Варіація факторів виробництва та оптимум товаровиробника

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного і дистанційного навчання

Факультет економіки, менеджменту і права

Кафедра економіки

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни : «Мікроекономіка»

на тему:

«Варіація факторів виробництва та оптимум товаровиробника.»

 

 

                                 Виконала:

                                                         

                                     

 

 

Київ, 2011

 

План

1. Варіація факторів виробництва

    1.1 Виробництво ст.3-5

    1.2 Варіація виробництва, однофакторна варіація ст.5-8

    1.3 Ізокванти, ізокости ст.8-10

    1.4 Визначення функцій виробництва ст.10-16

2. Оптимум товаровиробника

2.1 Довгострокові середні  витрати.ст. 16-18

2.2Ефекти масштабів ст. 18-20

2.3 Економія на масштабах ст.20

Висновок ст.. 24-25

Список використаної літератури ст..26

 

 

 

 

 

 

1.1 Протягом виробничого  процесу фірми перетворюють вхідні  ресурси (які також називаються  факторами виробництва), у вихідні  (або продукти). Наприклад, у пекарні використовуються вхідні ресурси, що включають працю робітників, сировину, наприклад, борошно та цукор, а також капітал, вкладений в печі, міксери та інше устаткування для виробництва таких вихідних ресурсів, як хліб, торти та печиво. Ми можемо поділити вхідні ресурси на основні розряди: праця, матеріальні ресурси і капітал, кожен із яких може містити вужчі підрозділи. Праця включає кваліфікованих (теслі, інженери) та некваліфікованих (зайнятих у сільському господарстві) працівників, а також підприємницькі зусилля менеджерів фірми. Матеріальні ресурси—це сталь, пластмаса, електроенергія, вода та інші товари, які фірма

купує і перетворює на кінцеві  продукти. Капітал — це споруди, устаткування та складські запаси. Зв'язок між вхідними ресурсами до процесу виробництва та результуючим виходом описано функцією виробництва. Це зумовлює необхідність поглибленого аналізу виробничих функцій.

 

Рис. 1. Сукупний, середній та граничний продукти змінного фактора  виробництва та їх взаємозв’язки

1.2 Функція виробництва  позначає випуск Q, який виробляє фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. Для спрощення припустімо, що існують два вхідні ресурси, праця L та капітал Кап. Тоді ми можемо записати функцію виробництва таким чином:

Q = F(Kan, L). (6.1)

Згідно з цим рівнянням  рівень виробництва залежить від  кількостей двох вхідних ресурсів (факторів виробництва): капіталу і праці. Наприклад, функція виробництва може характеризувати кількість персональних комп'ютерів, яку можна виробляти щороку на виробничій площі 10 тис. кв. футів за наявності певної кількості робочої сили, зайнятої протягом року на складальній лінії. Функція виробництва також може ілюструвати кількість урожаю, який може зібрати фермер, маючи певну кількість машин

та працівників. Функція виробництва дає можливість об'єднувати вхідні ресурси у різних пропорціях для виробництва продукції різними шляхами. Наприклад, вино можна виробляти, інтенсифікуючи працю, за якої люди чавлять виноград ногами, або інтенсифікуючи капітал, за якого сік з винограду витискають машини. Зверніть увагу, що рівняння стосується даної технології (тобто даного рівня знань про різні методи перетворення вхідних ресурсів у вихідні). У міру технологічного прогресу та зміни

функції виробництва фірма  може одержати більше продукції за даного набору вхідних ресурсів. Наприклад, нова, швидкодіюча комп'ютерна мікросхема дає можливість виробнику обчислювальної техніки через певний період часу організувати виробництво більш швидкодіючих комп'ютерів.

Функції виробництва описують те, що є технічно здійсненним, за умови, що

фірма діє ефективно, тобто, якщо фірма з максимальною ефективністю використовує кожну з комбінацій вхідних ресурсів. Оскільки функції  виробництва описують максимально можливий вихід продукції за певного набору вхідних ресурсів у ефективний в технічному відношенні спосіб, з цього випливає, що вхідні ресурси не використовуватимуться, якщо вони зменшують рівень виробництва. Припущення, що виробництво завжди технічно ефективне, може справджуватися не завжди, проте цілком природним є той факт, що фірми, прагнучи збільшити прибутки, не

пускатимуть ресурси за вітром.

 

1.2 Розглянемо випадок, коли обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного, є фіксованими, тобто однофакторну виробничу функцію (ВФ), або ВФ короткострокового періоду, або частинну варіацію факторів виробництва. Основними показниками тут є динаміка сукупного (ТР), середнього (АР) та граничного (МР) продукту змінного фактора виробництва. Взаємозв’язок показників ТР, АР і МР та обсягу використання змінного фактора Х ілюструє рис. 7.1. Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора Х і досягає у точці А найбільшого значення, потім збільшення припиняється. Середній продукт збільшується, досягає найбільшого значення у точці В, потім спадає. Граничний продукт збільшується, досягаючи найбільшого значення у точці С, потім спадає.

Характер зміни показників означає, що, починаючи з певного  моменту (на рисунку — точка С), кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. Більш того, додаткові витрати фактора можуть негативно вплинути на випуск продукції (на рис. 7.1, б МР < 0 при Х > 8). Цей факт означає не лише зниження граничного продукту (граничної продуктивності) фактора, а й порушення оптимальної комбінації залучених факторів (використовуваної технології виробництва).

Закономірність, що спостерігається  в аналогічних ситуаціях, відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно з цим законом залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за незмінних обсягів інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці змінного ресурсу буде менша за віддачу попередньої одиниці цього ресурсу, тобто гранична продуктивність спадає. Залежно від співвідношень МР, АР і ТР можна визначити чотири стадії виробництва (табл. 1).

Таблиця 1

Характеристика графіка виробничої функції у короткостроковому  періоді

Фаза	Сукупний  продукт, ТР	Середній продукт, AР	Граничний продукт, МР	Кінцева точка фази
І	Збільшується	Збільшується	Збільшується до max	MР = max
II	Збільшується	Збільшується до max	Знижується МР ³ АР	АР = max МР = АР
III	Збільшується до max	Знижується	Знижується до 0	ТР = max МР = 0
IV	Знижується	Знижується	Знижується	—

 

Закономірним є те, що криві АР і МР на рис. 7.1, б перетинаються в точці В, де середня продуктивність змінного фактора є максимальною, тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Розглянуті взаємозалежності показників використовуються при обґрунтуванні управлінських рішень щодо розширення або згортання виробництва у короткостроковому періоді:

— на І фазі необхідно  збільшувати масштаби виробництва, залучаючи більшу кількість змінного фактора виробництва;

— на ІІ фазі є рація продовжувати залучати ресурси, нарощувати виробництво  продукції за максимальних значень  середньої та граничної продуктивності змінного фактора виробництва. Проте  обсяг продукції ще не є максимальним;

— на ІІІ фазі обсяг продукції  буде найбільшим при дуже низькій  середній та граничній продуктивності ресурсу;

— на IV фазі слід припинити  залучати ресурси. Граничний продукт  має від’ємне значення.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва.

У табличній формі вона подається у вигляді так званої виробничої сітки (табл.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2

Виробнича сітка (обсяги виробництва продукції за різних комбінацій виробничих факторів)

Капітал, од.	Праця, од.
	1	2	3	4	5
1	20	40	55	65	75
2	40	60	75	85	90
3	55	75	90	100	105
4	65	85	100	110	115
5	75	90	105	115	120

 

Кожна клітина таблиці  відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі  слід вибрати в табл. 2 усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий  обсяг випуску, і нанести відповідні точки на координатну площину К, L. Якщо з’єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту (рис. 2).

1.3 Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант (рис. 3).

 

 Рис. 2. Ізокванта                              Рис. 3. Карта ізоквант

 

Отже, різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості  продукції, а це означає, що ці фактори  деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою

  , (1)

а капіталу працею

  . (2)

Можливості взаємозаміщення  факторів виробництва знаходяться  в діапазоні від випадку, коли фактори ідеально взаємозамінні (рис.4, а), до виробничої функції із жорстко фіксованою пропорцією їх використання (рис.4, б).

 

Рис. 4. Ізокванти для виробничих функцій: а — з ідеальною взаємозамінністю; б — з фіксованою пропозицією факторів виробництва

 

Розширюючи виробництво  для виготовлення більшої кількості  продукції, виробники залучають  все більшу й більшу кількість  необхідних ресурсів, підприємство змінює масштаб виробництва. При цьому  можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва  збільшується відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів, то маємо зростаючий ефект від зміни масштабу виробництва. Якщо приріст обсягу виробництва відповідає приросту витрат факторів виробництва, то ефект масштабу виробництва є сталим. Якщо зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами, ніж збільшення витрат факторів виробництва, то спостерігається ефект спадної віддачі від зміни масштабу виробництва (рис. 5).

 

Рис. 5. Постійний (а), зростаючий (б) та спадний (в) ефекти від L

збільшення масштабу виробництва

 

Виробництво продукції пов’язано  з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання  величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови, що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю  вартості ресурсу буде однаковою  для всіх ресурсів, використовуваних виробником: