Соціальна структура населення. Проблеми бідності

Соціальна верства — сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально  рівноцінними видами праці, які отримують  приблизно рівну матеріальну  та моральну винагороду.

Таким чином, доцільніше говорити не просто про класову, а про класово-верствову  структуру суспільства.

У будь-якому разі, класова  теорія трактує соціальну нерівність однобоко. Одним із основних недоліків, які можна віднайти в класовій теорії є визнання соціальної нерівності явищем історичним, тобто тимчасовим, з намаганням вбачати у майбутньому  суспільство соціально однорідне. Інша проблема класової теорії — відхилення у поясненні соціальної нерівності усіх інших факторів, окрім економічного. Уже через кілька десятиліть після  появи теорії Маркса, М. Вебер довів, що на статус людини у суспільстві  крім багатства впливають також  влада і престиж. Тож теорія класової структури як єдиного чинника  пояснення соціальної нерівності почала давати збої. Потрібна була інша концепція, яка б використовувала багатоманітність факторів, що впливають на формування соціальної нерівності і чиї теоретичні положення були б підкріплені  емпіричними даними. Такою концепцією і стала теорія соціальної стратифікації.

 

 

 

 

2.2. Теорія соціальної  стратифікації

Фундамент теорії соціальної стратифікації було закладено К. Марксом та М. Вебером. Сама ж теорія була розроблена на початку 40-их років  XX ст. американськими соціологами П. Сорокіним, Т. Парсонсом, Е. Шилзом та іншими ученими, які вважали, що між соціальними верствами існують істотні відмінності, що проявляються в характері власності, якою вони володіють, рівні доходів, престижі, авторитеті, пільгах, обсягові влади.

Термін стратифікація (з  лат. stratum - прошарок, верства, facere — робити) був введений П. Сорокіним для позначення соціальної нерівності.

Як уже було сказано, у  марксизмі основою стратифікації  є виключно економічний чинник, М. Вебер удосконалив дану систему  і додав ще два чинники —  соціальний престиж і владу (належність до політичних партій).

Однією з найбільш розроблених  концепцій соціальної стратифікації  є функціоналістська (Т. Парсонс, Е. Шилзта ін.), відповідно до якої стратифікаційна  система суспільства являє собою  диференціацію соціальних ролей  і позицій і є об'єктивною потребою будь-якого розвиненого суспільства. З одного боку, вона обумовлена поділом  праці й соціальною диференціацією різних груп, а з іншого боку —  є результатом дії пануючої в  суспільстві системи цінностей  і культурних стандартів, що визначають значимість тієї або іншої діяльності й узаконюють складну соціальну  нерівність.

У теорії соціальної дії  Т. Парсонс робить спробу розробити  універсальні критерії соціальної стратифікації [27, с. 332]:

• "якість ", тобто надання  індивідові певної характеристики, позиції (наприклад, відповідальність, компетентність і ін.);

• "виконання ", тобто  оцінка діяльності індивіда в порівнянні з діяльністю інших людей;

• "володіння" матеріальними  цінностями, талантом, майстерністю, культурними  ресурсами.

Окрему концепцію соціальної стратифікації розробив П. Сорокін. За визначенням цього ученого, соціальна  стратифікація — це диференціація  населення на класи і верстви  в ієрархічній побудові. її основа і сутність полягають у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності та обов'язків, наявності певних соціальних цінностей, влади і впливу серед  членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації, вважає П. Сорокін, різноманітні й численні, однак їхнє різноманіття зводиться  до трьох основних форм: економічна, політична й професійна стратифікація. Як правило, вони тісно переплетені: люди, що належать до вищої верстви  в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж прошарку й за іншими параметрами, і навпаки.

Соціальна стратифікація, згідно П. Сорокіну, є постійною характеристикою  будь-якої соціально організованої  групи. Змінюючись за формою, соціальна  стратифікація існувала у всіх суспільствах і продовжує існувати в науці  й мистецтві, політиці й менеджменті, банді злочинців і демократіях "соціальних зрівнювачів" — скрізь, де існує будь-яка організована соціальна група, стверджує вчений. Однак вона відрізняється якісно й кількісно. Кількісний аспект соціальної стратифікації в її основних формах припускає висоту й профіль "соціального будинку" (відстань від його основи до вершини, крутість і пологість схилів соціальної піраміди тощо). Предметом якісного аналізу є внутрішня структура соціального конусу, його цілісність, внутрішня організація.

Підсумовуючи аналіз основних концепцій соціальної нерівності можна  зробити висновок, що:

Соціально стратифікація  — це соціальний процес, в ході якого  соціальні верстви виявляються  нерівними між собою і відрізняються  за правами, пільгами, авторитетом, престижем.

Таким чином, соціальна стратифікація  означає і процес розшарування суспільства  на верстви, нерівні між собою  і саме це розшарування. Соціально  нерівні верстви прийнято називати стратами.

Страта — соціальний прошарок індивідів, що різняться за своїм  становищем у соціальній ієрархії суспільства.

Слід зазначити, що страти існують в будь-якому суспільстві, де є соціальна нерівність. Тому існування страт в колишньому СРСР свідчило про наявність в  ньому соціальної нерівності. Щоправда, межі між стратами визначити іноді буває дуже складно, і, як правило, тим складніше, чим більше страт в суспільстві існує.

За роки існування теорії соціальної стратифікації були зроблені спроби розробити загальну стратифікаційну модель суспільства.

Опираючись на наукові  дослідження своїх попередників, сучасний американський соціолог Е. Гідденс, виділив такі системи стратифікації  як рабство, касти, стани і класи[17, с. 117 - 119].

Рис. 1. Історичні типи соціальної стратифікації

• рабство — найбільш виражена форма нерівності, коли деякі  індивіди буквально належать іншим  як їхня власність;

• касти пов'язують найчастіше з культурою індійського субконтиненту. Однак термін "каста" не індійського, а португальського походження й  означає "рід" (або "чистий рід"). В індійців для опису кастової системи використовувалися інші слова, зокрема "варна" і "джаті". Варни включають чотири категорії, що ранжуються за соціальним престижем. Належать до цих груп і "недоторкувані", займаючи найнижчу позицію. Джаті визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер;

• стани були частиною європейського  феодалізму, але існували й в багатьох інших традиційних цивілізаціях. Феодальні стани включали страти з різними обов'язками й правами: стан, який складався з аристократії й дворянства; стан, що складався  з духівництва, котре, маючи більше низький статус, малобільші привілеї; "третій стан" — слуги, вільні селяни, торговці й художники;

• класи — більші групи  людей, що розрізняються загальними економічними можливостям, які впливають  на їхній стиль життя. Власне, багатство  разом із заняттям складає головну  передумову класових розходжень. Основні  класи, що існують у західних суспільствах: вищий (володіє або прямо контролює  виробничі ресурси: багатії, великі промисловці, верхівка керівництва), середній (більшість "білих комірців" і  професіоналів), робітники ("сині комірці" або зайняті ручною працею); у  деяких індустріальних країнах четвертий  клас — селянство (люди, зайняті  в традиційних типах сільськогосподарського виробництва).

Класи у свою чергу також  стратифіковані. Наприклад, відзначає        Е. Гідденс, існує тенденція досить чіткого поділу статусу усередині  вищого класу розвинених капіталістичних  країн між власниками "старих" і "нових" грошей. Родини, чия власність  передається в спадщину через  кілька поколінь, часто нехтують тими, хто став багатим завдяки власній  діяльності.

Поняття "середній клас" охоплює представників деяких професій і занять. Вищий середній клас складається  в основному з менеджерів і  професіоналів, що одержали вищу освіту. Нижчий клас містить у собі конторський  персонал, продавців, учителів, медсестер  та ін. У більшої частини нижчого  середнього класу ("сірих комірців") соціальні й політичні позиції  близькі до тих, які характерні для "синіх комірців". Середнє положення  між вищими й нижчими "прошарками" цього класу займають власники малого бізнесу, власники приватних магазинів  і невеликих фермерських господарств.

Важливим джерелом поділу робітничого класу ("синіх комірців") є рівень кваліфікації. Вищий робітничий клас розглядається як "робітнича  аристократія", члени якої мають  найбільш високий дохід, кращі умови  праці й гарантії роботи. Нижчий робітничий клас зайнятий некваліфікованою працею, що вимагає невеликого тренування, дає низький дохід і невелику гарантію зайнятості.

Важливо також зазначити, що перші три типи стратифікації  будуються на основі нерівності санкціонованої правом або релігією, класовий поділ "офіційно" не визнається, але  відбувається внаслідок впливу економічних  факторів на матеріальні обставини  життя людей.

На Заході для ілюстрації соціальної стратифікації, найчастіше використовують семирівневу модель, яка виглядає так [8, с. 133]:

1 - вищий клас професіоналів,  адміністраторів;

2 - технічні фахівці середнього  рівня;

3 - комерційний клас;

4 - дрібна буржуазія;

5 - техніки й робітники,  що здійснюють керівні функції;

6 - кваліфіковані робітники;

7 - некваліфіковані робітники.

Опираючись на таку традиційну модель, німецький соціолог Ф. Вурм її дещо вдосконалив, вимірявши частку окремих соціальних страт по відношенню до всього населення; після чого ця традиційна модель отримала такий вигляд [27, с. 189]:

Таблиця 1

Стратифікаційна модель Ф. Вурма

Страта	Частка, %
Вища верства	2
Верхня частина середньої верстви	5
Середня частина середньої верстви	14
Нижня частина середньої верстви	29
Верхня частина нижчої верстви	29
Нижча верства	17
Соціально знедолені	4

 

 

3. Соціальна мобільність та її види

В суспільстві постійно відбуваються певні соціальні рухи, зміни. Ці соціальні  переміщення призводять до змін у  соціальній структурі суспільства, а також зміни соціальної стратифікації  суспільства. Такі соціальні переміщення  в соціології називають соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність (лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати  П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю  учений розуміє будь-який перехід  індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної позиції у  соціальному просторі в іншу [28]. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям "соціальний простір" розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат — горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ — парафіянин, партійний лідер - рядовий член партії, управлінець — робітник), які є параметрами соціального простору. Тому існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Просування соціальний суб'єкт може здійснювати як у межах одного, так і другого параметру, а тому існують дві основні форми соціальної мобільності — горизонтальна і вертикальна. Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об'єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу й т.д.). Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального суб'єкта) з одного соціального прошарку в інший. Залежно від напрямку переміщення існує, згідно П. Сорокіну, два типи вертикальної мобільності: висхідна й спадна, у сучасній термінології відповідно соціальне сходження і соціальна деградація. Висхідні й спадні течії існують удвох формах: проникнення індивіда з нижнього шару в більш високий або створення індивідами нової групи й проникнення всієї групи в більш високий соціальний прошарок (наприклад, більшовики в Росії), і навпаки. Ситуацію в цілому П. Сорокін узагальнює так,      як   показано на рис. 2 [28].

Таким чином, вертикальна  мобільність є вихідною з соціальної стратифікації суспільства, адже нагадаємо, що Сорокін виділяв три її типи — економічну, політичну і професійну, а тому кожній із цих форм стратифікації  притаманна своя форма вертикальної мобільності.