Собівартість та шляхи її зниження

     Розрахунок  зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій  послідовності: мета складання кошторису  витрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво  в плановому році. Сюди входять  всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані  із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.

     Основні напрями розв’язування проблеми. Зниження цін - це легкий спосіб швидко привернути увагу клієнтів, але поганий  спосіб для забезпечення успіху на довгостроковий період. Причина в  тому, що, знизивши ціну на 10%, ви ризикуєте  понизити свій прибуток на 50%. Підприємства часто намагаються понизити ціну, але “знизити ціни взмозі кожний, але  не кожному вистачає розуму зробити  товар кращим.

     Собівартість  продукції – це грошова форма  витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації  виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі  ресурси, успішніше удосконалює  техніку, технологію і організацію  виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним  з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

     При обчисленні собівартості продукції  важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються  за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання  про склад витрат, які включаються  у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати  підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої  сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції  включаються витрати на: дослідження  ринку і виявлення потреби  у продукції; підготовку і освоєння нової продукції; виробництво, включаючи  витрати на сировину,,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу; обслуговування виробничого  процесу і управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати); розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати  на рекультивацій земель, охорону  повітряного, водного басейнів); набір  і підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних  витрат.

     Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між  дійсними витратами на виробництво  і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у  собівартість її, а відшкодовуються  за рахунок прибутку або джерел витрати  на підготовку і освоєння нової продукції  серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які  включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з  виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

     Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані  з виробничою діяльністю (втрата від  браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від  порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні  санкції) відшкодовуються за рахунок  прибутку.

     Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися  з різних практичних міркувань. Але  загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

     Шляхи зниження собівартості продукції є  чимало: це і використання менш дорогих  матеріалів, це і вдосконалення процесу  виробництва, автоматизації робочих  місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак  існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання  якісних матеріалів та заміна більш  дешевими може призвести до пониження  якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості  працівників і автоматизація  виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.

     Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між  виробництвом і сировинною базою.

     Дотримання  загальних економічних принципів  та законів – важливий шлях для  зниження собівартості продукції, яка  не буде призводити до погіршення кінцевого  продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки. 
 

     2.3  Шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції

    Собівартість  продукції рослинництва і тваринництва залежить від суми витрат на її виробництво  та обсягів валового виходу продукції. Виходячи з цього, найбільш прийнятними  варіантами зниження собівартості одиниці  сільськогосподарської продукції  вважаються: збільшення обсягів виробництва  продукції при одночасному зниженні виробничих витрат; зростання кількості  виробленої продукції при незмінних  витратах; зростання виробництва  продукції швидшими темпами порівняно  із збільшенням витрат на її виробництво.

    Основними шляхами зниження собівартості одиниці сільськогосподарської  продукції є:

• - у галузі рослинництва - підвищення урожайності сільськогосподарських культур шляхом впровадження та суворого дотримання індустріальних технологій: науково обґрунтованих сівозмін, прогресивних систем землеробства, використання високоврожайних сортів та гібридів, раціональної хімізації;
• - у галузі тваринництва - зростання продуктивності тварин на основі раціональної спеціалізації і індустріалізації галузі, зміцнення кормової бази, збалансованої за всіма елементами годівлі тварин;
• - розвиток механізації та автоматизації виробництва, застосування нових машин і обладнання, підвищення ефективності використання основних засобів та зростання на цій основі продуктивності праці;
• - зниження матеріаломісткості виробництва продукції шляхом впровадження ресурсо- та енергоощадних технологій;
• - суворе дотримання режиму економії на всіх етапах виробничого процесу;
• - оптимальна концентрація та спеціалізація аграрних підприємств;
• - удосконалення організаційної структури та системи управління виробництвом, запровадження наукової організації праці, належного матеріального стимулювання.

3. Шляхи вдосконалення системи управління витратами на                підприємстві 

1.   Досвід шляхів зниження собівартості в Україні

      Економічна криза, яка має місце в нашій державі, вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в різних галузях економіки. Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Одним із найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств є собівартість, оскільки вона показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання. Обчислення собівартості продукції рослинництва є надзвичайно важливим, адже рослинництво - це одна з найголовніших галузей виробництва більшості сільськогосподарських підприємств, без якої неможливе нормальне функціонування галузі тваринництва. Cтруктура витрат на виробництво продукції рослинництва за період 2007-2009р. має тенденцію до зростання, що значно знижує ефективність та дохідність галузі.

      Вугільна  галузь завжди функціонувала у скрутних умовах, а кризовий стан економіки  та зниження у великих обсягах  держпідтримки з одночасним різким зниженням попиту на вугільну продукцію сформували реальні загрози для її подальшого розвитку.  Вищенаведені обставини перешкоджають нормальному функціонуванню вугільної галузі, обумовлюють поглиблення негативних наслідків кризи та виникнення нових.  Одним з найважливіших показників виробничої діяльності підприємств є собівартість продукції, що відображає витрати живої й упредметненої праці на її виготовлення. На показник собівартості, як ні на який інший, активно впливають багато чинників виробництва.  Пошук шляхів зниження собівартості вугілля в умовах дефіциту бюджетних коштів є головною умовою реанімації більшості шахт України. Унаслідок чого процес управління собівартістю продукції в даний час набуває особливої актуальності .

      Шляхів зниження собівартості вугільної продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо. Але основними напрямами зниження собівартості видобутку вугілля є перехід до повного способу відтворення техніки, вибір оптимальної амортизаційної політики, ефективного режиму праці і відпочинку трудящих, підвищення концентрації гірських робіт і ресурсозберігання на основі повторного використання матеріалів по всіх процесах видобутку вугілля.

3.2 Зниження собівартості за кордоном

      Найбільш  ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних  технологій виробництва, переймання світового  досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити  все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Чому ми не можемо перейняти  їхній досвід? Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі  технології – це вихід для українського товаровиробника. 

3.3 Перевірка формування собівартості продукції

    Собівартість  – одна з важливих узагальнених показників ефективності виробництва, який дозволяє здійснювати контроль над витратами та оцінювати результат господарської діяльності підприємства. Зниження собівартості продукції актуальне для підприємства, бо це – джерело збільшення накопичень для розширення виробництва. Важливим питанням формування та розрахунку собівартості є нормативне регулювання.

    Затрати на виробництво продукції охоплюють  усі матеріальні, трудові та грошові  витрати, пов'язані з виробничо-господарською  діяльністю.

    Розрахунки  планової собівартості продукції (робіт, послуг) використовуються для визначення потреби в обігових коштах, планового  прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних  заходів, а також для формування цін і тарифів.

    Перевірка законності і достовірності витрат на виробництво і собівартість продукції  допомагають виявити невикористані  резерви, непродуктивні витрати  і втрати.

    Планування, ведення обліку і калькулювання  виробничої собівартості регулюються  такими законодавчими та нормативними документами:

    - Закон "Про бухгалтерський  облік та фінансову звітність  в Україні" – в частині,  якщо підприємство самостійно  визначає облікову політику й  обирає форму бухгалтерського  обліку як певну систему регістрів,  порядку і способу реєстрації  та узагальнення інформації;

    - Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку (П(С)БО) 16 "Витрати" –  в частині самостійного встановлення  підприємством переліку і складу  статей калькулювання виробничої  собівартості продукції (робіт,  послуг);

    - П(С)БО 9 "Запаси" – в частині  визначення собівартості реалізованих  товарів;

    - Методичні рекомендації з формування  собівартості продукції, робіт,  послуг у промисловості, затверджені  наказом Державного комітету  промислової політики України  від 02.02.2001 № 47, Методичні рекомендації  з формування собівартості продукції,  робіт, послуг на транспорті, затверджені  наказом Міністерства транспорту  України від 05.02.2001 № 65, та інші, прийняті на виконання Постанови  Кабміну від 28.10.1998 № 1706 "Про затвердження Програми реформи системи бухгалтерського обліку із застосуванням Міжнародних стандартів";