Тваринницька галузь України: стан, структурні зміни та основні фактори сучасної модифікації

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

«Тваринницька галузь України: стан, структурні зміни  та основні фактори сучасної модифікації»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

1. Сутність, значення та роль тваринницької  галузі в Україні.
2. Основні регіональні чинники розвитку і розміщення тваринництва.
3. Структурні зміни у розвитку тваринництва в Україні.
4. Територіальна організація тваринницького господарства в Україні.
5. Перспективи розвитку та фактори сучасної модифікації тваринницької галузі.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Вступ

  

У системі національної економіки одним з найважливіших, багатогалузевих і територіальне поширених є агропромисловий комплекс. Сільськогосподарське виробництво в Україні має давні традиції. Цьому сприяють ґрунтово-кліматичні передумови, ментальність, господарський досвід населення. Сучасне сільське господарство взаємодіє з іншими галузями економіки, внаслідок чого розвиваються його міжгалузеві зв'язки, встановлюються міжгалузеві пропорції. В Україні агропромисловий комплекс міг би стати основою соціально-економічного розвитку, визначати структурну перебудову економіки, експортний потенціал, рівень достатку і життя народу.

Однією з  головних галузей агропромислового комплексу України є тваринництво, яке забезпечую населення продуктами харчування та виробляє сировину для багатьох галузей народного господарства. Таким чином, я вважаю, що вивчення структури та чинників розміщення тваринництва в Україні є дуже важливою та актуальною темою дослідження.

Ціллю курсової роботи на тему «Тваринницька галузь України: стан, стукткрні зміни та основіні фактори сучасної модифікації» є вивчення теоретичних засад розміщення галузі та сучасного стану розвитку тваринництва в Україні, для чого були встановлені та вирішені наступні здачі:

- визначено  місце тваринництва в структурі продовольчого комплексу та його Регіональні особливості;

- визначено  умови і фактори розвитку і  розміщення сільського господарства  України

- проаналізовано  сучасний стан розвитку тваринництва  на основі ретроспективного аналізу.

- Розглянуто  проблеми і перспективи розвитку тваринництва в Україні

Мета курсової роботи. Розглянути питання розвитку тваринництва, якісні показники галузі, причини спаду та деякі аспекти удосконалення організації та підвищення ефективності виробництва.     

Предмет дослідження. Це структурні та територіальні особливості тваринницької промисловості.

Об'єктом дослідження. Це в свою чергу, є територія України та її економічні райони.

                                                           

              

 

1. Сутність, значення та роль тваринницької галузі в Україні

 

Важливою галуззю агропромислового комплексу є тваринництво - галузь сільського господарства, що займається розведенням і використанням сільськогосподарських тварин. Воно забезпечує людей харчовими продуктами ( такими як молоко, масло, сир; близько 60 % білків, що споживає людина, - продукти тваринництва), дає сировину для легкої (вовна) і харчової, а також фармацевтичної промисловості, тяглову силу (кінь, віл), основне органічне добриво — гній. Продукти тваринництва легко збувати, і вони за нормальних обставин часто бували основою бюджету українського селянина.

В Україні тваринництво поділяється на скотарство (розведення і використання великої рогатої худоби), вівчарство, конярство, козівництво, кролівництво; до тваринництва зараховують також бджільництво та шовківництво.  

 

 

                                                                                                                                   Схема 1

 

Від рівня  розвитку тваринництва залежить наповнення ринку висококалорійними продуктами харчування — м'ясом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м'ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лікувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв'язки із землеробством, якому воно постачає органічні добрива. В свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тваринництва. Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже половина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових раціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробництво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи переробки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисловості і комбікормова промисловість.

Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію  тваринництва. Так, райони розвинутого  польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства.

Провідною галуззю  тваринництва у всіх природно-економічних зонах України є скотарство, яке має молочно-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію переважно в Поліссі і Лісостепу. При молочно-м'ясній спеціалізації частка корів у продуктивному стаді становить 40—50%, а при м'ясо-молочному напрямі — до 40%. В степовій зоні переважає м'ясний і м'ясо-молочний напрям (корів у стаді 35—40%). В приміських АПК, що створюються навколо великих міст, промислових центрів Придніпров'я і Донбасу, рекреаційних районах для задоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції — молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді становить 60—65%. Тут і найвища удійність корів – 3-4 тис. кг.

Найвища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в Правобережному Лісостепу і  на заході Поліської зони. Основні  породи корів в Україні — симентальська (Лісостеп, східне Полісся), лебединська (Чернігівська, Сумська, Харківська обл.), білоголова українська і чорно-ряба (Полісся і частково Лісостеп), сіра українська (Кіровоградська, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська, Луганська обл.), бура карпатська (Карпати), червона степова (Степ).

Свинарство  — друга за значенням і кількістю  продуктивної худоби галузь тваринництва. Свинарство розміщене в усіх природно-економічних  зонах. Розміщення галузі визначається станом і характером кормової бази. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах вирощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Найбільша концентрація поголів'я свиней в Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій областях. В

Поліській і  Лісостеповій зонах галузь має м'ясо-сальний  напрям, у Степу — сальний. У приміських АПК переважає м'ясний напрям. Основні породи свиней — велика біла, що найбільше поширена в Поліссі, Лісостепу і на півночі степової зони; українська біла степова — у Степу, а також степова ряба, миргородська, довговуха біла та ін.

Серед галузей продуктивного тваринництва виділяється птахівництво. Важливим фактором його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спостерігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігається також в Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів). В Україні налічується близько 150 млн. голів птиці, 90% з яких становлять кури.

Вівчарство  має допоміжне значення, за винятком спеціалізованих господарств та господарств у гірських місцевостях. Найбільша концентрація поголів'я овець і кіз в степових та передгірських районах. В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі — м'ясо-вовняний.

 

 

2. Основні  регіональні чинники розвитку  і розміщення тваринництва.

 

 Розвиток галузі тваринництва, збільшення виробництва продукції, підвищення її якості і ефективності залежать від кормової бази, науково обґрунтованої системи годівлі тварин. Через кормову базу здійснюється безпосередній зв'язок тваринницьких і рослинницьких галузей. Останні є основними постачальниками кормів, і їх розвиток визначає розвиток галузей

тваринництва  як безпосередньо, так і через  переробну промисловість.

Під кормовою базою  розуміють склад, кількість і  якість кормів, їхнє

виробництво, заготівлю, зберігання і використання. Усі заходи щодо створення кормової бази об'єднують у систему кормо виробництва. Створити міцну

кормову базу підприємства можна за чіткого дотримання принципів  її раціональної організації, основними  з яких є:

● дотримання відповідності  природно-економічним умовам раціональної спеціалізації підприємства;

● ефективне  використання головного засобу виробництва  – землі, раціональна організація посівного і лукопасовищного кормо виробництва;

● пропорційне  співвідношення між кормовими ресурсами  і перспективами

ефективного розвитку галузей тваринництва відповідно до потреб господарства в їхній продукції. План трансформації земельних угідь  має передбачати поліпшення їх за допомогою системи організаційно-економічних  заходів з метою забезпечення випереджувальних темпів зростання кормової бази темпам збільшення поголів'я тварин при досягненні їхньої продуктивності згідно з породними характеристиками;

● раціональне  використання трудових ресурсів, засобів  виробництва як у виробництві  кормів, так і в галузях тваринництва. Дотримання цього принципу можливе за впровадження прогресивних форм організації виробництва і праці, системи машин для забезпечення комплексної механізації виробничих процесів на всіх стадіях кормо виробництва;

● висока економічна ефективність за повного забезпечення тваринництва високоякісними кормами і науково обґрунтованих нормативних витратах на одиницю продукції.

 Високу ефективність кормо виробництва забезпечує організація його

на інтенсивній  основі. Додаткові капітальні вкладення  мають бути пов'язані

із впровадженням  наукових досягнень, досвіду кращих підприємств. Застосування врожайних  сортів кормових культур, розміщення їхніх  посівів у науково обґрунтованих  сівозмінах після належних попередників, раціональне підживлення ґрунту, боротьба з шкідниками і хворобами сприяють отриманню

необхідної  обсягу продукції високої якості за зниження трудових і матеріальних витрат.

Як вже було зазначено, основою кормової бази є польове кормо виробництво. Під кормовими культурами в Україні зайнято 9—11 млн. га, що становить 32—37% всієї посівної площі. Це — посіви кукурудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь, їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища — 5,3 млн. га. В структурі сільськогосподарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісостепу, а пасовищ — в Степовій зоні. В Україні налагоджено виробництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів.

Розміщення  мясокомбінатів орієнтована в першу  чергу на сировину та споживача. Найбільші м'ясокомбінати України розміщені у великих містах. Нові потужні м'ясокомбінати, які орієнтуються на місцеві сировинні ресурси, збудовані також у Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Хмельницькій і Тернопільській областях.

 

 

3. Структурні зміни  у розвитку тваринництва в  Україні

 

Тваринництво  є другою найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва України. Воно покликане задовольняти потреби населення у м'ясо-молочних продуктах, а також потреби легкої та інших галузей промисловості у сировині.

 Україна  має порівняно велике поголів'я  худоби і птиці — майже 2% від світових показників поголів'я великої рогатої худоби, стільки ж свиней, понад 1% коней, близько 1,5% птиці. Продуктивність худоби і птиці в Україні значно відстає від більшості європейських країн. До того ж якість тваринництва, враховуючи вступ України у СОТ неможна вважати високою. Це підтверджують дані Держкомстату про реалізацію молока переробними підприємствами.

Найбільшої популяризації та розвитку тваринницька галузь отримала приблизно з середини дев’ятнадцятого століття. Пік розвитку був досягнутий у 1989-1990. У 1990 в країні було вироблено 24,5 млн. тонн молока, 6,43 млн. тонн м’яса в живій вазі і 16,29 млрд. штук яєць.

У скотарстві суттєвого  регіонального перерозподілу виробничих потужностей за останні 15 років фактично не відбулося. З основних змін можна відзначити поступове скорочення загального поголів'я ВРХ і виробництва яловичини та телятини в центральному та східному регіонах України із зміщенням концентрації виробництва убік західних областей. За цей період частка поголів'я ВРХ у східних областях скоротилась більш ніж на 10%. Дніпропетровська та Донецька області, що були в лідерах по чисельності ВРХ, опустилися до середини рейтингу.

Останнім часом  у структурі виробництва тваринницької  продукції держави відбувалися  принципові зміни, що є свідченням переходу аграрного сектора України до ринкових відносин. Ці зміни проявляються в тому, що вже тепер більшість усіх основних видів тваринницької продукції виробляється в приватних господарствах, в тому числі фермерських.

 

Також спостерігається спад обсягу і ефективності виробництва продукції тваринництва, та й економіки в цілому. Причинами такого спаду поряд з економічною кризою, є помилки і недоліки, допущені як на макро-, так і на макрорівнях.

Для того щоб  краще зрозуміти які структурні зміни відбувалися в тваринництві сліз ознайомитись з динамікою поголів’я ВРХ, свиней, овець, кіз та птахів (табл. 1).

 

 

Показники виробництва  основних видів худоби та птиці в 2000-2006 роках