Соціальне забезпечення

Висновок

З розвитком економіки, стабілізацією  грошової, кредитної, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Соціальна політика - діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Разом з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз соціальної політики в Україні.

2.1. Структура соціальної політики в Україні.

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає  можливість в умовах відсутності  достатніх фінансових коштів у держави  створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних  суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити  соціальним амортизатором перетворень  і одночасно проводити активну  соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори –  це механізми соціального захисту (див. схему 2.1).

Схема 2.1. Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів виникає на етапах:

- системної, соціально-економічної  трансформації; 

- структурної перебудови;

- виходу на новий щабель  економічного розвитку;

- переходу до нового  рівня цивілізації.

Методи впливу держави  на розвиток соціальної сфери:

— правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

— прямі державні витрати  із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона  навколишнього середовища тощо);

— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

— впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування  індивідуальних грошових доходів населення;

— прогнозування стану  загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

— встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

— державні програми з вирішення  конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

— державний вплив на ціни та цінотворення;

— обов'язкове соціальне  страхування в різних формах;

— пенсійне забезпечення;

— розвиток державного сектору  економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

— підготовка та перепідготовка кадрів;

— організація оплачуваних громадських робіт;

— соціальне партнерство.

Формуваня та реалізація соціальної політики відбуваються у три етапи (див. схему 2.2).

Схема 2.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Державні соціальні стандарти  — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні  норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів  соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум —  вартісна величина достатнього для  забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (див. додаток 2). Відповідно ця вартісна величина не є стабільною,

Діаграма 1. Прожитковий мінімум  на одну особу в розрахунку на місяць 2011-2012 рр.

а змінюється протягом певного  періоду часу у зв’язку із впливом на неї різних економічних чинників та змін у житті держави (див. діаграму 1).

Соціальні норми і нормативи  — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки  України неможлива без створення  надійної соціальної бази її здійснення. Соціальна база ринкового реформування — соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності. У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Мета соціальної політики в період переходу до ринку має  стратегічний та поточний характер. Стратегічному характеру відповідають такі цілі:

• наповнення реформ соціальним змістом;
• розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван¬ня громадянського суспільства;
• активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха¬нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
• забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро¬стання добробуту громадян;
• створення для кожної людини можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком¬петентності, таланту;
• стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;
• забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
• гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
• формування ефективної системи соціального захисту насе¬лення;
• реформування пенсійної системи;
• розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
• зміцнення сім’ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточному характеру відповідають такі цілі:

• погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
• забезпечення прожиткового мінімуму;
• боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
• захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
• обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
• створення екологічно та соціально безпечних умов життя;
• запобігання соціальній деградації тощо.

2.2. Аналіз нормативно-правової бази та основні види нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері соціального захисту населення в Україні.

Декларацією про державний  суверенітет від 16 липня 1990 р. Україну  проголошено соціальною державою, в  якій людину, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнано найвищими  соціальними цінностями. Держава  створена для людини, а не навпаки - такий зміст багатьох норм Конституції  України, які визначають загальнодержавну політику в соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки.

Зокрема, ст. 1 Конституції  України проголошує: “Україна є  суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. Ст. 13 Конституції України встановлює: “...Держава забезпечує.. соціальну спрямованість економіки” [2].

Важливою ознакою держави  із соціальною спрямованістю є не лише врахування, а й сприяння задоволенню  інтересів усіх соціальних груп і  прошарків населення, зміцнення  на цій основі злагоди та єдності  народу. Захищаючи принципи соціальної справедливості, Конституція гарантує рівні умови для розвитку кожної особистості, можливості реалізації нею своїх здібностей заради власної та суспільної користі. Держава із соціальним спрямуванням прагне встановити співробітництва між різними частинами суспільства та покладає численні соціально-економічні обов’язки не тільки на себе, а й на підприємців, органи місцевого самоврядування. Створюються соціальні служби, які загалом формують систему соціального захисту громадян.

Так ст. 46 Конституції України  визначено: “Громадяни мають право  на соціальний захист, що включає право  на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом” [2].

Концепція соціального забезпечення населення України була схвалена постановою Верховної Ради України  ще у грудні 1993 р. В ній передбачалося, що на соціальне забезпечення мають  право громадяни, які працюють за наймом, члени їхніх сімей і непрацездатні особи [2].

В умовах незалежної держави  створення національної системи  соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої  системи закладені в Конституції  України, де зазначено, що громадяни України мають право [6, с.115]:

• на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;
• на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового, встановленого законодавством;
• на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного усім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;
• на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Відповідно до ст.46 Конституції  України громадяни мають право  на соціальний захист, що включає право  на забезпечення їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з  незалежних від них обставин, а  також у старості та в інших  випадках, передбачених законом [4,ст.165-168].

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових  внесків громадян, підприємств, установ  і організацій, а також бюджетних  та інших джерел соціального забезпечення. Законодавча база системи соціального захисту населення охоплює не лише пенсійне забезпечення, але й медичне, соціальне страхування, сферу зайнятості, соціальну політику, тощо, в яких береться до уваги [4, с.167]:

• основні категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи;
• соціальних та економічних прав інвалідів;
• юридичні механізми відновлення прав та надання соціального захисту жертвам політичних репресій;
• концептуальні засади соціального захисту осіб, уражених ВІЛ/СНІД;
• принципи та пріоритети державної політики у сфері соціального захисту молоді;
• ветеранів війни як групу, що перебуває під особливим соціальним захистом;
• порядку визначення і встановлення межі малозабезпеченості як перехідного державного соціального стандарту для непрацездатних громадян;
• комплексне регулювання питань щодо державної підтримки інвалідів, спрямованої на відновлення їх соціальної, побутової і трудової активності;
• встановлення прожиткового мінімуму передбачене Конституцією України;
• питання щодо порядку визначення обсягу (розміру) і встановлення державних соціальних стандартів та соціальних гарантій.

Отже, аналізуючи питання  законодавчої бази у сфері соціального  захисту, варто відзначити, про значну кількість нормативно-правових актів, які регулюють спільні питання  державних гарантій, соціальних допомог, пенсійного забезпечення та соціального  страхування. Але поруч з тим  є ряд питань, що не охоплює повністю законодавство. Це в першу чергу  медичне страхування та допомога, реалізація соціальних прав, що задекларовані, але не виконуються.

2.3. Система соціального захисту населення в Україні.

Потреба у соціальному  захисті зумовлюється природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити  своїм суб'єктам гарантований дохід  і зайнятість. Цілий комплекс факторів зумовлює суттєві відмінності у  рівні доходів, стані здоров'я, обсягу задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких факторів на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист.