Сучасні регіональні проблеми використання трудових ресурсів

Простежується гірка особливість нашої економіки: галузі, які мають  найбільшу потребу в персоналі робочої сили, найбільше його і вивільняють, здійснюючи таким чином ротацію кадрів, водночас зменшуючи заробітну плату та погіршуючи умови праці. Тому оцінку використання кадрів фахівців на будь-якому підприємстві проводиться в наступній послідовності:

1) Керуюча система;

2) Розподіл кадрів спеціалістів по функціям управління;

3) Співвідношення рівня кваліфікації кадрів спеціалістів;

4) Оцінка відповідності рівня освіти необхідному;

5) Оцінка відповідності спеціальності роботі, що виконується.

Потреба підприємств, установ  та організацій у працівниках  на кінець 2009 року становила 65 846 робочих місць (у 2008 році – 91 127). З яких 42 % припадає на робітничі місця та стільки ж на посади службовців (у 2008 році – 48 % та 37 % відповідно). Переробна промисловість потребує 18 % працівників, державне управління – 17 %, торгівля – 12 %, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 11,5 %. Приблизно такий розподіл характерний для минулого року також.

Незайняте населення  на кінець року становило 542 827 осіб. Попит підприємств у працівниках складав 65 846 осіб. Навантаження на одне робоче місце становить трохи більше 8 осіб.  Навантаження на одне робоче місце за професіями у 2009 році можна побачити у таблиці 2.4.1.

                                                                                                                Табл.2.4.1.

                Навантаження на одне робоче місце за професіями

Професії	К-сть незайнятих працівників	Потреба підприємств  у працівниках	Навантаження на одне робоче місце
Керівники підприємств	37 617	5 409	6,96
Професіонали у галузі технічних наук	13 409	1 873	7,16
Працівники сфери торгівлі та послуг	65 022	7 955	8,18
Кваліфіковані працівники з інструментом	77 670	11 397	6,82
Найпростіші професії	89 112	10 057	8,86

У громадських роботах  у 2009 році взяло участь 240 440 безробітних, у 2008 – майже вдвічі більше: 426 825 осіб.

Незайняте населення, яке  пройшло професійне навчання у минулому році становить 135 332 особи, що на третину менше, ніж у 2008 році. За спеціальностями найбільше підготовлено електрогазозварників, кухарів, перукарів, продавців продовольчих товарів, операторів котельні та водіїв.

Станом на 1 квітня 2010 року офіційна статистика визнає існування в Україні 2 млн. безробітних, з яких 518,9 тис. зареєстровано у державній службі зайнятості. Але за результатами профспілкового моніторингу, реальне число безробітних орієнтовно становить 4 млн. 588 тис. 700 осіб. На відміну від офіційних державних органів, система моніторингу НФПУ враховує не тільки безробітних, які реєструються у службі зайнятості, а й різні форми прихованого безробіття.

Найбільшою була кількість  працівників, які перебували у тимчасовій вимушеній у будівництві – 12,4% усіх працюючих у галузі. У режимі скороченого робочого дня або тижня тут працювали 25,9% усіх зайнятих у галузі. У промисловості відповідні показники співвідносяться як 2,2% до 15,6%. У сфері транспорту і зв’язку – 1,6% і 13,0%.

Сучасна ситуація у сферах регулювання та управління трудовими  ресурсами в країні є результатом  існування проблем та суперечностей, які тривалий час не вирішувались та продовжують загострюватися. Зокрема, встановлено, що існує висока залежність економічної сфери від політичної кон'юнктури, короткострокова орієнтованість економічної діяльності, мають місце негативні демографічні тенденції, територіальні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, структурні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, незбалансованість існуючих трудових ресурсів та робочих місць, невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці, низький рівень заробітної плати в бюджетному секторі.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Проблеми зайнятості населення та перспективи розвитку трудових ресурсів.

     3.1. Сучасні  соціальні, економічні та екологічні  проблеми зайнятості населення  та перспективи розвитку трудових  ресурсів .

 

    Функціонування трудового потенціалу в Україні відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних суперечностей у суспільстві. Природ-на база формування трудового потенціалу характеризується демографічними особливостями відтворення трудового потенціалу, які виявилися в 60—90-х роках XX століття та вплинули на зниження народжуваності і збільшення смертності, скорочення тривалості життя і загальне старіння населення. Зазна-чені тенденції торкнулися кідькісно-якісного складу трудового потенціалу, продуктивності суспільної праці і стимулів до неї, кваліфікаційного і освітньо-культурного рівня населення, вартості робочої сили і доходів населення. Економічні та соціальні чинники виявили проблеми безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу, значного розшарування населення за рівнем доходів.

   Ситуація, то склалася, вимагає розроблення науково обгрунтованого бачення дальшого розвитку трудового потенціалу, яке може бути покладено в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері. Серед них основними мають стати: створення налеікних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку; створення можливостей для продуктивного його використання через відповідне економічне підґрунтя, збалансований регіональний розвиток, впро-вадження системи стимулів до праці, забезпечення умов праці і життя, а також реалізація соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах формування ринкових відносин, що створить передумови для поліпшення всіх параметрів формування трудового потенціалу.  Нерівномірне розміщення трудових ресурсів у країні, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, але і в окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктив-ності праці на основі максимального використання досягнень науково-техніч-ного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє економія не тільки затрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, а також раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обгрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія затрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити виконання робіт вручну.

    Слід зазначити, що в господарстві України сьогодні є великі резерви робочої сили у зв'язку із зменшенням чисельності зайнятих на ручних роботах, реструк-туризацією та перепрофілюванням ряду підприємств. Значні резерви трудових ресурсів є і в структурі зайнятості. Наприклад, у господарстві України ще висо-кою є частка керівників та фахівців. Таке становище, коли кожен четвертий працівник є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, а отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації та управління зумовлюють потребу в галузевому перероз-поділі значної частини робочої сили.

    Тривалий час великі підприємства будувалися у великих містах, що призво-дило до надмірної концентрації в них населення. Звичайно, чинник агломерації при розміщенні промисловості має вирішальне значення і дає вагомий еконо-мічний та соціальний ефекти завдяки створенню єдиної системи виробничої і соціальної інфраструктури. Проте в сучасних умовах концепція розміщення продуктивних сил має враховувати необхідність обмеження будівництва вели-ких підприємств у містах, особливо галузей матеріального виробництва, не пов'язаних з обслуговуванням населення. Умовою реконструкції підприємств є глибокі якісні зміни в технології та організації виробництва. При відборі галу-зей виробництва для великого міста треба враховувати отримання не тільки високого економічного ефекту, а й захист довкілля, створення нешкідливих умов для населення, раціональне використання землі тощо. Нині поліпшення використання трудових ресурсів означає також повніше використання можли-востей господарського розвитку малих і середніх міст. У них, як правило, є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільськогосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується впродовж року лише част-ково. В малих містах і містечках зосереджені однопрофільиі підприємства, особливо в регіонах, які спеціалізуються на розвитку гірничої та металургійної промисловості. На таких підприємствах зайняті переважно чоловіки, а сфера прикладання жіночої праці обмежена. Більшість малих і середніх міст розтало-вані в добре забезпечених транспортом регіонах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо філіа-лів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах се-редня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих. Важливим резервом підвищення ефективності викорис-тання наявних трудових ресурсів у малих і середніх містах є розвиток сфери послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслуговування сільсько-го населення. Зростання зайнятості людей у невиробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення й водночас дасть змогу створити умови для залучення у виробництво певної кількості працездатних жінок.  Питання зайня-тості населення в умовах переходу до ринкової економіки вимагають теоретик-ного й методичного переосмислення. З розвитком індивідуальної та коопе-ративної трудової діяльності, впровадженням нових форм організації праці, особливо оренди, виникають принципово нові проблеми у сфері зайнятості.

  Якісно новою формою зайнятості є розвиток індивідуальної й кооперативної трудової діяльності. З одного боку, ця сфера поглине значну кількість вільної робочої сили, а з другого - намагатиметься обмежитися меншою кількістю працівників з розрахунку на одиницю вироблюваної продукції. Загальна чи-сельність зайнятих при масовому розвитку цієї сфери зросте завдяки додат-ковому залученню пенсіонерів і непрацездатних у працездатному віці. Зросте також повторна зайнятість певної частини населення. Отже, ускладниться процес складання витратної частини балансу трудових ресурсів. Імовірно, зросте конкуренція між державними і кооперативними та приватними підприємствами у сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважливіших її структурних елементів є ринок праці.

   Впровадження орендних форм організації сільськогосподарського виробництва позитивно впливає на забезпечення його робочою силою. Сільське господарство зможе вивільнити певну частину робочої сили тільки за високих темпів зростання продуктивності праці. Розвиток власне агропромислової інтеграції сприятиме ефективному використанню залишкової частини робочої сили. Це саме необхідно здійснити в сфері обслуговування, яка в сільській місцевості недостатньо розвинена. 

   Кооперація відкриває нові можливості для розширення трудової діяльності усіх членів суспільства, особливо у сфері обслуговування, що дасть змогу залучити до праці насамперед кваліфікованих працівників, які перебувають на пенсії. Розширення кооперативних форм у цій сфері є не тільки резервом для досягнення ефективної зайнятості населення, а й найважливішим чинником раціонального використання трудових ресурсів.

   Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:

поліпшення природної бази формування робочої сили;отримання професійно-технічної та вищої освіти , професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб; здійснення повної продуктивної зайнятості; запобігання масовому безробіттю; поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві; забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення; посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати; забезпечення зростання реальних доходів населення;

забезпечення захисту  прав і гарантій громадян у сфері  соціально-трудових відносин.

     Основні напрями розвитку трудового потенціалу спрямовано на процеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціальне орієнтованої економіки. Вони розроблені з урахуванням Основних напрямів соціальної політики. Реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватися через довгострокову програму розвитку трудового потенціалу в Україні. Основні напрями державної політики розвитку трудового потенціалу мають передбачати:

1) у сфері поліпшення  природної бази забезпеченню  розширеного відтворення населення  і збільшення тривалості його  активного трудового періоду шляхом:

- забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей; 

- поліпшення стану здоров'я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці; створення умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення, запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування;

- розширення можливостей загальнодоступного повноцінного відпочинку і оздоровлення населення;

- поліпшення умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці;

- розвитку ринку житла, забезпечення функціонування сім'ї на всіх етапах її життєдіяльності за рахунок створення розвинутої соціальної інфраструктури, державних та недержавних служб соціальної допомоги;

- створення системи соціального захисту найбільш уразливих верств населення шляхом їх соціальної реабілітації, психологічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків;

2) у сфері розвитку  освітньої бази — всебічний  розвиток інтелектуальних, духовних  та фізичних здібностей особистості,  забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою шляхом:

- забезпечення доступної та безоплатної повної загальної середньої освіти у державних та комунальних навчальних закладах і надання можливостей отримання якісних знань в системі недержавних навчальних закладів;

- сприяння професійному самовизначенню та ефективній адаптації молоді до умов ринкової економіки;

- формування ринку освітніх послуг; посилення орієнтації системи професійно-технічної, вищої та після дипломної освіти на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів відповідно до потреб перш за все регіональних ринків праці;