Сучасні регіональні проблеми використання трудових ресурсів

2) Місця компактного проживання національних меншин (Закарпатська і Чернівецька області, південь Донецької і Запорізької, південний захід Одеської областей). Можливе посилення зовнішньої міграції із цих районів у місця історичної батьківщини (Греція, Угорщина, Румунія, Словаччина, Болгарія). Найприйнятнішим варіантом закріплення населення є надання окремим те- 
риторіям статусу вільних економічних зон. У такому разі підвищується ймовірність іноземного інвестування, насамперед з боку партнерів з країн «вимушених імпортерів робочої сили».

Рис. 2.2.1. Групування регіонів України  

3 ) Агломераційні утворення, де частково або (в рідкісних випадках) повністю відбувається злиття ринків праці. В Україні, де висока (за європейським стандартом) щільність міського населення, пропорційному розвитку територій перешкоджають наслідки аварії на ЧАЕС, високий ступінь заболоченості (Полісся) і наявність гірських районів (Карпати, Крим), проблеми з водозабез-печенням південного регіону. Отже, і надалі навантаження з розміщенням і перерозподілом робочої сили концентруватиметься у високоурбанізованих регіонах з великою щільністю населення. Це, своєю чергою, заважатиме маневру з перерозподілом надмірного населення за рахунок підтримання державою регіональної мобільності, як це робиться, наприклад, у США. У даній ситуації найбільш прийнятним заходом є економічне стимулювання підприємств у створенні «недорогих» робочих місць, як звичайно, у сфері послуг.

4) Території, де дислокуються військові підрозділи. Унаслідок скорочення Збройних сил України, а також після внутрішньореспубліканського переміщен-ня військових структур з одних гарнізонів у інші відбувся «сплеск» у збільшен-ні чисельності незайнятих як за рахунок звільнених у запас, так і за рахунок членів сімей військовослужбовців. Специфіка регулювання зайнятості в цій сфері полягає в тому, що у військовиків дуже низька професійна мобільність, оскільки військові професії часто виключають пристосування до цивільного профілю. Крім того, члени сімей військовослужбовців здебільшого мають професії, що належать до бюджетної сфери (вчителі, лікарі, працівники мистецтва тощо), де вакансій і без того не вистачає. Заходи, яких рекомендуєть- ся вживати в цих регіонах, такі:

- навчання у військових навчальних закладах курсантів двох-трьох цивільних професій, які мають попит;

- узгодження з Міністерством оборони України схеми розміщення військових підрозділів і обсягів скорочення кадрів (у професійно-віковому розрізі) для планування на перспективу створення робочих місць відповідно до профілю;

- уведення гнучких форм зайнятості й тимчасового наймання для членів сімей військовослужбовців, забезпечити повну зайнятість яких дуже важко.

2.3. Аналіз формування  і розвитку трудових ресурсів  регіонів . 

Регіональні особливості  формування трудових ресурсів насамперед пов'язані з дією демографічних, соціальних і економічних факторів. Упродовж останніх років в Україні спостерігалася регіональна диференціація демогра-фічних процесів на фоні загального скорочення чисельності населення .

Протягом 2008 р. чисельність населення зменшилась на 1156,1тис. осіб, що на 2,5 % більше, ніж у 2004 р. Основним фактором зменшення населення є його природне скорочення. У 2008 році ця тенденція зберігалася. Коефіцієнт природного скорочення по країні на початок 2009 р. становив 7,4 проміле. Цей показник значно вищий від середнього по країні в Чернігівській (26,2 %), Кіровоградській (23,4 %), Сумській (21,9 %), Луганській (23,6 %), Черкаській (21,9 %), Житомирській (21,9 %) Харківська (19,6 %) областях. Основні причини скорочення чисельності населення такі: зменшення народжуваності, низький рівень отримання доходів та соціального захисту, медичного обслуговування, погіршення екологічної ситуації, зростання захворюваності населення, міграційний відтік (сальдо міграції в Україні протягом 2004 – 2008 рр. залишалося від’ємним і становило 351,4 тис. осіб),

Дослідження демографічної  ситуації по регіонах вказують, що амплітуда  коливань коефіцієнтів смертності у 2008 р. по регіонах України є досить високою: якщо в Чернігівській області даний коефіцієнт становить 26,2%, то в Закарпатській – 15,5%, а в м. Києві – 12,2%. Показники смертності у західних районах є нижчими від середнього рівня в Україні. На цей показник суттєво впливає загострення екологічних проблем у деяких регіонах України. У Києві значно вищий рівень медичного обслуговування населення, надання першої медичної допомоги, що, звісно, позначається на низькому рівні смертності.  

Коефіцієнти народжуваності характеризують процеси відтворення  у цих регіонах. Більш висока народжуваність також спостерігається у західних областях. Коефіцієнти народжуваності по регіонах є наступними: Закарпатська область (15,4%), Рівненська область (15,4%), Волинськаобласть (14,3%). Значення цього показника в Чернігівській (8,15%), Полтавській (9,0%), Харківська (9,2%). та Сумській (8,4%) областях нижче (більше ніж у півтора рази). Наслідком зниження народжуваності є процес старіння населення, що створить у майбутньому в Україні демографічні проблеми. Так, станом на 1 січня 2009 р. на 1 тис. осіб працездатного віку припадає 684 осіб непрацездат-ного віку. Питома вага осіб старше працездатного віку (жінки віком 55 років і старше, чоловіки 60 років і старше) становила 23,8 % і є однією з найвищих у світі. Найбільш “старим” (частка осіб старше працездатного віку в загальній кількості постійного населення перевищує 26 %) є населення Вінницької, Кіровоградської, Полтавської, Харківської, Черкаської і Чернігівської областей. Найбільш “молодим” (частка осіб старше працездатного віку становить 18,1 – 20 %) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо “демографічна молодість” західних регіонів зумовлена порівняно високою народжуваністю, то в Києві основним фактором є постійний міграційний приріст молоді. Значну роль у формуванні чисельності населення України в майбутньому відіграватиме зовнішня міграція. Процес глобалізації, формуван-ня транснаціональних ринків праці й відставання України в економічному розвитку від країн з розвинутою економікою спонукає найактивніші й конку-рентоспроможні верстви населення до пошуків роботи за кордоном. За прогно-зними розрахунками очікується зменшення відпливу населення за межі країни. На сьогодні ж сальдо міждержавної міграції є від’ємним і спостерігалося у 21 регіоні України, але є тенденція до його скорочення. У розрізі регіонів рівень міграційного скорочення зареєстровано в Закарпатській області – 0,9 особи на 1 тис. жителів, Луганській – 0,7, Чернівецькій і Рівненській – 0,6. У шести регіонах (Одеська область, Автономна республіка Крим (АРК), Київська область, м. Севастополь, м. Київ, Миколаївська область) зареєстровано пози-тивне сальдо зовнішньої міграції – від 0,5 до 0,01 особи. Отже, узагальнюючи наведені показники, утворимо рейтинг регіонів . Слід зазначити, що у 2008р. середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з 2007р. зменшилася на 2 місяці і на кінець 2008р. становила 4 місяці. При цьому кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості більше одного року, за цей період зменшилася на 16,1% та на кінець 2008р. становила 62,7 тис. осіб, або 7,4% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних. У минулому році за сприяння державної служби зайнятості кожен п’ятий незай-нятий громадянин отримав роботу у переробній промисловості, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві або торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого споживання. Найбільше зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення порівняно з 2007р. спостерігалося у торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (на 15,1 тис.осіб), сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (на 3,7 тис. осіб), діяльності транспорту та зв’язку (на 1,1 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб більше половини складали місця робітників, 23,4% – посади службовців, 21,1% – місця, які не потребують спеціальної підготовки.

Основними причинами  безробіття найчастіше виступають: звільнення за власним бажанням, звільнення з  економічних причин, неможливість знайти роботу після закінчення навчального закладу. Слід зазначити, що в 2008 р. намітились позитивні тенденції щодо скорочення кількості безробітних, які не працювали з вищевказаних причин. Зокрема, кількість безробітних, звільнених за власним бажанням – на 18,8 %, невлаштованих після закінчення навчального закладу – на 28,3 %.

Таким чином, при загальному покращенні ситуації на ринку праці  в Україні зберігається негативна  тенденція до посилення диференціації  регіонів. Подолання цієї тенденції  можливе шляхом об’єднання зусиль регіональних органів влади й роботодавців і утворення системи взаємодії роботодавців, профспілок і держави, що властиве розвинутим країнам. Соціальне партнерство є важливим елементом колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин. При цьому держава відіграє активну роль в утворенні сприятливих умов для соціального співробітництва і відображає інтереси усіх членів суспільства. Саме цим пояснюється ефективне функціонування і подальше вдосконалення механізму регулювання соціально-трудових відносин у розвинутих країнах.

Досліджуючи рівень доходів  населення, визначимося, що доходи населен-ня включають обсяг нарахованих у грошовій і натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, доходів від власності, соціальної допомо-ги та інших поточних трансфертів. Наявний дохід населення – максимальний обсяг грошових доходів, призначений для використання домашнім господарст-вом на придбання споживчих товарів та послуг. Реальний наявний дохід насе-лення – це наявний дохід, скоригований на індекс споживчих цін.

Номінальні доходи населення за 2008р. порівняно з 2007р. зросли на 38,3%. Наявний доход, який може бути використаний  населенням на придбан-ня товарів та послуг, збільшився на 38,1% і становив 646337 млн.грн., а реаль-ний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – на 10,3%.Витрати населення у 2008р. порівняно з попереднім роком зросли  на 35,9%. Приріст заощаджень становив 67704 млн.грн.

Оскільки на частку заробітної плати припадає майже 43 %, заробітну плату можемо вважати одним з важливих індикаторів рівня життя, а стан справ з її нарахуванням і виплатами великою мірою визначає життєвий рівень населення.

Зміни в економічній  та фіскальній політиці України, відносна стабілізація споживчих цін забезпечили  в останні роки стабільну динаміку збільшення реальної заробітної плати. Підвищення середнього рівня оплати праці (на 1,3– 25,6%) у грудні 2008р. проти листопада зафіксовано практично в усіх видах економічної та промислової діяльності, за винятком підприємств сільського господарства де рівень показника порівняно з попереднім місяцем скоротився на 0,4–3,6%.

Проведене дослідження  заробітної плати дає підстави для  висновку, що в останні роки спостерігається  загальна спрямованість до підвищення рівня реальної заробітної плати, однак  сформувалася стійка тенденція до збільшення розбіжностей між середнім, мінімальним і максимальним рівнями доходів населення у регіонах.

В останні роки не було вжито достатніх заходів щодо реформування чинної системи пільг  і субсидій, що не сприяє подоланню  диференціації, не забезпечує підтримку найменш захищених верств населення. 10% найбільш забезпечених домогосподарств отримали пільг і субсидій у чотири рази більше, ніж 10% найменш забезпечених.

    Про низький рівень життя населення свідчить структура сукупних витрат домогосподарств. У 2007 р. 60,5% їхньої загальної суми припадало на харчування (у попередньому році – 62,2%). У Чехії та Польщі такий рівень близький до 30%, у Німеччині – 16,2%, Франції – 13,8%. Досвід останніх років свідчить, що застосовуючи лише чинні механізми соціальної політики, докорінно змінити ситуацію неможливо. Необхідні глибока соціальна переорієнтація економіки, рішуче подолання її тінізації, активне запровадження моделі не просто ринкової, а соціально орієнтованої ринкової економіки. Це потребує узгоджених дій уряду та Верховної Ради, максимально виваженої та ефективної політики в цьому напрямі.

Рейтингове дослідження  свідчить, що в Україні у 2008 р. мали місце розбіжності в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів. Процес диференціації  життєвого рівня населення поглиблюється, відсутні механізми підтримки соціальних стандартів життя для кожного громадянина незалежно від його місця проживання.

Підвищення якості життя  населення розглядається як одна з основних цілей при розробці регіональних програм.. Головною задачею розвитку регіону, міста і всіх сфер обслуговування населення є створення сприятливих  умов мешкання людей, формування комфортного середовища життєдіяльності для сучасних і майбутніх жителів, побудова базових інноваційних структур, які на перспективу стануть важливими факторами розвитку регіону і постійного планомірного підвищення якості життя людей.

  2.4. Аналіз трудових ресурсів України в умовах політичноїта економічної нестабільності.

Сучасне становище характеризується високою нестачею кваліфікованих кадрів за окремими професіями та спеціальностями. Однією з причин є неспів-падання структури професійної освіти з потребами ринку праці за кваліфіка-ційним рівнем та професійною структурою. Кожний четвертий український менеджер вважає, що брак кваліфікованих кадрів стримує зростання вироб-ництва. Підприємствам важко знаходити навіть некваліфікований персонал. У 40% випадків середній розряд робітників на підприємствах відстає від робіт, що виконуються, на 0,2 – 0,3 розряду, простій техніки внаслідок недостатньої кваліфікації робітників становить 30 – 50% часу простоїв обладнання.

Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони  з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять майже 17% загальної чисельності трудових ресурсів, у Київській області резерви трудових ресурсів становлять до 25%. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25-29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. У цьому регіоні незайняті в народному господарстві становлять від 31 до 41% загальної чисельності трудових ресурсів.

Стабільно високим залишається  відсоток молодих безробітних у  віці до 35 років: 52,5%  у 2008 році, 45,5% у 2009 році від кількості всіх безробітних. У 2009 році на 23,6% у порівнянні з 2008 роком зросла кількість не працевлашто-ваних випускників вищих навчальних закладів. Кількість осіб, які закінчили або припинили навчання у вищих та професійно-технічних навчальних закладах також збільшилася на 29,8% у 2009 році. Серед зареєстрованих безробітних у 2009 році 67% складали особи з повною вищою, базовою та неповною вищою, професійно-технічною освітою ( у 2008 році – 64,4%). У 2009 році продовжува-лося вивільнення працівників з галузей економіки, які найбільше постраждали від кризи. Без роботи у 2009 році залишилося 119 616 робітників сільського господарства (у 2008 році – 222 723 робітника), 111 650 працівників переробної промисловості (у 2008 році – 171 502 працівника), 72 241 працівник сфери торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів (у 2008 році – 107 137 праців-ників), 26 493 будівельники (у 2008 році – 38 928 працівників).

Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян найбільше здійснювалося також по цим галузям. У 2009 році у сільське господарство працевлаштовані 153 034 особи (у 2008 році – 203 693 особи), у переробній промисловості – 136 286 працівників (у 2008 році – 232 196 працівників),  у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів – 135 279 працівників (у 2008 році – 238 306 працівників), на будівництві – 25 894 робітника (у 2008 році – 50 850 робітників). Найбільш дефіцитними на сьогодні є професії, за якими відсутня спеціальна базова освіта.