Сутність і структура економічної властності

Міністерство освіти і  науки молоді та спорту України

Черкаський художьно –  технічний коледж

 

 

 

 

 

 

Реферат

з менеджменту та основ  діловодства

На тему : «Сутність і  структура економічної властності»

 

 

 

 

 

 

                                                                                             

                                                                               

 

 

 

 

                                                                                             Виконала:

                                                                                       студентка групи МС – 48

                                                                         Гончаренко Т.А                                  

Фундаментом усієї системи  економічних відносин є відноcини  власності.

Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.

З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини

між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого —

спосіб поєднання робочої  сили з засобами виробництва.

З юридичної точки зору власність характеризує відносини  щодо присвоєння,

володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних,

духовних). Власність реалізується в різних функціональних формах .

Конституцією України  визначено приватну, державну та комунальну форми

власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна,

акціонерна) форма власності. У ст. 41 Конституції України записано:

«Громадяни для задоволення  своїх потреб можуть користуватися  об'єктами

права державної та комунальної  власності відповідно до Закону.

Ніхто не може бути протиправне  позбавлений права власності. Право

приватної власності є  непорушним».

Відносини власності виконують  системоутворювальну функцію в  структурі

економічних відносин. Вони визначають:

• спосіб поєднання робочої  сили та засобів виробництва;

• соціальну структуру  суспільства, його поділ на класи;

• характер використання та споживання створеного в процесі  виробництва

продукту;

• специфіку обміну та розподілу  створюваного продукту;

• мету виробництва та характер управління економічними процесами.

Розглядаючи власність як об'єктивні відносини між  людьми з приводу

привласнення ними об’єктів власності й, насамперед, засобів  виробництва,

в їх економічному змісті слід розрізняти два аспекти:

а) матеріально-речовий (відношення людей до об’єктів власності);

б) соціально-економічний ( відносини  між людьми в зв’язку з

привласненням ними об’єктів власності).

Розкриваючи економічний  зміст категорії власності, можна  дати таке її

визначення.

Власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з  приводу

привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів  виробництва,

які породжують право володіння, користування та розпорядження цими

об’єктами і результатами їх функціонування.

Власність на засоби виробництва  є основоположною економічною категорією.

Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства,

економічне й політичне  становище класів, соціальних груп людей і

взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин

суспільства та визначає їхню суть.

Історично першим типом власності  була:

а) усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної

(матріархат, патріархат);

б) общинна ( сільська та міська корпоративна) власність.оративна) власність.

Розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни  умов її

життя приводять до формування нового типу власності – приватної.

Усуспільнена (колективна) власність  через певний строк трансформується  в

свій різновид – державну власність.

Приватна власність на засоби виробництва була історично  першим типом

власності, який породив  право індивідуального розпорядження

товаровиробників продуктами своєї праці.

 

Державна власність ототожнювалася з власністю можновладців (фараонів,

царів, королів, феодалів та ін.). Її суспільні функції були вкрай

обмежені і зводилися  в основному до утримання армії, апарату

адміністративного управління.

Із зростанням масштабів  виробництва та його ускладненням, абсолютне

збільшення населення  на планеті і зростання його потреб породили ряд

нових проблем економічного, соціального, екологічного, суспільного

характеру. Сталося так, що класична приватна власність і основана на ній

ринкова економіка не спроможні  розв’язати ці проблеми.

Тому виникають нові форми  приватної власності:

а) акціонерна;

б) колективна;

в) групова;

г) пайова та ін.

Сьогодні практично всі  найкрупніші підприємства західного  світу

функціонують на основі не індивідуальної, а групової власності, що

свідчить про зростання  процесу усуспільнення власності, а не навпаки.

Суспільство використовує два  основних типи власності:

а) суспільний;

б) приватний.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів

виробництва та його результатів. Можна виділити два основних види

суспільної власності:

а) власність народу в  цілому ( в Україні такою власністю  поки що

залишається земля );

б) власність окремих колективів.

Форми суспільної власності:

а) загальнонародна;

б) державна;

в) кооперативна;

г) акціонерна;

д) власність господарських  товариств;

є) власність громадських  організацій та ін.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва та його

результати належать приватним  особам. Вони можуть привласнювати  продукт

як своєї, так і чужої  праці. Тому розрізняють два види приватної

власності:

а) трудова;

б) нетрудова.

Трудова приватна власність  основана на власній праці власника або членів

його сім’ї ( фермерське, ремісниче, одноосібне, дрібнотоварне

господарство), де власник  і робітник виступають в одній  особі.

Нетрудова приватна власність  основана на використанні найманої праці.

Вона передбачає відокремлення  власника від безпосередньої участі в

процесі виробництва, а безпосереднього  робітника – від засобів

виробництва. Тобто власник  і робітник – це різні особи.

Формами нетрудової приватної  власності історично були:

а) рабовласницька;

б) феодальна;

в) приватнокапіталістична.

 

 

Ядром сукупності відносин власності, їхньою вихідною структурою є

відносини індивідуальної власності. При цьому власність на засоби

виробництва розглядається  з позицій розвитку людської особистості, її

суспільної природи. Індивідуальна власність людини характеризує продуктивну силу її праці.арактеризує продуктивну силу її праці.

У цьому розумінні засоби виробництва розглядаються не тільки як

результат втілення минулої  праці людини, а і як продуктивна  сила І її

праці. Мається на увазі  те, що матеріально-уречевлені засоби виробництва

у процесі продуктивного  споживання їх працею людини набувають  якісно

нових ознак. Вони втрачають  свої суто природні характеристики і

перетворюються на робочі органи людини, суспільну продуктивну  силу її

праці та специфічний об'єкт  її індивідуальної власності.

Отже, специфічність продуктивної сили праці як об'єкта індивідуальної

власності полягає у тому, що вона є невід'ємною ланкою суспільної

природи людини, структурної цілісності її особи.

Цим зумовлюється виключне право кожної людини не тільки вільно

користуватися, а й розпоряджатися своєю продуктивною силою,

використовувати її цінності у власних інтересах.

Індивідуальна власність  людини на суспільно-виробничу силу її особистої

праці як з історичної, так  і логічної точки зору характеризує сутнісну

основу власності взагалі, її якісну природу, те, без чого відносини

власності взагалі не існують. Водночас у цій інтерпретації  відносини

власності ще не розглядаються  у органічній єдності змісту і  форми. Тут

ще відсутні ті ланцюги, які  пов'язують власність з усією  системою

економічних відносин, на основі якої вона реалізується. На цьому рівні

власність розглядається  поза специфічними характеристиками, як «річ у

собі».

 

Суспільна природа особи, структурним елементом якої є  індивідуальна

власність, конституюється лише у процесі продуктивної праці  людини.

Індивідуальна власність  людини на її продуктивну силу не може бути

відокремленою від продуктивної праці. Вона формується і реалізує себе

лише у цьому процесі. Отже, тотожність праці та власності

характеризується як вияв одного з фундаментальних законів  економічної

теорії.

Цей закон визначає, по-перше, одне з найбільш принципових положень

економічної теорії — положення  про трудовий характер власності  та як

наслідок цього об'єктивну  обумовленість поєднання в одній  особі

працівника і власника; по-друге — виключне право кожного  працівника на

присвоєння, користування і  розпорядження результатами своєї  праці.

Дія економічного закону, який характеризує тотожність праці та

власності, визначає загальноцивілізаційну  логіку розвитку виробничого

процесу, його підпорядкування  безпосереднім інтересам виробника  і

власника. Однак у цьому  разі йдеться лише про загальний  стрижень

еволюційного процесу, який на кожному історичному етапі  розвитку має

своє специфічне втілення. Останнє реалізується через процес

формоутворення власності. Тому говорити про конкретний механізм

функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку історії

можна лише, проаналізувавши  всю сукупність функціональних форм

власності, що діють у  відповідній структурі економічних  відносин.

Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції  корпоративну

(акціонерну) форму власності.  Тепер в економіці розвинених  країн світу економіці розвинених  країн світу

корпорації (акціонерні підприємства) є найбільш динамічною провідною структурою економіки. У США їхня частка у загальному обсязі реалізованої

продукції становить майже 90 відсотків. У західних країнах  на

корпоративну форму власності  припадає 80-90 відсотків загального обсягу

виробництва.

У чому ж переваги корпорації перед класичною формою приватного

підприємництва? Що забезпечило  їй вихід на провідні позиції у  сфері

бізнесу?

Відповісти на ці запитання  непросто через те, що йдеться про

різноманітні чинники, які  слід ураховувати. Та найбільш значущим тут є

ось що. Особливість корпоративної  форми власності полягає у  тому, що

вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами  акціями