Світові валютні системи

       6. Еволюція світової валютної системи

 
         Основні етапи створення світової валютної системи: 
- Становлення, формування передумов , визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою. 
- Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи. 
- Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв’язки її елементів. 
        У XVI – XVIII ст. панівною формою функціонування національних валютних систем був біметалізм – грошова система в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг. 
        Форми біметалізму: 
1) система паралельної валюти – це коли законодавство не встановлює певного співвідношення між золотом та сріблом; золоті та срібні монети приймаються під час купівлі, продажу та інших операцій відповідно до ринкової вартості цих металів; 
2) система подвійної валюти - коли держава фіксує певне співвідношення між обома металами; карбування золотих та срібних монет, прийняття їх населенням мають здійснюватися за цим співвідношенням. 
         Законодавче закріплення за обома металами ролі грошей суперечить природі грошей. Гроші – це єдиний особливий товар, який покликано виконувати функцію загального еквівалента.  
        

        Наступною формою функціонування національних валютних систем став монометалізм - грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом та основою грошового обігу. 
       Срібний монометалізм існував у Росії(1843-1852), Індії (1852-1893) Нідерландах (1847-1875) Китаї (до 1935р.). У більшості країн в кінці XIX ст. срібний монометалізм і біметалізм було замінено золотим монометалізмом. 
       Різновиди золотого монометалізму: 
1) золотомонетний стандарт – як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей; 
2) золотозлитковий стандарт - перехідна форма золотого стандарту. Національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже , були розмінні на валютний метал , але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг. Кожний, таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків).  
3) золотодевізний стандарт – базувався на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті призначені для міжнародних розрахунків, почали називати девізами. 
        Девізи – платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. 
1820р.Золотий стандарт. 
         Встановлено тверде співвідношення між паперовими грошима і золотом. Вартість однієї грошової одиниці визначається у чистому золоті, наприклад 1RM(рейхсмарка) = 0.3584229 г чистого золота. Емісійні банки зобов’язуються в будь який час обмінювати паперові гроші на золото. Увесь грошовий обіг забезпечений золотом, інфляція неможлива. 
      

           Паризька валютна система (1867р.) - система золотомонетного стандарту 
§ Перша валютна система  
§ Стихійно сформувалася у ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. 
§ Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей. 
§ В цих умовах не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою) 
§ Основа – золотомонетний стандарт 
§ Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритета, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов’язанням, а не іноземними валютами.  
§ Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші. 
1914р. Державне регулювання валютних відносин. 
        На початку першої світової війни більшість країн переходить до регулювання валютних відносин; увесь платіжний оборот всередині країни і валютні перекази підлягають контролю та регулюванню.  
        У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю країн. У багатьох країнах впроваджується золотозлитковий стандарт (Великобританія, Франція). 
.Після першої світової війни . на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного стандарту.

         Генуезька світова валютна система (1922р.) 
§ Друга світова валютна система 
§ Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922р. 
§ Принципи : 
§ Основа – золото і девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків) (Грошові системи 30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері. 
§ Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн) 
§ Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках) 
§ Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад. 
          На відміну від попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться. 
 
         Криза валютної системи: поняття, види

 
        Закономірності розвитку валютної системи визначаються відтворювальним критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства. Цей критерій проявляється в періодичній невідповідальності принципів світової валютної системи змінам у структурі світового господарства, а також у розстановці сил між його основними центрами. Тому періодично виникає криза світової валютної системи. 
        Криза світової валютної системи – загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.  
        Дане поняття виникло з кризою першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту - 10 років (1913-1922), Генуезька в.с. - 8 років(1929-1936), Бреттон-Вудська – 10 років (1967-1976). 
        Криза світової валютної системи веде до руйнування старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію. 
 
Генуезька система золотодевізного стандарту

     Першою  в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині  правила обігу золотого грошового  товару і відома під назвою системи  золотого стандарту. Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції  в Парижі в 1867 р.

     Система золотого стандарту, або золотого монометалізму, характеризується тим, що при ній  роль загального еквівалента закріплюється  за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Система золотого стандарту була встановлена у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., проте широке поширення в світі вона набула в останній чверті XIX ст.: в Німеччині в 1871—1873 pp., Франції в 1878 p., Японії — 1897 р.

     Золотомонетний  стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Майже протягом XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній грошово-валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 p., коли після завершення наполеонівських війн Великобританія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі і США зробили те саме з американським доларом. Найбільшої сили система золотого стандарту досягла в період з 1880 до 1914 pp., тобто до початку Першої світової війни.

     Існувало  три форми золотого стандарту  — золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і  недоліки кожної з них.

     При золотому стандарті в його класичній  золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.

     Режим золотомонетного стандарту був  насамперед режимом стабільних валютних курсів. Така стабільність була результатом  дотримання державами, що запровадили  цю систему, встановлених конкретних "правил гри". Так, країни, в яких спостерігався відплив золота, завдяки дефіцитності їх платіжного балансу знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких "правил гри" можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота.

     Прагнення до валютної стабільності змусило більшість  країн світу відновити золотий  стандарт, від якого вони відмовилися  в роки Першої світової війни. За період з 1924 по 1928 pp. європейські країни відновлюють золотий стандарт, проте вже в модифікованому вигляді золотозливкового стандарту.

     Система золотозливкового стандарту — перехідна  форма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високорозвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до Великої депресії 1929—1933 pp. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Отже, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків).

     В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного стандарту, що основана на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами.

     Це  була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

     При системі золотодевізного стандарту  країни накопичують для своїх  зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота.

     Про цю систему фінансовий світ знав і  раніше. Вона виникла і функціонувала  досить давно. Вперше її використано  в угоді про регулювання валютних операцій між Лондоном і Единбургом, підписаній ще у другій половині XVII ст.

     У 1894 р. у Росії, яка намагалась одержати значні зовнішні позики, утворились за кордоном великі валютні резерви, і  російський уряд заявив про готовність продавати і купувати цінні папери на закордонних біржах за фіксованим курсом.

     Після 1920 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки  багатьох країн отримали право зберігати  свої резерви або їх частину в  цінних паперах і закордонних  авуарах , обмінних на золото.

     Авуари  — ліквідна частка активів, до якої належать кошти банку, цінні папери, що легко реалізуються. Найчастіше даний термін вживають стосовно коштів банку в іноземній валюті, які знаходяться на його рахунках у закордонних банках.

     Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах — Нью-Йорку і Лондоні.

     Історичний  досвід показує, що для успішного  функціонування золотодевізного стандарту  потрібні такі умови:

     • проведення узгодженої політики центральних банків країн-учасниць;

     •  країни, які виступають в ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної активності і високий попит на імпорт з тим, щоб дати змогу країнам — членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби;

     •  резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають в ролі валютних центрів.

     Загалом період між двома світовими війнами  характеризувався нестабільністю валют  і періодичними валютними кризами, які завдавали значних збитків економічному зростанню і розвитку міжнародних економічних відносин. Відносна валютна стабілізація наступила в період 1922—1928 pp., але невдовзі була підірвана світовою кризою 1929—1933 pp., яка охопила і світову валютну систему. Головними особливостями валютної кризи були: