Типи грошових систем

       Наша  національна валюта — гривня —  спочатку (1992 р.) була надрукована за кордоном— у Канаді. Вона мала 17 ступенів захисту і обійшлася нам по 24,1 дол. за тисячу банкнот. Але вже в 1994 р. у Києві почала працювати власна фабрика Держзнака, що має найсучасніше друкарське устаткування і забезпечує випуск усієї необхідної кількості банкнот. А з уведенням у дію в 1997 р. у Малині фабрики банкнотного паперу одержано власний замкнутий технологічний цикл виробництва банкнот.

       Однак власна вартість паперових грошей не йде ні в яке порівняння з їх номінальною вартістю, тобто з тією вартістю грошового товару, яку вони представляють. У цьому сенсі говорять про те, що паперові гроші не мають вартості.

       Глибинна об’єктивна причина появи паперових грошей замість металів (золота, срібла) пов’язана з особливостями функціонування грошей як засобу обігу.

       У метаморфозі Т—Г—Т гроші є  засобом обігу. Ця функція грошей, ураховуючи сутність товарного виробництва, є визначальною, тому що мета товарного  виробництва — задоволення потреб людини. Досягти цієї мети за умови існування й постійного поглиблення суспільного поділу праці можна тільки на основі обміну різних споживних вартостей. Оскільки їх прямий обмін як споживних вартостей неможливий, то цей обмін здійснюється на основі їх вартості. Функцію виміру вартості перебирає на себе особливий товар, загальний еквівалент або гроші. У цьому сенсі міра вартості як функція грошей дуже важлива, але все ж не головна. З огляду на всю організацію товарного виробництва — це лише прелюдія до головного — до обміну за допомогою грошей різних споживних вартостей. Те саме можна сказати і про функцію грошей як засобу платежу. Тут має місце лише певна модифікація руху грошей щодо самого акту обміну споживних вартостей. Що ж стосується функції грошей як світових, то вона теж зводиться до функції засобу обігу, але тільки стосовно товарів і послуг, якими обмінюються країни. У своїй функції засобу нагромадження гроші лише накопичуються, »набирають сили», аби згодом знову пірнути в бурхливий світ обміну. Отже, квінтесенція суті грошей, їх вирішальна функція, що забезпечує реалізацію мети товарного виробництва, — це їх функція як засобу обігу.

       Саме  з цією функцією грошей і пов’язана поява паперових грошей. Вона полягає, з одного боку, у цільовій функції грошей, покликаних забезпечити обмін різних споживних вартостей, а з іншого боку, це пов’язано з першим у миттєвості самого факту обміну. 

       Паперові  гроші як знак дійсних грошей одержують  від держави примусовий курс, що відбиває їхній зв’язок з повноцінними грошима. Паперові гроші можуть функціонально  існувати й окремо від металевої  субстанції. Історія паперових грошей починається з глибини століть, з появи неповноцінних грошей. Уже мідь і бронза в біметалічних грошових системах являють собою, власне кажучи, прообраз паперових грошей з тією лише різницею, що історично ці метали на зорі становлення товарного виробництва відігравали роль загального еквівалента, були повноцінними грошима. Згодом з закріпленням ролі загального еквівалента за окремим металом, наприклад за золотом, мідні, бронзові й інші гроші стають неповноцінними. Проте розрив між їх вартістю як металу і вартістю, вираженою у їх номіналі, був менше, ніж розрив між вартістю паперових грошей і вартістю, вираженою в номіналі останніх.

       Перші паперові гроші з’явилися в Китаї. Про це згадує відомий італійський  мандрівник Марко Поло, який побував  у Китаї наприкінці XIII ст. і залишив  після себе книгу про цю подорож. Однак ці гроші не набули тоді поширення і їх ходіння припинялося щоразу, коли припинявся їх обмін на золото. Загальні умови товарного виробництва ще не вимагали тієї надзвичайно високої еластичності, яка властива паперовим грошам.

       Відповідні  умови для широкого використання паперових грошей склалися тільки за капіталізму. їх друге народження пов’язане з США, де в 1690 р. вони з’явилися у штаті Массачусетс. У XVIII ст. паперові гроші з’являються в Англії і Франції, а в 1769 р. за правління Катерини II вони вперше з’являються в Росії й одержують назву асигнацій. Асигнації за своєю суттю були казначейськими білетами, що мали примусовий курс і не розмінювались на золото. Тільки після реформи 1839—1843 pp. усі наявні асигнації (а це 596 млн асигнаційних карбованців) були замінені на 170 млн карбованців банкнот, які розмінювались на золото. Проте з початку 1840-х років і до реформи 1897 р. банкноти обмінювались на золото лише періодично і в цілому вони розділили долю асигнацій.

       Походження  сучасних паперових грошей двояке. З одного боку, паперові гроші як такі з’являються у формі казначейських білетів. їх випускала в обіг держава, яка встановлювала їхній курс і забезпечувала примусовий характер їх обігу. Казначейські білети не обмінювались на золото. З другого боку, вони виникають на основі трансформації кредитних грошей у формі банкнот у паперові гроші. Спочатку емісія банкнот здійснювалася комерційними банками і вони вільно обмінювалися на золото й інші активи цих банків. Потім емісія банкнот переходить до центрального банку, який одержує від держави монополію на їх випуск. Тривалий час вони продовжують обмінюватися на золото, але з крахом золотого стандарту цей розмін протиняється і вони перетворюються в паперові гроші. У цьому перетворенні певною мірою знайшов своє відображення загальний історичний процес розвитку грошових систем.

       Таким чином, у сучасних умовах основним, базовим елементом грошових систем є паперові гроші. Окрім них, до складу входять структурні елементи, які описані вище.

       Сучасна грошова система порівняно з  металевою та її певним різновидом—  металево-паперовою має більше елементів, вони більш різноманітні, мають складніші  взаємозв’язки. Особливо це стосується грошової одиниці країни, масштабу цін та способу встановлення і підтримки курсу національної валюти.

       Так, кожна країна має власну грошову  одиницю. Щоправда, деякі країни користуються іноземною валютою, не випускаючи своєї  власної, а в деяких угрупуваннях держав, наприклад, у Європейському  союзі, певна кількість країн (12) використовує з 2002 р. спільну валюту євро.

       Держава дає назву своїй грошовій одиниці з огляду на історичні корені розвитку національного товарного виробництва. Так, в Україні грошова одиниця отримала назву гривні від назви грошової одиниці, яка була в Київській Русі. Часто назва грошової одиниці фіксує національну ознаку корінної нації, наприклад, лит у Литві, або лат у Латвії.

       Масштаб цін у сучасних умовах являє собою грошову одиницю країни та її кратні частини. Так, в Україні — це гривня, яка дорівнює 100 копійкам. Вона має певну (на кожний конкретний момент часу) купівельну спроможність, що відрізняється від купівельної спроможності інших валют, наприклад російського рубля. Масштаб цін установлюється державою, а вже купівельна спроможність національної грошової одиниці визначається стихійно і залежить від багатьох чинників в економіці та від її загального стану.

       Кожна валюта має свій масштаб цін, і  якщо він відносно малий (наприклад, форінти в Угорщині), то тоді може бути відсутня навіть розмінна монета. У системі малого масштабу цін є свої недоліки і переваги. Але може бути й великий масштаб цін, наприклад у Великобританії та Канаді. У цьому випадку теж є й певні переваги, і певні недоліки. Скажімо, за великого масштабу цін широко використовується розмінна монета, а вона, як відомо, існує значно довше, ніж паперові гроші, а значить і витрати на організацію грошового обігу менші.

       Валюта  має свою покупюрну будову, що визначається рівнем номінальної вартості валюти. Так, в Україні випускаються купюри в 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень. Як правило, держава супроводжує кожну купюру певними елементами, які віддзеркалюють досягнення національної культури, якісь визначні події, видатних представників нації тощо. Українська гривня містить на лицьовому боці портрети політичних діячів і письменників нашого народу, а на звороті — визначні пам’ятки архітектури.

       Що  ж стосується такого елементу сучасних грошових систем як установлення й  підтримка курсу національної валюти, то тут є досить різноманітні способи визначення такого курсу. Валюта деяких країн знаходиться у вільному плаванні стосовно до валют інших країн. Курс такої валюти змінюється, головним чином, під впливом ринкового попиту і пропозиції даної валюти. Деякі країни »прив’язують» курс своєї валюти до валюти інших, як правило, провідних держав (США, Великобританії, Німеччини т. ін.) або до колективних валют, наприклад до євро.

       У цілому сучасні паперові грошові  системи постійно розвиваються і  це відбувається, головним чином, за рахунок  удосконалення того правового поля, у межах якого і здійснюється функціонування грошової системи. Об’єктивну основу цього становить подальший процес усуспільнення виробництва та інтернаціоналізація господарчої діяльності, що вимагає врахування цих змін у сукупності законодавчих норм, пов’язаних з організацією і функціонуванням грошових систем. [1; 153-158 ст.]

       За  характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий обіг, регульовані грошові системи поділяються на системи ринкового і неринкового зразка. [Додатки]

       Для грошових систем ринкової економіки властиво переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Ці системи базуються на ко’юктурі грошового ринку та врахуванні закономірностей його функціонування. Зокрема, тут до мінімуму зведено втручання державних органів у грошову сферу, а вирішальну роль в організації та функціонуванні грошової системи відіграють законодавчі органи країни та центральний банк. У ринкових системах використовуються й адміністративні методи регулювання грошового обігу, проте вони відіграють допоміжну роль.

       Грошові системи неринкового зразка притаманні неринковим командно-адміністративним економічним системам, які існували в країнах колишнього соціалістичного табору. Характерними рисами цих систем є переважання адміністративних методів регулювання грошового обігу, зокрема планування і раціонування видачі готівки з банківських рахунків, планування та лімітування надання кредитів, прямий банківський контроль за цільовим використанням грошових коштів та інше. Ці системи будувались на розмежуванні грошового обігу на готівкову й безготівкову сфери, запереченні їхньої внутрішньої єдності, ігноруванні існування грошового ринку тощо. По сути, неринкові грошові системи суперечать специфічній природі самих грошей як феномена ринкової економіки.

       Грошові системи за критерієм регулювання валютних відносин в країні поділяються на відкриті та закриті. [13; 102 ст.]

       Відкриті  грошові системи характеризуються мінімальними обмеженнями на здійснення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конвертованістю національної валюти, широкою лібералізацією та високою організованістю валютного ринку, ринковим механізмом формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи сприяють взаємовигідному розвитку економічних відносин між країнами, органічному включенні національної економіки у світовий економічний простір.

       Закриті грошові системи відзначаються високим рівнем валютних обмежень в країні, неконвертованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи мають однобічну спрямованість, захищають лише внутрішний ринок, навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, і тому гальмуют розвиток зовнішньоекономічних відносин. [3; 115-117 ст.] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІІ. Основні проблеми грошової системи України та напрями їх вирішення 

       Багато  труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему.

       Одна  з найгостріших проблем української  економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними  відносини між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному стані. Платіжна криза в Україні створена штучно певними соціальними групами і є безпосереднім наслідком різного роду комбінацій ділків від економіки, нагромадження питань, що не вирішуються протягом десятиріччя, спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового статусу, ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися лише живими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні грошові капітали - десятки мільярдів гривень, які мають скеровуватися в інвестиції. Капіталовкладення за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті.