Сутність оплати праці

На кожному  конкретному підприємстві залежно  від характеру продукції, що випускається, наявності тих чи інших технологічних  процесів, рівня організації виробництва і праці застосовується та чи інша форма заробітної плати.

В умовах ринку немає тієї строгої регламентації, що була характерна для планової економіки, тому підприємець, керівництво підприємства можуть перевірити кожний з існуючих варіантів оплати праці і застосовувати той, який найбільшою мірою відповідає цілям підприємства [6].

Основою організації  оплати праці є тарифна система. Тарифна система – сукупність норм і нормативів, які забезпечують диференціацію оплати праці виходячи з відмінностей у складнощах виконуваних робіт і умов праці, її інтенсивності та характеру. Вона складається з таких основних елементів: тарифно-кваліфікаційний довідник, тарифна сітка, тарифні розряди і відповідні до них коефіцієнти, тарифні ставки (зокрема 1-го розряду), доплати до тарифних ставок та надбавки за відхилення від нормальних умов праці [8, c.129].

Вона включає: тарифні сітки; тарифні ставки; схеми посадових окладів; тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

До змішаних форм оплати праці належить: 1) безтарифна система оплати праці; 2) контрактна система оплата праці; 3) система участі в прибутку.

Безтарифна система  – фактична заробітна плата кожного  працівника підприємства є частиною усього фонду оплати праці колективу й окремого підрозділу та залежить від кваліфікаційного рівня працівника, коефіцієнта трудової участі і фактично відпрацьованого часу. Кваліфікаційний рівень встановлюється всім членам трудового колективу залежно від виконуваних функцій, рівня кваліфікації [5, c.225].

В умовах становлення  досконалої ринкової економіки значного поширення набуває контрактна система  оплати праці, яка може застосовуватися  поряд з існуючою на підприємстві. Контракт є особливою формою трудового договору між найманим працівником і власником підприємства або їх уповноваженим органом. За контрактом працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену угодою і правилами внутрішнього розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату й забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін [11].

Система участі в прибутках передбачає розподіл визначеної частини прибутку підприємства між його працівниками [5, c.225].

Проблеми оплати праці в Україні

Правильно обрана система  організації оплати праці повинна  вирішувати наступні двоєдині завдання :

- забезпечити роботодавцю  досягнення в процесі виробництва  та реалізації робіт та послуг оптимального результату, який дозволив би йому після відшкодування витрат отримати прибуток та закріпити свої позиції на ринку;

- забезпечити працівнику  вчасну оплату праці та гідний  життєвий рівень відповідно до кількості, якості, результатів його праці та вартості відповідних послуг робочої сили на ринку праці даного регіону.

За дослідженнями вчених-економістів  України негативний стан у сфері  оплати праці пов’язаний з  наступним. Заробітна  плата  у  структурі грошових доходів  населення  у II кварталі 2011 року залишилася  на низькому, порівняно з індустріально розвинутими країнами, рівні. Вона становила лише 43,2% [12].

Середня заробітна плата в Україні  є набагато нижчою чим в інших  країнах. Так, у 2010 році вона становила 264 дол. США, тоді як у Росії – 535 дол. США, Латвії – 1025 дол. США, у Польщі – 1100 дол. США. Також важливим показником, який характеризує оплату праці виступає мінімальна заробітна плата. В Україні мінімальний рівень оплати праці у 2010 році поступово збільшувався з 869 грн. у січні до 922 грн. у грудні. Проте цей показник є значно нижчим в Україні за відповідні стандарти країн Євросоюзу і становив у середньому за 2010 рік 86 євро. Для порівняння розмір мінімальної заробітної плати становив у Болгарії – 132, Румунії – 148, Латвії – 235, Польщі – 318 євро відповідно[10].

Також актуальною проблемою оплати праці є її диференціація. На сьогодні в нашій країні в галузях, де працюють найбільш кваліфіковані  працівники (освіта, охорона здоров’я тощо) середньомісячна заробітна  плата значно нижче середньої зарплати по країні. За останні десять років абсолютними лідерами за темпами зростання заробітної плати були не ті види діяльності та галузі, які визначають прогрес держави, а ті які пов’язані або з монопольним становищем галузі або з фінансовими структурами[15]. Тобто в України були і залишаються незадовільні співвідношення заробітної плати, а це означає, що заробітна плата не формується під впливом чинників, що визначають рівень оплати праці в світовій практиці: кількості і якості праці, результатів праці, а визначається належністю до певної сфери економічної діяльності. Цей факт призводить до підриву мотивації до праці. Для вирішення проблеми диференціації рівня заробітної плати потрібно удосконалити тарифну систему та запровадити нормування праці. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про переважне застосування єдиних тарифних ставок для працівників, фахівців і службовців. Що стосується “ технології ” побудови єдиних тарифних ставок, їх різноманітності, то для зарубіжної практики характерна строкатість. Кожна галузь, як правило, розробляє свої тарифні сітки, які в свою чергу модифікуються на рівні фірм. Тарифна ставка повинна визначатися на основі врахування віку, стажу, кваліфікації (розряду або категорії) та результативності праці.

Також гостро постає проблема заборгованості заробітної плати. За даними Держкомстату заборгованість з виплати заробітної плати починає  поступово зменшуватися. Станом на 1 лютого 2011 року її сума становить 1344,4 млн. грн., що на 8,8% менше 2010 року[7]. Для вирішення цієї проблеми потрібно вдосконалити контроль за діяльністю підприємств. Надати необхідні повноваження контролюючим органам та інспекціям. На сьогодні активно розробляється комплекс заходів щодо легалізації заробітних плат та робочих місць, що є складовою пенсійної реформи.

На Рис.2 зображено суму заборгованостей по виплаті заробітної плати за певні роки. Наочно представлено заборгованість із заробітної плати  та соціального страхування.

Рис.2. Заборгованість населенню із заробітної плати та соціальних виплат

На Рис.3 показано графік динаміки заборгованості з виплати  праці. Судячи з графіку, з 2010 року заборгованість по виплаті заробітної плати з  кожним роком зменшується.

Рис.3. Динаміка заборгованості з виплати заробітної плати

На Рис.4 можна побачити рівень заборгованості по виплаті заробітної плати за видами діяльності працівників.

Рис.4. Структура заборгованості з виплати заробітної плати за видами

економічної діяльності на 1 січня 2012 року

Ще однією проблемою ринку  праці є те, що спостерігається  перерозподіл зайнятості в сторону  некваліфікованої робочої сили. Чисельність  працівників найпростіших професій зросла на 43,2% при скороченні чисельності  кваліфікованих та освічених працівників. Майже 5 частина працівників зайнята на посадах, що не відповідають їхньому рівню освіти, а відповідно і рівню заробітної плати. Кожен двадцять третій працівник з вищою освітою в Україні зайнятий на роботах, які такого рівня освіти не потребують[15]. Як свідчить досвід іноземних країн, вирішенням проблеми непов’язаності заробітної плати із рівнем кваліфікації, може слугувати зміна орієнтації підприємців і менеджерів у сфері стимулювання праці з кількісних на переважно якісні показники діяльності. Тобто, пріоритет якісних показників повинна виражати перевага в оплаті розумової праці порівняно з фізичною. Так, заробітна плата працівників розумової праці в середньому перевищує заробіток робітників: у Німеччині – на 20%; Італії та Данії – на 22%; Люксембурзі – на 44%; Франції та Бельгії – на 61%. [10].

Причинами загострення  проблеми державного регулювання оплати праці є:  

− відсутність дієвого контролю з боку держави за політикою оплати праці;

− недосконалість науково-методичного  забезпечення процесу регулювання  оплати праці;

− невиконання чинного законодавства [13].

Функціонування ефективної системи  оплати праці, можливе при реалізації  таких заходів з боку уряду:

- удосконалення законодавства  щодо порядку та критеріїв  визначення мінімальної заробітної плати та мінімальної погодинної заробітної плати, як державного соціального стандарту;

- забезпечення захисту прав  працівників на своєчасне та  в повному розмірі отримання  заробітної плати, а також погашення  заборгованості;

- істотне зменшення питомої  ваги населення, яке перебуває  за межею бідності та зміцненню позицій середнього класу;

- залучення необхідних інвестицій  у виробництво і людський капітал;

- усунення диспропорцій  у міжпосадових та міжгалузевих  співвідношеннях оплати праці  працівників бюджетної сфери,  значному підвищенні її розмірів;

- урахування відмінності регіонів  щодо економічної оцінки землі  та природно-кліматичних умов під час реалізації державної цінової політики та розподілу бюджетних коштів, які направляються на стимулювання виробництва окремих видів продукції;

- врегулюванню податкової системи  щодо зменшення навантаження  на фонд оплати праці [14].

Отже, необхідно переглянути  політику регулювання оплати праці  в частині посилення контролюючих функцій держави за процесом формування та розподілу витрат від національного до локального рівнів економіки, що зумовлює необхідну розробку методології та основ обґрунтованого збільшення витрат на оплату праці в Україні. Виникає потреба кваліфікованого комплексного розв'язання проблем раціональної побудови оплати праці на основі взаємодії всіх вказаних функцій з урахуванням трансформаційних перетворень в суспільстві.

Діючі на сьогодні в Україні  ставки прибуткового податку гальмують  зростання заробітної плати, через що трудові прибутки, які в нормальній ситуації мають виражатися у формі оплати праці, стають "тіньовими", фальсифікуючи статистику загальних прибутків населення. Приведення податкового законодавства у відповідність до вимог часу дасть змогу знизити податковий прес на підприємства і забезпечити можливість збільшення фонду оплати праці. Удосконалення податкової політики в галузі регулювання заробітної плати може бути здійснене внаслідок таких заходів:

- зміни параметрів шкали  оподаткування, вдосконалення методики  нарахування податків, перегляду  системи надання пільг окремим  категоріям працівників;