По-друге, правила поведінки на
макрорівні є результуючою (рівнодіючою)
багатомільйонних рішень фірм
та домогосподарств у процесі
їх взаємодії на ринку[4, c. 12].
2.2.
Основні завдання та функції
макроекономіки
Предметом макроекономічної теорії
є поведінка макроекономічних суб'єктів
на рівні економіки як єдиного цілого.
Об'єктом її дослідження є агреговані
показники. Тому макроекономіка
— наука про агреговану поведінку
в економіці. Вона вивчає домінуючі
тенденції в економіці, залишаючи
поза увагою часткові зміни, що стосуються
окремих домогосподарств та фірм.
Наприклад, макроекономіка цікавиться
зміною рівня цін, що потребує
розрахунку певних індексів, нехтуючи
при цьому тим, що, приміром, під
впливом погодних умов чи під
тиском дій уряду відбулися
зміни в цінах на одиничні товари чи їх
групи (овочі чи взуття).
Завдання макроекономічної теорії:
1) вивчення впливу поведінки економічних
суб'єктів та економічної політики:
• на обсяг споживання та
інвестицій;
• валютні курси і рівень
інфляції;
• торговельний баланс і т. ін.;
2) виявлення факторів, що визначають:
• зміну рівня цін;
• зміну рівня заробітної плати;
• обсяг грошової маси;
• стимулюючу чи обмежуючу
фіскальну та грошово-кредитну
політику тощо;
3) виявлення причин кон'юнктурних
коливань в економіці як у короткостроковому
періоді (діловий цикл), так і в довгостроковому
(економічне зростання обсягів національного
виробництва):
• вивчення впливу кон'юнктурних
коливань на динаміку національних
обсягів виробництва, рівень інфляції
та безробіття тощо;
• визначення впливу макроекономічної
політики на ефективність економіки
як у коротко-, так і в довгостроковому
періодах;
• дослідження впливу світогосподарських
зв'язків на державний бюджет,
процентну ставку, державний борг
тощо.
Для чого необхідно вивчати макроекономіку?
Макроекономіка як наука забезпечує
поповнення обсягу та повноту
наших знань про економіку
завдяки тому, що вона досліджує
взаємодію різних ринків: товарного,
фінансового та праці. Вона
корисна, і нею не може не
цікавитись жоден із суб'єктів господарського
життя.
Для уряду макроекономіка дає
відповіді зокрема на такі
запитання:
• як можна уникнути гіперінфляції
та глибоких спадів в економіці;
• яку (стимулюючу чи стримуючу)
фіскальну та грошово-кредитну
політику слід запроваджувати на
тій чи іншій фазі ділового циклу;
• чи варто нарощувати державний
борг і далі, чи подальше його
зростання є небезпечним і
т. ін.
Підприємцю ця наука дає можливість
зрозуміти та скоригувати свою
поведінку за умови, що уряд
не приховує своїх намірів стосовно
запроваджуваної ним економічної політики.
Зокрема, вона пояснює, як валютний курс
впливає на дохідність експортерів та
імпортерів, а очікувана інфляція — на
інвестиційну активність тощо.
Домогосподарюючим суб'єктам макроекономіка
дає пояснення, як зміниться їх добробут
зі зміною економічного середовища, як
вплине зміна величини ставки позичкового
процента на економічний стан різних верств
населення. Чи варто за певних економічних
умов збільшувати свої заощадження, чи
краще перерозподілити їх на користь споживання
і т. ін.[15, c. 39-42]
Макроекономіка покликана дати
відповідь на ще одне, здається,
споконвічне запитання, чи можуть
суттєво і в потрібному напрямку
впливати на макроекономічну
ситуацію уряди? Що переважає
внаслідок такого втручання: витрати
чи вигоди? Різні школи дають діаметрально
протилежні оцінки можливостей урядів
поліпшити макроекономічну ситуацію,
але пошук оптимуму урядового впливу триває.
Найважливіші теорії макроекономіки:
• теорії умов макроекономічної
рівноваги;
• теорії порушення макроекономічної
рівноваги;
• теорії грошей, інфляції, зайнятості;
• теорії економічного зростання;
• теорії економічної політики;
• теорії зовнішньоекономічної
діяльності.
Макроекономіка як наука виконує
такі функції:
1) теоретико-пізнавальну (гносеологічну),
зміст якої полягає в пізнанні економічних
явищ, процесів і поведінки макроекономічних
суб'єктів та створенні відповідних об'єктам
дослідження теоретичних моделей;
2) практичну, зміст якої полягає
у розробці практичних рекомендацій
на основі економічного аналізу. Ця функція
реалізується насамперед у розробці економічної
політики держави. Крім того, теорію макроекономіки
використовують у своїй практичній діяльності
домогосподарства, фірми та закордонний
світ;
3) прогностичну, яка полягає в оцінці
економічної кон'юнктури та передбаченні
перспектив економічного розвитку країни;
4) виховну та світоглядну. Наявний
у суспільстві економічний порядок
формує відповідний тип економічного
мислення та своєрідний світогляд[14,
c. 27-29].
2.3.
Етапи макроекономічного аналізу
Виділяють три етапи макроекономічного
дослідження (аналізу).
Перший етап ґрунтується на
передумові існування репрезентативної
(середньої типової) фірми і
репрезентативного домогосподарства.
Використовуючи мікроекономічний
інструментарій, досліджують поведінку
домогосподарства (див. теорії споживання
домогосподарства, тема 5) та поведінку
типової фірми і вивчають механізм прийняття
такою фірмою управлінських рішень.
На другому етапі за допомогою
агрегування, тобто узагальнення
всієї сукупності рішень, прийнятих домогосподарствами
і фірмами, виявляються макроекономічні
закономірності й тенденції. При цьому
обов'язково враховуються мультиплікативні
ефекти. Результати аналізу цього етапу
є підґрунтям для вироблення макроекономічної
політики держави.
Суть третього етапу — перевірка
теорії практикою. На цьому
етапі гіпотетичні залежності, виявлені
на попередньому етапі або
підтверджуються (перетворюючи гіпотези
в теорії), або не підтверджуються,
продовжуючи залишатись гіпотезами
в очікуваннях свого підтвердження, або
відкидаються як хибні.
Якщо гіпотези виявились правильними,
то вони можуть певною мірою
як пояснити минуле, так і передбачити
майбутнє.
У зв'язку з тим, що макроекономіка
як наука цікавиться станом
економіки в минулому, в поточному
періоді та прагне передбачити перспективу,
розрізняють аналіз ex post та ex ente.
Аналіз ex post ґрунтується на визначенні
макроекономічних параметрів минулого
періоду з метою отримання
інформації про те, як національна
економіка функціонувала і яких результатів
досягла. На основі результатів аналізу
ex post здійснюють коригування вже існуючих
макроекономічних концепцій і розробку
нових.
Метою аналізу ex ente є визначення
факторів та механізмів впливу
на макроекономічні показники
в майбутньому. Аналіз ex ente — це прогностичне
моделювання економічних явищ і процесів
на основі певних теоретичних концепцій.
Таким чином, макроекономіка покликана
пояснити закони розвитку економіки,
показати, якою вона могла б
стати, та виявити засоби впливу
на існуючий стан економіки з метою досягнення
бажаного стану[12, c. 38-39].
3.
ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ І СУТНІСТЬ
МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
РИНКУ
3.1.Теоретичні
основи макроекономічного регулювання
У підґрунті державного регулювання
економіки країн покладені різні
моделі регулювання, які нерідко визначають
як альтернативні.
Основоположною в теорії державного
регулювання є кейнсіанська теорія,
яку нерідко характеризують як
теорію попиту, її основні ознаки:
короткостроковість, орієнтація на
попит і, певна річ, підтримка державної
поточної політики, орієнтованої на попит.
Головним інструментом державного регулювання
Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим
об'єктом — ресурси інвестицій і процентні
ставки.
Згідно з теорією Кейнса фіскальна
політика, орієнтована на подолання безробіття,
передбачає зростання державних витрат
і скорочення податків. Фіскальна політика,
спрямована на зниження інфляції, вимагає
скорочення державних витрат при зростанні
податків.
Альтернативні макроекономічні концепції
державного регулювання були започатковані
у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою
ринковою економікою намітилася тенденція
до зниження рівня продуктивності праці
та посилення інфляційних процесів, що
викликало недовіру до теорії Кейнса.
До основних з них слід віднести монетаризм,
теорію раціональних очікувань і теорію
"економіки пропозиції".
Монетаризм поширився у 60-ті
роки. Його прибічники вважають,
що гроші відіграють набагато
важливішу, ніж інші чинники,
роль для визначення стану
ринкової економіки, і відстоюють
суто грошову концепцію причин інфляції.
Теорія раціональних очікувань
дістала свого поширення з
середини 70-х років, коли в економіці
підвищилися рівні інфляції та
безробіття, виникла стагфляція. Ця
теорія виходить з того, що
усі ринки є висококонкурентними,
рівноважні ціни швидко пристосовуються
до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть
як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові
суб'єкти поводять себе раціонально, в
очікуванні зростання цін розширюється
ринковий попит, стимулюючи нове зростання
цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної
політики держави зводиться до нуля.
Теорія "економіки пропозиції"
пов'язує стагфляцію з державним
втручанням в економіку, а саме
із зростанням податків, які негативно
впливають на стимули до праці.
Через це центральну роль вона відводить
ринковим механізмам стабілізації. Прихильники
теорії "економіки пропозиції" виступають
за підтримку великих скорочень податків,
переходу від прогресивних до регресивних
податків, розглядаючи це як умову стимулювання
заощаджень та інвестицій.
Державне регулювання економіки
може бути жорстким, прямим і
частковим, м'яким. Вперше форма
жорсткого державного регулювання
економіки була запроваджена
в колишньому СРСР[2, c. 58-59].
Сутність форми жорсткого державного
регулювання економіки полягає у тому,
що держава здійснює скоординоване ведення
господарства у масштабах країни через
план, який за змістом є розкладкою обов'язкових
завдань для учасників суспільного виробництва
і є юридичним законом. При директивному
плануванні товаровиробнику вказується,
скільки і якої продукції слід виробити,
куди, за якою ціною поставити.
Здавалося б, на перший погляд,
існуюча система відносин між
державою і підприємством є
зручною для обох сторін і
може забезпечити повну збалансованість
народного господарства. Але це не так:
По-перше, жорсткий план націлює
виробництво лише на те, що
заплановано. А це, з одного
боку, сковує товаровиробників у
пошуках варіантів освоєння нових
видів продукції, а з другого
— ліквідує стимули саморозвитку.
По-друге, для збалансованості розвитку
народного господарства через план слід
обчислити не лише прямі, а й опосередковані
витрати на одиницю продукції. При номенклатурі
продукції, яка перевищує десятки мільйонів
її найменувань, навіть найсучаснішим
ЕОМ це не під силу.