Таргетирование инфляции

У своїй праці  «Інфляційне таргетування в країнах  з перехідною економікою: умови введення та особливості реалізації» К.Н. Коріщенко [14] та В. В. Баліцька [15, C. 15] розглядають також монетарні режими. Але таких альтернатив, на відміну від більшості науковців, чотири: три попередньо розглянуті і четвертий дискреційний підхід. Сутність дискреційного підходу полягає в тому, що він не вимагає виділення якогось одного номінального якоря, навпаки відкидає будь-які спроби базуватися на апріорно основаних макроекономічних показниках. Не зважаючи на те, що така альтернатива в динамічно еволюціонуючи світових економіках повинна мати абсолютні переваги, існує дві основні причини, що спростовують це твердження. По-перше, ефективність використання дискреційного підходу у великій мірі залежить від антиінфляційної довіри до грошової влади. Це слідує з того, що оперативна реакція на ті події, що відбуваються можлива лише тоді, коли дії економічних агентів узгоджуються з діями центрального банку. Якщо обставини такі, що спостерігаються значні розголоси в обіцянках монетарної влади і уявленнями суспільства про майбутні економічні умови, будь-які спроби знизити інфляції є безуспішними. По-друге, дискреційний підхід стає малопридатним в умовах високих темпів зростаючої інфляції.

Систематизувавши дані, можна скласти порівняльну таблицю  переваг і недоліків різних видів  режимів монетарної політики (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1 – Переваги та недоліки монетарних режимів

Види монетарних режимів	Переваги	Недоліки
Валютне таргетування	високий рівень інформативності для суспільства (валютний курс як номінальний якір, за яким легко спостерігати); низькі інфляційні очікування; довіра суб’єктів господарювання до макроекономічних показників	залежність монетарної політики від зовнішньоекономічних факторів; можливість припливу короткострокового ----  спекулятивного капіталу; ризики дестабілізації фінансової системи внаслідок світових валютних криз

 

 

 

Продовження таблиці 1.1

Види монетарних режимів	Переваги	Недоліки
Монетарне таргетування	високий рівень координації монетарної й макроекономічної політики; можливість швидкого реагування з боку центрального банку	невизначеність майбутньої динаміки цін; недостатня інформованість для суспільства; неможливість контролю за грошовою масою при високій частці готівки; недієвість у разі значних коливань попиту на гроші
Інфляційне таргетування	забезпечення гнучкої валютно-курсової політики; довіра з боку населення до політики центрального банку; створення умов для збалансованого розвитку всіх секторів і галузей економіки	обмеження можливостей стимулювання економічного зростання і зниження безробіття стримування росту ВВП
Дискреційний підхід	немає номінального якоря; можливість встановлення кількох орієнтирів	складність встановлення такого режиму при високих темпах інфляції складність дотримання узгодженості дій економічних суб’єктів та ЦБ

 

Отже, як можна  побачити з даної таблиці, не має  ідеального монетарного режиму, в  кожному можна знайти переваги та недоліки, але інфляційне таргетування має порівняні переваги з іншими альтернативами, що має своє підтвердження в досвіді багатьох країн світу, що його практикують.

 

1.3 Інфляційне таргетування у структурі  монетарних режимів

 

 

Інфляція – це знецінювання грошей, яке проявляється як постійне підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченої матеріальними цінностями. Серед негативних наслідків, викликаних інфляцією, виділяють такі, як зниження рівня життя населення; зниження реальної вартості  накопичених грошей; падіння виробництва; погіршення умов життя переважно в представників соціальних груп із  твердими  доходами та інші [16, C. 86].

Щоб уникнути негативних чинників, пов’язаних з інфляцією, потрібно використовувати дієві  інструменти. Одним із методів регулювання інфляції є інфляційне таргетування, про яке говорилося вище. В цьому підрозділі розглянемо це питання більш докладно.

У багатьох джерелах наводяться різні визначення системи інфляційного таргетування, деякі з них навіть суперечать одне одному. Так, наприклад, в одному й тому самому номері «Європейського економічного огляду» інфляційне таргетування визначається як 1) режим монетарної політики, основним елементом якого є оголошення кількісної інфляційної мети разом з чітким бажанням центрального банку та урядом досягнути цієї мети, що виражається у діях центрального банку, який активно застосовує свої інструменти у випадку відхилення прогнозу інфляції від мети [17, C. 79]; 2) режим інфляційного таргетування, що базується на трьох характеристиках: а) існування кількісної інфляційної мети; б) визначення процесу прийняття рішень може бути як «таргетування прогнозу інфляції», тобто інфляційний прогноз відіграє визначну роль, і монетарні інструменти встановлюються відповідно до інфляційної мети; в) високий рівень прозорості та звітності [18, C. 34].

Перше визначення, що найбільш широко використовується в науково-практичній літературі, - це трактування інфляційного таргетування просто як режиму монетарної політики, що надає першочергову вагу ціновій стабільності, що звичайно асоціюється з низьким та стабільним рівнем споживчої інфляції. Однак це визначення є досить широким, і багато центральних банків, що визнають першочерговість мети цінової стабільності, можуть бути охарактеризовані як тар гетери інфляції, не оголошуючи при цьому інфляційного таргетування, зокрема ЄЦБ. Відповідно це визначення має два взаємопов’язані недоліки. По-перше, з точки зору прийняття рішень, воно не визначає практичних засад ведення монетарної політики, окрім ідентифікації головної мети. По-друге, з наукового погляду, таке визначення не дозволяє виділити інфляційне таргетування з-поміж інших орієнтованих на стабільність монетарних стратегій та оцінити його відносні переваги.

Визначаючи проблеми, що асоціюються з цим досить широким визначенням, більшість дослідників накладають жорсткіші умови для того, щоб специфікувати  інфляційне таргетування серед режимів монетарної політики, що використовується центральними банками. Так, друге наведене вище визначення є прикладом цього підходу. Інші автори пропонують також різні формальні критерії для відокремлення інфляційного таргетування від інших монетарних стратегій.

Голова Федеральної  резервної системи США Бен  Шалом Бернанке [19] у своїй роботі «Інфляційне таргетування. Уроки міжнародного досвіду» окреслює це поняття так: «Таргетування інфляції – це концепція монетарної політики, яка передбачає публічне оголошення офіційних інфляційних цілей на один чи більше часовий горизонт, а також проголошення низького та стабільного рівня інфляції першочерговою довгостроковою ціллю монетарної політики».

Український вчений-економіст  Олександр Шаров [20, C. 15] вважає, що: «Таргетування інфляції – це встановлення цільових орієнтирів щодо показників допустимих рівнів інфляції та здійснення комплексу заходів для запобігання можливому фактичному відхиленню від цих показників».

«Інфляційне таргетування – це концептуальна система монетарного  устрою, яка характеризується публічним  проголошенням офіційної кількісної цілі щодо інфляції (або інтервалу) на середньострокову перспективу та чітким розумінням і впевненістю в тому, що низька і стабільна інфляція є основною ціллю монетарної політики у довгостроковому періоді» – таке  визначення цього поняття зроблено вітчизняним економістом Т. Сліпченко [21].

Ф. Мішкін [22, C. 35-36] визначає інфляційне таргетування з наявності в ньому п’яти позиці:

• відкрите оголошення середньострокової кількісної інфляційної мети;
• інституційне зобов’язання щодо досягнення цінової стабільності як головної мети монетарної політики, якій підпорядковані інші цілі;
• стратегія, заснована на використанні всієї повноти інформації, в якій при ухваленні рішень щодо інструментів монетарної політики враховується багато змінних, а не тільки грошові агрегати або обмінний курс;
• стратегія, заснована на високому ступені відкритості монетарної політики завдяки відповідним комунікаційним каналам зв’язку з громадськістю та учасниками ринку щодо ланів, цілей і рішень монетарної влади;
• високий рівень звітності центрального банку щодо досягнення встановленої інфляційної мети та відповідні механізми забезпечення звітності.

Всі ці елементи є необхідними  для так званого режиму повномасштабного інфляційного таргетування, який відрізняється  від простого оголошення інфляційної  мети та дає можливість центральному банку скористатися максимальною кількістю переваг цього режиму.

О. І. Петрик [23, C. 74] говорить, що інфляційне таргетування можна визначити як концептуальну систему монетарного устрою, яка характеризується публічним проголошенням офіційної кількісної мети щодо інфляції (або інтервалу) на середньострокову перспективу (на період або кілька періодів, через які дія основного інструменту монетарної політики – відсоткової ставки – набуває найбільшого впливу на інфляцію) та чітким розумінням і впевненістю в тому, що низька і стабільна інфляція є основною метою монетарної політики у довгостроковому періоді.

Отже, країни обирають режим  інфляційного таргетування з таких  мотивів:

• інфляція є змінною, на яку може впливати монетарна політика в довгостроковому періоді.
• високий рівень інфляції – руйнівний, тож підтримка низького та стабільного рівня її необхідна для досягнення інших цілей макроекономічної політики – суттєвого зростання, низького рівня безробіття, раціонального розподілу реальних доходів.
• цінова стабільність є номінальним якорем монетарної політики, що утримує інфляційні очікування населення та бізнесу на низькому рівні, близькому до цільового показника, та зменшує невизначеність при прийнятті рішень та мінливість інфляції.

Інфляційне  таргетування буває таких видів:

• повне;
• еклектичне (замасковане);
• експериментальне.

Дане питання  досліджував М. Стоун [24, C. 3]. Він визначив, які характеристики мають бути у країн, щоб використовувати відповідний тип таргетування (табл. А.1).

Повноцінне інфляційне таргетування – це режим грошово-кредитної політики, що полягає у встановленні чіткого, заздалегідь визначеного рівня інфляції як основної стратегічної мети грошово-кредитної політики та інституалізації цього зобов’язання центральних банків у формі прозорої структури грошово-кредитної політики.

Основними умовами використання означеного режиму є: наявність середнього і високого рівня довіри до грошово-кредитної  політики; сталість трансмісійного механізму  грошово-кредитної політики; наявність  широкого кола випереджаючих індикаторів та якісного прогнозування; відповідальність центрального банку за досягнення цілей.

До переваг повноцінного інфляційного таргетування належать: підвищення довіри до грошово-кредитної  політики; зрозумілість визначеної мети широкій громадськості; покращання проблеми часової непослідовності центральних банків.

Недоліком цього виду є те, що його дієве функціонування можливе лише за відсутності зовнішнього  шоку.

Повноцінне інфляційне таргетування використовують близько 20 країн. Уперше його запровадила Нова Зеландія (1989 р.), згодом – Канада, Великобританія, Швеція та Австралія.

Вибіркове, еклектичне або  замасковане інфляційне таргетування – це режим грошово-кредитної  політики, що полягає у встановленні однієї чи декількох стратегічних цілей грошово-кредитної політики, серед яких основною є досягнення рівня інфляції, який не перешкоджає економічному зростанню; цільовий рівень інфляції не оголошується.

До переваг вибіркового  виду інфляційного таргетування належать: високий рівень довіри до грошово-кредитної політики; гнучкість і ефективність; можливість використання усіх наявних інструментів грошово-кредитного регулювання за умови зовнішнього шоку.

Його недоліками є: відсутність  прозорості та відповідальності грошово-кредитної  політики; можливість виникнення суперечностей між встановленими цілями. Вибіркове інфляційне таргетування використовують США.

Спрощене або експериментальне інфляційне таргетування – це режим  грошово-кредитної політики, що полягає  в оголошенні широких інфляційних цілей, проте відносно низький рівень довіри до грошово-кредитної політики не дає можливості встановлювати цінову стабільність її основною стратегічною метою. Цей режим грошово-кредитної політики може застосовуватися лише як перехідний – на період проведення низки структурних реформ, необхідних для підвищення рівня довіри до влади, та забезпечення умов для переходу до більш досконалого виду режиму інфляційного таргетування.

Головна перевага режиму спрощеного інфляційного таргетування полягає у можливості оголошення і взяття центральним банком зобов’язання щодо широкого діапазону коливань показника інфляції в умовах недосконалості трансмісійного механізму та неефективності інструментів грошово-кредитного регулювання.

З поміж недоліків  спрощеного інфляційного таргетування доцільно виокремити: збереження певного рівня недовіри до грошово-кредитної політики; відсутність ефективного інструментарію грошово-кредитного регулювання для досягнення оголошених цілей; неефективність у разі значного зовнішнього шоку та високого рівня відкритості економіки [25].