Специальные расследования несчастных случаев

Показник ефективності витрат підприємства на заходи щодо охорони праці.

      (12)

де Ер – річна економія поточних витрат від поліпшення охорони  праці на підприємстві (прибуток чи зменшення збитків), грн.;

Зо.п. – загальні витрати  підприємства на охорону праці, грн.

Визначення ефективності поточних витрат підприємства на охорону  праці передбачає облік двох альтернативних видів економії від поліпшення охорони  праці, що можуть бути розраховані за:

– економічними показниками, обов’язковими для обліку і статистичної звітності – форми статистичної звітності №1-ПВ (умови праці), №1-УБ (відомча), №7-ТНВ й ін.;

– показниками, що отримані в результаті поточного обліку основних соціально-економічних результатів за визначений час (зниження рівня виробничого травматизму і захворюваності, суми пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах, скороченні плинності кадрів та ін).

Отже, для постійної  підтримки високого рівня безпеки  робіт, забезпечення їхньої нешкідливості і сприятливості умов праці необхідно здійснювати заходи, що дозволяють оцінювати стан охорони праці у всіх галузях народного господарства і на всіх рівнях виробничої діяльності, корегувати їх у необхідних випадках. Виконання цих функцій покладається на органи нагляду і контролю в області охорони праці.

Органи державного нагляду  за охороною праці не залежать у  своїй діяльності від будь-яких господарських  органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

У своїй діяльності органи державного нагляду керуються положеннями  про відповідні служби. Їхні функції  здійснюються спеціально уповноваженими на це структурами й інспекціями в межах своїх повноважень, визначених Законами «Про охорону праці», «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» й іншими регламентуючими документами.

 

47. Тверді та рідкі речовини (крім води), що використовуються для гасіння пожеж.

 

Піна широко застосовується для гасіння легкозаймистих рідин. її вогнегасна дія полягає в тому, що покриваючи поверхню речовини, яка горить, вона обмежує доступ горючих газів та парів у зону горіння, ізолює речовину від зони горіння та охолоджує найбільш нагрітий верхній шар речовини. Для неперервного подавання піни при гасінні великих пожеж застосовуються спеціальні піноутворювальні апарати – стволи повітряно-пінні (СПП), піногенератори (ГПС). На практиці застосовують два види піни: хімічну (вогнегасники) та повітряно-механічну.

Хімічна піна отримується  при взаємодії лужного та кислотного розчинів у присутності піноутворювача. Така піна складається із 80% вуглекислого газу, 19,7% води та 0,3% піноутворювальної  речовини. її густина становить близько 0,2 г/см2, кратність 5 (відношення об'єму піни до об'єму розчину, з якого вона утворена), стійкість до 40 хвилин. У зв'язку з високою вартістю компонентів, складністю отримання та організації пожежогасіння застосування хімічної піни в теперішній час обмежується.

Повітряно-механічна  піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води та піноутворювача. Частки цих компонентів становлять відповідно 90%, 9,4–9,8% та 0,2–0,6%. Повітряно-механічна піна буває низької кратності (до 10), середньої (10–200) та високої (більше 200). її стійкість залежить від піноутворювача й становить до 20 хвилин, але зі збільшенням кратності вона зменшується.

Вогнегасна дія галогеновуглеводнів (хладонів) полягає у хімічному гальмуванні реакцій горіння, шляхом розривання ланцюгових реакцій окиснення, тому їх називають інгібіторами або антикаталізаторами. В порівнянні з вуглекислим газом вони є більш ефективними та завдяки змочуванню можуть застосовуватись для гасіння тліючих речовин та матеріалів. Нижче наведено деякі галогенопохідні вуглеводнів та їх вогнегасні концентрації у відсотках за об'ємом: бромистий метилен – 2,4%; йодистий метилен – 2,7%; тетрафтор-диброметан – 7,5%; бромистий етил – 8,6%; дихлормонофторметан – 9,5%. До недоліків галогеновуглеводнів можна віднести їх високу корозійну активність, токсичність та вартість. При використанні галогеновуглеводнів для гасіння пожежі необхідно дотримуватись правил безпеки: приведення в дію хладонових установок допускається лише після евакуації людей із небезпечного приміщення.

Вогнегасні порошки являють собою мілко подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що протидіють злежуванню та утворенню грудок. Вони характеризуються високою вогнегасною спроможністю та універсальністю щодо сфери застосування. Вогнегасні порошки можна використовувати для різних способів пожежогасіння, в т.ч. для інгібування та подавлення горіння вибухом. Розрізняють порошки загального та спеціального призначення.

Основним компонентом  порошка є:

• бікарбонат натрію (технічна сода);
• діамоній фосфат;
• карбонат натрію;
• сілікогель, насичений хладоном.

Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі.

• вуглекислотні - гасіння об'єктів під напругою до 1000в.
• хімпінні - гасіння твердих матеріалів і ГЖ на площі до 1 кв.м.
• воздушнопінні - гасіння загоряння ЛВЖ, ГЖ, твердих (і тліюча) матеріалів (крім металів і установок під напругою).
• хладонові - гасіння загоряння ЛВЖ, ГЖ, горючих газів.
• порошкові - гасіння матеріалів, установок під напругою;
• заряджені МГС, ПХ - гасіння металів;
• ПСБ-3, П-1П - гасіння ЛВЖ, ГЖ, горючих газів.

 

51. Пожежна сигналізація і зв’язок.

 

Пожежний зв’язок  і сигналізація грають важливу роль у заходах для попередження пожеж, сприяють своєчасному їх виявленню  і виклику пожежних підрозділів  до місця пожежі, а також забезпечують оперативне керівництво роботами на пожежі.

Пожежний зв’язок  можна підрозділити на зв’язок повідомлення (своєчасний прийом викликів на пожежі), диспетчерський зв’язок (керування  силами і засобами для гасіння  пожеж) і зв’язок на пожежі (керівництво пожежними підрозділами).

Для повідомлення про  пожежу найбільше поширення одержали технічні засоби зв’язку і пожежної сигналізації – телефон, електрична пожежна сигналізація, автоматична  і неавтоматична, і радіозв’язок.

Промислові підприємства, господарства й інші об’єкти з підвищеною пожежною небезпекою, як правило, обладнані прямим телефонним зв’язком. Для цієї мети прокладають прямий провід від об’єкта до пожежної команди, минаючи телефонну станцію, і встановлюють два індукторні телефонних апарати.

Для передачі повідомлення про пожежу з міського або іншого телефону на центральний пункт пожежного зв’язку (ЦППЗ) від міської телефонної станції (МТС) прокладають спеціальні односторонні телефонні лінії. Телефонні апарати обладнані спеціальними покажчиками з чітким написом номера телефону пожежної частини. При наявності телефонної станції (АТС) зв’язок здійснюється набором визначеного номера, а при ручній телефонній станції шляхом усної вимоги: “Пожежну команду!”.

Найбільш надійний і  швидкодіючий засіб зв’язку для виклику пожежної команди – електрична пожежна сигналізація, що складається з наступних основних частин:

- оповіщувачів, встановлених  у виробничих будинках або  на території промислового підприємства, господарства або складу і  призначених для подачі сигналів про пожежу;

- прийомної станції  з прийомними апаратами, що  забезпечують прийом сигналів  про пожежу і фіксування цих  сигналів;

- лінійних мереж, що  з’єднують оповіщувачі з прийомними  станціями. 

На прийомній станції  є оптичні й акустичні сигнали тривоги.

Системи електричної  пожежної сигналізації виявляють початкову  стадію пожежі (загоряння) і повідомляють про місце його виникнення. На підприємствах  використовують високоефективні види автоматичної пожежної сигналізації, оповіщувачі яких реагують на дим, ультрафіолетові промені, полум’я і тепло. Системи автоматичної сигналізації без участі людей передають повідомлення про пожежу і місце його виникнення, а в окремих випадках також автоматично включають стаціонарні установки гасіння пожеж.

Будівлі та споруди підприємства зв’язку обладнано вогнегасниками двох типів: порошковими (для гасіння пожеж в апаратних залах) і пінними (для гасіння інших пожеж). Окрім того встановлено протипожежну сигналізацію, сигналізатори якої реагують на дим та інфрачервоне випромінювання (тепло). Сигнали від сигналізаторів поступають на центральний пульт протипожежної сигналізації.

 

Задача 63

По статистичним даним  визначити характер виробничого  травматизму, розрахувати показники рівню травматизму.

Назва причини травматизму	63
Формальне проведення інструктажу	1
Зіпсоване обладнання	-
Порушення норм при ремонті обладнання	1
Порушення норм санітарії	-
Провина потерпілого	1
Зіпсований інструмент	1
Відсутність засобів індивідуального захисту	-
Недоліки обладнання	2
Неуважність потерпілого	-
Хворобливий стан потерпілого	-
Монотонна робота	1
Помилкові дії внаслідок стомлення	1
Підвищена напруженість роботи	-
Чисельність працівників	920
Кількість днів непрацездатності за нещасні випадки, які підлягають обліку	200

 

Рішення

1. Визначення характеру причин виробничого травматизму.

Назва причини травматизму	Н.в.	Характер причини
Формальне проведення інструктажу	1	Організаційна
Зіпсоване обладнання	-	-
Порушення норм при ремонті обладнання	1	Технічна
Порушення норм санітарії	-	-
Провина потерпілого	1	Психофізіологічна
Зіпсований інструмент	1	Організаційна
Відсутність засобів індивідуального захисту	-	-
Недоліки обладнання	2	Технічна
Неуважність потерпілого	-	-
Хворобливий стан потерпілого	-	-
Монотонна робота	1	Психофізіологічна
Помилкові дії внаслідок стомлення	1	Психофізіологічна
Підвищена напруженість роботи	-	-

 

Причини травматизму  відбулися на робочому місці, тому вони всі підлягають обліку на підприємстві.  Таким чином, А = 8 нещасних випадків.

2. Розрахунок показників рівня травматизму.

Показник  частоти травматизму визначає кількість нещасних випадків, що доводяться на 1000 працівників. Розраховується за формулою:

 нещасних випадків на 1000 працівників

де: А – кількість випадків травматизму, які підлягають обліку на підприємстві в звітному періоді; А = 8 нещасних випадків;

Т – средньосписочна чисельність працівників; Т – 920 працівників.

Показник  важкості травматизму визначає кількість днів непрацездатності, що доводяться на один випадок травматизму. Розраховується за формулою:

= днів непрацездатності на 1 нещасний випадок

де: Д – кількість днів непрацездатності; Д = 200 днів.