Види бюджетних трансфертів.субвенції, місцевим бюджетам та їх види

Аналіз стану виконання  міжбюджетних відносин у 2010 р.

  Як показали результати проведеного аналізу, планові показники надання з державного бюджету міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам не виконано. У 2010 р. з державного бюджету передано дотацій та субвенцій у сумі 77 млрд. 766,2 млн. грн., або 95,6 відс. планових річних обсягів (81 млрд. 324,9 млн. грн.)  Місцевими бюджетами недоотримано субвенцій на загальну суму понад 3,5 млрд. грн., що негативно вплинуло на виконання покладених на органи місцевого самоврядування повноважень[9].

При цьому, діючий механізм надання  окремих субвенцій (субвенція з  державного бюджету місцевим бюджетам на проведення виборів депутатів  Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, субвенція на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку регіонів, субвенція на придбання  витратних матеріалів та медичного обладнання для закладів охорони здоров'я та інші) не забезпечував обґрунтоване визначення потреби в коштах та своєчасне їх перерахування, а відтак до державного бюджету повернуті невикористані місцевими бюджетами субвенції у сумі 0,4 млрд. грн. 

Виконання місцевих бюджетів у 2010 р. відбувалося за умов збільшення їх залежності від ресурсів державного бюджету, про що свідчить суттєве зростання абсолютних обсягів та питомої ваги міжбюджетних трансфертів у загальній сумі доходів місцевих бюджетів.

Загальний обсяг наданих із державного бюджету трансфертів місцевим бюджетам збільшився порівняно з 2009 р. на 15 млрд. 460,7 млн. грн., або на 25,1 відс., а питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів досягла 49,1 відс., або зросла на 2,4 відс. пункти (рис. 1), що суперечить вимогам схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 308-р Концепції реформування місцевих бюджетів, основним завданням якої визначено підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів[10].

У структурі міжбюджетних трансфертів  у 2010 р. значну частку (56,1 відс.) займала дотація вирівнювання - 43 млрд. 640,5 млн. грн. У порівнянні з 2009 роком її обсяги та питома вага зросли на 10 млрд. 284 млн. грн. та на 3,7 відс. пункти відповідно [11].

У 2010 р. реалізовано як пріоритетне надання субвенцій з державного бюджету на фінансування інвестиційних заходів та соціально-економічний розвиток регіонів, про що свідчить значне (більше ніж у 10 разів) зростання їх обсягів (у 2009 р. - 224,5 млн. грн., у 2010 р. - 2 млрд. 640,9 млн. грн.) [12].

Також суттєво (у 9 разів) зросли у 2010 р. обсяги інших субвенцій, спрямованих на вирішення окремих проблем регіонів та фінансування окремих заходів. У 2009 р. на зазначені цілі спрямовано 178 млн. грн., у 2010 1100,4 млн. гривень. Збільшення обсягів цих субвенцій пов'язано з проведенням у 2010 р. чергових місцевих виборів, на фінансування яких місцевим бюджетам у вигляді субвенцій передано 981,9 млн. грн.

Значне зменшення у 2010 р. у порівнянні з минулим роком частки (2009 р. - 4,3 відс, у 2010 р. - 0,8 відс) та обсягів (2,6 млрд. грн. і 0,6 млрд. грн. відповідно) додаткових дотацій суттєво знизило ризики неефективного управління з боку центральних органів влади та органів місцевого самоврядуванні коштами додаткових дотацій. Водночас, відсутність чітко регламентованих законодавством критеріїв визначення обсягів та умов надання зазначених транс фертів створюють нові ризики неефективного їх використання.

У 2010 р. пріоритетними у спрямуванні додаткових дотацій і окремих субвенцій були регіони з вищим рівнем доходів та економічного потенціалу, як володіють потужними основними фондами та мають більше можливостей для застосування схем спільного фінансування.

Зокрема, найбільші суми зазначених трансфертів розподілено місцевим бюджетам АР Крим (542,4 млн. грн.), Одеської (474,6 млн. грн.), Запорізької (327,1 млн. грн.), Луганської (247,1 млн. грн.) та Донецької областей (270,7 млн. грн.) Поряд з цим, в обсягах, що у10-25 разів менше, аналогічні фінансові ресурсі розподілені місцевим бюджетам Житомирської - 29,3 млн. грн., Закарпатської 20,7 млн. грн., Кіровоградської - 19,3 млн. грн., Миколаївської - 22,9 млн. грн. та Тернопільської - 21,1 млн. грн. областей [14], економічний потенціал яки значно нижчий.

Також суттєво (у 9 разів) зросли у 2010 р. обсяги інших субвенцій, спрямованих на вирішення окремих проблем регіонів та фінансування окремих заходів. У 2009 р. на зазначені цілі спрямовано 178 млн. грн., у 2010 1100,4 млн. гривень. Збільшення обсягів цих субвенцій пов'язано з проведенням у 2010 р. чергових місцевих виборів, на фінансування яких місцевим бюджетам у вигляді субвенцій передано 981,9 млн. грн.

Значне зменшення у 2010 р. у порівнянні з минулим роком частки (2009 р. - 4,3 відс, у 2010 р. - 0,8 відс) та обсягів (2,6 млрд. грн. і 0,6 млрд. грн. відповідно) додаткових дотацій суттєво знизило ризики неефективного управління з боку центральних органів влади та органів місцевого самоврядуванні коштами додаткових дотацій. Водночас, відсутність чітко регламентованих законодавством критеріїв визначення обсягів та умов надання зазначених трансфертів створюють нові ризики неефективного їх використання.

Отже, аналіз стану міжбюджетних відносин у 2010 р. засвідчив, що діюча 2010 р. система міжбюджетних відносин між державним та місцевими бюджетами, як і у попередніх роках, відіграє важливу роль у формуванні місцевих бюджетів та виконанні повноважень та функцій, покладених на органи місцевого самоврядування, в тому числі наданні населенню соціальних послуг, гарантованих державою, а також соціально-економічного розвитку регіонів, однак вона не може вважатися досконалою через наявність низки проблем, а саме:

1) всупереч вимогам схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 308-р Концепції реформування місцевих бюджетів [5], основним завданням якої визначено підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів, посилюється централізація фінансових ресурсів, про що свідчить зростання питомої ваги міжбюджетних трансфертів з державного бюджету у загальній сумі доходів місцевих бюджетів (з 43 відс. - у 2008 р. до 49,1 відс. - у 2010 р.);

2) недосконалість, а в деяких випадках відсутність методики визначення обсягів міжбюджетних трансфертів та критеріїв не дозволяють повному обсязі забезпечити об'єктивну потребу відповідних місцевих бюджетів фінансових ресурсах, а також ефективне управління ними;

3) численні зміни, які вносяться до розмірів та видів міжбюджетних трансфертів протягом бюджетного року, в тому числі у порядку, який не узгоджується з вимогами Бюджетного кодексу України, призводять до зниження ефективності бюджетного процесу, оскільки погіршують прогнозованість ресурсів місцевих бюджетів, необхідних для виконання покладених на органи місцевої влади завдань і повноваженя

Розділ 3 Шляхи  вдосконалення трансфертної політики  на Україні

    Формування дієвої моделі міжбюджетних відносин є запорукою, з одного боку, створення регіональної економіки, що стабільно розвивається, а з іншого, гарантією того, що кошти державного та місцевих бюджетів будуть витрачатися ефективно. Тому ухвалення Бюджетного кодексу сприяло упорядкуванню й підвищенню ефективності міжбюджетних відносин. Однак модифікація механізму міжбюджетних відносин згідно Бюджетного кодексу не позбавлена негативних моментів. Однією з головних проблем є відсутність принципу пропорційності фінансових засобів, що мають закріплюватися за територіальними громадами, зважаючи на обсяг їхніх повноважень. Іншими проблемами є:

1. У місцевих органів влади відсутні стимули до збільшення доходів саме в регіонах-донорах.

2. В результаті застосування чинної схеми міжбюджетних трансфертів складається ситуація, коли органи місцевого самоврядування позбавлені можливості самостійно вирішувати власні проблеми: одні через залежність від дотацій, інші через те, що зайві кошти вилучаються. Органи місцевого самоврядування не мають стимулів для більш ефективного розвитку інфраструктури, оскільки вигідніше залишатися реципієнтом, ніж переходити у розряд донорів.

3. Незважаючи на те що Бюджетним кодексом закріплено за місцевими бюджетами на довгостроковій основі понад 16 різних джерел доходів, які не враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів (які не вилучаються у разі перевиконання плану), фіскальні повноваження по них місцевих органів влади (можливості змінювати податкову базу, ставку) залишаються незначними.

4. Бюджетним кодексом територіальні громади поставлені у досить нерівні відносини між собою. “Бюджетоутворюючі” території не завжди відповідають економічному потенціалу. На таких територіях коштів бюджету вистачає тільки на забезпечення діяльності органів управління.

5. Багатоканальна система фінансування бюджетних галузей украй неефективна. Немає змоги налагодити контроль за цільовим спрямовуванням коштів. Не визначено і державних стандартів щодо рівня фінансування тих чи інших бюджетних потреб.

6. Значною є диференціація доходів місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення.

Серед інших проблем міжбюджетних відносин можна назвати: низький  рівень обґрунтованості й прогнозованості  доходної частини місцевих бюджетів; неврегульованість відносин на рівні  район – місто районного значення, селище, село; невнесення до місцевих бюджетів коштів, необхідних на утримання об'єктів  соціальної інфраструктури, що переходять у комунальну власність; невирішеність  питань подолання заборгованості між  бюджетами різних рівнів за взаємними  розрахунками.

Отже, бюджетна система України сьогодні недостатнім чином відповідає потребам регіонального розвитку. Надмірна централізація фінансових потоків призводить до того, що органи місцевого самоврядування не мають можливості проводити у межах своєї компетенції належну політику. Недостатність власної доходної бази породжує залежність від вказівок центральних органів влади. Неможливість проведення власної політики у задоволенні місцевих інтересів породжує зменшення авторитету органів місцевого самоврядування. Це ставить під сумнів перспективи розвитку демократичних відносин на місцевому рівні і в масштабах всієї країни. Потрібна подальша реформа з метою посилення самостійності місцевих бюджетів.

Деякі елементи нинішньої моделі міжбюджетних відносин застаріли і стримують  соціально-економічний розвиток на місцях. Змінити ситуацію можливо лише шляхом узгодження реформи міжбюджетних відносин із загальною логікою змін у відносинах “держава-регіон”. Так, в Основних напрямах бюджетної політики надалі необхідно продовжити вдосконалення міжбюджетних відносин, виходячи з динаміки фінансово-бюджетних та соціально-економічних показників розвитку адміністративно-територіальних одиниць і розробити методику вартісної оцінки мінімальних стандартів основних послуг, надання яких держава делегує органам місцевого самоврядування.

Для забезпечення міцності місцевих бюджетів необхідно вжити практичні  заходи щодо реформування економічних  та організаційно-правових засад місцевого  оподаткування та запровадження  в дію таких норм законодавства, які сприятимуть розбудові регіонів та держави в цілому, включенню  України в сучасні інтеграційні процеси.

Зміцнення фінансової бази регіонів неможливе без визначення додаткових дохідних джерел, розширення доходної бази бюджетів. У країн із ринковою економікою широко застосовуються податок  на володіння цінними паперами, на біржові операції, на володіння двома  і більше будинками (квартирами), на розміщення офісів у центральній  частині міста. Є доцільним вивчити  можливості щодо застосування таких  податків і в Україні.

Формулювання основних проблем  міжбюджетних відносин та визначення напрямків їх розв’язання по бюджету  відображено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1