Сучасна демографічна ситуація в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Міністерство  аграрної політики України

    Харківський національний аграрний університет 

    ім. В.В. Докучаєва 

     

ІНДЗ

на  тему:

Сучасна демографічна ситуація в Україні: проблеми та перспективи розвитку 

                                           Виконала:

                           студентка 3 курсу 1 групи

                                    спеціальності " Облік і аудит"

                                  факультету обліку і фінансів

            Захарова М.В.

       Перевірила:

Ульяненко Олена Вікторівна 
 
 
 
 
 

Харків – 2011 
План 
 

Розділ  І

Вступ

 1.Демографічна ситуація в Україні

2.Сучасна демографічна політика України

3.Перспективи розвитку демографічної ситуації в Україні

Висновок

Список  використаної літератури

Розділ ІІ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Упродовж ХХ століття природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави і особливості його розміщення по її території, поступово втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив на ці показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.

      Основною причиною загострення демографічної кризи в Україні є зниження до критичного рівня народжуваності. Сучасний її стан такий, що забезпечується лише половина потрібного для відтворення населення. На сьогодні Україна вже перетнула межу зниження народжуваності, за якою відбувається незворотнє руйнування демографічного потенціалу, що призвело до втрати умов для відновлення чисельності населення на початок 90-х років XX ст. Процес зниження народжуваності у сучасних умовах має глобальний характер і зумовлений низкою економічних, соціальних, біологічних причин.

     Глобальна тенденція зниження народжуваності посилилася в Україні у 90-тих роках минулого століття у зв'язку з економічною кризою, різким зниженням рівня життя, доходів широких верств населення, невпевненністю у майбутньому.Переважно, через низку народжуваність та високий рівень смертності Україна за 16 років незалежності втратила майже 6 млн. людей і сьогодні її населення становить 46,5 млн. проти 52,1 млн. у 1991 р.

     З другої половини XX століття на розміщення населення України все більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо чорнобильська катастрофа.  
 

1.Сучасна демографічна політика України 

     Демографічна  політика — це цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, покликана зберігати або змінювати тенденції динаміки чисельності, структури, розселення і якості населення. Вона розглядається як органічна частина соціальної політики, специфічна за своїми цілями і частково за методами їх досягнення, але узгоджена з іншими сферами, такими, як регулювання умов зайнятості і праці, а також рівня життя і соціального забезпечення населення, освіти, охорони здоров'я тощо.

     Найбільш  поширений і близький за вживанням  термін — політика народонаселення. Нерідко ці поняття використовують як тотожні, як синоніми, не надаючи  їм різного значення. У широкому сенсі демографічна політика іноді  ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі — розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення. Народонаселення визначалається як частина соціально-економічної політики, як діяльність, спеціально направлена на регулювання виробництва і відтворення головної продуктивної сили суспільства, суб'єкта суспільного виробництва, тобто людини, населення, Її сфера, умови праці і життя людей.

     Суб’єкт демографічної політики - це держава як засіб державного впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі. Об’єкт - складні і важкозавбачувані демографічні процеси - народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість здійснюваних у сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлученість, міграція були і залишаються, в основному, особистою справою індивіда, подружньої пари, сім’ї. Тому управління демографічною поведінкою не може спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони.

     Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються.

     Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з  точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків  між подружжям.

     У сфері охорони здоров’я і зниження смертності населення основними напрямками державної демографічної політики мають бути:

• підвищення якості життя;
• удосконалення системи охорони здоров’я;
• підвищення якості медичного обслуговування;
• посилення контролю за якістю продовольчих товарів;
• створення безпечних умов праці;
• профілактика та зниження професійної захворюваності;
• охорона й збереження здоров’я дітей;
• максимальна нейтралізація факторів, що зумовлюють підвищення смертності;
• створення альтернативної страхової медицини;

     У сфері сімейної політики та народжуваності основними напрямами державної  демографічної політики мають бути:

• створення сприятливих умов для економічної самостійності і зростання добробуту сімей;
• удосконалення системи соціального обслуговування сімей;
• пріоритетність охорони материнства і дитинства у реалі- 
  зації програм розвитку охорони здоров’я та інших соціальних програм;
• підвищення якості, розширення форм і видів медичного обслуговування жінок репродуктивного віку;
• створення реальних умов для гармонійного поєднання жінками материнства та професійної діяльності. Необхідно, зокрема, обмежити застосування жіночої праці у нічних змінах, звільнити жінок від тяжкої ручної праці, розширити практику застосування гнучкого робочого дня;
• підвищення престижу сім’ї.

     Основними напрямками реалізації державної сімейної політики, які задекларовані прийнятою  у 1999 р. Концепцією державної сімейної політики України, є поліпшення матеріальних умов життєдіяльності сім’ї та забезпечення її стабільного існування, забезпечення належного співвідношення зайнятості в суспільному виробництві з виконанням сімейних обов’язків, забезпечення охорони здоров’я сім’ї, розвиток системи соціально-консультативної допомоги населенню. Сімейна політика має включати механізм не лише економічних, а й духовних, ідеологічних, освітніх заходів, які сприяли б формуванню відповідної свідомості людей, насамперед молодого віку.

     У сфері подолання негативних наслідків  старіння населення основними напрямками державної демографічної політики є:

• створення механізмів забезпечення життєдіяльності літніх людей, їх залучення до активного способу життя поза сферою трудової діяльності шляхом підвищення рівня соціального забезпечення пенсіонерів за віком, розвитку первинної медико-санітарної допомоги особам похилого віку, розвитку мережі спеціалізованих заходів для літніх людей та інвалідів;
• ефективне використання залишкового трудового потенціалу осіб пенсійного віку.

 
 

     2. Демографічна ситуація в Україні.

     Станом на 1 лютого 2011 року чисельність населення України  становила 45760,1 тис. мешканців. З початку року чисельність населення скоротилась на 18,5 тис. осіб (-4,7 на 1000). За січень 2011 року народилось 41.1 тис. дітей, померло 61.0 тис. осіб. Природне скорочення склало 19.9 тис.чол. Міграційний приріст за цей період склав +1.5 тис. осіб. На 1 лютого 2011 року міське населення складає 31432.6 тис.(68.6%), сільське 14327.5 (31.4%).

     Перші дані про чисельність населення  на сучасних територіальних межах України  доходять з перших спроб перепису в середньовічній Русі які відбувалися  з метою визначення данини. Пізніше, російський імператор Петро I видав наказ від 26 листопада 1718 року запровадивши державні ревізії, їх було 10 з 1719 по 1858 роки. (1763 році відбулося остаточне закріпачення селян за місцем прописки). Перший перепис населення в сучасному розумінні цього слова відбувся в Російській Імперії 9 лютого 1897 року. В Радянські часи перший загальний перепис населення відбувся на зламі 1926 року станом на 17 грудня 1926 року. Подальші успішні переписи відбувалися станом на 17 січня 1939 року, 15 січня 1959 року, 15 січня 1970 року, 17 січня 1979 року і 12 січня 1989 року. 5 грудня 2001 року в Україні відбувся перший Всеукраїнський перепис населення.

     В першій половині XX століття, населення України, зокрема українці, пройшли нелегкі випробування війнами, репресіями, голодомором, депортаціями. За окремими оцінками, демографічних втрати України за цей період, становлять близько 16 млн осіб. В 1993 році, було зафіксовано найбільшу чисельність населення України — 52,2 млн. осіб. Проте в кінці 90-х років Україна почала втрачати населення. Кількість населення в Україні в 2001 році в порівнянні з 1993 роком скоротилась на 7,2%.

     Зараз, на початок XXI століття, кількість населення  України продовжує скорочуватись, з 2001 року по 2010 рік чисельність населення України зменшилась на 5,1%.

     За  національним складом Україна відноситься  до мононаціональних держав. Українці становлять абсолютну більшість населення України. Більшість українців проживає на своїх етнічних землях, де сформувався український народ. На цих землях українці завжди мали чисельну перевагу над іншими національними та етнічними групами.

     За  даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживало 37,5 млн українців, або 77,8% від загальної чисельності населення держави. Українці становлять абсолютну більшість (понад 90%) у 13 з 27 регіонів України та переважну більшість (70-90%) — в 7 регіонах. Частка українців знижується до 60% лише у двох областях Донбасу та Одеській області. І тільки в Автономній Республіці Крим частка українців не досягає 50% і становить 24,3% . Майже моноетнічною є Тернопільська область, у якій українці становлять 97,8% населення області. Поряд з українцями на території держави проживає понад 100 національностей.