Валютна політика в Україні: підходи, інструменти та результати

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

 

«Валютна політика в Україні: підходи, інструменти та результати»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 
Щербак Оксана Вікторівна 
2 групи 2 курсу спец. 6506 
 
Перевірила: викладач

Куценко Т.Ф.

 

 

 

 

 

 

Київ 2010

План

1. Теоретичні основи валютної політики.

      2.  Інструменти валютної політики.

      3.  Валютна політика в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з питаннями валютної політики України

Основними завданнями роботи є вивчення  та узагальнення теоретико-методологічних засад з питань валютного регулювання в Україні.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що валютна політика центрального банку держави є складовою частиною загальної державної макроекономічної політики, завданням валютної політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національних грошей.

Валютна політика посідає чітке  місце в економічному розвитку країни. Проведення зваженої й обґрунтованої  валютної політики є головною метою  валютного регулювання НБУ. Розкриття  механізму валютної політики вможливлює розв’язання таких актуальних наукових проблем, як визначення критеріїв вибору системи валютного курсоутворення і механізму впливу курсової політики НБУ на ключові макроекономічні показники. З’ясування засадових принципів цієї політики дає змогу правильно оцінити процеси зміни валютного курсу й не помилитися з вибором системи валютного курсоутворення.

В роботі розкриваються  наступні питання: поняття валютного курсу, інструменти валютної політики, особливості формування і реалізації курсової політики в Україні тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні основи валютної політики

Валютна політика — це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до поточних (тактичних) та довгострокових (стратегічних) цілей  країни.

Валютна політика центрального банку  держави є складовою частиною загальної державної макроекономічної політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

Завданням валютної політики держави  є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національних грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави.

Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією  та попитом на валюту. З цією метою центральний банк може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Стабільність багатьох національних валют значною мірою поясняються наявністю у центрального банку держави великих валютних резервів. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються також монетарні інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку, методи валютного контролю та валютного регулювання. Отже, проведення валютної політики має такі складові, як:

- режим курсоутворення;

- підтримка валютних резервів  центрального банку на рівні,  необхідному для забезпечення  стабільності національної валюти;

- зміна ставки рефінансування та норм обов’язкового резервування коштів, залучених банківською системою, проведення центральним банком депозитних операцій та випуск ним власних цінних паперів;

- здійснення заходів валютного  регулювання і валютного контролю;

- операції на відкритому ринку.

Основними цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва  ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори - масу грошей в обороті та процентну ставку  
            Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема: 
            - лібералізація валютних відносин у країні; 
            - забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок; 
            - забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти; 
            - захист іноземних та національних інвестицій у країні; 
            - забезпечення стабільності курсу національної валюти. 
            Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Основою валютної політики країни є  вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс як ціна грошової одиниці даної держави, який виражається у грошовій одиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, що виявляють себе через попит і пропозицію певної валюти на ринку. Він має безпосереднє практичне значення для тих, хто займається торгівлею, інвестиціями, іншими фінансовими операціями, і відіграє важливу роль у грошово-кредитній політиці держави [5].

Валютний курс (exchange rate) є своєрідною формою ціни, яка сплачується в  національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності [8].

Правильне визначення валютних курсів має важливе практичне значення, оскільки валютний курс безпосередньо  впливає на ціну імпорту, виражену в національній валюті, та на ціну експорту, що конвертується в іноземну валюту. Тому його динаміка тісно пов'язана з темпами інфляції та з врахуванням інших даних, таких як затрати й ціни на внутрішньому та зовнішньому ринках, і може бути індикатором зовнішньої конкурентоспроможності, а внаслідок цього — можливих змін у платіжному балансі країни [6].

Встановлення валютного курсу  – досить складний багатофакторний  процес. На нього впливає безліч чинників – економічних, фінансових і політичних. Економічні чинники  полягають в тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються шляхом зіставлення цін товарів та послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній та іншій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют. У період золотого стандарту зіставлення золотого вмісту двох грошових одиниць визначало курс цих двох валют [9].

На валютний курс істотно впливають  фінансові й політичні чинники . До фінансових належать стан національної фінансової системи (дефіцит бюджету, державний борг, рівень інфляції, зміни обсягів ВВП, стабільність банківської системи, відсоткові ставки, активність на фінансовому ринку та міжнародних фінансових відносин (торговий і платіжний баланс), внутрішня та зовнішня пропозиція грошей).

Політичні чинники пов’язані зі стабільністю політичної системи в країні та стабільністю її законодавства. Нестабільність політичної й фінансової ситуації в тій чи тій країні зумовлює певне зниження обміну курсу її національної валюти порівняно з реальним співвідношенням. Ця різниця являє собою своєрідну плату за вказані ризики, страхування на випадок можливого зниження курсу цієї валюти, ймовірність чого доволі висока [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Інструменти валютної політики

Процес реалізації валютної політики у кожній країні забезпечується практичним використанням центральним банком певної сукупності інструментів.

Інструменти валютної політики — це ті прийоми, важелі, методи, які використовуються для впливу на валютні відносини суб’єктів ринку з метою реалізації завдань валютного регулювання і валютного контролю в країні.

Усі інструменти валютної політики залежно від способів їх використання та особливостей впливу на валютні  операції можна умовно поділити на економічні та адміністративні.

Економічні інструменти валютної політики передбачають використання різних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб’єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства. До складу основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку належать: 1) дисконтна політика; 2) девізна політика; 3) диверсифікація валютних резервів; 4) регулювання режиму валютного курсу; 5) девальвації і ревальвації валют.

Дисконтна політика — це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни облікової ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам, з метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін. Отже, реалізація дисконтної політики центрального банку має як внутрішній, так і зовнішній аспект.

Зовнішній аспект дисконтної політики передбачає вплив на динаміку валютного  курсу через стимулювання припливу або ж відпливу капіталів, чому активно сприяє зміна ринкової норми процента, позаяк капітали переміщуються між країнами у пошуках найбільш ефективних з погляду прибутковості сфер їх застосування.

Внутрішній аспект впливу дисконтної політики на валютний курс визначається зміною грошової маси та впливом останньої на динаміку внутрішніх цін та кон’юнктуру валютного ринку в країні.

Девізна політика — це інструмент валютної політики, що впливає на обмінний курс національної валюти через купівлю-продаж державними органами іноземної валюти (девіз). Власне, саме поняття девізи означає платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків (звідси і назва політики). Девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція — пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на обмінний курс національної валюти через операції з купівлі-продажу іноземних валют.

Диверсифікація валютних резервів — це інструмент валютної політики центрального банку, який передбачає регулювання структури офіційних валютних резервів шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн. Під валютними резервами розуміють належні державі офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, в банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.

Основними цілями диверсифікації валютних резервів є:

- захист від валютного ризику, тобто ризику втрат коштів унаслідок коливання обмінних курсів різних валют;

- забезпечення міжнародних розрахунків, у тому числі і розрахунків за зовнішньою заборгованістю країни;

- проведення валютних інтервенцій на ринку, для чого у складі резервів мають бути відповідні обсяги необхідних видів іноземних валют.

Регулювання режиму валютного курсу — діяльність центрального банку, спрямована на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.

Обмінний курс — це вартість грошової одиниці  однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни, групи країн або в міжнародних розрахункових одиницях. Необхідність визначення обмінного курсу обумовлена такими основними чинниками: по-перше, торгівлею товарами, послугами, рухом капіталів і кредитів як об’єктивними передумовами обміну національних валют; по-друге, потребою порівняння цін світових і національних ринків, а також економічних показників різних країн, виражених у національних валютах; по-третє, необхідністю періодичної переоцінки суб’єктами ринку своїх зарубіжних активів.

Установлення режиму валютного курсу перебуває у виключній компетенції держави, яка доручає відповідні регулятивні заходи валютної політики центральному банку. Центральні банки можуть застосовувати два основні різновиди режиму валютних курсів: фіксований валютний курс і плаваючий валютний курс.

Фіксований валютний курс — це курс, що офіційно встановлюється державою і підтримується нею  на певному незмінному рівні. Плаваючий  валютний курс — це курс, що формується під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

Фіксований курс забезпечує належний рівень стабільності динаміки міжнародних торговельних і фінансових операцій. Водночас фіксований курс потребує значних обсягів офіційних валютних резервів, а також підпорядковує економічну політику держави виключно одній меті — підтриманню стабільності валютних відносин і рівноваги платіжного балансу, що може суперечити іншим стратегічним цілям монетарного регулювання. Плаваючий валютний курс, навпаки, не зобов’язує державу нагромаджувати значних валютних резервів, обмежує можливості спекулятивного впливу на валютний ринок та істотно розширює свободу дій центрального банку у використанні інструментів грошово-кредитної політики. Водночас плаваючі курси роблять непередбачуваними результати зовнішньоекономічної діяльності, а вирівнювання платіжних балансів може спричиняти спад виробництва, інфляцію та інші негативні явища в економіці [7].