Становлення і розвиток форм власності

Зміст 

Вступ 

  Власність відноситься до числа найважливіших  і найскладніших проблем економіки  і економічної теорії. Економічна діяльність завжди породжує питання власності: кому належить економічна влада, хто привласнює матеріальні умови існування людей, є хазяїном землі, виробництва, матеріальних і духовних цінностей тощо? Всі подібні ресурси є дефицітними вже за визначенням. Ані влади, ані матеріального і духовного багатства не може вистачити на всіх бажаючих. Власність як економічний інститут виникає на підставі обмеження економічних ресурсів і складає необхідні правила їх розподілу та ефективного використання. Внаслідок цього виникають відносини нерівності між людьми, розшарування їх залежно від володіння правом на власність як економічним ресурсом.

  Таким чином, погоджуючись із марксистською  точкою зору щодо визначальної соціогенеруючої  і соціоструктуруючої ролі відносин власності в процесі функціонування і розвитку всієї системи людського  суспільства, слід розглядати їх як інтегруючу ланку виробничих відносин в системі суспільного виробництва.

  Актуальність  звернення до питання про сутність і значущість відносин власності  в господарському житті суспільства  зумовлюється особливим станом цих  відносин в сучасній Україні. Йдеться  про складний і до кінця не визначений у своїх результатах процес трансформації суспільної власності в приватну в ході приватизації державного соціалістичного майна в пострадянський період. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   1. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ: ЇЇ ТИПИ І ФОРМИ 

1.1. Власність як економічна категорія 

   Власність є складною і багатогранною категорією, яка виражає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. В системі економічних відносин це поняття завжди асоціюється з певними благами, речами або продуктами інтелектуальної діяльності. Але насправді ресурси або речі самі по собі не є власністю. Як економічна категорія власність означає виробничі відносини з приводу засобів виробництва, і, відповідно, вироблених з їх допомогою благ. Таким чином, власність – це об’єктивні, над особистісні відносини між людьми з приводу речі, а не сама річ. В економічній системі суспільства відносини власності займають центральне місце, оскільки зумовлюють спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства.

   В енциклопедичному словнику з економіки  В.Г. Золотогоров, спираючись на марксистський підхід, дає таке визначення: «Власність – історично визначений суспільний спосіб присвоєння людьми предметів виробничого і невиробничого споживання» [22, с. 506].

   Структура власності – різноманітна. Класифікується за основними системоутворюючими і  структуровизначальними критеріями:

• внутрішньогенетичними;
• суб’єктами і економічними рівнями;
• об’єктами;
• формами;
• видами власності.

  Власність як економічну категорію різні економічні школи трактують по-різному. Наприклад, західні вчені вбачали у власності лише відношення людини до речі, тобто відносини власності розглядалися як відображення взаємодії власника з його майном, його розпорядженням та використанням. З точки зору марксистської теорії власність як економічна категорія виражає відношення привласнення або відчуження засобів виробництва і створюваних за їх допомогою матеріальних благ у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання .Тут акцентується увага на тому, що сам факт належності матеріальних благ суб’єкту повинен визнавати не тільки він сам, а й інші суб’єкти, тому виникає право власності як суспільне відношення. Згідно цієї теорії власність існує незалежно від волі і свідомості людей. Ще в законах Солона і Кліофена зазначалося, що закони не створюють відносин власності, а лише закріплюють відносини, що склалися у суспільстві. Головним у законі власності є привласнення, тобто відчуження об’єкта власності суб’єктом від інших суб’єктів. Вивчаючи категорію привласнення можна виділити привласнення через працю і, врешті-решт як акт, що здійснюється у процесі виробництва. [12, c.112]. Власність пов’язана з такими поняттями як володіння, використання і розпорядження, відчуження.

• Володіння – це, так би мовити, неповне або часткове привласнення. Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. В якості суб’єктів привласнення виступають фізичні та юридичні особи, об’єктами ж є ресурси, виробниче обладнання, фінансові кошти, об’єкти інтелектуальної власності тощо.
• Відчуження – це позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.
• Використання – це застосування речі в залежності від її призначення. Використання є формою реалізації володіння. Воно означає вилучення з об’єктів власності їх корисних властивостей з метою виробництва матеріальних благ та надання послуг.
• Розпорядження – це прийняття власником чи іншими особами рішень з приводу функціонування об’єкта власності, засноване на праві підприємця передавати майно у межах, визначених власником. Розпоряджатися об’єктами власності може лише реальний власник, який має на них юридичне право. На свій розсуд він може продати власність, здати її в оренду, подарувати її або віддати у спадок тощо. Інші особи зробити цього не можуть. У зв’язку з цим важливо відмітити, що підприємець в ринковій економіці може і не бути власником, але обов’язково повинен мати право володіння, використання і розпорядження [21, c 560].

  Обирати ті чи інші форми привласнення і  відчуження економічних суб’єктів  спонукають як об’єктивні, так і  суб’єктивні обставини. Механізм примусу ґрунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів.

   Привласнення  і відчуження – парні категорії, які існують одночасно. Привласнення певного об'єкта власності одним  суб'єктом одночасно означає відчуження його від іншого суб'єкта. Якщо один суб'єкт заявив, що "це моє", це все одно, що він сказав іншим суб'єктам: "Це не ваше".

   Таким чином, сприймаючи видимість відношення людини до речі, власність завжди виражає  зв'язок: відношення "власника" до "невласника" [28, c.247].

   Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин :

• відносини привласнення об'єктів власності, що передбачають повне відчуження об’єкта власності суб’єктом від інших суб’єктів, тобто економічні відносини між людьми, які характеризують їхнє ставлення до речей ;
• відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності, які є відображенням корисності чи прибутковості суб’єкта власності;
• відносини з приводу господарського використання об'єктів власності, що виникають між власником об’єктів власності та підприємцем з приводу передачі останньому майна на певних умовах для використання з господарською метою.

   Відносини власності виявляються через  суб'єкти та об'єкти власності.

   Об'єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити, а саме:

• Засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;
• Нерухомість;
• Природні ресурси;
• Предмети особистого споживання та домашнього вжитку;
• Гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;
• Інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти;
• Культурні та історичні цінності;
• Робоча сила.

   Суб'єкти власності – це персоніфіковані  носії відносин власності.

   До  суб’єктів власності відносяться:

• Окрема особа (індивідуум) – людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків;
• Юридичні особи – організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;
• Держава в особі органів державного управління, муніципалітети;
• Декілька держав або всё держави планети.

   Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності [27, c.278].

   Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних  взаємовідносин фізичних і юридичних  осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності. Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.

   Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями:

• Володіння. Початкова форма власності, яка виражає відносини, пов’язані з наявністю того чи іншого суб’єкта об’єктів власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Володарем об’єкта може бути як власник, так и невласник;
• Користування. Виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об’єктів відповідно до функціонального призначення останніх;
• Розпорядження. Вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, а, отже, має право самостійно вирішувати долю певного об’єкта або делегувати таке право іншим суб’єктам ринкової системи.

   Відповідно, повна реалізація прав власності  можлива лише за наявності і взаємозв'язку відносин володіння, користування й  розпорядження. Суб'єкти, які тимчасово  отримують право на володіння  і користування чужою власністю (наприклад, орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками.

   Англійським юристом А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів.

   1. Право володіння.

   2. Право користування.

   3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

   4. Право на дохід (право на  володіння результатами використання  благ).

   5. Право суверена на капітальну  вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення  блага).

   6. Право на безпеку (право на  захист від експропріації або  від пошкодження в навколишньому середовищі).

   7. Право на передачу благ у  спадок.

   8. Право на безстроковість володіння  благом.

   9. Заборона на використання шкідливим  способом.

   10. Право на відповідальність (можливість  стягнення блага на сплату  боргу).

   11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо.

   Власність як економічна категорія виражає  відносини між людьми з приводу  привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів. Сукупність цих відносин утворює систе6му виробничих відносин даного суспільства.

   Власність як юридична категорія відображає законодавче  закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.

   Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв'язок економічних та юридичних  відносин, у якому економічні відносини власності виступають первинними, базисними, а юридичні – вторинними, похідними [20, c.83]. 

   1.2.Типи і форми власності