Соціальне забезпечення

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних  заходів, спрямованих на матеріальне  забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

З макроекономічної точки  зору соціальне забезпечення — це система управління соціальними  ризиками з метою компенсації  шкоди, зниження або запобігання  їх дії на процес розширеного відтворення  населення. Як соціально-економічна категорія  соціальне забезпечення є відносинами  щодо перерозподілу національного  доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для  кожної людини в умовах дії соціальних ризиків [9].

Система соціального захисту  включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Частина її заходів  стосується усіх членів суспільства, а  решта адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів стосується забезпечення можливості для кожної особи застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захисту інтересів споживачів, індексації доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повінь, землетрус, засуха тощо). Система соціального захисту грунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни [8,17.3]. Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту (див. схема 2.3).

Структура системи соціального  захисту

Схема 2.3. Структура системи  соціального захисту

Основні напрями діяльності держави у сфері соціального  забезпечення.

• реформа системи соціального  страхування;

• реформа пенсійного забезпечення;

• реформа системи соціальної допомоги;

• удосконалення системи  соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці;

• соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок техногенних  та екологічних катастроф;

• удосконалення системи  охорони здоров'я.

Поняття і предмет права  соціального забезпечення З врахуванням  цих ознак і сучасних особливостей реформування соціального забезпечення можна дати наступне визначення.

Право соціального забезпечення — це система правових норм, які  регулюють суспільні відносини  з матеріального забезпечення, надання  соціальних послуг за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, які зазнали соціального ризику [3, тема18]. Право на соціальне забезпечення є конституційним. В Україні воно гарантується Конституцією України.

Система соціального захисту  населення складається з:

- Соціального страхування;

- Соціальної допомоги;

- Соціальних гарантій.

Система соціального захисту  населення в Україні включає:

• пенсії
• допомога по безробіттю
• система короткотермінових грошових допомог при народженні дитини
• програма допомоги сімям із дітьми
• державні програми дотацій і житлових субсидій
• допомога на поховання
• державна система охорони здоровя
• державна система освіти
• соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

Соціа́льне страхува́ння — фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система  прав, обов'язків і гарантій, яка  передбачає надання соціального  захисту, що включає матеріальне  забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них  обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків  власником або уповноваженим  ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних  та інших джерел, передбачених законом.

Соціальна допомога — це грошова допомога й допомога в натуральній формі, що здебільшого фінансується з бюджету та добровільних пожертвувань і сплачуються людям, які перебувають у нужді, як на основі перевірки їхнього доходу та засобів існування, так і за певними критеріями без перевірки доходу (див. додаток 3). Це означає також, що одні прошарки населення користуватимуться благами програми допомоги, а інші будуть виключені зі сфери її дії. Розмір допомоги, яку отримують найнужденніші групи населення, може бути менший, аніж допомога менш нужденним.

Державну соціальну  допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв  відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка  надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового  стану або доходу;

- адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням  доходу або майнового стану.

Соціальні гарантії – 1.це система обов’язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних потреб; 2.встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень (див. схема 2.4).

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил  Національної академії наук, право  на пільги відповідно до законодавства  мають: за соціальним статусом – 31% населення, за професійною ознакою – 13,8% економічно активного населення. Загальний  обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.

Правовою основою соціального  захисту є положення чинного  законодавства, що регулюють систему  засобів соціального захисту: гарантії, норми, зобов'язання, розподіл функцій. Організаційними основами соціального  захисту є відповідні управлінські та функціональні установи по роботі з населенням.

Схема 2.4. Основні соціальні гарантії в Україні

Організаційно-правова структура  системи соціального захисту  населення виглядає так (див. схему 2.5).

Система соціального захисту  виконує дві основні функції:

• зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання  короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;

• запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні  в працездатний період.

Схема 2.5. Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення

Ці функції знаходяться  у певному протиріччі, і в перехідній економіці проявляються досить відчутно. Перехідний стан економіки України  зумовив ту обставину, що соціальний захист населення реалізує в основному  першу функцію, а для реалізації другої умов ще недостатньо.

Сучасну систему соціального  захисту населення в Україні  складають такі елементи: пенсійне забезпечення, допомога сім'ям з дітьми, житлові субсидії, допомога по безробіттю та ін. Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (див. схему 5):

З метою забезпечення соціального  захисту населення в Україні  створено:

- Пенсійний фонд;

- Фонд соціального страхування  з тимчасової втрати працездатності;

- Фонд загальнообов’язкового  соціального страхування на випадок  безробіття;

- Фонд соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві.

До нових напрямів соціально-гуманітарної політики належить її формування на основі соціальних стандартів. Досі законодавчо  визначено один з головних соціальних нормативів - прожитковий мінімум (див. додаток 2). Саме категорія прожиткового мінімуму потрібна для визначення та гарантування права людини на достатній  життєвий рівень, як це передбачено  Конституцією України. На основі цього  нормативу має реформуватися  чинна нормативно-правова база державних  соціальних стандартів та соціального  захисту населення України. На сучасному етапі можна виділити такі складові системи соціального захисту:

- система соціального  страхування, пов’язана з трудовою  діяльністю (пенсії, допомога у випадку  тимчасової непрацездатності й  безробіття, одноразові грошові  виплати) та соціальні пенсії;

- система допомоги сім’ям  з дітьми;

- адресні соціальні допомоги  малозабезпеченим верствам населення; 

- житлові субсидії;

- компенсації та пільги  громадянам, які потерпіли від  техногенно-екологічних і природних  катастроф. 

Водночас не варто перебільшувати роль держави у реалізації соціальної політики, вона не абсолютна. Необґрунтоване сподівання на її необмежені можливості здійснення соціального захисту  неминуче гальмують потенціал людини та суспільства у регуляції ситуації. Належить усвідомлювати, що держава  має бути надійним партнером суспільства, який у свою чергу, відповідає перед  громадянами як партнерами за результати своєї діяльності.

Висновок

В соціальній сфері виявляються  риси її недосконалості та невідповідності  сучасним потребам людей (це стосується співвідношення між мінімальною  заробітною платою, розміром пенсій, стипендій  та прожитковим мінімумом).

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від  надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої  заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних  пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери  соціального забезпечення. Наші уряд і Верховна Рада мають своє власне уявлення і про соціальні пріоритети, і про засоби досягнення їх. Проте не можна нехтувати накопиченим у світі досвідом вирішення соціальних проблем, треба його повсякчас аналізувати й використовувати для власних потреб.

Я вважаю, якщо не досягти реального зростання  доходів, позитивне вирішення проблеми подолання бідності втрачає перспективу. Гарантований успіх залежатиме від  того, якою мірою і якими заходами вдасться впорядкувати два процеси: підвищення доходів і динаміку цін. Це питання не тільки фінансово-бюджетного, а й реального сектора економіки. Для переважної більшості населення  навіть стабілізації рівня реальних доходів означатиме подальшу деформацію споживчих пропорцій і стандартів. Як результат, відтворюватиметься негативна тенденція до звуження платоспроможного попиту на товари і послуги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Ефективність політики соціального захисту в Україні.

3.1. Основні проблеми соціальної політики в Україні.

Необхідність докорінних змін у забезпеченні життя людей  є сьогодні чи не найголовнішим питанням, що стоїть на порядку денному Президента України, Верховної Ради України, Уряду.

Соціальний захист у цій  площині - це одна з найважливіших  сфер соціальної політики. Цим загальним  питанням щоденно займається Міністерство праці та соціальної політики, його керівники, фахівці, багатотисячний колективи місцевих органів влади, а рівень життя для абсолютної більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної та соціальної політики держави.

Проблеми соціальної політики:

• проблема бідності - кожен восьмий американець бідний;
• зростає кількість звернень за терміновою допомогою в харчуванні та притулку;
• рекордно високою є нерівність доходів (крива Лоренца);
• щорічно 5 тисяч дітей гинуть від рук своїх батьків, а 30 тисяч стають інвалідами внаслідок знущання та занедбання (недосконалість соціального захисту дітей).

У контексті основних проблем  соціального захисту населення  на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптуватися до специфічних  умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну  мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в  розвитку підприємств, регіонів і економіки  країни загалом. Ця довгострокова соціальне  орієнтована політика повинна бути спрямована на: