Світовий досвід і досвід України у розробці і використанні стратегій розвитку підприємств в ринкових умовах господарювання

Система стратегічного планування в Японії набагато старша і застосовується набагато ширше. Особлива увага в системі стратегічного менеджменту на японських підприємствах приділяється розробленню цілей, що складають основу довгострокового планування, а також змісту самого стратегічного плану. Японський підхід стратегічного планування орієнтований в основному на збільшення частки ринку і питомої ваги нових виробів продукції, що випускається. Відтак у японських компаніях широко застосовують такі стратегії: товарно-ринкові, маркетингу, конкуренції, інновації, експорту тощо.

Стратегічна проблематика підприємств в Україні повинна  бути пов'язана не стільки з прискоренням віддачі інвестицій, з підвищенням  вартості акцій чи з завоюванням  нових ринків, скільки з загальною  економічною кризою, критичним станом виробництва тощо. Тому йдеться, у першу чергу, про антикризове управління в умовах відсутності раціональної структури і нестабільності економіки. Тільки успішне оволодіння методами і підходами сучасного стратегічного планування з урахуванням ризику появи кризових ситуацій і його успішне впровадження дозволить підприємствам функціонувати стабільно та забезпечить їм позитивні перспективи щодо зростання [21].

Доцільність формування стратегії та запровадження стратегічного  управління у практику вітчизняних підприємств обумовлюється тим, що (полягає в наступному):

• стратегія, відображаючи систему цінностей, погляди вищого керівництва підприємства, його бачення майбутнього, допомагатиме зорієнтувати персонал у потрібному напрямку;
• раціональна структура економіки є такою системою виробництва та його обслуговування(інституційного, ресурсного, грошовофінансового, науковотехнічного, інформаційного, цінового (ринкового), інфраструктурного, кадрового тощо), за якої формується (або сформована) на місцевому, регіональному і національному рівнях агрегації необхідна кооперація виробництва кінцевої продукції, яка має ринки збуту і на яку існує адекватний попит, а саме виробництво здатне вдосконалюватися та розвиватися, тобто підприємства є інтегровані (або інтегруються) в місцеву, регіональну та національну господарські системи.
• аналіз середовища підприємства, трактуючи вихідну ситуацію, визначатиме обмеження, які ним накладаються і можливу його еволюцію;
• сформована стратегія виступатиме інструментом координації, який буде забезпечувати узгодження цілей, а у випадку виникнення протиріч сприятиме досягненню компромісів, допомагатиме здійснювати діагностику діяльності підприємства, визначаючи причини відхилень між результатами та цілями (причини стратегічних розривів);
• наявність сформованої стратегії підвищуватиме адаптивну готовність підприємства до непередбачених змін, демонструючи зв'язок між функціональними підрозділами підприємства, сприятиме обґрунтованому управлінню.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, можна зробити висновок, що підприємства, які володіють стратегією, завжди мають можливість поводитись послідовно і системно у своєму бізнесі, зокрема в ринковому динамічному конкурентному середовищі в цілому, що збільшує ймовірність досягнення ними поставленої мети. Тому запровадження системи стратегічного управління в Україні і є об'єктивно необхідним процесом у сфері організації управління бізнесом, який підвищує готовність підприємницьких організацій адекватно реагувати на непередбачені зміни і сприяє обґрунтованому, узгодженому вирішенню як поточних так і стратегічних проблем. В основу цього процесу необхідно покласти наявний іноземний досвід в сфері стратегічного планування і забезпечити творче перенесення його, з урахуванням специфічних умов розвитку економіки України, на вітчизняні підприємства щоб допомогти їм у становленні необхідних виробництв і зростанні їх ефективності. Хоча, на жаль, поки що цей процес на своєму шляху зустрічає багато як об'єктивних, так і суб'єктивних перешкод, які обумовлені в основному:

• невизначеністю ринкового середовища перехідної економіки;
• великими витратами на організацію планування і реалізації стратегії, зокрема, на дослідження ринку та впровадження стратегічних змін;
• відсутністю кваліфікованих спеціалістів відповідного профілю;
• небажанням керівників підприємств займатися стратегічним управлінням.

Тому при розробленні принципів стратегічного планування на вітчизняних підприємствах необхідно:

1) по-перше, переконатися, що керівництво підприємства дійсно прагне займатися стратегічним управлінням;

2) по-друге, створити  відділ стратегічного розвитку на підприємстві;

3) по-третє, дотримуватися  певних принципів розроблення  ефективних стратегій:

• використовувати ті ресурси, котрі забезпечують досягнення підприємством конкурентних переваг: певний рівень технології, прогресивне обладнання, інтелектуальні ресурси, патенти тощо;
• стратегічні плани повинні ґрунтуватися на широких дослідженнях та фактичних даних про галузь, ринок, конкуренцію та їх фактори;
• повинні бути гнучкими, аби за необхідності здійснити їх модифікацію та переорієнтацію;
• чітко встановити орієнтири своєї діяльності: бачення, місію, систему цілей;
• цілі повинні бути конкретними і вимірюваними, чітко зорієнтованими в часі, досяжними, збалансованими, ресурсно забезпеченими, однонапрямленими;
• кошти необхідно вкладати в створення тих конкурентних переваг, які є умовою отримання прибутку вище середнього рівня;
• також не слід забувати, що надто агресивна політика, спрямована на захоплення ринку, може спровокувати гідну відповідь з боку конкурентів, що призведе до зниження прибутків.

А вдумливий, творчий  підхід до вивчення наявного іноземного досвіду в сфері стратегічного  менеджменту і перенесення його, з урахуванням специфічних умов розвитку економіки України, на вітчизняні підприємства надасть допомогу вітчизняному бізнесу в становленні необхідних виробництв і зростанні їх ефективності.

 

Список використаної літератури

 

1. Закон України «Про підприємства в Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 24.

2. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління підприємством: Навч. посібник. – 2-ге вид., випр. і доп.; За ред. Василенка В.О. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 400с.

3. Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 360 с.

4. Дуган Л. Розробка стратегії: минуле, сучасність та майбутнє – Чернівці: Регіональне представництво УЦРП РПС, 2001. – 298 с.

5. Манів З.О. Луцький  І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 580 с.

6. Міщенко А.П. Стратегічне управління: Навч. посіб. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 336 с.

7. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку. – К. : КНЕУ, 2001. – 228с.

8. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

9. Саєнко М.Г.  Стратегія підприємства: Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 390 с.

10. Шегда А.В. Економіка  підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 614 с.

11. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.

12. Алимов О.М., Ігнатієва І.А. Балансування стратегій в стратегічному наборі підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2005. –№7 (49) . – С. 109-115.

13. Блонська В. І.  Проблеми розвитку стратегічного планування на вітчизняних підприємствах // Наук. вісн. — Львів. –2006. — №16(6) — С. 156–160.

14. Євтухова С. М. Стратегічний план як перспективний напрямок розвитку українського підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №3. – С. 108-113.

15. Кукушкін О.М. Сутність поняття «стратегія розвитку підприємства» // Наук. вісн. — Львів, 2005. —№15(2) —С. 220-227.

16. Науменко П.І. Розвиток підприємства у ринковому конкурентному середовищі // Фондовый рынок. – 2006. – №40. – С. 26-28.

17. Пастухова В.В. Аналіз системи стратегічного управління підприємством: методологічний аспект //Фінанси України . – 2000. – № 10. – С. 69-74.

18. Селіверстова Л. С. Шляхи формування ефективної стратегії підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №7. – С. 133-136.

19. Семенов Г.А. Богдан Ю.М. Стратегія розвитку підприємства в сучасних умовах на прикладі КП НВК «Іскра» (м. Запоріжжя) //Держава та регіони. —2009 – №2. – С. 187–196.

20. Сімонова В.С. Еволюція категорій «стратегія» та «стратегічне управління» // Актуальні проблеми економіки . – 2006. – №5. – С. 117-120.

21. Точилін В.О., Вербицький І.С Моделі стратегічного планування: світовий досвід та практика впровадження // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №1 (67), — С.109-115.

22. Хрущ Н. Концепція розвитку стратегії компанії в сучасному динамічному середовищі // Економіст. – 2008. – №9 — С. 62-65.