Типи грошових систем

       Другий  елемент металевої грошової системи— це неповноцінні гроші, тобто ті гроші, що викарбувані з негрошового металу. При золотому монометалізмі, коли роль загального еквівалента закріплена тільки за золотом, до таких металів, крім міді, бронзи й інших металів належить також срібло. Неповноцінні гроші мають власну вартість, але вона менше тієї вартості, яку вони становлять, тому стосовно до них неможливо застосування правила вільного карбування.

       Походження  неповноцінних грошей пов’язане  з тим, що в процесі історичного  розвитку такі метали, як срібло, мідь і бронза раніше за золото виконували роль загального еквівалента. Іншою  причиною, що обумовила необхідність існування неповноцінних грошей, було те, що для обслуговування дрібних платежів карбувати дрібні монети з золота було технічно дуже складно. З’явилася потреба у розмінній монеті, яку й задовольняли неповноцінні гроші.

       Виступаючи  засобом обігу і платежу нарівні  з повноцінними грошима, неповноцінні, маючи власну вартість нижче їх купівельної  вартості, являли собою гірші гроші. Це викликало прагнення розрахуватися гіршими грошима і могло призвести до витиснення з обігу повноцінних грошей. Щоб цього не сталося, держава часто встановлювала межу розміру платежів, які можна було здійснювати тільки неповноцінними грошима. Так, наприклад, у Росії срібними монетами номіналом від 25 коп. до 1 крб. можна було оплатити покупки вартістю до 25 крб., а більш дрібною срібною й мідною монетою — покупки до 3 крб.

       Загальна  кількість випущених в обіг неповноцінних  грошей визначається законами грошового  обігу і при їх порушенні в  результаті, наприклад, надмірного випуску  таких грошей, відбувається їхнє знецінювання з усіма наслідками, що випливають із цього.

       У сучасних умовах неповноцінні гроші у вигляді монет виготовляються з міді, срібла, алюмінію, нікелю й інших металів та їх сплавів.

       У процесі історичного розвитку металеві грошові системи набували певних ознак і особливостей. І хоч грошові системи різних країн мали багато спільних рис, що пов’язано з об’єктивними закономірностями їх розвитку, з огляду на деякі відмінності можна виділити два основних види металевих грошових систем: а) біметалічна; б) монометалічна.

       Біметалічні системи — це такі системи, в яких роль загального еквівалента виконують два грошових метали: золото й срібло.

       Монометалічні системи — це грошові системи, в яких роль загального еквівалента закріплюється за одним металом {золотом або сріблом).

       Починаючи з сивої давнини, у світі панували металеві грошові системи. При цьому вже з раннього середньовіччя і практично до середини XIX ст. переважали біметалічні системи, в яких як грошовий метал одночасно виступали і золото, і срібло, хоча в окремих країнах у певні періоди існування мав місце й срібний монометалізм.

       Наявність двох грошових металів, що істотно розрізнялись за своєю вартістю, спричинила існування двох цін товарів: у золоті й у сріблі. Це було пов’язано з тим, що кожний із цих металів виконував роль загального еквівалента, а отже, і функцію міри вартості. У свою чергу дві ціни на один і той самий товар створювали деяку незручність у процесі обміну. Проте цей недолік, що став наслідком наявності двох грошових металів, не був істотною перешкодою для розвитку товарно-грошових відносин.

       Глибинним і дійсно об’єктивним недоліком  біметалічної системи, який зрештою  привів до її заміни монометалічною системою, виявилось те, що в такій системі  постійно порушувався закон вартості. Це було викликано тим, що умови видобутку золота й срібла постійно змінювалися, а це призводило до зміни вартості цих металів. Уловлювати цю зміну і постійно відображати у співвідношенні цін, яке фіксувалося державою у золоті й сріблі, було практично неможливо. У цих умовах один метал стосовно до іншого виявлявся недооціненим, а другий— переоціненим, що спонукало суб’єктів господарювання розраховуватися переоціненим грошовим металом, а недооцінений— скуповувати.

       Наприклад, законами Англії у XVIII ст. співвідношення між золотом і сріблом було встановлено в пропорції 1 : 15,5. У цей же період у Франції і Голландії співвідношення даних грошових металів зафіксовано в пропорції 1:15. У цих умовах в Англії купцям із Голландії і Франції стало вигідно продавати свій товар за срібло й вивозити його в Голландію або Францію, де за нього можна було купити більше золота. Це призводило до того, що недооцінений метал (кращі гроші) зникали з обігу, витискувались переоціненим грошовим, металом (гірші гроші). Підтвердженням цього став той факт, що в Англії за 15 років у період із 1702 по 1717 р. золотих монет накарбували у 32 рази більше, ніж срібних. Це явище увійшло в економічну літературу як економічний закон, суть його зводиться до того, що »гірші гроші» витискують з обігу »кращі». 

       Однією з перших держав, що перейшла до золотого монометалізму, була Англія. Єдиним грошовим металом визнавалося тільки золото. Монети із срібла переходили в розряд неповноцінних. Після цього, а саме у 1867 p., міждержавною угодою, яку укладено в Парижі кількома країнами, золото визнавалося єдиною формою світових грошей. Ця система дістала назву Паризької валютної системи. Росія перейшла до золотого монометалізму після грошової реформи 1895—1897 pp.

       Монометалізм, заснований на використанні золота як єдиного грошового металу, привів до формування грошової системи, що дістала  назву золотого стандарту. Її головні особливості можна звести до таких моментів:

       —Золото вільно оберталося, а золоті монети виконували всі функції грошей.

       —Неповноцінні гроші вільно і  в необмеженій  кількості обмінювалися на золото.

       —Вивезення  і ввезення золота з однієї країни в  іншу було вільним.

       Перехід до золотого стандарту, що називався  »золотомонетний стандарт», забезпечував високий рівень стійкості національних валют і створив сприятливі умови  для безперебійного функціонування золота як світових грошей. Усе це сприяло розвитку капіталістичного виробництва, становленню й укріпленню його кредитної системи, піднесенню міжнародної торгівлі та міжнародних кредитних відносин.

       Золотомонетний стандарт проіснував до Першої світової війни, з початком якої в усіх воюючих країнах був припинений обмін банкнот на золото і заборонено його вивезення з країн. В умовах війни країни почали широку емісію нерозмінних на золото банкнот. Після закінчення Першої світової війни на початку 20-х років золотий стандарт було відновлено, але вже не у вигляді золотомонетного, а у вигляді золотозлиткового й золотодевізного стандартів. Золотозлитковий стандарт означав, що розмін банкнот на золото відновлювався, але тільки в обмін на злитки. Іншими словами, можливість такого обміну могла реалізуватись тільки тоді, коли сума банкнот була достатньою для придбання стандартного злитка золота.

       У країнах, де державні запаси золота відносно невеликі (Німеччина, Данія, Австрія та ін.), золотий стандарт був відновлений у формі золотодевізного. Його суть у тому, що національна валюта не обмінювалася безпосередньо на золото. Цей обмін був непрямим і відбувався через попередній обмін грошей на девізи, тобто на валюту тієї країни, в якій мав місце золотозлитковий стандарт. Золотодевізний стандарт, закріплений міжнародною угодою в Генуї в 1922 p., отримав назву Генуезької валютної системи.

       Відновлений золотий стандарт проіснував, однак, відносно недовго. Світова економічна криза 1929—1933 pp. (велика депресія) привела до скасування золотого стандарту в більшості країн. У 1931 р. його скасовано у Великобританії і Японії, а США відмовилися від нього в 1933 р. Цей процес поширився і означав остаточний крах золотого стандарту.

       Проте декілька країн на чолі з Францією спробували утримати золотий стандарт і утворили в 1933 р. золотий блок. До нього ввійшли: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім до них приєдналися Італія й Польща. Однак цей блок проіснував недовго і в 1936 р. розпався, а його учасники змушені були ввести валютні обмеження й відмовитися від розміну банкнот на золото.

       Крах  золотого стандарту, цієї найбільш стійкої  грошової системи, яка існувала протягом усієї історії світу, був об’єктивним. Головна причина його в тому, що розвиток товарного виробництва вступав у суперечність з дуже стабільною, але нееластичною і дорогою системою золотого стандарту. Справа в тому, що видобуток золота не міг розвиватися такими самими темпами, якими розвивалося суспільне виробництво. Через це на тому етапі економічного розвитку, який характеризувався високим динамізмом у нарощуванні обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва, існуюча система грошового обігу стала помітним гальмом на шляху подальшого прогресу в розвитку товарного виробництва. Звичайно, це протиріччя існувало й задовго до моменту скасування золотого стандарту. Але до цього воно долалося шляхом збільшення видобутку золота і, що особливо суттєво — розвитком кредиту.

       Немаловажними чинниками, що відіграли свою роль у  відмовленні від золотого стандарту, стали також:

       —Дорожнеча  обслуговування цієї грошової системи.

       —Зростаюча  потреба в золоті з боку виробництва (особливо в умовах гонки  озброєнь).

       —Неможливість для держави в  умовах золотого стандарту  проводити власну незалежну грошово-кредитну політику.

       Крах  системи золотого стандарту аж ніяк не означає, що золоті монети цілком зникли з обігу. У ряді країн вони випускаються й сьогодні, найчастіше це приурочено до визначних подій. 

       Україні карбування як золотих, так і звичайних монет стримувалося відсутністю власного монетного двору. Але вже в кінці 1997 р. запустили першу чергу монетного двору, оснащеного новітнім устаткуванням. Досить сказати, що матричний інструмент для карбування ювілейних і пам’ятних монет готує копіювально-гравірувальна машина »Іmpalа», яких у світі в 1998 р. нараховувалося всього чотири екземпляри.

       Випуск золотих монет вигідний державі, оскільки в даному разі йдеться, власне, про специфічний товар, що користується значним попитом на нумізматичному ринку як на внутрішньому, так і на міжнародному. Товар цього роду відрізняється тим, що його ціна із часом постійно зростає. Що ж стосується організації і функціонування грошового обігу в країнах, котрі випускають золоті монети, то вони не мають значного економічного впливу на загальну організацію грошового обігу. [1; 144-153 ст.]

       2.2. Паперово-кредитні грошові системи: сутність та види.

       Починаючи з 30-х років ХХ ст. усіх країнах утвердилася система паперово-кредитних грошей, не розмінних на золото.

       Вона  базується на кредитній емісії та функціонуванні неповноцінних грошей. В обігу перебувають паперові і металеві грошові знаки, які не мають власної внутрішньої вартості.

       Характерними  ознаками сучасних грошових систем є:

       Втрата  зв’язку із золотом. Скасування золотого стандарту та розміну банкнот на золото;

       Випуск  грошей в обіг здійснюється на основі кредитування економічних суб’єктів  (фірми, населення, держава);

       Еволюція  платежів – широке поширення безготівкових  форм розрахунків, електронних  грошей та відповідне зменшення готівкового обігу;

       Формування  курсу валют відбувається ринковими методами на базі паритету їхньої купівельної сили; 

       Тенденція до знецінення сучасних грошей внаслідок  інфляції та втрати ліквідності;

       Державне  регулювання та регламентація грошового обігу;

       Розвиток  інтеграційних процесів та інновацій у  сфері грошово-кредитних  відносин. [3; 115 ст.]

       Системи паперово-кредитного обігу являють  собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої  вартості. Такі грошові системи є  регульованими, бо держава бере на себе зобов’язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото. [5; 167 ст.]

       Паперові  гроші мають свою вартість, пов’язану  із затратами праці на виготовлення спеціальної паперової грошової стрічки, захистом їх від підробки, друкуванням, збереженням і т. ін. Ці витрати різні в різних країнах. Чим більше захищені від підробок ті або інші паперові гроші, тим дорожче  їх виробництво. Долар США, що має більше 40 ступенів захисту, потребує для свого виробництва відчутних витрат. На кожну тисячу банкнот у США витрачають по 60 доларів.