Прихильники теорії економіки
пропозиції вважають кейнсіанську теорію
односторонньою, яка враховує тільки попит
і недооцінює необхідність регулювання
пропозиції. Насправді ж фіскальна політика,
передусім через податковий механізм,
може впливати й на сукупну пропозицію,
тобто в кінцевому підсумку на реальний
обсяг виробництва.
Отже, сучасна макроекономіка не
має єдиної домінуючої теорії.
Вона спирається на ряд теорій,
котрі взаємодоповнюють одна
одну і дають практикам можливість
вибору, тобто самим визначити
ефективність кожної теорії залежно
від своїх суб'єктивних уявлень, а також
з урахуванням індивідуальних умов, цілей
і пріоритетів економічної політики певної
країни.
Для країн, які здійснюють перехід
від командно-адміністративної (або
планової) економіки до змішаної,
характерним є перехідний період.
Він обумовлений як зміною економічної
(внутрішньої і зовнішньої) політики держави,
так і переходом від одного стану втручання
держави в економіку до іншого. Оскільки
на ступінь втручання держави в економіку
суттєво впливає співвідношення форм
власності, то в кожному випадку, коли
це співвідношення змінюється, виникає
перехідний період. Він зумовлюється також
необхідністю створення відповідного
ринкового механізму регулювання економіки
і насамперед ринкової інфраструктури.
Тому спільним для таких країн є те, що
їхня економіка є перехідною.
Особливість перехідної економіки
полягає в тому, що в цей
період всі суперечності загострюються,
зростає їх кількість і інтенсивність.
Загальними рисами перехідної
економіки, які формують специфіку
ії суперечностей, зокрема в Україні,
є такі: нестабільність умов господарювання;
деформованість економічної структури;
дефіцит ресурсів та соціальні обмеження
структурної перебудови; відсутність
механізму саморегуляції економіки; незавершеність
процесу приватизації і роздержавлення
власності; невизначеність рушійних сил
розвитку; система цін, здеформована монополіями
та інфляцією; часткова втрата керованості
макроекономічними процесами та ін.
До цих суперечностей потрібно
додати деякі інші, притаманні
перехідній економіці України, зокрема
законодавство, яке не враховує специфіку
перехідного періоду щодо визначення
відповідних функцій державного регулювання
економіки, захисту внутрішнього ринку
і виробника на перехідному етапі; надмірна
лібералізація зовнішньоекономічної
діяльності; досить високий ступінь інтеграції
банківської системи в світову ринкову
економіку при водночас недостатньо ефективному
її впливові на національне виробництво.
Зі всіх відомих планетарних
моделей економічного розвитку:
монетаризм, кейнсіанство і його модернізаційні
варіанти тощо сьогодні стало загальновизнаним
сприйняття синтезу моделей, пристосування
до умов конкретної країни, до її специфіки.
Безперечно і очевидно, що для України
жодна відома модель, навіть бездоганно
відпрацьована, не прийнятна в чистому
вигляді. На таких позиціях стоять відомі
вчені-економісти Гальчинський А., Пахомов
Ю., Гриценко А., Губський Б., Лук’яненко
Д.
Усе це визначає певні вимоги
до макроекономічної теорії і
практики перехідного періоду
в Україні, основними з яких мають
бути:
• використання як базових
таких економічних теорій, які
б відповідали особливостям перехідної
економіки та об'єктивним можливостям
України і забезпечували їй
економічне відродження в найкоротший
відрізок часу;
• визначення раціонального співвідношення
між державним регулюванням економіки
та її ринковим саморегулюванням, яке
найбільшою мірою відповідає перехідному
етапу розвитку країн зі змішаною економікою;
• розробка стратегії по створенню
конкурентного національного виробництва
на основі власного науково-технічного
потенціалу з метою суттєвого підвищення
життєвого рівня населення[9, c. 34-36].
1.3.
Місце макроекономіки в системі
наук
Визначити місце будь-якої підсистеми
або елемента в системі означає
не що інше, як віднайти і
розкрити зв’язки, в які вступає елемент
(підсистема) з іншими елементами (підсистемами)
та з системою як цілим. Отже, місце макроекономіки
в системі наук визначається зв'язками
цієї науки з іншими (безпосередньо або
опосередковано) та з системою наук як
цілим.
Для здійснення макроекономічних досліджень
недостатньо мати інформацію про основні
макроекономічні показники та їх динаміку.
Як зазначалось вище, багато проблем на
макрорівні пов'язані з мікро-, мезо- та
мегаекономікою. Але наука макроекономіка
безпосередньо пов'язана й з іншими науками,
зокрема зі статистикою, яка не тільки
надає їй інформацію про агреговані показники
економічного розвитку, а й забезпечує
статистичними методами обробки інформації,
виявлення тенденцій тощо.
Крім того, макроекономіка тісно
пов'язана з демографією, яка забезпечує
її інформацією про народонаселення, його
структуру, очікувані зміни у народжуваності
(населення), його структурі, здатності
до мобільності і т. ін. Макроекономіка,
таким чином, пов'язана з багатьма економічними
науками, але це не означає, що вона байдужа
до неекономічних наук.
Макроекономіка відчуває на собі
вплив політичної ідеології. Крім
того, вона ґрунтується на певній
філософії. Ціла низка власне
економічних процесів відчутно
реагує на психологічні мотиви
поведінки господарюючих суб'єктів, і
в цьому плані макроекономіка пов’язана
з психологією.
Макроекономіка пов'язана з економічною
соціологією. Як зазначав видатний
австро-американський економіст
Й. Шумпетер, економічне дослідження
здійснюється для того, щоб дізнатись,
як поводитимуть себе у будь-який момент
люди та до яких наслідків приведе їхня
поведінка; економічна соціологія відповідає
на питання як, яким чином люди прийшли
до того, щоб вести себе так, як вони це
зроблять.
Макроекономіка пов'язана з екологією.
У людства з'являється все більше й більше
підстав для того, щоб проблеми довкілля
висунути на перший план, підпорядкувавши
власне економічні проблеми проблемам
збереження природи та людського духу.
Найтісніший зв'язок існує між макроекономікою
та математичним моделюванням[7, c. 54-56].
Розрізняють позитивну та нормативну
макроекономіку як науку.
Позитивна макроекономіка покликана
пояснити зміст макроекономічних
явищ і процесів та поведінку
економічних суб'єктів за цих
умов. Це розуміння поведінкових
функцій та об'єктивних реалій на макрорівні,
необхідне для розробки рекомендацій
щодо здійснення економічної політики
держави. Позитивна макроекономіка, таким
чином, прагне дати відповідь на запитання:
якою є макроекономічна ситуація в країні.
Нормативна макроекономіка — це сукупність
уявлень стосовно того, якою має стати
економіка. Вона ґрунтується на певних
ідеологічних засадах (чи то егоїстичного
індивідуалізму, чи то превалювання суспільних
інтересів над індивідуальними, чи будь-яких
інших) та "еталонних" поведінкових
функціях господарюючих суб'єктів.
У галузі позитивної макроекономіки
хоча й існує багато розбіжностей
у поглядах учених різних шкіл
та напрямків, але їх об'єднує
і багато спільного в розумінні
економічних явищ і процесів.
Набагато більше розбіжностей у
поглядах вчених (урядовців, парламентарів
та пересічних громадян) у галузі нормативної
економіки. Наприклад, невиплата заробітної
плати та пенсій у трансформаційній економіці
України по-різному зачіпала інтереси
тих, хто, відпрацювавши місяцями, а подекуди
роками, не отримував зарплати, та тих
урядовців, які в такий спосіб створювали
ілюзію для міжнародних фінансових організацій
про зменшення бюджетного дефіциту та
зниження інфляції.
Сказане вище означає, що запитання
стосовно того, що краще: збалансований
чи дефіцитний бюджет; що містить у собі
більшу небезпеку: інфляція чи безробіття;
який розподіл доходу можна вважати справедливим
тощо не мають однозначної відповіді ні
серед науковців-економістів, ні серед
політиків, ні серед широкого загалу осіб
інших сфер діяльності.
Чому так відбувається?
По-перше, багато макроекономічних
теорій мають ситуативний характер.
Так, наприклад, кейнсіанська
теорія — теорія депресивної
економіки, а неокласична —
теорія умов повної зайнятості
та потенційного обсягу національного
виробництва. Кейнсіанська те-орія досліджує
економіку короткострокового періоду,
а неокласична — довгострокового.
Відомо, що в економіці є постійно
діючі суперечності між поточними
та перспективними інтересами, цілями
та завданнями. Саме тому дуже часто
те, що є благом для поточного моменту,
приховує в собі небезпеку для перспективи,
і навпаки.
По-друге, для визначення мети,
того, як має бути дуже важливими
є моральні чинники, духовні
цінності, ідеологія. Це вносить
також суттєві зміни щодо уявлень
про бажане майбутнє економіки.
По-третє, економічна форма руху
має справу не тільки з матеріальними
ресурсами, а і з людьми, які
себе можуть поводити: раціонально
і нераціонально, виважено та
імпульсивно, зі знанням справи
та інтуїтивно і т. ін. Це також
знижує вірогідність прогнозів у економіці.
По-четверте, економіка окремої країни
існує в соціальному середовищі,
на неї впливає природа, світові
тенденції й т. ін., що теж
значною мірою ускладнює можливість
як точного пізнання, так і
прогнозування поведінки економічних
суб'єктів[5, c. 48-49].
2.
СУТНІСТЬ ТА ЗАВДАННЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ
ТЕОРІЇ
2.1.
Об'єктивна необхідність та можливість
дослідження макроекономіки як
окремої дисципліни
Необхідно розмежовувати макроекономіку
як явище, як сферу знань та
як науку.
Макроекономіка — розділ економічної
теорії, який вивчає економіку
як єдине ціле. Що зумовило
необхідність і можливість перетворення
цього розділу економічної теорії
в самостійний предмет економічних
дисциплін?
Необхідність макроекономічного дослідження,
як відносно відособленого, пояснюється
тим, що, по-перше, аналіз поведінки малих
господарюючих суб'єктів (таких як домогосподарство,
підприємство, споживач і виробник, найманий
працівник і власник капіталу, банкір
і вкладник тощо) та відносин, що виникають
між ними на мікроекономічному рівні,
не дають можливості відповісти на цілу
низку вельми важливих для долі господарської
системи запитань. Найважливіші з них
такі:
• як можна уникнути глибоких
спадів виробництва, високого
рівня безробіття, гіперінфляції;
• як впливають на ефективність
функціонування фірм та добробут
домогосподарств, незалежно від
їх економічної поведінки, зміни
в економічному середовищі;
• як і чому відбуваються зміни
умов ділової активності тощо.
Ці проблеми аналізує і пояснює
макроекономіка.
По-друге, зазначені вище економічні
явища (як багато інших, котрі
будуть досліджені далі) не можуть
бути розкриті категоріями і
законами мікроекономіки. Виникає потреба
введення в науковий оборот додаткового
понятійного та категоріального апарату
(сукупний попит і сукупна пропозиція,
рівень цін, сукупний обсяг національного
виробництва, сукупний обсяг доходу і
т. д.). Макроекономічному рівню господарювання
властиві закони, відмінні від тих, які
відображають правила поведінки одиничних
господарюючих суб'єктів.
По-третє, макроекономіка — не
просто величезна кількість окремих
господарюючих суб'єктів. Макроекономіка
— нова системна якість.
Можливість макроекономічних наукових
досліджень виникає з появою велетенських
масивів статистичної інформації, яка
дає змогу здійснювати розрахунки агрегованих
економічних показників (валовий внутрішній
продукт, валовий національний продукт,
національний дохід, обсяг споживання,
обсяг інвестицій тощо). Таке виокремлення
макроекономіки в окремий предмет економічної
науки відбулося в 30-ті pp. XX ст.[11, c. 53-54]
Сучасна макроекономіка використовує
як теоретичне підґрунтя основи
мікроекономіки. Це пояснюється
тим, що, по-перше, виявити загальноекономічні
тенденції можна тільки завдяки врахуванню
рішень окремих економічних суб'єктів.
Наприклад, для того щоб виявити чинники,
що визначають обсяг сукупного споживання,
треба знати, який механізм прийняття
домогосподарством (сім'єю) рішення стосовно
того, яку частку доходу слід потратити
в поточному періоді, а яку — відкласти
на майбутнє. Для того щоб передбачити
загальний обсяг інвестицій в економіку,
слід мати уяву про те, чим визначається
схильність підприємців до інвестування
і т. ін.