Сукупний попит і сукупна пропозиція

     Попит на ресурси з боку підприємств зріс, безробіття знизилось нижче природного рівня. Заробітна плата й ціни на ресурси починають зростати, і ціни втрачають жорсткість. Прибутковість виробництва зменшується, і сукупний випуск починає скорочуватись. У момент, коли гнучкість цін за витратами відновлюється й ціни починають зростати, а випуск скорочуватись, короткостроковий період закінчується. Підвищення цін на ресурси викликає додаткове підвищення загального рівня цін і середніх витрат.

     У новій довгостроковій рівновазі обсяг випуску скорочується до потенційного, а рівень цін підвищується.

     Довгостроковим наслідком стимулювальної політики є підвищення рівня цін.[ 5, c.187]

     Ринок може зазнавати потрясінь не лише внаслідок змін у сукупному попиті, але і внаслідок шоків сукупної пропозиції. Припустімо, внаслідок підвищення світові цін на паливо та електроенергію середні витрати і внутрішні ціни виробництва зросли.

     Якщо зовнішній ціновий шок тимчасовий, то в довгостроковому періоді зовнішні ціни, витрати виробництва та рівень внутрішніх цін знизяться до попереднього рівня, і на ринку відновиться початкова довгострокова рівновага. Якщо шок пропозиції довготривалий, але ціни й заробітна плата абсолютно гнучкі до зниження, то з часом заробітна плата, витрати й ціни почнуть скорочуватись. Виробництво пристосується до нових цін на імпортні ресурси. [ 7, c. 189]

     Збільшення пропозиції грошей розширює сукупний попит завдяки неціновим ефектам багатства і процентних ставок. Реальні грошові залишки при збільшенні пропозиції грошей зростають, а процентні ставки — знижуються. Зниження процентних ставок збільшує ринкову вартість активів, що дають тверді доходи (облігацій, векселів, заставних, житла, офісних при- міщень, земельних ділянок). Багатство економічних агентів зростає і стимулює збільшення споживчих витрат. Крім того, зниження процентних ставок збільшує планові інвестиції, і сукупний попит в цілому зростає.

     Збільшення попиту на гроші для здійснення угод прискорює обертаня грошей і призводить до розширення сукупного попиту. Якщо пропозиція грошей залишається при цьому незмінною, то процентні ставки зростають, а інвестиції скорочуються. Але в цілому сукупний попит збільшується.

     Збільшення державних видатків на товари і послуги збільшує сукупний попит за рахунок додаткового попиту з боку держави і наступного розширення доходів та витрат у приватному секторі. Для збільшення видатків уряд звичайно позичає гроші, створюючи додатковий попит на гроші. Процентні ставки через це підвищуються, а інвестиції приватного сектора зменшуються (ефект витискання). Але в цілому завдяки мультиплікативпому розширенню приватних витрат на споживання сукупний попит при збільшенні державних видатків зростає.

     Зменшення податків збільшує використовуваний доход домогосподарств, який спрямовується на споживання та заощадження. Сукупний попит при цьому розширюється за рахунок зменшення заощаджень уряду і збільшення приватних видатків на споживання.

     Збільшення трансфертів населенню (допомоги по безробіттю, пенсії, субсидії та ін.) повертає частину податків і збільшує використовуваний доход домогосподарств, внаслідок чого приватні видатки на споживання зростають.

     Збільшення субсидій підприємствам збільшує доходи і витрати у приватному секторі. Дотації виробництву збільшують переважно видатки на споживання. Інвестиційні податкові пільги та прямі субсидії збільшують приватні інвестиції. Експортні субсидії стимулюють розширення сукупного попиту за рахунок зростання чистого експорту.

     Автономне зростання витрат означає збільшення середньої схильності домогосподарств до споживання внаслідок незалежно прийнятих ними рішень про збільшення споживчих витрат. Головним фактором зміни схильності до споживання доходу є очікування. Як правило, оптимістичні очікування щодо майбутніх доходів, багатства та соціального забезпечення стимулюють людей менше заощаджувати і більше витрачати. В результаті при незмінному використовуваному доході сукупний попит зростає. Песимістичні очікування, навпаки, зменшують сукупний попит. Винятком з цього правила є очікувана інфляція, яка стимулює зменшення грошових заощаджень і збільшення видатків на споживання. Інфляційні очікування прискорюють швидкість грошей в обігу, і сукупний попит збільшується. Оптимістичним сподіванням і розширенню сукупного попиту .сприяє також зменшення кредиторської заборгованості домогосподарств.

     Ефект вирівнювання доходів. Аґреґована схильність до споживання і сукупний попит зростають при зменшенні економічної нерівності з допомогою соціальних трансфертів. Внаслідок перерозподілу доходу на користь бідніших верств населення частка домогосподарств з вищою схильністю до споживання в національному доході зростає, а частка забезпеченого населення з меншою схильністю до споживання зменшується.

     Інфляція боргу. Несподіване підвищення рівня цін зменшує реальну вартість грошей і боргових зобов'язань. Реальний доход і багатство перерозподіляються від "заощадливих" кредиторів до "розтратливих" боржників Оскільки схильність до витрачання доходу у боржників вища, агрегована схильність до споживання і сукупний попит зростають

     Автономне збільшення інвестицій. Незалежно від ставки процента збільшенню інвестицій сприяють: 1) розвиток нових галузей виробництві та освоєння нових територій; 2) поява нових технологій і ефективнішим зразків обладнання, які прискорюють моральне старіння капіталу і вимагають його модернізації; 3) зростання прибутковості капіталу; 4) зменшення товарних запасів і резервних потужностей виробництва; 5) зменшення традиційних джерел і подорожчання природних ресурсів; 6) оптимістичні сподівання та підприємницька ініціатива; 7) збільшення державних інвестиції або замовлень, які потребують додаткових приватних інвестицій.

     Збільшення чистого експорту за незмінних внутрішніх: цін. Сукупний попит зростає: 1) при зниженні курсу національної валюти; 2) підвищенні цін на імпортні товари; 3) збільшенні національного доходу країн-імпортерів вітчизняних товарів; 4) зниженні схильності фірм та домогосподарств країни до імпорту 5) збільшенні державних закупівель вітчизняних товарів за рахунок скорочення державних імпортних закупівель; 6) збільшенні внутрішнього попиту на вітчизняні товари при здешевленні товарів "критичного імпорту" — життєве важливих благ, що не мають вітчизняних замінників за кількістю, якістю або ціною; 7) зменшенні імпортної залежності від зовнішніх ринків постачання та збуту продукції; 8) збільшенні імпортної залежності інших країн світу від товарів, що є предметом експорту країни; 9) скороченні пропозиції товарів, що є предметом вітчизняного експорту, на світового ринку; 10) збільшенні зовнішнього попиту на товари вітчизняного виробництва внаслідок появи нецінових конкурентних переваг — вищої якості, репутації або популярності вітчизняних товарів, унікальних властивостей або вищої ефективності нових зразків вітчизняних технологічних товарів, отримання виключних прав на виробництво та продаж таких товарів.[ 9, c.114]

     Зміни нецінових факторів сукупного попиту в напрямках, протилежних розглянутим, навпаки, зменшують сукупний попит.

     Конкретні чинники розглядаються як цінові або нецінові фактори сукупного попиту залежно від причин, що викликають їхню зміну. Якщо, наприклад швидкість грошей в обігу, державні витрати, процентні ставки або чистий експорт змінюються внаслідок зміни внутрішніх цін, — вони впливають як цінові фактори. В інших випадках вони впливають як нецінові фактори. Наприклад, чистий експорт країни може збільшитись на певну величину як внаслідок зниження рівня внутрішніх цін, так і внаслідок зниження курсу її валюти.

     Негнучкість цін до зниження. Але припустімо, що ціни виробництва та заробітна плата виявились негнучкими до зниження в довгостроково періоді.

     В умовах довгострокової жорсткості ціни легко зростають, але потім не знижуються. Тому відновлення потенційного випуску при нижчому рівні цін неможливе. Зменшення сукупного попиту або інфляція витрат в умовах довгострокової негнучкості цін ведуть до скорочення довгострокового рівноважного випуску нижче потенційного.

     Стабілізація виробництва. Відновлення довгострокової рівноваги на рівні потенційного випуску в умовах жорсткості цін до зниження потребує збільшення сукупного попиту. Для цього уряд збільшує сукупний попит і дає виробництву можливість повернутись до потенційного випуску.

     Інфляція у довгостроковій рівновазі прискориться, а довгостроковий обсяг сукупної пропозиції ще більше скоротиться. Таке поєднання інфляції і спаду виробництва у довгостроковому періоді називається стагфляцією.

     Конкуренція між покупцями за наявний реальний обсяг продукції підвищить рівень цін. Зростання рівня цін стимулюватиме виробників збільшити обсяг продукції і водночас змушує покупців зменшити свої закупівлі. Коли вироблений реальний продукт дорівнює купленому обсягові продукції, національна економіка досягла рівноваги.

     Коли сукупний попит розширюється, то рівновага переміщується. Проте ціни не знижуються з такою легкістю, як підвищуються. Тому якщо сукупний попит зменшиться, то економіка не повернеться до свого первинного рівноважного стану. Скоріше збережеться новий, вищий рівень цін, і скорочення сукупного попиту перемістить економіку до стану рівноваги. Вищий рівень цін найімовірніше збережеться – ціни «заклинило», а реальний обсяг національного продукту зменшиться.[7,c. 453]

     Отже, макроекономічна рівновага визначається як збалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках товарів, ресурсів, інвестицій і грошей. Вона забезпечується за допомогою державного регулювання на основі використання відповідних інструментів - податків, державних видатків, відсоткових ставок, обмінного курсу, грошової пропозиції. 

Висновки

На основі проведеного дослідження можна  зробити такі висновки: 1.Сукупний попит показує величину реального обсягу виробництва - різні кількості товарів і послуг, що їх вітчизняні споживачі, фірми, уряд та зарубіжні покупці бажають купити за кожного можливого рівня цін. Чим вищий рівень цін, тим менший обсяг реального продукту вони купуватимуть.

2. Крива сукупного попиту є спадною внаслідок ефекту багатства, ефекту відсоткових ставок та ефекту імпортних закупівель.Основними неціновими чинниками сукупного попиту є макроекономічна політика, зовнішні змінні, та сподівання споживачів і підприємців.

3. Сукупна пропозиція відображає реальний обсяг виробництва за кожного можливого рівня цін. Аналіз показує, що крім цін на сукупну пропозицію впливає ряд нецінових чинників – зміна продуктивності ресурсів, нагромаджений в економіці капітал, заходи державного регулювання тощо. Пропозиція формується під дією основних чинників на боці виробництва – капіталу, робочої сили, міри використання наявних потужностей, технології, наявності природних ресурсів.

4.В макроекономіці існують два основні підходи до проблеми макроекономічної рівноваги - класичний і кейнсіанський.

а)Класичний підхід грунтується на законі Сея, згідно з яким "пропозиція творить свій власний попит". Прихильники класичного підходу вважають, що в сучасній макроекономіці гнучкі ціни і заробітна плата швидко усувають з ринку будь-який надлишок або нестачу попиту і пропозиції й поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих потужностей. В національній економіці відсутні будь-які економічні втрати, пов'язані з недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На думку прихильників класичного підходу, макроекономічна політика не може спричинювати реальні макроекономічні зміни.

б)Кейнсіанський підхід грунтується на тому, що ціни і зарплата негнучкі в короткостроковому періоді. На думку прихильників кейнсіанського підходу, за таких умов, обсяг національного виробництва позитивно реагує на більший обсяг сукупного попиту, особливо за низьких рівнів національного продукту. Кейнсіанці вважають, що макроекономічна політика може компенсувати негнучкість цін і зарплати, стимулюючи національну економіку в роки спаду та уповільнюючи темпи її зростання у фазі буму.

в)Аналіз сучасної ринкової економіки передбачає застосування і класичної, і кейнсіанської моделей. Для короткострокового періоду використовують кейнсіанську модель, а для довгострокового — класичну.

5. Макроекономічна рівновага визначається як збалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках товарів, ресурсів, інвестицій і грошей. Вона забезпечується за допомогою державного регулювання на основі використання відповідних інструментів - податків, державних видатків, відсоткових ставок, обмінного курсу, грошової пропозиції.