Трудовий потенціал України

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади статистичного дослідження зайнятості населення

2.  Трудовий потенціал України

3. Аналіз зайнятості по  регіонах України:

4.  Стан ринку праці  в м. Київ

5.  Шляхи формування  ефективної зайнятості в Україні

Висновок

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

За умов переходу до ринкових відносин, одним з найважливіших  завдань країни є формування стабільного  та ефективного ринку праці, запровадження  оптимальної політики зайнятості населення. Бо саме вона повинна відігравати  одну із найважливіших ролей у  забезпеченні економічного зростання  країни.

Дослідження проблеми зайнятості населення сьогодні є актуальним, тому що збільшення зайнятості та доходів  населення, підвищення продуктивності його праці створює передумови для  економічного зростання. Тим паче на сучасному етапі, який характеризується активізацією процесів інтеграції України  із світовою економічною системою, зокрема вступом країни до СОТ, коли все більше значущості набувають  питання розвитку національного  ринку парці, пов’язані із забезпеченням  належного рівня економічної  активності і зайнятості населення, формуванням відповідної конкурентоспроможності робочої сили, соціального захисту, заробітної плати і доходів з  метою наближення їх до стандартів економічно розвинених країн світу.

Регіони України характеризуються різним ступенем економічного розвитку й соціальної сфери, обсягами залученої  у виробництво робочої сили, ефективністю її використання. Успішне функціонування економіки окремих регіонів і  всієї країни загалом залежить від  ефективного застосування механізмів як державного регулювання, так і  місцевого самоврядування. Надійною базою для регулювання процесів, які відбуваються в економіці  регіонів, є створення інформаційно-аналітичного забезпечення управління, що визначає напрями, параметри розроблення  управлінських рішень, забезпечує контроль за їх виконанням в умовах системного використання статистичних методів.

Економічний розвиток регіонів залежить від продуктивності праці,  територіальної організації виробництва, впливу зовнішнього та внутрішнього середовища. У цьому контексті  дуже важливо враховувати перелічені вище чинники функціонування регіонів країни. Саме тому проведення статистичного  аналізу зайнятості населення за економічними районами є актуальним питанням сьогодення, оскільки результати його висвітлюють стан та розвиток територій, поєднаних зовнішніми та внутрішніми чинниками розвитку.

 

Мета роботи: оцінити стан ринку праці по регіонах України, його роль в формуванні ринкової економіки  та встановити шляхи формування ефективної зайнятості.

Завдання роботи:

• визначити сутність, види та форми зайнятості населення;
• оцінити значення світового досвіду забезпечення ефективної зайнятості;
• проаналізувати стан ринку праці по регіонах України та в м. Кривий Ріг;
• віднайти шляхи формування ефективної зайнятості в Україні.

Інформаційною базою дослідження є публікації та методичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства праці і соціальної політики України, Державного центру зайнятості, рекомендації Міжнародної організації праці, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні аспекти  аналізу зайнятості населення  в умовах   ринкового господарювання

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі [2, c. 170]. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування.

В широкому розумінні сучасне  поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу:

- забезпечення населення  робочими місцями;

- формування, розподілу і  перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі  у суспільно-корисній праці;

- забезпечення розширеного  відтворення робочої сили [26, c. 322].

Як бачимо, таке визначення охоплює великий комплекс проблем, за якими стоять структурна, інвестиційна, цінова, грошово-кредитна, кадрова, освітянська, міграційна, демографічна, соціальна  політика держави. Ця сукупність соціально-трудових відносин знаходить свій прояв у  певних економічних категоріях, таких, наприклад, як індивідуальна або  колективна трудова діяльність, процес самої праці, продуктивність праці, її умови, нормування, мобільність та професійна підготовка кадрів, доходи і заробітна плата тощо.

Економічна сутність зайнятості полягає в діяльності людей по створенню валового внутрішнього продукту (національного доходу) [21, c. 335]. Таким чином, чим більше людей зайнято при будь - яких інших умовах, тим більше в суспільстві виробляється матеріальних і духовних цінностей, тим вищий буде рівень життя населення.

Саме така сутність зайнятості населення і дає підстави чітко  визначити, що зайнятість населення  є найважливішим елементом соціально-економічної  політики держави. Звідси випливають і основні функції зайнятості населення (рис. 1.1):

Рис. 1.1 – Основні функції зайнятості населення [12, c.303]

 

Ці функції зайнятості, в свою чергу, значною мірою забезпечують залежно від її рівня і ступеня  продуктивності звужене, просте чи розширене  відтворення населення, а також  екстенсивне або інтенсивне відтворення  робочої сили.

Однак зайнятість має ще й демографічний зміст. Від демографічного стану суспільства значною мірою  залежить розвиток його продуктивних сил, їх відтворення, економічне навантаження на населення працездатного віку, продуктивність суспільної праці, стан використання трудового потенціалу суспільства. Тому розглядати зайнятість у практичному аспекті без  урахування питомої ваги різних статево-вікових  груп населення не можна.

Згідно із Законом України  “Про зайнятість населення” до зайнятого  населення належать громадяни нашої  країни, які проживають на її території  на законних підставах, а саме:

1. Працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
2. Громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
3. Вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;
4. Громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;
5. Особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
6. Зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
7. Працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [2, c.170].

До зайнятих також відносяться  громадяни, які зайняті такою  суспільно корисною працею як догляд за дітьми і хворими та ведення  домогосподарства.

Відповідно на підставі цього  Закону до незайнятого населення  в Україні відносяться працездатні  особи працездатного віку, які  не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботу, не зареєстровані  в державній службі зайнятості і  мають дохід за межами трудової діяльності. Тимчасово незайняте населення  — це працездатні особи працездатного  віку, які не мають підходящої роботи, звернулися до державної служби зайнятості і зареєстровані в ній як шукаючі  роботу.

Повна зайнятість означає  використання усіх придатних до цього  трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для  тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати [21, c. 559].

Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньо- виробничими відносинами. Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну [19, c. 161].

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна  та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Зайнятість неповний робочий  час— це робота неповну робочу зміну  у зв'язку з неможливістю забезпечити  працівника роботою на повну норму  робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією  або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість —  це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається  на певний період на умовах повного  робочого часу й оформляється відповідним  контрактом.

В умовах перехідної економіки  в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення  працездатного віку, яка виключена  зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною  статистикою.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної  діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням  робочої сили безпосередньо на робочих  місцях.

Зайнятість населення  реалізується через конкретні форми  включення працівника в економічну систему. Розрізняють основну і  спеціальні форми зайнятості. Класифікація ознак форм зайнятості наведена нижче (рис. 1.2):

Рис.1.2 – Класифікація ознак форм зайнятості [22, c.128]

 

 

 

 

2.  Трудовий потенціал України

В Україні економічно активне населення у 2010 р. становило 22 150,3 тис. осіб, з них зайнятих було 20191,5 тис. осіб, безробітних — 1 958,8 тис. осіб (за методологією МОП)

Кількість трудового потенціалу не завжди пропорційна чисельності  населення, а залежить насамперед від  його вікової структури. Кількість трудового потенціалу можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Значною мірою впливає на кількість трудового потенціалу статевий склад населення.

В умовах зниження природного приросту трудового потенціалу велике значення має поліпшення його якісного складу. Прогресивною вважається структура  трудових ресурсів, у якій більшість  становлять особи віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення  майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій  структурі є основою для прогнозування  на перспективу чисельності й  структури трудового потенціалу.