Собівартість та шляхи її зниження

     Відмінність статей калькуляції від аналогічних  елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а  в другому — всі витрати  підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.  

     1.2 Розрахунок собівартості на основі елементів статті

    У статті досліджено способи зниження собівартості машинобудівної продукції шляхом розроблення рекомендацій щодо оптимізації партії поставок металовиробів. Обґрунтовано вплив зниження собівартості продукції на покращання фінансових показників діяльності і можливості інвестування додаткових коштів в інноваційну діяльність підприємства.

    У процесі діяльності більшість вітчизняних  машинобудівних підприємств  стикається із обмеженістю фінансування інноваційної діяльності. Саме результати інноваційної діяльності дозволяють підприємству зробити продукцію конкурентоспроможною на ринку України. Тому постає проблема оптимізації витрат підприємства і забезпечення отримання додаткового прибутку для по дальшого інвестування в інноваційну діяльність.

    Тематику  собівартості промислової продукції, шляхи її зниження, аспекти інноваційної діяльності сучасних під приємств досліджували такі вітчизняні науковці, як С.М. Князєв , Є.В. Мних, В.О. Сопко, Ю.С. Цал-Цалко. Проте потребують подальшого дослідження питання зниження собівартості машинобудівної продукції як спосіб додаткового фінансування інноваційної діяльності.

      Метою дослідження є зниження собівартості машинобудівної продукції шляхом розроблення рекомендацій щодо оптимізації партії поставок металовиробів. Обґрунтувати вплив зниження собівартості продукції на покращення фінансових показників діяльності  та можливості інвестування додаткових коштів в інноваційну діяльність підприємства. 

     1.3 Калькуляція собівартості продукції та її значення  

     Для ефективного управління собівартістю, виникає необхідність розробки загальних  підходів, економічно обґрунтованих  принципів її формування. Суттєвим є те, що перелік витрат, які включаються  до собівартості продукції (робіт, послуг), повинен визначатись самим підприємством, відповідно до економічної сутності понесених витрат і загальних  принципів бухгалтерського обліку.

     Собівартість, як один із основних економічних показників, використовується всіма підсистемами (планування, облік, аналіз і контроль), що формують загальну інформаційну обліково-аналітичну систему управління підприємством, оскільки калькулювання присутнє в кожній з них і на кожній стадії виробничого циклу, розглядаючи місце калькулювання в кожній із підсистем економічної інформації необхідно відмітити, що планові (нормативні) калькуляції є основою для прийняття управлінських рішень, які стосуються майбутньої діяльності підприємств по окремих господарських процесах. Призначення сформованих планових і нормативних калькуляцій різне: планові необхідні для визначення рівня окремих витрат до початку господарського процесу, а нормативні – не тільки для визначення величини витрат, а й для контролю їх рівня в системі бухгалтерського обліку. Звітні калькуляції в системі обліку відображають виконання запланованого обсягу діяльності і рівня витрат в процесі її здійснення.       

     Аналітичне  значення калькулювання проявляється при проведенні аналізу собівартості продукції, затрат підприємства, ефективного  використання його ресурсного потенціалу, оцінки і прогнозування результатів  діяльності подвійно: з однієї сторони  – для формування інформаційної  бази(планові, нормативні, звітні калькуляції), а з іншої – як інструмент альтернативного  вибору і оперативного корегування (при проведенні прогнозного аналізу  беззбитковості виробництва, обґрунтування  оптимального варіанту управлінських  рішень по зміні виробничих потужностей, асортименту продукції, варіантів  придбання матеріальних ресурсів, обладнання, вибору технологій і т. д.). Особливості  калькулювання визначають його подвійну роль і в системі внутрішньогосподарського контролю: здійснення контролю даних, які формують вартісну оцінку об’єктів калькулювання з метою визначення законності і економічної доцільності  здійснення витрат; використання результатів  калькулювання для внутрішньогосподарського контролю (в першому випадку калькулювання  виступає об’єктом контролю, а в  другому – його засобом).

     Методи  управління собівартістю досліджують  за наступними методами обліку та контролю витрат: система обліку «стандарт-кост» (відомий як нормативний метод  обліку витрат), система обліку «директ-кост», системи планування виробничих ресурсів («канбан» і JIT), функціонально-вартісний аналіз (ФВА), метод аналізу і оптимізації витрат з усіх статей його застосування (кост-менеджмент), метод АВС, концепція управління витратами життєвого циклу (метод LCC). Аналізуючи всю сукупність перерахованих методів необхідно зазначити, що кожний з них покликаний вирішувати різні завдання, але вони не виключають один одного, а можуть бути реалізовані паралельно чи взаємодоповнюватися.

     Поліпшення  методики та організації обліку витрат надає дієвий інструментарій для  вдосконалення управління собівартістю продукції. Проте в окремих ситуаціях  для прийняття управлінських  рішень необхідна різна інформація про собівартість (одним із принципів  організації управлінського обліку витрат є твердження «різна собівартість для різних потреб»). З цією метою  підприємствам, на основі комплексного системного підходу, необхідно розробляти власну концепцію управління собівартістю, але при її підготовці необхідно  враховувати такі основні засади: 1) визнання витрат, які формують собівартість; 2) визнання її рівня і структури; 3) класифікація собівартості як одного із способів пізнання об’єктів залежно  від інформаційних потреб керівництва; 4) розрахунок нормативної собівартості на основі методу обліку повних витрат та обчислення неповної (зрізаної) собівартості з використанням методу директ-костингу в системі управлінського обліку; 5) формування інформації про собівартість продукції для визначення фінансових результатів і складання фінансової звітності; 6) аналіз структури собівартості продукції за калькуляційними статтями та елементами витрат для виявлення  впливу специфічних техніко-економічних  особливостей виробництва конкретних видів продукції; 7) визначення собівартості одиниці продукції; 8) вибору оптимальної  структури випуску і реалізації продукції з урахуванням фактору  цін (взаємозв’язок собівартості з  ціноутворенням); 9) планування собівартості продукції та аналіз ефективності використання ресурсів підприємства; 10) контроль за формуванням собівартості на основі децентралізації управління та виділення центрів витрат і центрів відповідальності.

     Підбиваючи  підсумок, необхідно зробити висновок, що в ринкових умовах господарювання значно підвищується роль витрат і  собівартості як економічних категорій. Важливою передумовою вдосконалення  методики і організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції  є застосування в практичній діяльності економічно обґрунтованої класифікації витрат, яка повинна визначатися  керівництвом відповідно до встановлених конкретних виробничих завдань. Ефективне  управління собівартістю повинне бути орієнтоване на пошук шляхів її зниження. Щоб визначити ці шляхи необхідно  знати вплив структури витрат та технологічних особливостей сільськогосподарського виробництва на рівень собівартості. Це дасть змогу аналізувати тенденції  змін статей собівартості з метою  прийняття виважених управлінських  рішень по підвищенню прибутковості  підприємств.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   2. Шляхи зниження собівартості продукції 

     2.1 Управління собівартістю продукції як передумова ефективної діяльності підприємства 

     Рівень  собівартості є головним результатом  виробничої діяльності підприємства, а заключними показниками господарської  діяльності підприємства є доход  і прибуток, вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської  діяльності підприємства. Оскільки приріст  прибутку в промисловості відбувається приблизно на одну третину за рахунок  зростання обсягу виробництва і  на дві третини за рахунок зниження собівартості продукції, то саме собівартість, тобто шляхи її зниження, є основою  вирішення великого кола проблем, пов'язаних з ефективною діяльністю підприємства. Тобто, управління собівартістю за своєю  сутністю означає управління всією  діяльністю підприємства, оскільки охоплює  всі сторони виробничих процесів, що відбуваються на підприємстві.

     Якщо  залежність прибутку від обсягу та собівартості розглянути в площині  матриці чутливості та важливості (табл.1), то собівартість стає тим показником, який повинен бути повністю контрольованим з боку управлінського персоналу  підприємства при прийнятті рішень, оскільки спостерігається висока чутливість прибутку до показника собівартості і, якщо не висока, то середня можливість її прогнозу.

     Таким чином, коли посилюється конкурентна  боротьба на внутрішньому і зовнішніх  ринках збуту, зниження собівартості продукції  в сукупності з податковими пільгами набуває особливо великого значення.

     Варто зауважити, що в останні роки спостерігається  тенденція до зростання собівартості продукції підприємств: збільшення вартості сировини, матеріалів, палива, електроенергії, обладнання, збільшення процентних ставок за користування кредитом, підвищення тарифів на транспортні  послуги, збільшення вират на рекламу, збільшується сума амортизаційних відрахувань, в тому числі через переоцінку основних фондів.

     Велику  роль відіграє збільшення питомої ваги заробітної плати в структурі  витрат в умовах лібералізації цін  і соціальної напруженості, одночасно  збільшуються витрати на соціальне  та пенсійне страхування. Все це зумовлює наступний виток інфляції. 

     Таблиця 1 Правила рішень в матриці чутливості та важливості:

     У зв'язку з цим зростає потреба  у підвищенні якості внутрішньофірмового  управління собівартістю через планування, облік і пошук резервів зниження собівартості продукції.

     Крім  того, на основі рівня собівартості одиниці виробленої продукції встановлюється рівень цін, а для підприємства, яке  бажає досягти стійкого положення  на ринку, становлення ціни має ключове  значення для ефективності обраної  стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє  собою головний фактор довгострокової рентабельності.

     Тут необхідно визначитись, яка собівартість береться в основу ціноутворення. В  даному контексті можна впевнено сказати, що кожному підприємству потрібні два види собівартості: повна - при  нормальних умовах функціонування, маржинальна - в специфічних умовах діяльності.

     В будь-якому випадку собівартість є нижньою межею ціни, тобто  визначає границю можливого маневрування при проведенні тієї чи іншої політики цін, коли здійснюється їх стимулююча функція.

     Щоб витримати гостру конкуренцію і  завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділяться на фоні підприємств того ж типу. Добре  відомо, що покупця цікавить якість продукції та її ціна: чим вище якість і нижча ціна, тим краще і  вигідніше для покупця. Можливість зниження ціни досягається через  досконале вивчення складу, порядку  формування та резервів зниження саме показника собівартості.

     Крім  того, згідно чинного законодавства  України базою оподаткування  податком на додану вартість є вартість продажу товарів (робіт, послуг), визначена  за вільними або регульованими цінами (тарифами). Розглядаючи економічну складову поняття ціни (за формулою), ми можемо дійти висновку, що собівартість може як підвищити, так і зменшити податковий тягар на підприємство.

     Таким чином, незважаючи на докорінні зміни, внесені в систему ціноутворення  у зв'язку з їх лібералізацією при  переході до ринкових відносин, калькуляційний метод формування ціни залишається  основним, тому що ціна має забезпечити  покриття всіх витрат і до того ж - одержання  прибутку. Якщо розрахована калькуляційним методом ціна виявляється вищою  за сформовану на ринку, потрібно знайти шляхи зниження виробничої собівартості та витрат періоду або необхідно  відмовитися від даного товару. 
 

     2.2 Планування зниження собівартості

     Джерелами зниження собівартості продукції є  ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а  саме: затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок  покращення використання засобів і предметів праці; затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці; адміністративно-управлінські витрати.

     План  по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

     - планування зниження собівартості  товарної продукції;

     - складання кошторису витрат на  виробництво;

     - складання планових калькуляцій  окремих видів продукції.

     Планування  зниження собівартості товарної продукції  здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі  фактори, що впливають на зміну цих  витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.