Социальность відповідальність

З метою забезпечення суспільного визнання і переваг  на ринку дані про підприємців, що приєдналися до Кодексу, доцільно включати в Національний реєстр доброчесних виробників. Самим виробникам можуть вручатися відповідні сертифікати. Питання, пов'язані з включенням виробників в Реєстр і забезпеченням їх переваг на споживчому ринку розглянуті нижче.

Для сприяння підвищенню рівня досконалості виробників, а  також для стимулювання заходів, спрямованих на максимальне задоволення потреб, можна використати ряд загальновизнаних моделей і методів:

- Модель досконалості EFQM, яка базується на філософії і концепціях ТQМ. Найбільш вагомим критерієм Моделі досконалості є рівень задоволеності споживачів, якому в межах проекту має бути приділена особлива увага [84, c.49];

- Міжнародні стандарти ISО серії 9000 і похідні від них стандарти [39, c.51];

- Міжнародні стандарти SA 8000 щодо соціальної відповідальності [84, с.53].

Сучасні методи визначення рівня задоволеності споживачів, які широко застосовуються в міжнародній практиці, в тому числі в проекті “Європейський індекс задоволеності споживачів".

Для підвищення якості трудового  життя та орієнтації бізнесу на соціальні  напрями на українських підприємствах  необхідне впровадження систем менеджменту за стандартами ISO 27 9000 (“Якість продукції”), ISO 14000 (“Охорона навколишнього середовища”) та OHSAS 18000 (“Менеджмент охорони здоров'я та безпека праці”).

Вимоги системи SA 8000 більш  жорсткі, ніж вимоги вітчизняних правових норм, але отримання такого сертифікату – велика честь та відповідальність, яка значно підвищує імідж компанії. Із вступом України до СОТ наявність у компанії сертифікату SA 8000, поряд із сертифікатами ISO 900, ISO 14000 та OHSAS 18000 стане однією із умов під час укладення контрактів.

З метою надання підприємцям професійної методичної і практичної допомоги доцільно організовувати на систематичній основі учбові семінари і школи, а також круглі столи з актуальних питань підвищення досконалості підприємств і рівня задоволеності споживачів.

    Налагодження  та побудова дієвих відносин  з іншими компаніями, урядовими  структурами та неурядовими організаціями являє собою ключ доступу до відкритого широкого діалогу і налагодження солідарної співпраці.

Ймовірно, для когось з українців це сьогодні парадокс, втім у корпоративній соціальній відповідальності (далі КСВ) бере гору саме вигода. Тож, корпоративна соціальна відповідальність – не просто якесь модернізоване словосполучення, а є цілісним соціальним фактом, що має світові виміри і притаманні тенденції змісту, розвитку та реалізації.

Застосування КСВ варте такого порядку здійснення: впровадження соціальних програм безпосередньо у компанії, спрямованих насамперед на поліпшення умов праці, розвиток персоналу та його навчання, а також на благодійну допомогу громадськості, етичне ставлення до покупців. Тобто, в Україні розробники корпоративних соціальних ініціатив переважно роблять акцент саме на внутрішню КСВ, розраховану для власного вжитку.

За даними дослідження у рамках соціально відповідальної політики корпорації найважливішим вважається: захист здоров'я і забезпечення безпеки співробітників (76%); захист навколишнього середовища (72%); боротьба з бідністю (58%); надання допомоги при стихійних лихах і катастрофах (57%); і, що дуже важливе, - непричетність до будь-яких форм хабарництва і корупції (53%). Для цієї групи менш значущими виявилися такі дії як: надання індивідуальній адресній соціальній допомозі (43%); підтримка добродійних організацій (40%); підтримка мистецтва і культури (34%). При цьому лише 40% респондентів включили до соціально відповідальної поведінки компанії підтримку добродійних організацій [14, с.231].

Доцільно з’ясувати  в такому разі, чим саме характеризується зміст програм внутрішньої КСВ. Так, на думку експертів комітету з корпоративної відповідальності Європейської Бізнес-Асоціації, тут йдеться про [40, c.301]:

 1) соціальні пакети для співробітників;

2) інвестиції у людський капітал, а саме – тренінги, стажування, корпоративні університети;

3) прозорі програми  мотивації і кар’єрного росту;

4) гранти, наукові та  практичні розробки;  

5) етичні стандарти  роботи;

6) прозору загальну  звітність, тобто не лише фінансову, а й соціальну її складову [40, с. 302].

Соціальні заохочувальні програми суттєво впливають на імідж компанії як роботодавця і на українському ринку праці. До числа програм, які реально використовуються в українських компаніях, відносяться такі: надання безвідсоткових або пільгових кредитів; медичне страхування; сплата навчання та тренінгів, які вибираються за ініціативою працівників. Якщо в 90-х роках минулого століття на тренінги направлялися передусім керівники, то зараз короткотермінові програми професійного навчання відвідують управлінці середньої ланки та фахівці з продажу, фінансів, маркетингу, управління персоналом, логістики, інформаційних технологій.

Тепер звернемось до змісту зовнішньої корпоративної соціальної відповідальності. До складу її програм включають наведений нижче перелік [40, c.312]:

1. Корпоративна філантропія у формі підтримки соціально важливих подій;

2.   Гранти /  кредити на благодійні цілі;

3.   Фінансова і матеріальна допомога;

4.   Стипендіальні програми;

5. Стажування / освітні програми;

6.   Робота в асоціаціях із законодавчими ініціативами;

7. Партнерські проекти з владою, ОГС/ИУО, навчальними установами;

8. Волонтерська діяльність (добровільні безкоштовні роботи силами співробітників компанії );

9. Розкриття інформації про склад продукції, яку компанія пропонує.

10. Етичні підходи до взаємодії з зовнішнім світом – ЗМІ, споживачами, органами влади, партнерами.   

У вітчизняному контексті особливо важливо зосередити увагу на першому з вище означених пунктів зовнішньої корпоративної соціальної відповідальності. Справа в тому, що корпоративна філантропія – або більш звичний для нас термін благодійність – є саме тим першочерговим, що називають бізнесмени, можновладці та лідери громадських організацій в Україні, коли йдеться про КСВ.

Безумовно, благодійність  – одна із складових КСВ як у нас, так і на Заході [23, с.43].

У США, Канаді корпоративна філантропія зародилась разом з виникненням крупних корпорацій, оскільки, з одного боку, вищий менеджмент компаній усвідомлював суспільне значення та відповідальність бізнесу, з іншого – у суспільній свідомості домінувала думка про те, що корпорації повинні ставити не тільки комерційні, а й широкі соціальні цілі. У Європі загальні обсяги корпоративної філантропії були меншими через більш високі податки та впровадження державою соціальних програм. Останні у Північній Америці, як правило, фінансуються за рахунок благодійності. Проте домінуючу роль у благодійності на Заході грають приватні особи, адже приватні пожертви перевищують корпоративні у 10-15 разів. Так, у США корпорації протягом року внесли 12 млрд. доларів, а приватні пожертви – 190 млрд. доларів [12, с. 8].

Інша ситуація склалася у наших північних сусідів. Домінуюча  роль у благодійності в Росії  належить компаніям, їхній внесок, за оцінками російського відділення Фундації Благодійної Допомоги, складає еквівалент 1,5 млрд. доларів США, водночас – індивідуальні внески склали суму у 100 млн. доларів США.

Втім, за американським  даними, з середини 80-х років минулого століття, тобто з часу піку корпоративної  благодійності, доля пожертвувань у прибутку компаній скоротилася навпіл. Зараз на благодійність у США витрачається приблизно 1,5% від прибутку компаній, у Росії – приблизно 11% [27, с. 19].

Корисним для нас  видається з’ясування основних причин такої суттєвої відмінності щодо рівня корпоративної благодійності у Росії і на Заході, зосереджених у поточному суспільному розвитку Росії. Саме на три з них привертає увагу автор “Рrоect Contra” [83, с. 50].

Перша причина полягає  в тому, що багато російських підприємств були приватизовані разом з об’єктами комунальної та соціальної інфраструктури, які знаходились у них на балансі. Після продажу непрофільних активів ці об’єкти соціальної сфери прийшли у занепад. Тому компанії опинились перед необхідністю підтримувати їх, проте робили це вже у такій новій формі, як здійснення “соціально відповідальної поведінки”.

Друга причина зумовлена нерозвиненістю ринку праці та недостатністю альтернативних джерел зайнятості, труднощами трудової міграції в інші регіони Росії. Так, у багатьох містах збереглося одне-два підприємства, на яких працює практично все населення, тобто є “місто-комбінат” як головний роботодавець з усім спектром випливаючих наслідків.

Третя причина такої підвищеної відповідальності – низький рівень корпоративного управління. Вплив інсайдерів на прийняття рішень про фінансування тих чи інших благодійних ініціатив, концентрація прав власності і, у першу чергу, прав приймати фінансові рішення, дозволяє цілеспрямовано впливати на конкретних посадових осіб.

Цікаво, хто ж є основними  замовниками корпоративної благодійності  в Росії. На відміну від західної традиції, де замовниками можуть бути співробітники підприємств, інвестори, ділові партнери або місцева громада, у наших східних сусідів основними замовниками благодійності корпорацій виступають органи влади.

Що стосується нашої  держави то, благодійна діяльність в Україні регламентується Законом України (далі ЗУ) “Про благодійність та благодійні організації” від 16.09.97 р. № 531/97-ВР із змінами та доповненнями [18].

Слід відзначити, що благодійність  в Україні, незважаючи на її досить широке поширення, державою не стимулюється. Це, серед усього іншого, пов’язано  з тим, що у країні під виглядом благодійності активно відбувається “відмивання грошей”, проте держава ще не розробила  механізму податкового стимулювання благодійності.

Отже, огляд теоретичних засад формування соціальної відповідальності дає підстави для таких висновків:

1. Соціальну відповідальність слід розглядати як дотримання суб’єктами суспільних відносин вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов’язані нести доповнюючий обов’язок особистого чи майнового характеру.

2.  Виділяють такі основні підходи до формування соціальної відповідальності:

- підхід, що передбачає залучення колективів національних товаровиробників в розвиток руху за якість і ділову досконалість на основі Кодексу доброчесного підприємця і Національного реєстру доброчесних виробників;

- проведення на систематичній основі учбових семінарів, а також круглих столів з актуальних питань підвищення досконалості підприємств і рівня задоволеності споживачів;

- налагодження та побудова дієвих відносин з іншими компаніями, урядовими структурами та неурядовими організаціями являє собою ключ доступу до відкритого широкого діалогу і налагодження солідарної співпраці.