Сучасні проблеми оцінки вартості виробничих запасів підприємства

ВСТУП

Основним завданням діяльності будь-якого підприємства є оптимізація  його виробничої програми, що дозволяє збільшити прибуток або досягти  очікуваних соціальних ефектів.Перехід до ринкових відносин вимагає від підприємств нових підходів до управління господарською діяльністю. В зв’язку з цим постійно існує потреба в удосконаленні існуючих і запровадженні принципово нових підходів до управління матеріальними сировинними ресурсами, які є одним з основних компонентів виробничого процесу у плодоовочевій консервній промисловості. Важливу роль у підвищенні ефективності їх використання на підприємстві відіграє, насамперед, правильна організація бухгалтерського обліку та аналізу як джерела інформації для прийняття управлінських рішень.

Процес реформування вітчизняної  системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів зумовив суттєві зміни в організації та методології обліку матеріальних ресурсів плодоовочевих консервних підприємств. Підприємства отримали значні можливості у виборі облікової політики щодо цього об’єкта. Але для прийняття ефективних управлінських рішень необхідна більша аналітичність та оперативність облікової інформації про матеріальні сировинні ресурси.

Об’єкт дослідження ТОВ «Гурмак» підприємство, яке за своєю галузевою приналежністю відноситься до плодоовочевої консервної промисловості.

Український ринок плодоовочевої  консервації протягом останніх років активно розвивається. Заоцінками фахівців, протягом останніх двох років ринок виріс на10-50%,залежно від виду продукції. Такі жтемпи очікуються внайближчі роки. Нині вУкраїні працює понад 500 виробників плодоовочевої консервації. Найбільш відомими в Україні є вітчизняні виробники: "Верес", "Чумак", атакож зарубіжні —"Бондюель", "Еко", "Фемелі" таінші.

Кількість потужних виробників неперевищує десятка. При тому наринку  функціонують дрібні виробники, які неспроможні забезпечити себе стабільно недорогою сировиною високої якості (як сільськогосподарського виробництва, так ібанками, кришками тощо), іяк наслідок, діяльність яких єнизькорентабельною (до 10%). Проте наневеликих лініях простіше контролювати якість продукції, вони невимагають значних капіталовкладень ітому неспонукають довикористання різного роду цукро-, арома- ісмакозамінників, щоздешевлюють виробництво, але йпонижують якість.

При цьому слід враховувати, що плодоовочева консервна промисловість  належить до галузей із високим рівнем матеріаломісткості. Питома вага затрат сировини і матеріалів у собівартості її продукції становить від 70 до 80%.

Наведені вище аргументи  свідчать про важливість раціонального використання матеріальних ресурсів для цієї галузі, що відповідно зумовлює необхідність оптимальної методики їх аналізу. Як показує практика, аналіз використання сировини і матеріалів на плодоовочевих консервних підприємствах має чимало недоліків і потребує удосконалення. Такими недоліками, зокрема, є відсутність у галузі прогресивних методів обліку витрачання сировини і матеріалів; непристосованість первинної документації до галузевих особливостей; відсутність обліку якісних параметрів сировини; неналежний облік відходів виробництва та необ’єктивна їх оцінка; відсутність ефективних методик перспективного аналізу використання матеріальних ресурсів тощо.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти економічної сутності матеріальних ресурсів підприємства

1.1 Визначення  поняття «матеріальні ресурси»  як об’єкту аналізу

Матеріальні ресурси є  складовою частиною оборотних активів (зокрема, запасів) підприємства. Тому перш ніж дати визначення терміну “матеріальні ресурси” та систематизувати їх класифікацію, доцільно розглянути поняття активів та запасів підприємства.

Згідно П(с)БО № 1 („Загальні вимоги до фінансової звітності”): активи - це ресурси, контрольовані підприємством внаслідок минулих подій, використання яких, як очікується, зумовить отримання економічних вигод у майбутньому .

Запаси вважаються активом  за таких умов: якщо є імовірність  отримання економічної вигоди в  майбутньому від використання такого запасу (майбутня економічна вигода, втілена  в актив, є потенціалом, який може сприяти надходженню грошових коштів або їх еквівалентів на підприємство) і якщо їх вартість може бути достовірно визначена . Якщо хоча б одна з вимог не може бути виконана, то такі запаси не відображаються в балансі, а є витратами періоду.

Таким чином, не всі матеріальні  цінності визнаються активами, а отже, не можуть обліковуватися у складі запасів і відображатися в складі активів при складанні балансу. Наприклад, товарно-матеріальні цінності, придбані для благодійної діяльності або для задоволення особистих потреб працівників підприємства, подарунки тощо, не є активами. Вартість таких матеріальних цінностей слід обліковувати як інші витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, не пов’язані з операційною діяльністю підприємства. Згідно з П(С)БО 9, запаси - це активи, які:

а) зберігають для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

б) перебувають у процесі  виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

в) зберігають для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

В спеціальній економічній  літературі ототожнюються категорії  “матеріальні ресурси”, “матеріальні цінності”, “предмети праці”, “виробничі запаси”, “матеріальний потік”, “матеріальні ресурси”. За результатами опрацювання літературних джерел, можна дійти висновку, що термін “матеріальні цінності” об’єднує предмети праці, засоби праці, готову продукцію, тобто все, що є цінністю підприємства і має матеріальну форму. Предмети праці – це сировина та основні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо, незавершене виробництво, запасні частини, відходи виробництва та ін. Відповідно, виробничі запаси – це лише частина предметів праці, які складають основу продукції, що виготовляється, або надають їй необхідної якості. Своєрідним за змістом є поняття “матеріальний потік”, яке виникло внаслідок широкого запровадження на зарубіжних підприємствах логістичних систем управління матеріальними ресурсами. Під матеріальним потоком слід розуміти сукупність сировини, матеріалів і напівфабрикатів, що рухаються від постачальників, як предмети праці надходять у виробничі підрозділи і, перетворюючись у готову продукцію, через систему збуту доводяться до споживачів. До матеріальних ресурсів, окрім основних засобів і виробничих запасів, необхідно віднести енергію (електричну, теплову) та воду, які теж є ресурсами, але не перебувають у запасах.

У положеннях (стандартах) бухгалтерського  обліку не наведене визначення поняття “матеріальних ресурсів”. Немає таких визначень і в законах України. Тому поняття “матеріальні ресурси» можна розглядати у двох аспектах.

У вузькому розумінні матеріальні  ресурси – це предмети праці (продукція  обробної промисловості), з яких виготовляють готову продукцію.

У широкому значенні матеріальні  ресурси – це запаси, які зберігають для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Саме в цьому аспекті розглядаються матеріальні ресурси в даній роботі.

1.2 Характеристика  класифікаційних ознак матеріальних  ресурсів підприємства

Класифікація матеріальних ресурсів на промисловому підприємстві може здійснюватися за такими критеріями: за способом використання та призначенням, за роллю у виробничому процесі, за місцезнаходженням, за технічними ознаками.

На ТОВ „Гурмак” застосовується класифікація запасів за усіма вищезгаданими критеріями. Класифікація за способом використання і призначенням є основою побудови плану рахунків бухгалтерського обліку (який використовується в тому числі і на досліджуваному підприємстві), а класифікація за місцезнаходженням і технічними ознаками матеріалів застосовується для організації їх аналітичного обліку (зокрема, в розрізі основних і допоміжних матеріалів та найменувань, сортів, марок тощо). Загальну схему класифікації запасів на ТОВ „Гурмак” наведено у додатку А.

За способом використання матеріальні ресурси поділяються на дві групи:

1) матеріальні ресурси,  які повністю споживаються у одному виробничому циклі або при використанні для адміністративних потреб (виробничі запаси);

2) матеріальні ресурси,  що сприяють виготовленню продукції.  На відміну від виробничих  запасів, вони не входять до  маси або хімічного складу  готової продукції, не підлягають переробці на підприємстві, і споживаються протягом кількох виробничих циклів. До таких матеріальні ресурси, зокрема, належать малоцінні та швидкозношувані предмети.

Виробничі запаси – це придбані або самостійно виготовлені запаси, які призначені для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, обслуговування виробництва, а також управління підприємством (які споживаються однократно у одному виробничому циклі або при використанні для адміністративних потреб). Виробничі запаси промислового підприємства в залежності від їх призначення поділяють на такі групи:

1) сировина та матеріали;

2) паливо;

3) тара й тарні матеріали;

4) будівельні матеріали;

5) запасні частини;

6) напівфабрикати та комплектуючі  вироби;

7) інші матеріали.

Сировина та матеріали - це предмети праці, які входять до складу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні. Вони утворюють матеріальну (речовинну) основу продукції.

Паливо – це предмети праці, призначені для виробництва  тепла і енергії. Паливо поділяють  на технологічне (призначене для потреб виробництва), моторне (призначене для експлуатації транспортних засобів) і господарське (для опалення будівель).

Тара й тарні матеріали  – це предмети, які використовуються для пакування, транспортування, зберігання матеріалів, готової продукції, товарів тощо. Зокрема, до тари відносяться мішки, ящики, коробки, пакувальний папір та інші види тари (крім тари, яка використовується як господарський інвентар), а також матеріали й деталі, які використовують для виготовлення тари та її ремонту (деталі для складання ящиків, бочкова клепка тощо).

Будівельні матеріали - це матеріали, конструкції і деталі та інші матеріальні цінності, призначені для виконання будівельно-монтажних та ремонтних робіт, виготовлення будівельних деталей і конструкцій.

Запасні частини – це матеріали (зокрема, готові деталі, вузли, агрегати), які використовуються для  ремонтів, заміни зношених частин машин, обладнання, транспортних засобів, інструменту, а також автомобільні шини у запасі та обороті (за винятком тих, що на колесах  та в запасі при автомобілі - вони входять до інвентарної вартості автомобіля). До запасних частин відносять також обмінний фонд повнокомплектних машин, устаткування, двигунів, вузлів, агрегатів, що виготовляються в ремонтних підрозділах підприємств, на ремонтних підприємствах.

Напівфабрикати та комплектуючі вироби – це сировина і матеріали, які пройшли певні стадії обробки, але ще не є готовою продукцією.

Напівфабрикати власного виробництва становить особливу групу матеріалів, оскільки їх можна  віднести і до незавершеного виробництва (адже вони не пройшли всіх стадій обробки і не є готовою продукцією), і до виробничих запасів (у випадку використання їх для виробництва продукції), і до готової продукції (у випадку їх продажу). Тому їх належність до виробничих запасів є умовною і їх слід виділити у окрему групу матеріалів.

Інші матеріали – це матеріали, що не увійшли до усіх попередніх груп виробничих запасів. До них належать відходи виробництва (обрубка, обрізка, стружка, зношені шини тощо), невиправний брак, матеріальні цінності, одержані від ліквідації основних засобів, які не можуть бути використані як матеріали, паливо або запасні частини на цьому підприємстві (металобрухт, утиль), бланки суворого обліку тощо.

Загальну схему класифікації матеріальних ресурсів на ТОВ „Гурмак” за способом використання та призначенням наведено у додатку Б.

За місцезнаходженням матеріали поділяють на такі групи:

1) матеріали що знаходяться  на підприємстві (на складах, у коморах цехів і т.п.); матеріально відповідальною особою за їх збереження є комірник, завідуючий складом;

2) матеріали, що знаходяться  в дорозі (наприклад, матеріали,  які були відвантажені постачальником, але які ще не були оприбутковані  на склад підприємства – одержувача, і знаходяться поза його межами); матеріально відповідальною особою в даному випадку є водій, експедитор;

3) матеріали, що належать  підприємству, але зберігаються у сторонньої організації – це матеріали, передані на переробку стороннім організаціям, які надалі включаються до складу собівартості виготовлених з них виробів, а також матеріали, передані іншим підприємствам на відповідальне зберігання. Відповідальність за їх наявність та збереження несе підприємство, яке взяло матеріали на переробку або на відповідальне зберігання.

За роллю у виробничому  процесіматеріальніресурси плодоовочевої  консервної промисловості поділяються  на первинні (ті, що використовуються у  виробничому процесі вперше) та вторинні (ті, що утворюються як відходи в  результаті виготовлення певного виду готової продукції і можуть бути основою чи допоміжним ресурсом для іншої продукції).

Матеріальні ресурси, відповідно, доцільно класифікувати на сировину рослинного характеру (плоди, овочі тощо) і матеріали, які вже пройшли первинну промислову обробку (сіль, цукор, спеції). Окрім цього матеріальні ресурси за вказаною класифікаційною ознакою можна поділити на основні та допоміжні. Залежно від виду готової продукції певні ресурси виступають і як основні, і як допоміжні (наприклад, цукор при виробництві джемів – основний матеріал, при виробництві соків і нектарів – допоміжний).