Сутнісна характеристика інновацій та інноваційних процесів на підприємстві

 

РОЗДІЛ 1. Сутнісна характеристика інновацій та інноваційних процесів на підприємстві

1. Сутність, етапи, стадії і моделі інноваційного процесу

Розмаїтість специфічних  умов в інноваційній діяльності, зокрема економічних, організаційних й інших призводить до того, що, незважаючи на спільність предмета інновацій, кожне її впровадження є унікальним. Водночас існує сила-силенна класифікацій інновацій і, відповідно, суб'єктів інноваційної діяльності. Розглянемо деякі з них.

Згідно із Закону України  «Про інноваційну діяльність»:

інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру  та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію  результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок  нових конкурентоздатних товарів і послуг [1].

Існують розбіжності між  радикальними інноваціями і такими, що вдосконалюють або модифікують, відображають якісні розходження у рівні новизни відповідних нововведень і вказують на залежність других від перших. Радикальні інновації слугують за базу для наступних удосконалень.

Особливості інноваційних процесів, які має враховувати інноваційний менеджер при створенні організаційно-економічного механізму власної справи, випливають із переважного виду нововведення. Важливим етапом аналізу інновацій є їхня класифікація за певними ознаками (табл. 1.1). Наведені в таблиці класифікації підтверджують, що процеси нововведень є різноманітними й різними за своїм характером, а отже форми їхньої організації, масштаби і способи впливу на інноваційну діяльність також дуже різноманітні [8, с. 85].

 

 

 

Таблиця 1.1

Класифікація нововведень

Ознака класифікації	Види нововведень
З точки зору циклічного розвитку:	найкрупніші крупні середні дрібні
За можливістю планування життєвого циклу:	нововведення, що втілюють наукові ідеї, які революціонізують виробничі сили й закріплюються у їхньому складі, як новий невід’ємний елемент (об’єкт прогнозу); якісні зрушення в окремих елементах виробничих сил, що означають зміну поколінь техніки за зберігання початкового фундаментального принципу (об’єкт довгострокового характеру); кількісні зміни, покращення окремих параметрів ( об’єктів поточного й перспективного планування).
За способом:	експериментальні; прямі.
З точки зору прив’язування  до окремих сфер діяльності:	технологічні; виробничі.
За рівнем управління:	народногосподарські; галузеві; територіальні; первинної ланки управління.
За термінами виконання:	20 і більше років; 15-20 років;

Продовження табл. 1.1

	5-10 років; до 5 років.
За обсягом:	точкові; системні; стратегічні.
За призначенням, спрямовані на:	ефективність реалізації; ефективність виробництва; покращення умов праці; підвищення якості продукції.
За результативністю:	впроваджені й повністю використані; впроваджені й мало використані; невпроваджені.
За джерелом планування:	центральні; локальні; спонтанні.
За рівнем новизни:	радикальні, змінюючі або такі що створюють нові галузі; системні; модифіковані.

 

Інноваційний процес, як уже сказано вище — це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють дальшому якісному розвитку народного господарства, забезпечуючи вищий рівень життя суспільства.

Інноваційний процес складається  з таких взаємодіючих стадій:

• виникнення ідеї («дологічне» дослідження) (ДЛД);

• фундаментальні дослідження (ФД);
• прикладні дослідження (ПД);
• технічні розробки (ТР);
• дослідне виробництво (ДВ);
• дослідно-конструкторські розробки (ДКР);
• масове виробництво (МВ);
• маркетинг (М);
• споживання (СП).

Взаємозв'язок між  взаємодіючими стадіями інноваційного процесу можна виразити наступною моделлю:

ДЛД→ФД→ПД→ТР→ДВ→ДКР→МВ→М→СП

Виходячи із наукового, виробничого і експлуатаційного поняття інноваційного процесу, його можна розподілити на наступні етапи:

• науковий (ДЛД+ФД+ПД);
• технічний (ТР+ДВ+ДКР);
• технологічний (МВ);
• експлуатаційний (М+СП).

Деякі автори використовують й інші схеми структури інноваційного процесу.

Оновлення виробництва  нерозривно пов'язане з його моделюванням, яке, в свою чергу, є невід'ємною частиною аналітичного апарату сучасної організації.

Моделювання —  це процес, при якому оригінал — первинний об'єкт — логічно відтворений і поданий у вигляді імітації, названої моделлю. Модель повинна відтворювати найбільш істотні сторони оригіналу.

Найбільшу цікавість (з точки зору управління інноваціями) викликають організаційні моделі, розраховані для дослідження організацій них систем і явищ. Моделювання організаційних систем виходить з того, що метою підприємства є впорядкування, перетворення, покращання структури і взаємозв'язку системи, що сприяє її функціонуванню [9, c.79].

При моделюванні  організаційних робіт головним завданням  простих моделей є відображення організаційних відносин і зв'язків між явищами і процесами, що складають інноваційний цикл (рис. 1.1).

 

 

Рис. 1.1. Проста ланцюгова модель інноваційного процесу

 

Складнішою моделлю, що несе змістове навантаження, є функціональна  інноваційна модель (рис. 1.2).

Згідно з цією концепцією, нові знання, одержані в результаті фундаментальних, а потім і прикладних досліджень, народжують автоматично нові технології і продукти. Тому нові звання повинні автоматично вести до економічного росту[7, c. 85].

 

Рис. 1.2. Функціональна послідовність інноваційного процесу

 

Якщо ж критично поглянути на обидва наведені ланцюжки, то варто звернути увагу на недостатній взаємозв'язок складових блоків, відсутність сумісних елементів процесу і зворотних зв'язків.

Вказаних недоліків  позбавлена кібернетична модель інноваційного процесу, запропонована угорським дослідником Б.Санто.

Кібернетична  модель відтворює інноваційний процес як комплексну систему, в якій елементи процесу утворюють підсистеми, що знаходяться в постійному зв'язку і взаємодії з багатьма зворотними зв'язками. Модель подана в формі круга і виражає, по суті, безперервність і автономність суспільного процесу обробки інформації (рис. 1.3).

Зрозуміло, що зв'язок і труднощі кожної стадії будуть відрізнятися для різних виробів за технологією і виробничим циклом. Крім того, будуть розходження між бізнесом, орієнтованим на сервіс, і бізнесом з виробництва товарів. Проте кожна з цих фаз буде обов'язково присутньою у кожному інноваційному циклі.

Продемонстрований ланцюг більше відповідає технологічно насиченому виробництву. Більшість компаній проводять і НДДКР, і дослідження ринку протягом усього життєвого циклу товару в надії модифікувати його і знайти нові ринки. Саме ця діяльність запобігає випадковим погіршенням у продажу і, відповідно, у прибутку.

Рис. 1.3. Кібернетична модель інноваційного процесу

 

Д – дослідження (результат дослідження, виникнення нових ідей);

Р – розробка;

Е – експериментальне виробництво;

В – виробництво;

М – маркетинг;

З – збут.

 

 

2. Принципи формування інноваційної політики підприємства

Розвиток організацій відбувається шляхом освоєння різноманітних інновацій. Ці інновації можуть торкатися всіх сфер діяльності організації. Слід зазначити, що будь-які досить серйозні інновації в одній сфері діяльності організації, як правило, вимагають негайних змін у поєднаних ділянках, а іноді і загальної перебудови організаційних структур менеджменту.

Інноваціями є  будь-які технічні, організаційні, економічні й управлінські зміни, відмінні від існуючої практики в даній організації. Вони можуть бути відомі і використовуватися в інших організаціях, але для тих організацій, у яких вони ще не освоєні, їхнє впровадження є новою справою і може привести до чималих труднощів. Організації мають різну сприйнятливість до інновацій. Їхній інноваційний потенціал істотно залежить від параметрів організаційних структур менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу, промислово-виробничого персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності й інших факторів.

Інновації знаходяться, з одного боку, у протиріччі з  усім консервативним, спрямованим на збереження існуючого становища, з іншого боку, — націлені, у межах стратегії змін, на значне підвищення техніко-економічної ефективності діяльності організації.

Інновація —  елементарна складова підприємництва, завжди властива ринковій економіці. Але вона є так само поєднанням раціональності й ірраціональності. Творчість служить двигуном інновації, вона є "первинним ресурсом" підприємництва при ринковій економіці.

У центрі інноваційного  процесу завжди ініціатива виготовлювача. Інновація охоплює створення винаходів і впровадження раціоналізаторських пропозицій. Винахідництво і раціоналізація розглядаються як один сумарний процес, за допомогою якого виявляється можливість об'єднання активності організації-виготовлювача і споживачів.

Позитивний вплив  на інноваційний потенціал організацій  робить децентралізація в прийнятті рішень, низький рівень формалізації і регламентації управлінських робіт, здатність організаційних структур менеджменту гнучко перебудовуватися відповідно до змін завдань і умов діяльності.

Інноваційний  потенціал організацій багато в  чому визначається розмаїтістю і ступенем виробничо-технологічної єдності виробничих одиниць, що входять у їхній склад. Чим активнішу роль відіграють організації у відтворювальному процесі і чим більший ступінь інтеграції їхніх основних виробництв, тим вищий інноваційний потенціал.

Впровадження  технічних, організаційних і економічних  інновацій вимагає адекватних змін у діючих формах і методах організації менеджменту. Воно обумовлює необхідність безперервності управлінських інновацій. Останнє стає усе більш важливою умовою підвищення ефективності діяльності організацій.

У сучасній економічній  науці всі технічні зміни розглядаються  у формі нової продукції і  більш ефективної технології. Впровадження нових товарів виступає як надійний засіб забезпечення переваг перед конкурентами, встановлення вигідних цін і зміни частки ринку на свою користь. Ріст маси прибутку на основі продуктових інновацій протидіє зниженню норми прибутку. У свою чергу, технологічні інновації впливають на економію витрат і збільшення прибутку, але не роблять прямого впливу, наприклад, на обсяг продажів, що може зрости при поєднанні технологічних інновацій із заходами в галузі маркетингу.

Визначення структури  цілей продуктових і технологічних  інновацій відноситься до сфери стратегічних рішень. Стратегія науково-технічного розвитку організацій містить у собі питання цілеспрямованого пошуку напрямку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і реалізації інновацій. Необхідним елементом формування стратегії науково-технічного розвитку в організаціях є механізм менеджменту НТП. Від цього механізму залежать постановка цілей для НДДКР і наступних інновацій, розподіл витрат на дослідження і розробку інновацій, способи оцінки реалізації інновацій, утворення фондів економічного стимулювання за нову продукцію і технологію, соціально-економічні результати НТП.