Виробнича програма підприємства та її ресурсне забезпечення

Централізована номенклатура формується шляхом висновку державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію і встановлення прямих контактів із споживачами шляхом висновку договорів поставок.

Гарантованість виконання виробничої програми забезпечується її усестороннім обґрунтуванням, перш за все, по трьох напрямах:

1. наявністю виробничих потужностей, необхідних для забезпечення передбаченого об'єму виробництва, виконання всіх виробничих процесів, технологічних операцій;
2. наявністю матеріальних ресурсів, що повністю відповідають потребам виробництва, або договорів з надійними постачальниками –підприємствами або посередницькими організаціями;
3. наявністю кваліфікованих фахівців всіх рівнів, а при необхідності - договорів із сторонніми організаціями по виконанню окремих робіт і послуг.

При розробці виробничої програми велике значення має правильний вибір способу виразу і одиниці вимірювання заданого об'єму робіт. Для цих цілей використовуються натуральні, трудові і вартісні вимірники.                             Натуральні вимірники (штуки, тонни, метри і т.д.) – забезпечують можливість отримання кількісного виразу і якісної характеристики тих або інших показників і служать початковими величинами для визначення потреби підприємства в робочій силі, сировині, паливі, електроенергії, устаткуванні, виробничих площах. Проте при застосуванні натуральних вимірників неможливо узагальнити різні по характеру натуральні показники.                                                                                                                                              Для розширення сфери застосування натуральних вимірників використовуються умовно-натуральні вимірники. Вони застосовуються у разі планування виробництва однорідної, однотипної або однойменної продукції. При цьому за умовну одиницю приймають один з однорідних виробів, а всі інші прирівнюють до нього по трудомісткості, матеріаломісткості або по якій-небудь іншому ознаці. Умовно-натуральні вимірники дозволяють значно зменшити номенклатуру. Наприклад, одним числом можна охарактеризувати об'єм виробництва тракторів, електродвигунів, тканин, плодоовочевих  консервів і т.д.                                                 Трудові вимірники - години і хвилини робочого часу –          застосовуються у внутрішньовиробничому плануванні для оцінки трудомісткості одиниці продукції і виробничої програми. Найпоширеніший показник - трудомісткість або нормовані витрати робочого часу на виготовлення продукції, виконання послуги, що розраховуються в нормо-годиннику. Якщо робота не підлягає нормуванню з різних причин, то показник трудомісткості визначається в людино-годинах. Крім того, для вимірювання роботи устаткування використовується показник станко-годинник.  
    Показники трудомісткості виробничої програми (нормо-годинник, людино-години, станко-годинник) на перший погляд цілком прийнятні для вимірювання об'єму виробництва. Проте у зв'язку із зниженням трудомісткості продукції людино-години не зіставити в динаміці, тому трудові вимірники часто використовуються в допоміжних розрахунках. Вартісні вимірники виробничої програми носять узагальнюючий характер і є універсальними при взаємозв'язку всіх розділів плану підприємства. В грошовому виразі розраховуються такі показники, як об'єм продажів (реалізована продукція), товарна і валова продукція, чиста і умовно-чиста продукція, нормативно-чиста продукція, валовий і внутрішньовиробничий оборот,нормативна вартість обробки. При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками. Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів. Натуральні показники краще, ніж вартісні, відображають обсяг виробництва продукції, забезпечують більш об'єктивну основу для розрахунку інших взаємопов'язаних показників (продуктивності праці, обсягу реалізованої продукції та ін.), регламентують натурально-матеріальний склад виготовленої та реалізованої продукції, краще поєднуються з показниками якості продукції. Значення натуральних показників дуже велике ще й тому, що вони є основою для багатьох вартісних показників.

 

1.3.Розробка виробничої програми  у вартісному вигляді.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрішньозаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.           Найважливішим    показником    виробничої    програми є товарна продукція.       Вона включає до свого складу всю виготовлену в плановому або попередньому періодах продукцію, що відповідає стандартам, технічним умовам, прийнята у ВТК, упакована і підготовлена до реалізації:

ТП = ГП + Н + П_п.х +Т_н.с + Р_к.б + П_д.г + Р_с.к ,

де ТП — товарна продукція; ГП — готова продукція;

Н — напівфабрикати, які поставляються  на сторону;

Пп.х — послуги промислового характеру;

Тн.с — товари народного споживання;

Рк.б — роботи з капітального будівництва, які виконуються власниками;

Пд.г— продукція допоміжних господарств, призначена для реалізації "на сторону";

Рс.к.— середні та капітальні ремонти, що виконуються власними силами.    Товарна продукція оцінюється в діючих оптових цінах, по собівартості, в натуральних показниках, у трудових показниках (для внутрізаводського планування).                                                                                                             Наступним показником виробничої програми є валова продукція, що включає до свого складу всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності:

ВП = ТП – (НЗВ_п – НЗВ_к) – (І_п – І_к) ,

де ВП — валова продукція;

НЗВп — вартість залишків незавершеного  виробництва на початок планового  періоду;

НЗВк— вартість залишків незавершеного  виробництва на кінець планового  періоду;

Іп — вартість інструменту для  власних потреб на початок планового  періоду;

Ік — вартість інструменту для  власних потреб на кінець планового  періоду.

Це найбільш загальний показник, який відображає всю роботу підприємства.

Валову продукцію можна також  обчислити за такою формулою:

ВП = ВО – ВЗО ,

де ВО — валовий оборот підприємства;

ВЗО — внутрішньозаводський оборот підприємства.                                                       Валовий оборот підприємства — це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.                                         Внутрішньозаводський оборот — це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині його для подальшої переробки.                  Вимірюється валова продукція в діючих оптових цінах, за собівартістю та в нормо-годинах. За показником валової продукції визначається потреба в матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, необхідних для виконання виробничої програми. Валові показники мають істотний недолік, що спотворює об'єктивну оцінку роботи підприємства: у них враховуються витрати минулої праці (матеріальні витрати й амортизація), що призводить до повторного розрахунку.                                                                                                                     Важливе значення для аналізу виробничої програми має показник незавершеного виробництва у вартісному виразі:

НЗВ = К_в х С х Т_ц х К_н.в / Д ,

де НЗВ — величина незавершеного  виробництва;

Кв — кількість виробів;

С — собівартість одного виробу;

Тц — тривалість циклу виготовлення одного виробу;

Кн. в — коефіцієнт наростання витрат при виготовленні виробу;

Д — кількість робочих днів у  розрахунковому періоді.

Коефіцієнт наростання витрат при  виготовлені виробу розраховується:

К_н.в = (М + 0,5С) / С, або К_н.в = (С₀ + 0,5С₁) / (С₀ + С₁) ,

де М — сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу;

С — собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат;

Со — одноразові витрати на початку  циклу виготовлення продукції;

   Сі — поточні витрати на виготовлення продукції.                                                                 Незавершене виробництво — це продукція, яка перебуває на різних проміжних стадіях виробничого циклу. Вона включає надходження матеріалів зі складу в цех та їх перебування у виробничому процесі до моменту здачі виробів на склад готової продукції. Значить, до незавершеного виробництва належать предмети праці, які знаходяться в процесі транспортування, а також напівфабрикати на цехових складах. Розміри незавершеного виробництва залежать від обсягів виробництва продукції, тривалості виробничого циклу.       Обсяг реалізованої продукції включає вартість усіх готових виробів, що були поставлені покупцям і оплачені ними, та вартість інших виконаних робіт, котрі входять в товарну продукцію:

РП = ТП + (Зл_п – Зл_к) + (ВЗл_п – ЗЗл_к) ,

де РП — реалізована продукція;

Злп — залишки нереалізованої продукції  на початок планового періоду;

Злк — залишки нереалізованої продукції  на кінець планового періоду;

ВЗлп — залишки продукції  відвантаженої, за яку термін оплати не настав на початок планового року;

ЗЗлк — залишки продукції  на відповідальному зберіганні у  покупців на кінець планового року.

Вартість робіт непромислового характеру до обсягу реалізації не входить. Обсяг реалізованої продукції  вимірюється в діючих оптових  цінах підприємства, а при розрахунку прибутку від реалізації — також  за собівартістю. Цей показник враховує результати реалізаційної діяльності. Тому він мас особливе значення в  умовах ринку і є основним при  визначенні показників фінансового  плану (прибутку, потреби в оборотних  засобах).          Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок розраховують, як вартість реалізованої продукції за вирахуванням вартості недопоставленої продукції.

Обсяг чистої продукції підприємства обчислюють за формулою

ЧП = ТП – (М_в + А) ,

де ЧП — чиста продукція підприємства;

Мв — матеріальні витрати  на виробництво продукції;

А — сума амортизаційних відрахувань  за відповідний період.

Отже, чиста продукція — це вартість, створена на підприємстві, або додана вартість.  Чиста продукція може бути обчислена як сума основної та додаткової заробітної плати підприємства з відрахуваннями на соціальні заходи і прибутку. Ще одним показником, близьким за своїм значенням до чистої продукції, є умовно чиста продукція:

УЧП = ЧП + А ,

де А — сума амортизаційних відрахувань  за відповідний період.                  Отже, на відміну від чистої продукції, умовно чиста продукція включає амортизаційні відрахування.

Інколи застосовуються при розробці виробничої програми наступні показники:

— нормативна вартість обробки;

— нормативна заробітна платня;

— нормативна чиста продукція.

     Найбільший інтерес серед цих додаткових показників представляє нормативна вартість обробітку, яка одержується як добуток показника нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду і кількості виготовлених виробів і-го виду.   Аналіз виробничої програми проводиться за динамікою обсягу випуску продукції, за номенклатурою й асортиментом, ритмічністю роботи підприємства, якістю продукції, резервах росту виробництва. Найбільш важливими та узагальнюючими показниками серед виїдена ведених є показники обсягу випуску та реалізації продукції. За динамікою обсягу випуску продукції аналіз здійснюється так:

ОВ = (ОВ_ф / ОВ_п) х 100% ,

де ОВф — фактичний обсяг  випуску продукції;

ОВп — плановий обсяг випуску  продукції.

Аналогічно аналізується обсяг  реалізованої продукції:

 ОР = (ОР_ф / ОР_п) х 100% ,

 

де ОРф — фактичний обсяг  реалізації продукції;

ОРп — плановий обсяг реалізації продукції.

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна  бути обґрунтована наявними виробничими  ресурсами (виробничими фондами, трудовими  і матеріальними ресурсами), а  також виробничою потужністю підприємства. 
Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках може бути обчислений, виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції.

Від рівня  використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого  обсягу випуску продукції  при  встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції.

Якісну  сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним  стандартам, в загальному обсязі випуску  продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості  сертифікованої продукції до загального її обсягу.

 

2. Проблеми та шляхи вдосконалення визначення виробничої програми  підприємства.

 

Сучасні умови ринкового господарювання значною мірою відрізняються  від умов планової економіки.  Для великої кількості українських підприємств є характерною відсутність адекватних умовам ринку інструментів управління виробничою програмою.  Необхідність розробки нових механізмів функціонування виробництва та розробки його моделі,  роблять проблему ефективного управління та оптимізації виробничої програми підприємства однією з найактуальніших для сучасно ї української економіки.  Огляд праць цілого ряду вітчизняних та зарубіжних авторів, серед яких О. Бабо, М. Вудкок, Г. Друкер, Е. Долан, К.О. Багриловський, О.О. Бабордіна,  та ін., свідчить про те,  що в наукових працях велика дослідників увага приділяється обговоренню питань пов'язаних з програмою підприємства.  Проте,  проблеми оптимізації виробничої програми підприємства все ще залишаються актуальними і саме тому потребують наукового та систематизованого підходу до їх вивчення. Особливо гостро стоять питання, що стосуються ресурсного обгрунтування виробничої програми, а саме ролі виробничих критеріїв у її формуванні. Виробнича програма підприємства визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів.  Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей,  потребу в матеріально-сировинних ресурсах,  чисельності персоналу,  транспорті тощо.  Виробнича програма тісно пов’язана з планом по праці і заробітній платі,  планом по витратах виробництва,  прибутку і рентабельності,  фінансовим планом. Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам.  Відображаючи головне завдання господарської діяльності,  вона є головним розділом планів підприємства.  Інші плани діяльності підприємства розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.  Кожне підприємство    розробляє свою виробничу програму самостійно,  окрім тих,  які працюють за державними контрактами та замовленнями,  розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.