Шпаргалка по теме "Экономическая мысль"

Серед заходів, які має  застосовувати держава, — протекціонізм, духовне та «індустріальне» виховання нації.

Теорія Ліста — це меркантилізм XIX століття, проповідь політики національної відокремленості в перехідний до вищої стадії період розвитку. Вона збагатила політичну економію абстрактною теорією міжнародної торгівлі та протекціонізму. Це було оригінальне розуміння предмета політекономічного дослідження, згідно з яким існують два різновиди лібералізму — для внутрішнього використання й космополітичного, два рівні природних економічних законів— особливих для окремої країни (нації") і загальних для всіх економік, що перебувають на тій самій стадії розвитку, два рівні економіки — макроекономічний та мікроекономічний. Зведення цих рівнів в одне ціле, на думку Ф. Ліста, має теоретично забезпечити політична економія.

42. Історична школа в Німечинні в першій пол. 19 ст.

В. Рошер, К. Кніс, Б. Гільдебранд.

Історичний  метод дослідження представників цієї школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д., тобто кожен елемент цивілізаційного процесу стає предметом уваги. З цього методу скористались і камералісти, наприклад Гегель і Савіньї, котрі сприймали історичний розвиток суспільства як позитивну практику, культуру і мораль — як прояви гуманістичного духу, а державу — як найголовніше в ієрархії суспільних явищ.

Теорію поступального  розвитку суспільства Рошер протиставляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення. Він  уважав за можливе досягти соціалістичної мети реформістським шляхом і критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи капіталістичні відносини як результат цивілізаційного прогресу, водночас оголошувала їх незмінними й вічними, не бачила історичної перспективи.

Іншим німецьким адептом  історичного методу був професор-економіст Бруно Гільдебранд (1812—1878

Історія у Гільдебранда — це не лише засіб доповнення економічних теорій, а зброя повного оновлення науки. Як вершину прогресу економіки будь-якої нації він бачить кредитне господарство, що формується під впливом попередньої еволюції і є її результатом.

Ця форма господарства будується на справедливому обміні й розподілі, якому не потрібні гроші  як посередник та вимірювач вартості. Її Гільдебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якостям громадян суспільства. Роль держави полягає в керівництві соціально-економічним процесом.

Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспільства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільства, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розвитку культури. Економічна доктрина не може свідчити про рівень розвитку, оскільки категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій господарській системі, але за різних умов відіграють різну роль. Ці категорії узагальнюють тільки аналогії, а не конкретні закономірності. Оскільки класична політекономія дотримується доктрин, які в часі залишаються незмінними, вона просто не може бути правильною.

43 Нова історична школа. Г.Шмоллер, Л.Брентано, К.Бюхер, В.Зомбарт.

У 70-х роках ХІХ ст.. в Німеччині утворилася нова історична  школа, ядро якої склали Г.Шмоллер, Л. Бер тано, К. Блюхер. Головна відмінність нової і сторичної школи від попередньої, яку стали називати старою, полягала в тім що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни  на новому етапі - етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення національних мілатиристських тенденцій у політиці об’єднанної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві – і намагалися розробити конструктивні програми “класового миру” і соціального партнерства.

Засновником нової історичної школи вважають професора Берлінського університету Густава Шмолера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір –“Основи загального вчення про народне господарство” - хоча багато в чому базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера, проте в методологічному плані був суттєво іншим.

Основними теоритичнима засадами, що визначали світогляд  нової плеяди учених було емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстрактно-теоритичного методу пізнання дійсності, накопичення і сторичних фактів та статистичних данаих для майбутнього раціонального мислення.

Одним із основних ідеолгов ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано. Найбільш відомі його праці “Класична політична економія” та “Етика і народне господарство в історії”.

Так само, як і Шмолер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етничному і правовому  факторам, ігнорував виробництво  стояв на позиціях мінової концепції.

Він стверджував, що теоретична економія має другорядне значення порівняно  з безпосереднім спостереженням економічних явищ і закликав детально і докладно їх описувати “навіть  найнезначніші явища економічного життя”, що на його думку матиметь найбільшу наукову цінність.

Карл Блюхер автор відомої книжки “Піднесення національної економіки”. Уцій праці він досліджує до економічні стадії індустріальної революції, які передували розвитку цівілізіції.

З позиції мінової  концепції він розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

• замкнуте домашне господарство;
• міське господарство;
• народне господарство.

45 Виникнення та суть маржиналізму.

В останній третині ХІХ  ст. в економічній теорії виникла  нова течія марженалізм, яка згодом стала визначальним напрямком розвитку політичної економії. Появилася завдяки: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та відносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення , що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на макро та мікро рівня, у сфері споживання потребували багатьох теоретичних положень “класичної школи”, формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ суспільно-економічної практики.

Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (marginal - граничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і  небув позбавлений певної однобічності. Основна його ідея – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Методи марженалізму:

• ідеологічна нейтральність аналізу;
• обмеженість ресурсів;
• статистичне дослідження суспільства з точки зору суттєвого в економічних відносинах;
• використання суб’єктивно-економічного методу;
• суттєвість класів продавця і покупця і виробника і споживача.

46. Австрійська школа граничної корисності. К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.ВІзер.

Найбільш відомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки ХІХ ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер, Фрідріх фон Візер та Ейген Бем-Баверк.

Її теоретичними принципами були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності.

 Засновник цієї школи і  незаперечний її лідер К. Менгер у працях “Основи політичної економії” та “дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” розвинув ідею попередників маржиналізму про “граничну корисність” у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи є досить широким.

Вихідним методологічним принципом  на якому базується система поглядів австрійських учених, був суб’єктивно  – психологічний підхід до аналізу  економічних процесів і їхніх  факторів. Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство, як типовий елемент буржуазного суспільства.

Розробляючи теорію виробничих благ, австрійська школа розглядає витрати, як своєрідну корисність. Найактивніше розвивав цю ідею Візер. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останнього – граничною корисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати, як корисність, що приносять у жертву.

Бем-Баверк написав праці “Основні теорії ціності господарських благ”, “Капітал і прибуток”. Він висловив ідею: ціності набирають матеріальні блага тоді, коли реальний запас матеріальних благ цього роду, настільки незначний, що для задоволення відповідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що певна сума потреб має залишитись незадоволеною. Він розрізняв два види корисності просту і кваліфіковану. Запропонував теорію, згідно з якою капітал є результатаом методів у виробництві.

49. Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа. 38 . Економічна теорія А.Маршалла

 У 90-х ХІХ ст. в Англії  сформувалась так звана Кембрицька економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршал.

У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політіекономії.» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'еднавши piзнi економічні Teopiї. Найбільшою його заслугою е створення синтетичної Teopiї, яка поеднала елементи трудової Teopiї вартості) i «Teopiї граничної корисності”, що збагатило науку більш глибоким аналізом взаемозв'язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження. А. Маршалл зборов суперечності Teopiї граничної корисності и Teopiї факторів виробництва i сконцентрував основну увагу на розробці Teopiї ціни. Ocновні його теоретичні надбання витримали іспит часом i користуються популярністю и дотепер.

А. Маршалл (слідом за Джевонсом) запропонував замість поняття «політична економія» поняття «економікс» i дав власне визначення науки: політична економія, або економікс, — це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням i споживанням матеріальних атрибутів добробуту”

У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть його Teopiї ціни полягає в синтетичному поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну. 3 одного боку, е ціна попит Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Ця група факторів мае ринкове походження. Іншого — е ціна пропозиції, яка залежить від  витрат виробництва, тобто зв'язана з процесом виробництва. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту i пропозиції.

48. Розвиток неокласичної традиції в працях А.ПІгу, Р.Хоутрі.

Артур Iliry (1877—1959) — представник кембріджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла, А. Пігу — автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту е економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошовому еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «економічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення и використання об'ективного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом.

Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюеться и на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшуеться сума задоволення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необхідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також запровадження значного податку на спадщину.

Ральф Джорж Хоутрі (1879—1975), англійський економіст, представник кембриджської школи, теоретичні розробки якого дістали не тільки схвалення науковців, а и практичне застосування. Коло досліджуваних ним проблем досить широке — це міжнародна торгівля i трудові відносини; тарифи та оподаткування; грoші та економ1чна влада. Найбільш відомі його праці «Добра и погана торгівля» (1913), «Капітал i зайнятість» (1937). Xoyтpi розглядав еко-номічну діяльність у тісному взаемозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологіею. Иого заслугою було твердження, що багатство и доходи розподіляються м\ж людьми нерівномірно, а це е наслідком індивідуалістичного принципу ведення економ1ки. Тому Xoyтpi вважав, що ідеальною є така економічна система, яка використовуе здатність людини до колективної діяльності.