Сутнісна характеристика інновацій та інноваційних процесів на підприємстві

Формування структури  цілей інновацій обумовлюється  діючим механізмом управління в конкурентних умовах.

Планування структури  допускає облік можливого розподілу  відповідних ресурсів, що знаходяться в розпорядженні організацій. При розподілі ресурсів, у першу чергу витрат на науково-дослідні і технологічні розробки, враховуються загальна спрямованість науково-технічної стратегії і перспективи змін у продукції та технології.

Важлива роль стимулювання в процесі реалізації стратегії технічного розвитку організації полягає в здатності стимулів впливати на поведінку учасників інноваційного процесу. Загальна мета стимулювання інновацій — підвищення зацікавленості колективів організацій у прискоренні їхньої практичної реалізації. Тому головний принцип стимулювання полягає в тім, що розмір матеріального заохочення учасників інновацій залежить від запланованого розміру прибутку, від впровадження (продажів) даної інновації.

Потреба в інноваціях у більшості випадків зароджується усередині самої організації, що у ролі споживача часто сама здійснює необхідні розробки для задоволення власних потреб в удосконалюванні організації виробництва і підвищенні його технічного рівня. Інновації стимулюються збільшенням попиту на продукцію і ростом обсягу продажів, а також можливим підвищенням цін на деякі види ресурсів. Зміни в технології можуть іноді відкривати нові можливості для продуктових інновацій.

Поліпшуючі інновації  спрямовані зазвичай на підвищення якості продукції, зміну її зовнішнього  вигляду, зниження витрат. Вони можуть бути вигідними внаслідок дуже швидкого впливу на економічні показники організації, її конкурентоспроможність. Поліпшуючі інновації стимулюються необхідністю зниження цін на продукцію і підвищення її якості.

Результатом інновацій, як правило, є швидке й істотне  підвищення продуктивності праці. Технологічні інновації можуть давати рівний із продуктовими нововведеннями і навіть більш високий комерційний ефект, висока частка приросту продуктивності обумовлена удосконалюванням технологічних процесів. Найважливішою передумовою прискорення введення інновацій і підвищення їхнього науково-технічного рівня є широке використання математичного моделювання і сучасних комп'ютерних технологій.

Розробка інновацій  — один з основних напрямків стратегічного  планування, здійснюваного на рівні вищого менеджменту організації.

Розробка і  впровадження інновації стає одним  з основних напрямків стратегії організації, тому що визначає багато напрямків її розвитку. Системні властивості інноваційних процесів в організації наведені на рис. 1.4 [10, c.54].

Мету інновації  можна звести до наступного:

• пошук нового технічного рішення — створення винаходу;
• проведення наукових досліджень і технологічних розробок;
• технологічна підготовка серійного виробництва нової продукції;
• закріплення продукції на нових ринках шляхом постійного удосконалювання технології, підвищення конкурентоспроможності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.4. Системні властивості інноваційних процесів

 

Здійснення інноваційної політики в цілому допускає:

• розробку планів і програм інноваційної діяльності;
• спостереження за ходом розробки інновації і її впровадженням;
• розгляд проектів розробки інновації;
• проведення єдиної інноваційної політики;
• координацію інноваційної діяльності у функціональних і виробничих підрозділах;
• забезпечення фінансовими і матеріально-технічними ресурсами;
• забезпечення розробки інновації кваліфікованими кадрами;
• створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем — від мети до впровадження інновації.

Особливістю сучасного  етапу розвитку інноваційної діяльності є утворення у великих організаціях науково-технічних комплексів, що поєднують дослідження і виробництво. 

Головне в інноваційній політиці організації — формулювання основної мети розробки інновації, визначення терміну її проведення, оцінка результатів у вигляді конкретних практичних цілей, скорочення термінів впровадження нової продукції. Чітка політика в галузі розробки інновації (рис. 1.5) задає напрямок збору інформації і виробленню пропозицій, що приводить до наполегливого пошуку можливостей і створює мотивацію для груп розроблювачів [10, c.127].

Розглянемо основні етапи  розробки інновації.

І етап. Систематизація ідей, що надходять:

• збір інформації про технологічні зміни на ринку, про інновації, що надходять з конструкторських і технологічних підрозділів, служб маркетингу, збутових підрозділів, торгових посередників, кінцевих споживачів (побажання, вимоги, рекламації);
• збір інформації про потенційні можливості організації у відношенні розробки й освоєння продукції, визначення ступеня і розмірів ризику;
• збір інформації про цільові ринки і довгострокові тенденції їхнього розвитку.

II етап. Добір виявлених ідей і розробка ідей (інновації):

• визначення можливостей і практичної реалізації ідей;
• з'ясування ступеня технологічної спільності нових і традиційних, виробів;
• відповідність інновації стратегії розвитку.

III етап. Аналіз економічної ефективності інновації:

• розробка інновації, коли ідея здобуває вид конкретного проекту;
• визначення техніко-економічних характеристик інновації, оцінка її якості;
• визначення витрат (інвестицій) на розробку і впровадження інновації, строки окупності інновації;
• наявність необхідних ресурсів для розробки інновації: фінансових, кадрових, матеріально-технічних;
• терміни впровадження інновації;
• аналіз і оцінка рентабельності інновації.

IV етап. Розробка інновації:

• розробка конкретної інноваційної програми з визначенням обов'язків за підрозділами організації;
• розробка інновації і проведення необхідних іспитів (перевірка на екологічність, безпека й ін.).

V етап. Ухвалення рішення про впровадження інновації у виробництво на основі програми маркетингу з інновації, що відбиває:

• комерційне обґрунтування інновації;
• рентабельність інновації;
• ступінь задоволення попиту і потреб в інновації;
• канали і методи продажу інновації;
• наявність досвіду в продажі подібних інновацій;
• виробничі можливості організації;
• використання наявних потужностей;
• забезпеченість ресурсами;
• забезпеченість кваліфікованими кадрами;
• фінансові можливості;
• загальна сума інвестицій в освоєнні і продажі інновацій;
• джерела фінансування;
• передбачувані результати – прибутковість чи збитковість на розрахунковий період;
• відповідність нормативним показникам;
• стандартам;
• державним нормам;
• забезпечення патентного захисту інновацій.

Підвищення ефективності виробничого процесу в нових  умовах комерційного розрахунку в промислових організаціях обумовлює зростання вимог до рівня і потенціалу технологічної підготовки виробництва нових виробів. Від якості технологічного комплексу у вирішальній мірі залежать:

• розширення асортименту продукції;
• підвищення її якості;
• організаційно-технічний рівень виробництва;
• економія витрат робочого часу і матеріально-технічних ресурсів у процесі виробництва;
• величина сукупних витрат на виготовлення продукції;
• рівень менеджменту в організації.

Основними цілями інновації є мінімізація собівартості продукції і підвищення якості технологічних, організаційних і кадрових рішень.

При впровадженні високоефективної нової технології найбільше значення мають такі результати:

• скорочення частки ручної праці і поліпшення умов праці;
• забезпечення безупинного і стабільного виробничого процесу, зниження невиробничих витрат часу;
• зниження трудомісткості і матеріалоємності на одиницю продукції;
• підвищення ефективності використання устаткування;
• дифузія інновації в інших організаціях на комерційній основі.

Тому створення  необхідних і достатніх умов для  раціональної організації менеджменту інновацій у промислових організаціях дозволить у цілому для організації підвищити конкурентоспроможність продукції, що випускається, і рентабельність її діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.5. Послідовність формування інноваційної політики організації

 

 

3. Показники та методи визначення ефективності інноваційної діяльності

Оцінка ефективності інвестицій в інноваційні проекти може здійснюватися різними якісними й кількісними методами, кожен з яких має певні переваги й недоліки. При застосуванні певних методів оцінки ефективності вкладень зарубіжні й вітчизняні фірми враховують існуючі цілі та власний досвід інвестиційного аналізу.

Усі кількісні показники  економічної ефективності можна  поділити на дві групи (рис. 1.6):

1. показники, що враховують фактор часу. За їх розрахунку здійснюється процедура дисконтування, тобто визначення поточної (нинішньої) вартості майбутніх грошових видатків і нарахувань від здійснення інноваційного проекту;
2. показники, що не враховують фактор часу.

 

 

 

 

Рис. 1.6. Показники оцінки економічної ефективності інноваційних проектів

 

Наведені на рис. 1.6 показники відображають співвідношення отриманих економічних  результатів інноваційної діяльності з інноваційними витратами з різних точок зору.

Найбільш складним в оцінці економічної ефективності інноваційних проектів є обґрунтування майбутніх грошових потоків: надходження готівки (позитивна величина) і видатки готівки (від'ємна).

Величина грошового потоку може бути обчислена методом прямого розрахунку, якщо певний варіант інвестицій в інноваційний проект є повною мірою фінансово відокремленим, тобто має певні комерційні результати (створення нового підприємства, філій діючих компаній тощо) [5, с. 320]. При цьому основою розрахунків є виручка від реалізації інновацій, надходження і видатки готівки на здійснення інноваційного проекту.

Альтернативним підходом до визначення грошових потоків інноваційних проектів є непрямий метод (метод коригування), за яким величина прибутку коригується на доходи і витрати, що не пов'язані з рухом грошових коштів, операційної дебіторської та кредиторської заборгованості тощо.

Рух грошових коштів може визначатися  як першим, так і другим методами за видами діяльності: операційною, інвестиційною, фінансовою.

Як свідчить світовий досвід, при оцінці ефективності інвестицій найчастіше застосовується показник внутрішньої норми рентабельності. Другий за частотою застосування показник — період окупності, третій — чистий поточний ефект. У табл. 1.2 наведено дані про частоту застосування різних показників ефективності інвестицій [14, с. 121].