Споживча поведінка в ринковій економіці та її закономірності

Міністерство осіти і науки молоді та спорту України

Національний університет кораблебудування

Імені Адмірала Макарова

 

 

 

Кафедра економічної теорії

 

 

 

Курсова робота

На тему: «Споживча поведінка в ринковій економіці та її закономірності»

 

 

 

 

 

Науковий керівник:

_______ к.е.н. доц. Ришняк Н.М.

(підпис)

Студентка гр.2421_______ Палій О.В

                                (підпис)

Миколаїв-201

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Економічний зміст теорії споживчого вибору…………..…………………5

1. Місце споживача у системі ринкових відносин………………………………..5
2. Поняття корисності та підходи до її виміру……………………………………7
3. Рівновага споживача……………………………………………………………11

Розділ 2. Аналіз особливостей  економічної поведінки споживача………………..16

2.1. Чинники економічної поведінки споживача…………………………………...16

2.2.  Ефект від доходу та ефект заміщення. Парадокс Гіффена……………………20

Розділ 3. Практична частина. Моделювання поведінки виробника в умовах досконалої конкуренції………………………………………………………………………24

3.1. Умова задачі………………………………………………………………….……25

3.2. Розвязок практичної ситуації…………………………………………………….26

3.3. Відповіді на питання……………………………………………………………...32

Висновки……………………………………………………………………………….34

Список використаної літератури……………………………………………………..36

 

Вступ

 
        Актуальність теми. В сучасних умовах швидких темпів розвитку ринкової економіки перед нашою країною постало чимало важливих питань, які потребують якнайшвидшого вирішення. Серед них можна виділити низку, пов'язаних із проблемами споживання. Це і задоволення споживчих потреб, і дослідження мотивації споживача, і встановлення оптимальних цін на всі види продукції. Все це не раз досліджувалося українськими та іноземними економістами і соціологами.

Окремими питаннями стоїть визначити  поведінку споживача і умови  які впливають на вибір товару і послуги. Для того, щоб знати, що запропонувати, необхідно з'ясувати те, що найбільш цікавить споживача на даний момент. Кожного дня увазі споживача пропонується величезна кількість товарів і послуг. Однак він не має можливості задовольнити всі свої запити. Він стоїть перед вибором. Теорія споживчого вибору досліджує компроміси, без яких неможливо уявити життя споживача.

Мета дослідження: дослідити закони поведінки споживача, проаналізувати її специфіку та властивості на сучасному етапі розвитку економіки.

Завдання дослідження:

• визначити місце споживача у системі ринкових відносин;
• з’ясувати  мотивацію поведінки споживача;
• дослідити закономірності процесу споживання.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу роботи склали фундаментальні дослідження та новітні розробки зарубіжних і вітчизняних вчених.. Для вирішення теоретичних і практичних завдань використовувалися прийоми і засоби діалектики, методи теоретичного абстрагування, єдності історичного і логічного, порівняльний, статистичний, кореляційно-регресійний аналіз, системний та структурно-функціональний підходи.

Інформаційна база дослідження. Інформаційну базу дослідження становлять статті вітчизняних і зарубіжних економістві у фахових економічних виданнях.

Структура роботи включає: вступ, 3 розділи,  8 підрозділів, висновки та список використаної літератури.

 

 

Розділ 1. Економічний  зміст теорії споживчого вибору

1. Місце споживача у системі ринкових відносин.

Економічну концепцію  щодо споживача як суб'єкта ринкових відносин вважають складовою мікроекономіки, вона пояснює формування попиту, розкриває його структуру, динаміку, взаємозв'язок з ціновою політикою. Істотний внесок у її опрацювання зробили економісти ХІХ—XX ст. Г. Госсен, Е. Енгель, К. Менгер, У. Джевоус та ін.

Споживач – це індивід, який має намір замовити (купити) і використати товари (роботу, послугу) суто для особистих потреб, не пов'язаних із отриманням прибутку.

Споживач як суб'єкт ринкових відносин – прагне максимального задоволення потреб шляхом споживання корисних якостей економічних благ і послуг з урахуванням існуючих обмежень у доходах та цінах. В основі вирішення цих та інших питань лежать стимули – спонукальні мотиви, обумовлені сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів. Зовнішні фактори формує господарське середовище, основними параметрами якого є ринкова кон'юнктура, інноваційна політика виробника, система ціноутворення та ін. До внутрішніх факторів належать первинні мотиви, бажання покупців тощо[8, ст.95]. Сукупність внутрішніх і зовнішніх факторів і зумовлює спонукання споживачів. Кожен з них може, по-перше, прийняти рішення про купівлю того чи іншого блага; по-друге, зайнятися додатковими пошуками чи збиранням додаткової інформації; по-третє, відмовитися взагалі від ідеї придбання.

Слід зазначити, що до середини 70-х років XX ст. споживачі мало впливали на характер підприємницької діяльності. Це був час, коли попит перевищував  пропозицію, а тому потреби споживачів підприємці часто не брали до уваги. Але з середини 70-х років все  докорінно змінилося.

Якщо раніше підприємці переважно  сприймали споживачів як певну масу, яка повинна сплачувати управлінські витрати, виступати у ролі суб'єкта у процесі розподілу підприємницької  діяльності, то тепер підприємцям  довелося сконцентрувати всю свою увагу на потребах споживача. Головне завдання, що постало перед підприємцями – знайти відповідь на такі запитання: чому споживач намагається придбати цей товар, а не інший; чому він вважає престижем мати саме цей товар; чому споживач змінив свою думку стосовно того чи іншого економічного блага?

Сучасна теорія, визначаючи місце споживача у системі  ринкових відносин, вважає головним розуміння  його інтересів та вміння підприємця задовольнити його потреби. Поряд з розв'язанням завдань ефективного управління, використанням обмежених ресурсів потреби споживача стали пріоритетними у підприємницькій діяльності, ключовими параметрами у забезпеченні успіху будь-якого виду бізнесу.

У будь-якому суспільстві споживання виступає не стільки домінуючим елементом розвитку виробничих відносин, скільки тим, що визначає можливості й основні їхні орієнтири, тому що, не маючи на це достатніх передумов, ні виробництво, ні тим більше розподіл і обмін не здатні забезпечити відповідну динаміку. У тісному сполученні окремих елементів кожної зі стадій суспільного виробництва між собою такий результат можливий, що обумовлює як один із провідних факторів розвитку виробничих відносин саме процес споживання.

Споживчий ринок представлений  як система, що має прямі та зворотні зв'язки. Як зв'язки, що прямо впливають на перспективи йо го розвитку, виступають обсяги і темпи інвестицій у промисловий і торговельний сектори і народжуваність населення за певний період. Як зворотні зв'язки виступають середній термін служби промислового та торговельного капіталу і зв'язані з ним розміри амортизації, обсяги резервів запасів необхідних ресурсів і рівень смертності населення за цей же період [12, ст.63].

На основі розгляду споживання як економічної категорії, що характеризує певну сферу суспільного відтворення, виділено такі ознаки, що найбільшою мірою розкривають її зміст: по-перше, як специфічну сферу суспільного відтворення, у рамках якої закінчує свій шлях пересування будь-який товар чи послуга; по-друге, як стадію виникнення попиту, що породжує виробництво того чи іншого товару чи послуги; по-третє, як специфічний процес, пов'язаний із використанням результатів роботи суспільного виробництва для задоволення особистих потреб [10, с. 107].

Тільки система, заснована і  функціонуюча на законах ринкового  господарювання, дозволяє найбільш ефективно забезпечувати баланс інтересів і можливостей у частині задоволення соціально-економічних потреб суспільства, оскільки дана економічна система, заснована на приватній власності на умови виробництва, функціонування і розвиток якої регулюється конкуренцією господарюючих суб'єктів та іншими законами ринку. Вона базується на принципах вільного підприємництва, різних видах і формах власності господарюючих суб'єктів, ринковому механізмі ціноутворення, обмеженому втручанні держави та договірних стосунках суб'єктів ринку.

 

 

 

2. Поняття корисності та підходи до її виміру.

В основі формування ринкового  попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінки споживача будується  за загальними правилами мікроекономічного  моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір[11, ст.74].

Мета споживача полягає  в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з  них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Користь — це властивість економічних благ задовольняти потреби при їх споживанні. Вона формується під впливом об'єктивних і суб'єктивних обставин, дій споживача. Між корисністю, попитом і ціною блага існує функціональний зв'язок. Корисність економічного блага — це його споживчий ефект, співвіднесений і порівняний зі сплаченими за нього грішми. У цій ролі гроші виступають для споживача першою кількісною мірою корисності куплених товарів. Іншою, не менш істотною і досить визначеною мірою виступає кількість товарів, придбаних споживачем за цінами, які бажані для нього у цей час.

 Здатність економічних  благ і послуг у процесі  їх споживання задовольняти будь-які  людські потреби в економічній  теорії називають корисністю. У  корисності відображаються зіставлення об'єктивної та суб'єктивної сторін економічного блага.

Корисність — мета споживання, за такого змісту вона відображає в першу чергу суб'єктивну оцінку індивідуальним споживачем бажання придбати те чи інше благо незалежно від того, приносить його споживання користь об'єктивному розвитку даної людини чи завдає шкоди.

Сукупна корисність  — це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним тоиарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами.

Вибір полягає у прийнятті  та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати  задоволення потреб.

 Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю .

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г. Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення в точці повного насичення потреби.

Другий закон Госсена. Корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь-якого товару, однакова незалежно від того, на який товар вона витрачена.

 

Рисунок 1.1. Функції сукупної та граничної корисності

Крива сукупної корисності (рис. 2.1 а) представляє зростаючу  опуклу вгору функцію, що є наслідком  дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 2.1 б) представлений гістограмою та спадною кривою[3, ст. 13-16].

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

- сукупна корисність досягає  максимального значення, коли гранична  корисність стає рівною нулю;

- величину граничної корисності  показує кут нахилу кривої  сукупної корисності;

- за від’ємних значень  граничної корисності крива відхиляється  донизу, але цей відрізок (пунктир)  не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага  Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення[13, ст.176-177].

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально. Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція: TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X). Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”[7, ст. 237].