу на базі наявних виробничих фондів.

Виходячи із зробленого припущення, вони розглядають виробничий потенціал  як функцію виду (1):

Р = f(Ф_t , R, ф),               (1.1)

де Р – виробничий потенціал  в нормо-годинах за рік;

Ф_t – нормативний річний фонд робочого часу, години;

R – чисельність основних робітників, чол.;

ф – рівень ефективності їхньої праці  і її фондоозброєності, частки одиниці.

Далі авторами деталізується сутність сукупного виробничого потенціалу підприємства як сукупності потенціалів робочих місць і потенціал окремого робочого місця, який пропонують визначати так (2) [1, с. 150]:

Р= Ф_t(L–K_r )К_э (ф),                        (1.2)

де Ф_t – нормативний річний фонд часу роботи розглянутого структурного робочого місця при двозмінному режимі його використання, год/рік;

ф – середнє значення нормативних коефіцієнтів ефективного використання робочого часу структурного робочого місця даного типу;

L – середнє значення нормативного або раціонального числа просторового робочого місця та структурного робочого місця даного типу;

K_r – коефіцієнт резервування виробничого потенціалу даного структурного робочого місця;

К_э  (ф) – функція, що залежить від фондоозброєності структурного робочого місця даного типу, рівня його досконалості та ефективності.

На нашу думку, така методика не враховує ефективності використання робочого часу, тому отриманий результат не може бути точною характеристикою, адже саме від ефективності використання робочого часу залежить результативність роботи підприємства. До того ж такий підхід є недостатньо зручним у використанні за потреби прогнозування змін у виробничому потенціалі, його залежності від зовнішнього середовища тощо. Тому, на нашу думку, оцінку виробничого потенціалу підприємства необхідно прив’язувати все-таки до результатів його діяльності.

Цікавим у цьому ракурсі є  підхід Архіпова В.М. до визначення фізичного  обсягу використаних ресурсів (3):

W_o = LK_l + ПІFK_w,       (1.3)

де W_o – сукупна споживча вартість виробничих ресурсів;

L – чисельність промислово-виробничого  персоналу;

K_l – коефіцієнт оцінки складу і якості трудових ресурсів;

П – коефіцієнт заміщення (еквівалентності) основних виробничих фондів чисельністю  промислово-виробничого персоналу;

І – частка активної частини основних виробничих фондів;

F – вартість основних виробничих  фондів у незмінних цінах;

K_w – коефіцієнт оцінки складу і якості основних фондів.

Позитивним у  запропонованій методиці є те, що коефіцієнти K_l  і K_w враховують вплив науково-технічного прогресу на фактори виробництва. Але, крім позитивних характеристик, є декілька моментів, які ускладнюють оцінку за запропонованою методикою та ставлять під сумнів її адекватність. Наприклад, підприємство може працювати на орендованих потужностях – тоді постає питання, яку вартість основних фондів брати для оцінки: залишкову, ринкову чи справедливу. Розрахунок коефіцієнта заміщення також викликає труднощі. Крім того, це наводить на питання про правомірність та об’єктивність використання того або іншого ресурсу як еквівалента для вимірювання виробничого потенціалу.

Як вже було зазначено вище, вчені-економісти наголошують  на тому, що потенціал економічного суб’єкта неможливо визначити шляхом оцінки якогось окремого ресурсу, а  лише « їх сукупність у взаємозв’язку  і пропорціях, що забезпечують здійснення виробничого процесу» (андрощук4).

Наприклад, В.Н. Авдєєнко і В.А. Котлов взагалі ставлять під сумнів можливість визначити вклад певного елементу виробництва і зазначають, що ресурний підхід не лише вказує на те, що виробничий потенціал « представляє собою  сукупність виробничих ресурсів цільового призначення, але робить очевидною методику оцінки його величини як суми фізичних значень складових елементів».  Тому вони вказують на те, що « найбільш уніфікованим і універсальним виміром елементів виробничого потенціалу є їх ціна чи вартість». Виходячи з таких позицій, автори пропонують визначення величини виробничого потенціалу так: