Соціальне забезпечення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Соціальна політика держави……………………………………………...5

1.1.Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту………………………………………………………………………………5

1.2.Моделі соціальної політики держави………………………………………....10

Розділ 2. Аналіз соціальної політики в Україні……………………….……….....13

2.1. Структура соціальної політики в Україні…………………………..……...13

2.2. Основні види нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері соціального захисту населення в Україні………………………………….17

2.3. Система соціального захисту населення в Україні………………………..20

Розділ 3. Ефективність політики соціального захисту в Україні……….……….28

3.1. Основні проблеми соціальної  політики в Україні…………….…..……..…..28

3.2. Державна служба зайнятості на ринку соціальних послуг (січень–серпень 2012 року)…………………………………………………………………………...32

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

ДОДАТОК 3

 

 

 

ВСТУП

В умовах переходу нашої  країни до ринкових відносин соціальна  політика має відігравати важливу  роль в успішному здійсненні перетворень. Соціальна політика, що нині проводиться в Україні, будується за таким принципом: держава, визнаючи ринкові відносини, лише доповнює та корегує ринкові механізми перерозподілу ВВП, орієнтуючись при цьому на гарантоване задоволення лише мінімальних базових потреб і надання соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення.

І ось результат: Україна  входить у нове століття з безліччю проблем, пов'язаних з безробіттям, нереформованими системами заробітної плати і пенсійного забезпечення, не вирішеними питаннями щодо попередження і подолання бідності, запровадження  соціального страхування, адресної допомоги. На сьогодні в Україні склалася ситуація, коли можна без перебільшення стверджувати: негативні наслідки соціально-економічних перетворень відчула значна частина населення нашої країни. Це 15 млн. пенсіонерів, 3.5 млн. інвалідів, люди похилого віку, робітники, що потребують вирішення питань, пов'язаних з безробіттям, охороною праці, заборгованістю по заробітній платі, пенсіях тощо. Вирішення саме цих проблем повинно стати пріоритетним у соціальній політиці України в ХХI ст. Таким чином, в умовах переходу нашої країни до ринкових відносин соціальна політика має відігравати важливу роль в успішному здійсненні перетворень. Уряд вживає явно недостатніх заходів щодо пом'якшення ситуації в соціальній сфері. Як справедливо зауважують дослідники, кризова ситуація, у якій перебуває нині населення України, багато в чому пов'язана з тим, що вже протягом багатьох років у процесі здійснення реформ ігнорується соціальний фактор. Через це назріла необхідність розробки нової соціальної концепції і шляхів її реалізації.

Кожному громадянинові потрібні соціально-економічні гарантії, закріплені законодавчо. В іншому випадку не можна досягти соціального миру між населенням, державою і підприємцями, а отже, і економічної стабільності в країні. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. При розгляді питань соціального захисту населення слід порівнювати розмір стягуваних державою податків і розмір виплат з соціального захисту. Інших джерел для цього у держави немає. Коли ж держава здійснює заходи з соціального захисту, не маючи джерел для їхнього покриття, вона змушена буде вдаватися до емісії грошей, що, в свою чергу, призведе до знецінення грошей, виплачених населенню.

Стратегічна мета України  – досягти рівня економічно розвиненої держави, а найважливішим аспектом цієї проблеми в системі державної  політики є стан її соціального захисту  та надання соціальних гарантій.

Однією з функцій держави  є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення  ефективної системи соціального  захисту в Україні.

Актуальність  теми полягає в тому, що в роботі показано стан соціального захисту в Україні, законодавчу базу та організаційне забезпечення.

Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.

Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

У відповідності з темою  роботи поставлені такі основні завдання:

• розкрити поняття соціальної політики та соціальної держави;
• визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту;
• аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;
• оцінка ефективності політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.
• вивчити систему державних соціальних допомог населенню.

 

 

Розділ 1. Соціальна політика держави

1.1. Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту.

З одного боку, соціальна  політика - це мистецтво поєднання  людських інтересів, інтересів індивідів  і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин. З іншого - це система взаємодії державної влади, що постійно оновлюється, недержавних структур, самої особистості з питань життєзабезпечення та розвитку людини.

У політичній науці функції  держави визначаються як головні  напрями її діяльності, обумовлені основними суспільними цілями й  завданнями на конкретно-історичному  етапі її розвитку. Отже, функції держави формуються в процесі її становлення, зміцнення й розвитку. Закріплення соціального принципу державного ладу в законодавстві багатьох країн означає, що держава покликана служити суспільству, а не навпаки.

Соціальна політика сучасної держави повинна бути зорієнтована не лише на підтримку наявного рівня  соціальних гарантій і створення  механізмів соціального захисту  окремих найбільш уразливих соціальних груп, а й на реалізацію довготривалих  програм щодо кардинальної зміни  основ системи соціального захисту, підвищення її ефективності. Основними цілями соціальної політики на сучасному етапі є:

• максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно-етичного потенціалу країни;
• формування міцного стимулу трудової мотивації, що відповідає вимогам легального ринку, орієнтованого на позитивне розширене відтворення "людського капіталу" країни;
• створення інституціональних і соціально-економічних передумов для реалізації громадянами, різними суспільними прошарками і групами населення своїх потреб і інтересів, виявлення своєї активності й розкриття особистості;
• без цього неможливо створити передумови громадянського суспільства, особистої свободи, реальної демократії .

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює  соціальне забезпечення, соціальне  страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих  на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через  соціальну політику [1].

Сутність соціальної політики держави полягає в підтримці  відносин як між соціальними групами, так і всередині них, забезпеченні умов для підвищення благоустрою, рівня  життя членів суспільства, створенні  соціальних гарантій у формуванні економічних  стимулів для участі в суспільному  виробництві.

Соціальна політика держави  передбачає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію  умов взаємодії суб'єктів економіки  в соціальній сфері (у тому числі  між роботодавцями і найманою робочою силою);

• вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

• формування стимулів для  високопродуктивної суспільної праці  й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

• створення системи соціального  захисту населення;

• забезпечення розвитку елементів  соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

• захист довкілля;

• життєздатність суспільства;

• стабілізація та розвиток суспільства;

• консолідація суспільства.

Завдання соціальної політики країни поділяються на довгострокові  та короткострокові (див. схему 1.1).

Схема 1.1. Різновиди завдань соціальної політики

Основними принципами соціальної політики є раціональність, соціальна  справедливість та соціальна безпека (див. схему 1.2).

Схема 1.2. Різновиди принципів соціальної політики

Соціальна політика як напрям діяльності держави має свої суб'єкти (див. схема 1.3), об'єкти (див. схему 1.4) та учасників (схема 1.5), що беруть активну участь в її проведенні.

Схема 1.3. Суб’єкти соціальної політики України

Схема 1.4. Об’єкти соціальної політики в Україні

 

Схема 1.5. Учасники соціальної політики в Україні

Для створення конкретних механізмів реалізації принципів соціальне  орієнтованої економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального  використання наявних фінансових і  матеріальних ресурсів Кабінет Міністрів  України розробив основні напрями  соціальної політики. Основними напрямами соціальної політики України є:

• створення умов для підвищення працівником свого добробуту за рахунок особистого внеску та ділової активності підприємства. З цією метою Президент України ініціював скасування існуючих обмежень фонду споживання;
• проведення широкомасштабної пенсійної реформи та створення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного до фонду накопичення;
• надання адресної допомоги у зв'язку з підвищенням тарифної плати за житло та комунальні послуги;
• створення умов для підприємницької діяльності та високопродуктивної праці економічно активного населення;
• створення умов для регулювання демографічних процесів в Україні, демографічного відтворення населення;
• розробка відповідної правової бази щодо раціонального природокористування та охорони довкілля;
• проведення активної молодіжної політики підтримки сім'ї, материнства та дитинства, а також здійснення заходів щодо соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки;
• стимулювання розвитку освіти, культури та мистецтва в найбільш великих містах та обласних центрах і в малих містах. З цією метою виконується Програма розвитку малих міст України;
• розвиток охорони здоров'я і фізичної культури. Для цього формуються умови для широкого впровадження страхової медицини, накреслено будівництво низки спортивно-оздоровчих комплексів;
• соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Цей напрям є одним з найважливіших, оскільки соціальний захист — це є система державної політики із забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя.

1.2. Моделі соціальної політики держави.

Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту  в адміністративно-командній економіці - превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний  принцип розподілу (егалітаризм), низький  рівень доходів; визнання зарплати, отриманої  на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в "натуральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

Американська  модель соціальної політики - найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) - найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці [7, тема 7].