Варіація факторів виробництва та оптимум товаровиробника

і зниженню витрат на одиницю  продукції;

У спеціалаація управлінського персоналу, яка дозволяє на великому

підприємстві використовувати  багатьох спеціалістів за прямим призначенням і підвищити якість управління, що сприяє підвищенню

ефективності виробництва  і зниженню витрат на одиницю продукції;

 

> технічний прогрес, перевагами якого здатні скористатися переважно

великі підприємства: їх значні фінансові можливості для  закупки технологічно ефективного  виробничого устаткування, можливість використовувати його на повну потужність дозволяють одержати більшу

віддачу, зростання продуктивності перевищує зростання витрат;

 

> виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва, яке вимагає додаткових витрат, але велике підприємство, скориставшись ефектом утилізації відходів, може знизити рівень витрат на одиницю продукції в цілому;

 

> неподільність виробництва сприяє зниженню середніх витрат за

рахунок тих затрат, які  зі зміною масштабу виробництва можуть зростати незначно (утримання адміністрації, видатки на опалення, телефонні розмови, бухгалтерські документи тощо).

Втрати  на масштабі пов'язані з труднощами управління. Це основний фактор, вплив якого проявляється зі зростанням розмірів фірми,

коли управління стає багаторівневим, апарат - численним, а вище керівництво  виявляється відірваним від безпосереднього  виробничого процесу; виникає проблема обміну інформацією, координації рішень, бюрократичної тяганини; зростає  імовірність, що рішення, прийняті різними  ланками управління, виявляться суперечливими. Ефективність рішень падає, а середні  витрати виробництва зростають.

Швидке поширення і  розквіт гігантських корпорацій в усьому світі ста-

вить під деякий сумнів концепцію втрат на масштабі. Пом'якшує  цей ефект запровадження комп'ютерних інформаційних і комунікаційних систем, завдяки чому витрати на одиницю продукції можуть знизитись, або, принаймні, стати постійними. Проте існують факти, які підтверджують наявність від'ємної економії на масштабі. Класичним є приклад фірми "Дженерал моторз", яка створила п'ять самостійних автомобілебудівних підрозділів ("Шевроле", "Б'юік" "Олдзмобіл", "Понтіак", "Каділлак"). Децентралізація була проведена в результаті пошуку зростаючого ефекту масштабу і дозволила уникнути спадного ефекту. Є дослідження, які підтверджують, що ієрархічна бюрократична система управління негативно впливає на ефект масштабу.

Тому багато великих, широко диверсифікованих корпорацій останнім часом

відділяють від себе підрозділи.

На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію  мінімального ефективного розміру (МЕР) , яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях.

Мінімальний ефективний розмір - це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. Рис. 11 ілюструє суть концепції МЕР за різних випадків ефекту масштабу.

Рис. 9.17 а) представляє ситуацію, коли зростаючий ефект масштабу незначний  і швидко себе вичерпує, тому мінімальний  ефективний розмір фірми відповідає невеликим обсягам виробництва. В таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це - типова галузь вільної конкуренції. Сюди можна віднести хлібопекарську, швейну, взуттєву і інші галузі легкої промисловості, а також багато інших.

Рис.11 Ефект масштабу і розміри підприємств

Малюнок представляє ситуацію, коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати.

В такій галузі фірма досягає  мінімуму середніх витрат на відносно низьких

обсягах виробництва (Q1) , тому буде конкурентоспроможною поряд з середніми і великими підприємствами, які мають такі ж середні витрати (на відрізку Q1Q2 ). В галузях з такими умовами формування середніх витрат можутьспівіснувати підприємства різних розмірів, вони будуть однаково ефективними. Такими є галузі, що виробляють меблі, книги та ін.

Малюнок В) ілюструє зовсім іншу ситуацію. Зростаючий ефект масштабу

спостерігається на досить тривалому відрізку, а спадний  віддалений. Мінімальних витрат підприємство може досягти за дуже великих обсягів  виробництва. Це означає, що достатню ефективність будуть мати лише гігантські підприємства. Дрібні фірми не зможуть забезпечити  таких низьких витрат, тому будуть неконкуретноспроможними і нежиттєздатними. В реальному житті такі тенденції можна спостерігати в автомобілебудівній, алюмінієвій, сталеплавильній і т.п. галузях важкої промисловості. В цих галузях виробництво може зосередитись в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Така ринкова ситуація називається природною монополією.

Як випливає з проведеного аналізу, позитивний і негативний ефекти

масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру  кожної

галузі і рівень розвитку конкуренції в ній. Буде галузь конкурентною чи монополізованою, - значною мірою залежить від форми кривої довгострокових середніх витрат.

Однак слід зауважити, що в  реальній економіці структура галузі залежить не тільки від характерних  умов формування рівня витрат, а  й від державної політики, ємності  ринку, компетентності управління і  багатьох інших

факторів. Тому на практиці розміри підприємств часто перевищують  теоре-

тично обґрунтовані.

 

 

ВИСНОВКИ

У довгостроковому періоді  фірма може змінювати не тільки обсяги будь-якого з вхідних ресурсів, тобто технологію, але й обсяги всіх

ресурсів одночасно, тобто  масштаб виробництва.

Двофакторна виробнича функція  дозволяє визначити можливості

взаємної заміни ресурсів для технологічно ефективного способу  виробництва. Альтернативним способом її описання є карта ізоквант.

Ізокванта - це крива, що відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, які забезпечують однаковий рівень випуску. Кожна з ресурсних комбінацій на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Закон зниження граничної  норми технологічної заміни полягає  у тому, що зі збільшенням застосування будь-якого фактора у виробництві гранична норма технологічної заміни знижується. Цей закон є формою прояву закону спадної віддачі.

У довгостроковому періоді  всі витрати змінні. Сукупні витрати  відображаються ізокостою. Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що включає всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

Фірма може мінімізувати витрати  на заданий обсяг випуску або

максимізувати випуск за заданого рівня витрат, якщо обирає комбінацію вхідних ресурсів на основі еквімаржинального  принципу: граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів. Рівновага фірми з точки зору виробничої ефективності встановлюється у точці дотику ізокости й ізокванти.

Коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабу виробництва. Довгострокова  виробнича функція показує ефект  масштабу, тобто співвідношення між  зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва.

Траєкторія розвитку ілюструє комбінації факторів, які вибирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді.

Основне завдання виробничої діяльності фірми становить мінімізація  довгострокових середніх витрат. Ці витрати  зрештою визначають не тільки успіх  фірми на ринку, але й розмір підприємства, структуру і рівень конкуренції  в галузі. Мінімальний ефективний розмір підприємства - це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х томах. Том 1. Пер. с англ. Москва: Финансы и статистика, 1992, 384 с.

2. P. M. Нуреев Курс микроэкономики, Учебник для вузов

3. Микроэкономика: практический подход (Managerial Economics): учебник.2-е изд..459 нспр. / под ред. А.Г. Грязновой и Л.Ю. Юданова. - М . : КНОРУС, 2005. - 672 с.

4. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний

посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 . - 416 с.

5. Роберт С. Піндайк,Деніел Л. Рубінфелд MIKPOEKOHOMIKA Пер. з анг.

Анатолій Олійник  та Роман Скільський

6. Н.В. Задорожня. Мікроекономіка. Теорія виробництва і витрат.Навч.посіб.-К.,КНЕУ, 2003.

7.Хейне Пол Экономический способ мышления, пер. с анг. М. Изд-во «Каталаксия» 1997

8. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/За ред. Базілінської О. Я. 3_тє вид.

випр. — К.: «Центр учбової  літератури», 2009. — 352 с.

9. Р.М. Энтов. Экономическая теория Дж. Р. Хикса,-М, 191 с