Соціальна структура населення. Проблеми бідності

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний університет  водного господарства та природокористування

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

 з дисципліни : “Національна економіка ”

на тему:

«Соціальна структура населення. Проблеми бідності»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

                                                                                       студентка 4 курсу,

                                                                                       ФЕіП, Ф-2                                                                                                                                 

                                                                                       Охріменко Катерина

 

                                                                                       Перевірила:

                                                                                       ас.Гуровська Т.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівне-2011

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….3

1. Соціальна структура суспільства: основні види та елементи…………...4
2. Теорії соціальної нерівності……………………………………………….5

2.1.Теорія класів……………………………………………………………….6

2.2.Теорія соціальної стратифікації………………………………………….8

3. Соціальна мобільність та її види…………………………………………11
4. Трансформація соціальної структури українського суспільства………13
5. Проблеми бідності………………………………………………………..15

Висновок………………………………………………………………….24

Список використаної літератури………………………………………..25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою  цілісністю, яку утворюють різні  елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства  — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних  стійкими зв'язками і відносинами.

Проблема бідності виникає  в результаті порушення пропорцій  соціального відтворення: пропорцій  діяльності (співвідношення соціально  неоднорідних видів праці, співвідношення зайнятого і незайнятого в  суспільному виробництві населення); пропорцій стану (диференціація  населення по рівню забезпеченості матеріальними, духовними і соціальними  благами, співвідношення між елементами добробуту і фазами його відтворення); пропорцій відносин: людина - суспільство - природа, людина - соціальна група - клас - суспільство. У їх основі лежить ключова пропорція між продуктивною і споживною силою суспільства, виразом якої є співвідношення робочого і вільного часу.

Проблема бідності пов'язана  з соціальними формами відчуження людини від людини (від суспільства), від передумов і результатів  праці, від самої праці, з істотним обмеженням споживання основних життєвих благ, з формуванням таких умов, при яких субкультура бідних перетворюється на чинник дестабілізації життя суспільства.

Актуальність даного питання  полягає в тому, що соціальна поляризація, розшарування нашого суспільства на бідних і багатих є основним з  її характеристик на даний момент і наш час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Соціальна структура суспільства: основні види та елементи

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою  цілісністю, яку утворюють різні  елементи, компоненти, підрозділи. У  свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості  власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура  суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура  суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається  з відповідно розташованих, упорядкованих  елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює  системно-організаційний і стратифікаційний аспекти.

Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні  інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві  відносини і зв'язки. Ці інститути  нормативно регулюють, контролюють  і спрямовують поведінку людей  у життєво важливих сферах, а також  визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом  соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості  в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти — учитель, учень; в економіці — підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (статуси) та зв'язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів  у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних  соціально значущих ознак.

Це поняття є родовим  щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні відмінності між  окремими сукупностями людей у процесі  розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй  основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця  проживання, стилю життя тощо.

У кожному суспільстві  існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:

— спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері  політичної, економічної та духовної діяльності);

— спільним просторово-часовим  існуванням (середовищем, територією, комунікацією);

— груповими установками  та орієнтаціями.

У соціальні групи люди об'єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії. Формуються вони з представників  різних груп залежно від їх становища  та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника і  підприємця різняться між собою, то вони реально становлять різні  соціальні групи. Але соціальні  інтереси груп, формуючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються  у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії  індивідів виробляються інтереси груп як цілісності, які є втіленням  інтегрованих, спільних інтересів індивідів, що належать до цих груп. Соціальний інтерес групи завжди спрямований  на збереження або зміну її становища  в суспільстві.

У соціальній структурі суспільства  взаємодіють різні за чисельністю  соціальні групи. Традиційно їх поділяють  на малі та великі[14].

Мала соціальна група  — нечисленна за складом соціальна  група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому  стійкому особистому спілкуванні, що є  основою для виникнення як емоційних  стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Родовою ознакою малої  групи є наявність безпосередньо  тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), властивих, наприклад, сім'ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної  станцій, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний  розмір малих груп — дві особи, максимальний — кілька десятків.

Велика соціальна група  — численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша.

До них можна віднести професійні, демографічні, національні  спільноти, соціальні класи.

Соціальна структура суспільства  завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх диференціації чи інтеграції є їх позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), виконувані у суспільстві функції (соціальна  роль), соціальний статус (ієрархічне місце  в суспільстві), єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) та ін. Факторів, що визначають структурну організацію суспільства, багато, і  їх необхідно брати до уваги. Залежно  від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню  та інші підструктури суспільства[2].

 

2. Теорії соціальної нерівності

Відносини між складовими частинами соціальної структури  можуть містити елементи соціальної рівності і соціальної нерівності. Втім, соціальна рівність є поняттям доволі хитким. Навіть в межах одних  і тих же соціальних груп будуть простежуватися елементи ієрархії, викликані  різними способами життя окремих  соціумів, їх активністю та участю у  громадському житті. Тим паче, що самі соціальні відносини фактично є  відносинами соціальної нерівності. Прагнення зобразити соціально рівне суспільство в наукових і філософських творах були фантазією, утопією. Спроба ж побудувати комунізм як суспільство соціально рівних індивідів, призвела до трагедій мільйонів.

Перші спроби проаналізувати соціальну нерівність в суспільстві, її причини і характер, виміряти її параметри, були зроблені ще в епоху  античності, зокрема, Платоном і Аристотелем. Проте подібні теоретичні доробки  були несистематичними, випадковими  і не мали жодного емпіричного  підґрунтя. Ці теорії були науковими  лише почасти. І лише з утворенням індустріального суспільства, а  також утвердженням соціології як науки, намагання осягнути сутність і ступінь  соціальної нерівності уже більше носили не випадковий, а концептуальний характер.

 

2.1. Теорія класів

Першим дослідником, хто  створив наукову концепцію соціальної нерівності, був Карл Маркс, що розробив знамениту теорію класів та класової боротьби.

У марксизмі класи —  це великі групи людей, що відрізняються  за їх місцем в історично обумовленій  системі суспільного виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації  праці, а також за способами отримання  й розмірах тієї долі суспільного  багатства, якою вони володіють.

Виходячи з марксистсько-ленінської теорії, класи — явище історичне. Вони виникли в період розпаду  первіснообщинного ладу і змінились  настільки, наскільки змінилися  засоби виробництва. Кожній суспільно-економічній  формації відповідає свій клас. Так, у  рабовласництві класами-антагоністами  були рабовласники і раби, у феодалізмі - феодали та кріпосні селяни, у капіталізмі  — буржуазія і робітничий клас. Двома класами, що не є антагоністами  у соціалістичному суспільстві  виявляються робітники і селяни. Що стосується комунізму, то у ньому  класів не буде узагалі, адже класи, будучи явищем історичним, виникли на певному  етапі розвитку цивілізації, тож  настане день і час, коли вони мають  зникнути, і суспільство стане  безкласовим.

Основними критеріями, за якими  марксизм поділяв суспільство на класи, були такі[9]:

· організація суспільного  виробництва;

· володіння засобами виробництва;

· використання найманої робочої  сили.

На основі цих критеріїв  розподіляється рівень доходів між  класами, в результаті чого у капіталізмі  існують такі класи як буржуазія, пролетаріат (робітничий клас) і селянство.

Крім класів, як вважав К. Маркс, в суспільстві існують  ще й інші соціальні верстви, зокрема, міжкласовий прошарок — інтелігенція, декласовані елементи та маргінальні  групи. Інтелігенцією Маркс називає  соціальну групу, що складається  з осіб професійно зайнятих творчою  працею, котра потребує спеціальної освіти (лікарі, науковці, діячі культури та мистецтва, педагоги, тощо). Інтелігенція не має ніякого відношення до виробництва, тому не є класом, але покликана обслуговувати інтереси класів. Декласовані елементи — це соціальні верстви населення, у яких відсутня будь-яка власність і стабільне джерело доходу. Маргінальні верстви перебувають на самому "дні" суспільства, за межами характерних для даного суспільства соціальних норм та цінностей. Маргінальні верстви викликають зневагу у всіх інших членів суспільства.

В сьогоднішньому українському суспільстві в тій чи іншій  мірі існують всі вказані вище суспільні групи.

Класична теорія К. Маркса та В. Леніна, давала збої вже в радянські  часи, де незважаючи на прийняту модель 2+1 (два класи — селянство і  робітники, та прошарок — інтелігенція, всі приблизно рівні за умовами  праці та рівнем доходів) існувала відчутна соціальна нерівність. Та й якщо пригадати, що і буржуазія за Леніним, поділялась на велику, середню і  дрібну, існувала так звана група  середняків, яка, між іншим, була багаточисельною, то чіткі грані між класами  вловити було надто складно, адже дрібна буржуазія за рівнем доходів  часто-густо могла прирівнюватися не до буржуазії, а до середняків, а  іноді навіть до пролетаріату. Тому, для більш чіткого розуміння  класової теорії, слід використовувати  поняття "соціальні верстви", які  складають внутрішню структуру  класів і великих соціальних груп (наприклад, згадані вище велика і  дрібна буржуазія; робітники високої, середньої і низької кваліфікації).