Перехід до ринкових відносин
передбачає скасування командно-адміністративних
методів всеохоплюючого державного
керівництва економікою, створення
системи часткового, м'якого державного
регулювання ринку.
Сутність часткового, м'якого регулювання
економіки, яке характерне для більшості
країн світу, полягає у тому, що держава
шляхом застосування адміністративних,
економічних, правових важелів регулює
поведінку товаровиробників, визначає
перспективу розвитку національної економіки,
виконує спрямовуючу функцію щодо реалізації
довгострокових програм розвитку. При
цьому вона може впливати на підприємства,
фірми, корпорації, асоціації вільних
підприємців шляхом впровадження певної
податкової, кредитно-фінансової політики,
антимонопольного та інших юридичних
законів, надання державних позик (субсидій,
субвенцій), контролю за цінами і т.ін.[16,
c. 53-57]
3.2.
Функції, завдання, цілі, межі та
об’єкти державного регулювання
економіки
Основними функціями державного
регулювання — залежно від
рівня і компетенції державних
органів, які їх здійснюють є:
регулювання макроекономічних пропорцій;
розроблення та реалізація науково-технологічної,
інвестиційної та соціальної
політики;
фінансування фундаментальних досліджень
у галузі суспільних, природничих
і технічних наук за рахунок
бюджетних коштів і кредитів;
економічний захист власних пріоритетних
виробництв;
розроблення регіональної політики;
фінансування заходів соціальне
та культурної політики;
пом'якшення впливу кризових явищ;
соціальний захист населення;
вироблення вимог з охорони навколишнього
середовища та його відтворення;
захист особи, підприємництва, інтересів
держави, майнових та інших
прав громадян; організація інвестиційної
діяльності.
На перехідний період до ринку
до цих функцій додається: формування
інститутів державного регулювання, створення
інфраструктури й умов функціонування
ринку.
Функції та завдання державного
регулювання економіки суттєво
відрізняються на перехідний
період до ринку і на період
сформованих ринкових відносин.
На сучасному етапі основними
завданнями державних органів управління
в Україні є:
створення умов для зайнятості
працездатного населення і забезпечення
соціального захисту громадян;
охорона навколишнього середовища
та забезпечення раціонального
природокористування;
формування фінансово-бюджетної політики
та її реалізація;
кредитно-грошове регулювання, контроль
за грошовим обігом; проведення
цінової політики;
здійснення зовнішньоекономічної
діяльності та організація міжурядових
відносин, створення державного
валютного фонду; «розвиток місцевого
самоврядування;
розміщення державних замовлень
на виробництво продовольства,
товарів та послуг, що фінансуються
з держбюджету;
управління виробництвом електроенергії,
розвитком енергетичної бази
України та забезпечення нею
народногосподарських потреб;
організація внутрішньодержавних
комунікаційних мереж і шляхів
сполучень (залізничний, автомобільний,
морський, річковий, повітряний транспорт),
інженерних комунікацій (трубопроводи,
лінії електромереж, кабельні мережі)
та їх комутація у міжнародну
систему;
здійснення заходів щодо конверсії;
реалізація програм роздержавлення,
приватизації власності;
державна підтримка підприємництва,
стимулювання конкуренції; виробленнямеханізмів
та ефективно діючих структур
захисту державного ринку;
стимулювання модернізації технології,
інноваційної діяльності ;
забезпечення найраціональнішого
використання земельних ресурсів;
забезпечення належного рівня
профілактики та охорони здоров'я,
безкоштовного лікування хворих
у державних медичних закладах;
безкоштовне забезпечення досягнення
достатнього мінімуму загальної
та спеціальної освіти в державних
школах і спеціальних навчальних
закладах[10, c. 141-143].
Аналіз економічної ситуації
в Україні (Рис. 1, 2) та практика
державного регулювання у країнах
з розвинутою економікою свідчить, що
до складу основних елементів державного
регулювання ринку включають: правове
і адміністративне регулювання, цільові
комплексні програми, державне підприємництво,
індикативне планування, стратегічне
планування, бюджетно-фінансове, грошово-кредитне
та цінове регулювання, структурно-інвестиційну,
галузеву, науково-технічну, соціальну
політику.
Державне регулювання ґрунтується
на певній системі засобів
впливу на ринок, їх можна
розділити на дві великі групи:
засоби прямого державного впливу
(державне замовлення і ліміти, фінансування
цільових комплексних програм і деяких
галузей з державного бюджету і т.ін.) та
засоби опосередкованого впливу (податки,
субсидії, ціни тощо).
Державне регулювання ринкової
економіки в Україні здійснюється
державними органами республіки.(інспекції,НБУ,міністерства)
Об'єктами державного регулювання,
ринку є сфера підприємництва,
інфраструктура ринку, некомерційна
сфера діяльності. Взаємодія суб'єкту
та об'єкта в процесі державного
регулювання залежить від прийнятої
в державі міри втручання її в економіку,
але будь-якому випадку має ґрунтуватися
на вимогах об'єктивних економічних законів,
стимулювати (а не стримувати) розвиток
підприємництва.
Параметри регулювання ринку
мають певні межі, визначені самою
його природою. Ринок не є пасивним середовищем,
яке автоматично змінюється під тиском
зовні, він сприймає державні заходи лише
там і тоді, коли вони коригують (а не ігнорують)
мотиви ринкових агентів. Світова практика
проілюструвала певні недоліки надмірного
втручання держави в економіку. Посилення
державного втручання в економіку пригнічує
ініціативу ринку. Держава, як і інші господарські
агенти, не застрахована від помилок й
прорахунків.
У цьому зв'язку основними принципами
створення системи державного регулювання
економіки в Україні є такі:
розумної достатності — державі
перепідпорядковуються тільки ті
економічні функції, які ні
за яких умов не можуть виконувати
нижчестоящі ланки господарської
системи (виробники та інші
суб'єкти ринкових відносин) внаслідок
обмеженої компетентності;
адекватності — система державних
регуляторів економіки та системи
їх застосування мають відбивати
реально існуючий стан соціально-економічного
розвитку;
поступовості — командно-адміністративні
регулятори замінюються економічними
у міру того, як для цього створюються
об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення,
демонополізації, приватизації, стабілізації
економіки, створення ринкової інфраструктури[2,
c. 67-69].
ВИСНОВКИ
Широковживаним і добре відомим
є визначення макроекономіки як науки,
що вивчає економіку з точки зору її цілісності.
Макроекономіку називають теоретичною
основою економічної політики держави.
Таке визначення відображає той факт,
що її висновками керуються ті, хто формує
і здійснює економічну політику.
Макроекономіка досліджує сутність,
результати та наслідки спільної
економічної діяльності всіх
учасників народного господарства.
Специфічним завданням макроекономіки
є пізнання, систематизація, узагальнення
та пояснення процесів, які обумовлюються
механізмом функціонування народного
господарства в цілому. Слід розрізняти
макроекономіку як сферу народного господарства
і макроекономіку як науку. Макроекономіка
як наука об'єктом свого дослідження має
економічну систему суспільства як сукупність
усіх елементів і сфер економіки і суспільних
економічних відносин. Отже, предмет макроекономіка
включає:
- національну економіку як єдине
ціле, тобто макроекономічну систему;
- окремі агрегати економіки, які
охоплюють всі або великі групи
однорідних або подібних індивідуальних
економічних суб'єктів та їх економічні
зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального
виробництва, державний і приватний сектори,
сфера домашніх господарств тощо);
- сфери економічної системи (виробництво,
розподіл, обмін і споживання суспільного
продукту);
- економічні зв'язки між суб'єктами
економічної системи (соціально-економічні
і організаційно-економічні відносини);
- стратегію економічної поведінки
держави, тобто макроекономічне
регулювання і основи економічної
політики.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Базілінська О. Макроекономіка:
Навчальний посібник для студентів
вузів/ Олена Базілінська,; М-во
освіти і науки України. - К.: Центр
навчальної літератури, 2005. - 442 с.
2. Базилевич В. Ринкова економіка:
Основні поняття і категорії. Навчальний
посібник./ Віктор Базилевич, Катерина
Базилевич. - К.: Знання , 2006. - 263 с.
3. Гавриш В. Макроекономіка. Основні
моделі та залежності: Навч. посібник
для студ. екон. спец.. — Хмельницький
: ХДУ, 2003. — 238с
4. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во
освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка.
- Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка,
2004. - 89 с.
5. Кривцов О. Макроекономіка у
запитаннях та відповідях: Навч.
посіб./ Олександр Кривцов, Валерій
Бережний, Вікторія Онегіна,. - Харків:
Факт, 2003. - 199 с.
6. Макроекономіка: Методичні рекомендації
для практичних занять та самостійної
підготовки/ М-во освіти і науки
України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш.
- Кіровоград, 2004. - 39 с.
7. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка:
Підручник для України/ Г.Н. Манків,;
Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк
та ін.. - К.: Основи, 2000. - 588 с.
8. Матросова Л. Макроекономіка: Курс
лекцій для студ. екон. спец. денної
та заочної форми навчання / Луганський
національний педагогічний ун-т
ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер,
2005. — 110с.
9. Мельникова В. І. Макроекономіка:
Навч. посібник для студ. вузів/
В. І. Мельникова, Н. І. Клімова;
М-во науки і освіти України,
Нац. аерокосмічний ун-т ім. М.
Є. Жуковського, Нац. банк України.
- 2-е вид., доп.. - К.: Професіонал, 2004. –
394 с.
10. Павловський М. Макроекономіка
перехідного періоду: Український
контекст. — К. : Техніка, 2004. — 334с.
11. Панчишин С. Макроекономіка: Навч.
посібник для студ. вузів/ Степан
Панчишин,. - 2-е вид., стереотип.. - К.:
Либідь, 2002. - 614 с.
12. Радіонова І. Макроекономіка: теорія
та політика: Підручник / Університет
економіки та права "КРОК".
— К. : Таксон, 2004. — 346с.
13. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/
Анатолій Савченко,; М-во освіти
і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005.
- 441 с.
14. Солонінко К. Макроекономіка: Навч.
посібник для студ. екон. спец. вищих
навч. закл.. — К. : ЦУЛ, 2002. — 320с.
15. Фельдерер Б. Макроекономіка
і нова макроекономіка: Підручник
для студ. екон. фак. вузів / Е...
Буровникова (пер.). — К. : Либідь, 2005. —
464с.
16. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний
посібник для студентів вузів/
Людмила Харкянен,. - К.: Каравела, 2006.
- 174 с.