Собівартість та шляхи її зниження

Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Февраля 2012 в 17:06, курсовая работа

Описание работы

Мета дослідження - обгрунтування концептуальних засад щодо управління собівартістю продукції та розробка на цій основі рекомендацій методологічного та практичного спрямування, спрямованих на пошук шляхів зниження собівартості продукції в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

Содержание

Вступ…………………………………………………………………………3
1. Суть та призначення витрат та собівартість продукції
1.1 Призначення та класифікація собівартості………………………..5
1.2 Розрахунок собівартості на основі елементів статті……………..8
1.3 Калькуляція собівартості продукції та її значення………………9
2. Шляхи зниження собівартості продукції
2.1 Управління собівартістю продукції як передумова ефективної діяльності підприємства………………………………………………..13
2.2 Планування зниження собівартості………………………………16
2.3 Шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції…19
3. Шляхи вдосконалення системи управління витратами як передумова системи управління витратами
3.1 Досвід шляхів зниження собівартості в Україні………………..20
3.2 Зниження собівартості за кордоном…………………………….21
3.3 Перевірка формування собівартості продукції…………………22
Висновки…………………………………………………………………..28
Перелік посилань………………………………………………………….31

Работа содержит 1 файл

курсовая.docx

— 62.30 Кб (Скачать)

    - наказ про облікову політику  підприємства, який обов'язково повинен  містити питання щодо методів  обліку витрат на виробництво  і калькуляції собівартості, перелік  та склад статей калькулювання  собівартості, методи нарахування  заробітної плати, методи списання  малоцінних швидкозношувальних  предметів, порядок розподілу  загальновиробничих витрат, методи  оцінки незавершеного виробництва.

    Перевірка виробничої діяльності і витрат на виробництво – найважливіший  і водночас найскладніший етап ревізії, бо випуск продукції (послуг) та її собівартість становить один із основних показників роботи будь-якого підприємства.

    Перевірку витрат на виробництво доцільно проводити  у такій послідовності. Спочатку перевіряють правильність складання  калькуляцій собівартості продукції  за статтями витрат, потім – питання  формування витрат виробництва за їх елементами, далі розглядають правильність та обґрунтованість видатків за їх видами і, нарешті, вивчають собівартість продукції та вишукують резерви  для її зниження.

    Найважливіші  моменти перевірки:

    1. Перевірка відповідності положення  про калькулювання собівартості (або іншого документа, який  визначає собівартість одиниці  робіт) вимогам чинного законодавства  та нормативних документів. Тобто,  наскільки правильно та обґрунтовано  складена калькуляція, настільки  зменшується ризик допущення  порушень при визначенні суми  виробничої собівартості.

    2. Перевірка правильності та обґрунтованості  віднесення витрат до собівартості  за складом та елементами витрат.

    Перевірка за елементами проводиться відповідно до планової калькуляції. За допомогою  калькулювання визначається собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремим  структурним підрозділам підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству.

    До  виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за елементами включаються: прямі  матеріальні витрати; прямі витрати  на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі  витрати.

    Для перевірки правильності визначення фактичної собівартості сировини й  матеріалів необхідно дослідити  первинні документи постачальника (накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні  накладні), у яких зареєстровано  ціну, зокрема: націнки (надбавки), транспортні  та інші видатки, пов'язані з придбанням матеріалів. Товарно-транспортні документи  зіставляють з даними бухгалтерського  фінансового обліку (книгою обліку надходження вантажів, журналом-ордером, відомістю), де показано кількість отриманих  матеріалів та їхню вартість. Затрати  на сировину і матеріали перевіряються  шляхом визначення правильності застосування технічно обґрунтованих норм їх витрачання.

    Правильність  віднесення до собівартості матеріальних витрат доцільно перевіряти за такими напрямами:

    - порівняти обсяги фактично списаної  сировини та матеріалів із  затвердженими нормами їх витрат, а також провести аналіз залишків, зазначених у матеріальних звітах  та під час списання за нормами;

    - звернути увагу на вартість  закуплених сировини і матеріалів, правильність застосування націнок,  комісійних винагород, достовірність  витрат на зберігання, транспортування  тощо;

    - перевірити законність списання  на собівартість сум ПДВ;

    - дослідити правильність оцінки  і списання зворотних відходів, супутньої продукції;

    - перевірити правильність списання  втрат від браку, простоїв, нестач, тощо;

    - вивчити дотримання встановленого  порядку обліку понаднормативних  втрат.

    Важливим  елементом утворення собівартості продукції, що підлягає вивченню, є "витрати  на оплату праці". Мається на увазі  заробітна плата за окладами й  тарифами, премії та заохочення, матеріальна  допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого  часу, інші витрати на оплату праці.

    Стаття 15 Закону "Про оплату праці" надає  підприємствам право самостійно вирішувати питання оплати праці  шляхом встановлення в колективному договорі форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних ставок, схем посадових  окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород  та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотриманням  норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами. Держава здійснює регулювання оплати праці працюючих підприємств  усіх форм власності та господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної  заробітної плати, інших державних  гарантій.

    Для оцінки розміру заробітної плати  застосовується показник фонду оплати праці, куди включаються нарахування  найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені у  грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно  від джерела фінансування цих  виплат.

    Фонд  оплати праці складається з фондів основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

    Фонд  основної заробітної плати складається  з нарахувань винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків).

    Фонд  додаткової заробітної плати складається  з доплат, надбавок, гарантійних  та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій, пов'язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.

    Інші  заохочувальні та компенсаційні  виплати складаються з винагород  та премій одноразового характеру, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, не передбачених законодавчими  актами, або які проводяться понад  норми, встановлені цими актами.

    За  умовами колективних договорів  виплати матеріальної допомоги повинні  виплачуватись за рахунок чистого  прибутку підприємства. На практиці ці витрати ніяк не пов'язані із використанням  прибутку.

    Із  внесенням змін до наказу Мінфіну  від 28.03.2001 № 143 "Про кореспонденцію рахунків" з 10 червня 2005 року чітко  визначено кореспонденцію рахунків із нарахування і виплат матеріальних заохочень за рахунок чистого  прибутку підприємства. У витратах виробництва заробітна плата  найбільш вагома, тому вивченню питання  витрачання коштів на оплату праці  слід приділити серйозну увагу, відслідкувати:

    - дотримання підприємством вимог  нормативно-правових актів при  нарахуванні оплати праці, утримань  із неї та веденні бухгалтерського  обліку розрахунків з оплатипраці;  - правильність організації праці,  дотримання встановлених розцінок, ставок і окладів, доплат і  надбавок (насамперед звернути увагу  на дотримання вимог щодо постачальників: розмір доплат працівникам за  роботи зі шкідливими та особливо  шкідливими умовами праці за  результатами обов'язкової атестації  робочих місць);

    - своєчасність та правильність  нарахування і виплати заробітної  плати згідно з діючою системою  оплати праці;

    - правильність здійснення розрахунків  з органами соціального страхування.

    Під час перевірки цього питання  досліджується правильність обов'язкових  відрахувань від затрат на оплату праці за встановленими законодавством нормами.

    До  інших прямих витрат, що включаються  до собівартості, належать, зокрема, суми амортизаційних відрахувань, нарахованих  згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими відповідно до чинного  законодавства та облікової політики підприємства.

    Розрахунок  амортизації основних засобів та нематеріальних активів і віднесення їх на собівартість робіт (послуг) здійснюється згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".

    При цьому об'єкт амортизації повинен  забезпечувати отримання економічних  вигод (п. 8 П(С)БО 16), він повинен "працювати" на виробництво.

    До  інших прямих витрат собівартості включаються  витрати з оплати послуг сторонніх  організацій, у такому разі необхідно  перевірити, чи відносяться надані послуги до витрат на виробництво.

    Таким чином, витрати собівартості безпосередньо  пов'язані із фінансовим результатом  підприємства. Скорочення, або хоча б стримування зростання саме собівартості має найбільший вплив  на кінцевий фінансовий результат діяльності та фінансовий стан підприємства в цілому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки 

     Собівартість  продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває більшу частину вартості продукції й залежить від зміни  умов виробництва продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив  проявляється залежно від змін у  техніці, технології, організації виробництва, у структурі і якості продукції, величині витрат та її виробництво. Від  правильності й своєчасності визначення фактичної собівартості продукції, що випускає підприємство, безпосередньо  залежить своєчасність і ефективність управлінських рішень, правильність визначення пріоритетів подальшого розвитку виробництва. Від того, наскільки, правильно буде сформовано собівартість продукції (робіт, послуг) і визначено  валовий і оподатковуваний прибуток, може залежати й фінансовий стан підприємства.

     Собівартість  продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виражені в грошовому вимірюванні. Окрім  цього, в собівартості як в узагальнювальному економічному показнику знаходять своє віддзеркалення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використовування виробничих потужностей; економічність використовування матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і чинники, що характеризують виробничо-господарську діяльність.

     Для комплексного аналізу собівартості продукції застосовуються спеціальні показники, які дозволяють розраховувати  і аналізувати витрати підприємства на весь об'єм виробленої товарної продукції, витрати на виробництво конкретного  виду продукції, а також витрати  підприємства на отримання кожної гривні виручки.

     З метою спрощення розрахунків  і для систематизації даних всі  витрати підприємства класифікуються. Причому дана класифікація є універсальною  для всіх промислових підприємств, можуть змінюватися лише деякі статті залежно від спеціалізації підприємства.

     Найважливішим моментом у вивченні такого показника, як собівартість є розгляд  чинників, що впливають на показник і визначення основних напрямів по зниженню собівартості. Від того, як вирішує підприємство дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з якнайменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Тому істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використовування виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків; а також всіх складових собівартості.

     Систематичне  зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, але і дає державі додаткові  засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і  для підвищення матеріального добробуту  робітників.

     Запропоновано наукові засади формування обліку і  аналізу собівартості продукції  з метою її зниження. Розроблено також низку методик управління собівартістю за рахунок аналізу, обліку і планування обсягів виробництва  продукції, якості продукції, підвищення конкуренто-спроможності, раціонального використання матеріальних ресурсів, ефективного використання основних фондів.

     У роботі, яка припускала вивчення формування, калькулювання і управління собівартістю, було виявлено також шляхи її зниження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Информация о работе Собівартість та шляхи її зниження