Соціальна структура населення. Проблеми бідності

країнах Західної Європи зросла і в деяких інших державах була вищою за прожитковий мінімум, тому для дослідження рівня бідності в цих країнах переважно застосовується межа відносної бідності, встановлена  на рівні 35−50% від середнього доходу на душу населення.

Однак у різних країнах  розроблено свою національну методику підрахунку відносного підходу,при  якому прожитковий мінімум встановлюється статистично та прирівнюється до частки середнього доходу населення (або  частки медіанного доходу), яка відрізняється  від інших країн. Зокрема, у країнах Заходу (Великобританії, Німеччині) та у США, в яких переважає високий рівень доходів, прожитковий мінімум становить 40% медіанного доходу, в країнах знижчим рівнем життя (Італія, Греція, Іспанія), ніж у попередніх державах він становить 50 %, а у таких державах, як Ірландія й Португалія, − 60% [31, с. 90−93; 21, с. 181; 24, с. 85]. Сааме відносний показник більшою мірою використовують для оцінювання бідності в країні, оскільки він є універсальнішим та відповідає міжнародній методиці оцінювання кількості бідного населення.

Вищезгаданий критерій бідності – рівень доходу на душу населення − і пов’язані з ним показники чітко простежуються при аналізі певних теорій бідності й праць окремо взятих учених, які досліджували проблему бідності у країнах, що розвиваються. Незважаючи на обґрунтовано визначений критерій оцінювання бідності індивіда (він може застосовуватись і до країни загалом), з теорій бідності та праць окремих науковців, які вивчали цю проблему, випливають різні причини, що, на їхню думку, є основними причинами, які впливають на рівень життя населення у країні. Однак слід зазначити, що часто причини здебільшого взаємопов’язані між собою або ж доповнюють одна одну. Наявність однієї причини, яка виникла через попередню, призводить до появи наступної, створюючи таким чином замкнений ланцюг бідності індивіда (країни), в якому важко знайти першорядну причину цього явища.

Міжнародні критерії бідності на сьогодні: межа бідності – $2 USA добових витрат на одну особу або $60 USA на місяць; межа злиденності – $1,25 USA добових витрат на  одну особу або $38 USA на місяць.

Так, в ЄС бідними вважаються люди, дохід яких становить менше 60% від середнього показника в  країні[6], при цьому також враховуються усі соціальні виплати . В Україні це показник становить на кінець 2010 р. – 922 грн. (92 Євро).

У багатьох країнах величина прожиткового мінімум дорівнює мінімальній  заробітній платі. У 2009 році до цих країн  приєдналася Україна.

Абсолютна бідність визначається відношенням до межі бідності, яка  за міжнародними критеріями складає  для країн, які розвиваються,близько $2 США витрат на добу. В Україні межа бідності[6] складає з грудня 2010 року 922 грн. на місяць, що становить за діючим у грудні курсом близько$3,8 США добових витрат на одну особу.

Згідно з даними Євростату, 17% населення ЕС потерпають від матеріальної знедоленості. Розбіжність між країнами по цьому показнику навіть більш  радикальніша, ніж за показниками  доходів.

Так, наведений набір товарів  тапослуг не можуть собі дозволити 50% жителів  Румунії, 40% - Латвії та 30% - Польщі, Литви, Словаччини та Угорщини.

При цьому в деяких країнах (на сході та півдні Європи) матеріально  знедоленими особами не вважаються формально бідними, оскільки середній рівень доходів у цих країнах  надзвичайно низький. За підрахунками Євростату 32 млн. мешканців ЄС є і  матеріально знедоленими і бідними.

За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, рівень бідності за національним критерієм  у 2009 р. становив 26,4 % і дорівнює показникові 2000 р. (рис. 4). За оцінками Омбудсмана, ситуація суттєво не поліпшилась і у 2010 р. Тобто стан виконання нашою державою завдання цілей тисячоліття в галузі розвитку до 2015 р. щодо зменшення на третину частки бідного населення, визначеного за національною межею бідності, викликає стурбованість та потребує рішучих і цілеспрямованих дій влади.

 Рис.4. Показники бідності в Україні, 2000–2009 рр. (%)

Надзвичайно високою є  бідність сільського населення – 36,8% (рис. 5) та родин з дітьми (32%). А бідність родин з чотирма і більше дітьми перевищує 72%.

Рис.5. Рівень бідності залежно від місця проживання (%)

Якщо ж оцінювати бідність українців за критеріями, визначеними  ООН для країн Центральної  та Східної Європи (гривневий еквівалент 17 доларів за паритетом купівельної  спроможності, розрахованим Світовим банком), то бідними є 80,7% населення  України.

Зростає поляризація між  найбагатшими та найбіднішими верствами  населення, причому рівень матеріального  добробуту найбагатших збільшується швидше, ніж найбідніших, а також  збільшується диференціація між  містом та селом, між столицею та регіонами. Глибокою залишається диспропорція між вартістю життя і рівнем оплати праці.

В умовах лібералізації цінової  політики це робить бідних ще біднішими. За даними вибіркового обстеження Держкомстату умов життя домогосподарств, у першому  півріччі 2010 р. частка населення із середньодушовими місячними доходами нижче прожиткового мінімуму збільшилася  у 1,6 раза проти відповідного періоду 2009 р.[5].

У дослідженні Світового  банку “Голоси бідних” наголошується, що для бідних людей неблагополуччя, або погана якість життя, – це набагато об’ємніше поняття, ніж просто бідність у матеріальному сенсі. Воно є  багатогранним та складається з  різних взаємопов’язаних аспектів. У  поєднанні ці аспекти спричиняють  безсилля, відсутність свободи вибору або дій.

Забезпечення конституційного  права на достатній життєвий рівень, подолання бідності неможливі без  об’єктивного визначення прожиткового мінімуму та інших соціальних стандартів. Адже поки що вони не відповідають сучасним потребам людини, не виконують свого  призначення щодо оцінки рівня життя  та належних механізмів соціального  захисту. Фактичний розмір прожиткового мінімуму в грудні 2008 р. перевищив  визначений у законі про Державний  бюджет на 20%, у грудні 2009 р. ця різниця сягнула вже 40% (рис. 6). Хоча у 2010 р. ситуація дещо поліпшилась, проте, як і в попередні роки, фактичний розмір прожиткового мінімуму перевищував затверджений розмір за всіма категоріями, зокрема, у листопаді – на 10,5% для осіб, які втратили працездатність, та на 23,3% для дітей віком від 6 до 18 років.

 Рис.6. Співвідношення затвердженого та фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2008—2010 рр.

У боротьбі з бідністю найважливішим  із пріоритетів має стати створення  робочих місць, забезпечення зростання  зайнятості населення та створення  гідних умов праці. За даними Держкомстату України, чисельність зайнятого  населення працездатного віку у 2009 р. зменшилася майже на 890 тис., натомість  чисельність безробітних зросла на 533 тис. Рівень безробіття населення  працездатного віку, визначений за методологією МОП, зріс у 1,4 раза – з 6,9% у 2008 р. до 9,6% у 2009 р. У 2010 р. відбувалося  поступове зростання зайнятості та скорочення безробіття населення  працездатного віку, рівень безробіття за 9 місяців, за методологією МОП, становив 8,7% (рис. 7).

 Рис.7. Рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 2008–2010 рр. (%)

Але, попри певні позитивні  тенденції щодо зростання зайнятості та скорочення безробіття в Україні, продовжує зменшуватись кількість  найманих працівників, тобто тих, хто працює офіційно за трудовим договором, трудові права яких захищені законодавством і завдяки офіційним страховим внескам та податкам яких формується Пенсійний та інші страхові фонди, а також місцеві бюджети. Так, у листопаді 2010 р. середньооблікова кількість штатних працівників становила 10 млн 672,7 тис. осіб, за два роки цей показник зменшився на 537 тис. Така тенденція свідчить не тільки про недостатність робочих місць[5].

Одним із чинників поширення  бідності є не тільки зниження ділової  активності, а й зростання залежності доходів населення від соціальної допомоги. Так, частка соціальних допомог  та інших соціальних виплат у структурі  доходів населення протягом останніх років постійно зростала        (з 36,7% у 2007 р. до 39,6% у 2009 р.), а частка заробітної плати зменшувалася (з 44,8% до 41,9%). За даними Держкомстату України, у другому кварталі 2010 р. соціальні допомоги порівняно з попереднім роком зросли на 22,2%, а заробітна плата – лише на 18,4%. Це потребує кардинальних змін передусім у політиці оплати праці.

Проблему бідності необхідно  розглядати крізь призму різносторонніх інтегрованих факторів. До причин формування та ескалації у соціальному просторі бідності можна зарахувати цілий  комплекс уніфікованих передумов:

1)природні та географічні  фактори (клімат, інтенсивне використання  земель та зниження їхньої  родючості, неповне використання  національних ресурсів чи їхня  нестача, енергетичний дисбаланс);

2) економічні фактори  (макроекономічна нестабільність, інфляційні  тенденції, відсутність еластичності  попиту та пропозиції та невідповідне  ціноутворення, що є малокорельованим  із реальними індикаторами платежеспроможності  покупців, відсутність робочих місць  та високий рівень безробіття, надмірне податкове обтяження,  неможливість існування вільної  приватної ініціативи через правові  чи економічні колізії, надмірний  адміністративний тиск тощо);

3) медичне забезпечення (малий  доступ до якісного медичного  обслуговування, порушення розумових  активностей через відсутність  хімічних та фізичних компонентів,  що порушують активність мислення  та відповідного фізіофункціонування  та неможливість забезпечення  власної автономності та незалежності, соціальні хвороби – СНІД, малярія,  туберкульоз, сабситивні лиха  алкоголізму, зловживання наркотичними  засобами тощо, що безпосередньо  діють у циклі біофізичних  проблем бідності);

4) адміністративно-урядові  проблеми (відсутність демократичних  трансформацій, які впливають  на рівень поширення соціальної  політики та інтегральних базисів  соціальної сфери за “залишковим  механізмом”, слабке правове  регулювання проблеми превентивності  та усунення бідності, відсутність  необхідної соціальної інфраструктури  задля регулювання механізмів  виходу із проблеми бідності, неможливість здобуття освіти  та відповідних професійних якостей  для автономного існування, високий  рівень політичної корупції, що  унеможливлюють стабільний та  перманентний розвиток соціальної доктрини, поширюючи ідеали соціальної рівності та соціальної справедливості у макро- та мікропросторі) [5, c. 474–530];

5) соціальні та демографічні  фактори (перенаселення та відсутність  контролю народжуваності, демографічна  транзитивність, поширення злочинності,  історичні фактори колоніалізму  чи імперіалізму, біполярність суспільства  та можливість середнього класу  бути основним рушієм соціального  прогресу, війна, геноцид чи етноцид,  культурні трансформації вікової,  статевої, расової, кастової дискримінації  чи стереотипізації, особисті  вірування та власний вибір  релігійної концепції з специфічною  базою віровчення).

Політика подолання бідності повинна здійснюватись в напрямі  створення економіко-правових умов для подолання бідності (серед  працюючих в першу чергу), підвищенняекономічної  активності населення та зменшення  його розшарування за рівнем доходів.

Задля цього доцільним  вважається здійснення комплексу заходів, зокрема[10]:

• забезпечити подальше поетапне наближення мінімальних державних  гарантій допрожиткового мінімуму;

• удосконалити законодавство  щодо порядку та критеріїв визначення мінімальної заробітної плати та законодавчо забезпечити запровадження  мінімальної погодинної заробітної плати як державного соціального  стандарту;

• підвищити оплату праці  працівникам бюджетної сфери  та усунути диспропорції у міжпосадових та міжгалузевих співвідношеннях їх оплати на основі запровадження другого  етапу Єдиної тарифної сітки;

• зменшити навантаження на фонд оплати праці шляхом перерозподілу  між роботодавцями і працівниками платежів та зборів, і розширення бази оподаткування;

• забезпечити захист прав працівників на своєчасне та у  повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості, що накопичилася;

• радикально спростити  процедури започаткування підприємницької  діяльності;

• обмежити види діяльності, започаткування або здійснення яких потребує дозволів чи ліцензій;

• впровадити прозорий механізм визначення частки прибутку, яка спрямовується  до фонду сплати дивідендів акціонерних  товариств;

• здійснити повне впровадження системи персоніфікованого обліку та створення автоматизованої системи  моніторингу стану накопичувальних  пенсійних рахунків застрахованих  осіб та пенсійних активів;

• проводити гнучку податкову  політику, спрямовану на стимулювання роботодавців та працюючих громадян добровільно здійснювати додаткові  заощадження в системі недержавного пенсійного забезпечення;

• для посилення цільової спрямованості соціальних програм, поглиблення адресності державної  соціальної допомоги впровадити прогресивну технологію обслуговування малозабезпечених громадян - надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг;

• запровадити нові форми  соціальної допомоги бездомним громадянам та особам, звільненим з місць позбавлення  волі, зокрема розробити нормативно – правові основи функціонування закладів з соціальної адаптації  зазначених категорій осіб;