Сукупний попит і сукупна пропозиція

[10, c.155]

     Отже, сукупний попит- це кількість товарів і послуг,що здатні купити споживачі за певного рівня ціни. На попит впливають як цінові,так і нецінові фактори. Особливості сукупного попиту можуть слугувати базою при визначенні заходів державного регулювання економічного розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Сукупна пропозиція в системі макроекономічного  регулювання

2.1. Сутність поняття  пропозиції

    Пропозиція  на товарному ринку відображає залежність між ціною товару і об'ємами  його виробництва (поставок в торгівлю), можливими при різних рівнях цін. Пропозиція дозволяє відповісти на два питання: „Яка буде величина пропозиції при різних рівнях  цін?” і „Як зміниться величина пропозиції при деякій зміні ціни?”                 

    Припустимо, що ринок характеризується незмінністю  всіх чинників, окрім ціни. Тоді, як свідчить досвід, зростання цін викликатиме збільшення пропонованих до продажу товарів, а зниження цін — їх зменшення. Таку закономірність поведінки виробників (продавців) на ринках більшості товарів економісти називають законом пропозиції, суть якого полягає в тому, що підвищення цін звичайно веде до зростання величини пропозиції, а зниження цін — до її зменшення.[2, c.199]

    Що  коштує за логікою поведінки виробників (продавців), чому вони реагують на ціни саме таким, а не іншим чином? Відповідь цілком очевидна — щоб заробити собі на життя.

    Дійсно, виготовлення будь-якого блага вимагає  витрати різних ресурсів. Всі ці ресурси, як правило, можуть бути отриманий  тільки шляхом їх покупки на ринку. Тому будь-яке благо, пропоноване  до продажу на ринку, обійшлося своєму виробнику в певну суму грошей. Очевидно, що ніхто не стане пропонувати товар до продажу за ціною, не покриваючої хоча б загальної суми витрат на виготовлення цього товару. А раз так, то стає ясно, що найважливіший (хоча і не єдиний) чинник формування пропозиції — витрати на виробництво товарів. Вони утворюють нижню межу ціни.

    Витрати по своїй природі неоднакові. Перш за все, окремі їх види по-різному змінюються залежно від масштабів виробництва  товарів або послуг. Саме подібні відмінності зумовили класифікацію всіх видів витрат на дві групи: постійні витрати; змінні витрати.

    Постійні  витрати — це ті витрати, які практично не міняються при зміні масштабів виробництва товарів або послуг. До них відносяться, наприклад, орендна платня за приміщення, витрати, зв'язані з використанням устаткування, виплати в рахунок погашення раніше отриманих позик, а також всілякі адміністративні і інші невигідні витрати.

    Змінні  витрати — це ті витрати, сума яких змінюється у зв'язку із змінами масштабів виробництва. І це природно, оскільки до цієї групи витрат входять витрати на матеріали, енергію, комплектуючі вироби, заробітну платню.

    На основі цього аналізу ми можемо підійти до розуміння того, як фірми визначають основу встановлення цін на свої товари і масштаби виробництва товарів або послуг. Рішення такого роду приймаються на основі вивчення закономірностей зміни середніх і граничних (маржинальних) витрат фірми.

    Середні витрати — це витрати на виготовлення одиниці продукції, одержувані розподілом загальної суми витрат за певний період часу на кількість виготовленої за цей період продукції.

    Граничні (маржинальні) витрати – це величина, на яку зростає величина загальних витрат фірми при збільшенні кількості виробів, що випускаються, на одиницю.[2, c.178]

    Тепер перейдемо до поняття сукупної пропозиції. 
 
 
 
 
 
 
 

2.2. Класична і кейнсіанська  моделі сукупної  пропозиції

Cукупна пропозиція – це кількість товарів і послуг, що виробники згідні поставити на ринок за кожного рівня ціни.[6, c.367]

     У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язків між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

     Історично першою є класична модель. Ця модель грунтується на законі Сея, згідно з яким "пропозиція творить свій власний попит" Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. У верхній точці економічного циклу економіка, згідно з класичною моделлю, може дещо перевищувати межу виробничих можливостей, в періоди падіння, вона навпаки досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом який виконує цю роль, є механізм гнучких цін і зарплати.

     Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку на товарному ринку знижуються ціни. При незмінній зарплаті це повинно було б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Але цього не відбудеться, оскільки, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці і зменшення номінальної зарплати. За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції. яка залишиться на рівні потенційного ВВП.

     Кейнсіанська  модель сукупної пропозиції виникла на основі конструктивної критики класичної моделі. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою між рівнем цін і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки заробітна плата є негнучкою в короткостроковому періоді.

     Кейнсіанська  модель пояснює зв’язок між рівнем цін і сукупною пропозицією в короткостроковому періоді (зазвичай протягом року) та базується на таких передумовах: а) неповна зайнятість у економіці; б) ціни на товари та номінальна заробітна плата жорсткі (не гнучкі). Тобто особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що вона показує неоднаковий зв’язок між цінами й сукупною пропозицією в умовах різних рівнів зайнятості.[ 7, c. 156]

       Отже, неокласиків відносяться до функціонування економічної системи в тривалому періоді, коли достатньо часу для завершення процесів пристосування до загальної рівноваги при повній зайнятості. Кейнсіанці досліджують, яку економічну кон'юнктуру створить ринковий механізм в короткому періоді і чи треба на неї діяти державі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3. Цінові та нецінові  фактори сукупної  пропозиції

     Сукупна пропозиція — загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.[1, с.110]

     Цінові фактори сукупної пропозиції поділяються на дві основні групи:

     1. Головною причиною підвищення рівня цін при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупної пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при розширенні випуску. Причинами зростання відносних цін на ресурси є структурні диспропорції та загальна обмеженість вироблених і природних ресурсів виробництва. Загальним макроекономічним наслідком дії зазначених факторів є поступове збільшення частки проміжного споживання вироблених товарів та послуг у виробництві і зменшення частки продукції, що залишилась для кінцевого використання. Обсяг продукції кінцевого споживання (ВВП) в результаті збільшення виробництва зростає. Тому суспільні витрати і рівень цін виробництва при цьому також підвищуються.

     2. Іншою причиною підвищення цін при збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни. Внаслідок конкуренції, державного регулювання та інерційності цін у короткостроковому періоді далеко не всі додаткові витрати вводяться в ціни одразу. Тому більшість факторів жорсткості цін одночасно є факторами нечутливості цін сукупної пропозиції до середніх витрат при збільшенні випуску протягом короткострокового періоду.

     Механізми впливу більшості факторів зростання середніх витрат при збільшенні випуску, добре знайомі і не потребують особливих коментарів.

     Податки та обов'язкові платежі, які нараховуються на додану вартість, фонд заробітної плати або вартість реалізованої продукції, є обов'язковими додатковими витратами фірм, які закладаються ними в ціни і підвищують рівень цін сукупної пропозиції при кожному можливому обсягу ВВП.

     Ставка непрямого податку за доходом відіграє роль коефіцієнта, що підсилює чутливість цін короткострокової сукупної пропозиції до випуску обумовлену впливом інших факторів. Непрямі податки змінюють нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції тільки в тому випадку, коли остання має позитивний нахил.

     Неціновими факторами називаються причини підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов'язані із зміною обсягів випуску.

   Нецінові  чинники сукупної пропозиції (чинники  зміщуючі криву сукупної пропозиції)

   1. Зміна цін на ресурси

• Наявність внутрішніх ресурсів (земля, трудові ресурси, капітал, підприємницькі здібності);
• Ціни на імпортні ресурси;
• Господарювання на ринку.
• Зміна в продуктивності

   2. Зміна правових норм

• Податки з підприємств і субсидії
• Державне регулювання [ 8, c.122] 

  Сукупна пропозиція відображає реальний обсяг виробництва за кожного можливого рівня цін. Аналіз показує, що крім цін на сукупну пропозицію впливає ряд нецінових чинників – зміна продуктивності ресурсів, нагромаджений в економіці капітал, заходи державного регулювання тощо. Пропозиція формується під дією основних чинників на боці виробництва – капіталу, робочої сили, міри використання наявних потужностей, технології, наявності природних ресурсів. 

Розділ 3. Взаємозв’язок сукупного попиту і сукупної пропозиції

     Стимулювальна політика розширення сукупного попиту. Уряд може стимулювати збільшення виробництва і національного доходу з допомогою-доходів, які збільшують сукупний попит.

     При сукупному випуску та рівноважній ціні в економіці спостерігається повна зайнятість, найкращий розподіл та використання ресурсів у виробництві.

     Розширення сукупного попиту порушує довгострокову рівновагу. Але жорстка заробітна плата залишається незмінною. Найближчим часом підприємства не передбачають загального підвищення цін. Тому рівень цін і витрат сукупної пропозиції також не змінюється. Розширення сукупного попиту дає змогу фірмам збільшити прибутки за рахунок додаткового випуску продукції і стимулює збільшення виробництва товарів. Залежно від гнучкості цін і витрат при розширенні сукупного випуску, економіка може досягти нової точки короткострокової рівноваги при вищих або незмінних цінах. В крайній кейнсіанській моделі з абсолютно жорсткими цінами рівень цін не зростає тому, що середні витраті виробництва при збільшенні випуску залишаються незмінними і виробництво виявляється набагато гнучкішим за ціни. Протягом короткого часу, поки заробітна плата і ціни залишаються незмінними, обсяг виробництва товарів і послуг збільшується, і додатковий сукупний попит повністю задовольняється виробництвом при попередньому рівні цін рівень витрат матеріальних ресурсів та праці на одиницю виробленої продукції при збільшенні випуску вище його потенційного рівня підвищується, але внаслідок інертності цін і жорсткості заробітної плати не відбивається а цінах продукції, і, фактично, середні витрати виробництва є незмінними протягом усього короткострокового періоду.

     Можливість розширення сукупного випуску в точці корокострокової рівноваги обмежується сукупним попитом, і припиняється.