Шпаргалка по теме "Экономическая мысль"

Звідси походить і  різне трактування спільної для  всіх  меркантелістів формули: менше купувати і більше продавати. Ранні меркантелісти наголошують на перший частині ф-ли, розуміючи її цілком однозначно: треба утримуватись від покупок; пізні - досить широко: купувати багато, але сума продажу має завжди перевищувати суму купівлі. Для обох етапів – необхідність впливу державної влади і навіть її опікування господарським життям. Відмінність полягала в різному розумінні конкретних форм цього втручання у тім, як зробити його більш доцільним. Принцип грошового балансу на чільне місце ставить саме діяльність уряду, а принцип торгового балансу - приватну ініціативу покупців і купецьких компаній, держава тут відіграє роль покровителя й регулятора

6 Історичні  передумови виникнення та етапи  розвитку меркантилізму.

Першим проявом ек.ідей став меркантелізм. У Західній Європі він зародився в 15ст., але великого поширення набув у 17. Головною передумовою генезису меркантелізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Велике значення для формування капіталістичного способу вир-ва мало первісне нагромадження кап-лу, зв’язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних робітників, колоніальними загарбаннями, работоргівлею. Ці насильницьки заходи здійснювалися за активної підтримки держави через держ. позики, податкову сис-му, протекціонізм. Значно прискорило розвиток кап. вир-ва виникнення світового ринку. Початок такого формування почався зі здійсненням великих географічних відкриттів. Велику роль у виникненні кап. способу вир-ва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважаючою формою капіталу.Розклад феод. устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження кап-му зачепали інтереси всіх верств населення і надавали питанням ек.розвитку все більше значення.

 Меркантилізм виник  на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Меркантелізм відображав інтереси торгової буржуазії.

Отже меркантилізм не був випадковим явищем в історії  ек.думки Європи. Він мав реальну  базу і вирішував практичні проблеми того часу.

Конкретна меркантелістська політика пройшли 2 етапи у своєму розвитку: ранній меркантелізм та розвинутий.

Ранній меркантелізм виник іще до епохи великих  геогр. Відкриттів. Представники-В.Стаффорд, Г.Скаруффі. Ранній меркантелізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала 2 завдання: 1-залучити в країну більше грошей з-за кордону , 2- зберегти гроші в країні. Властиві монетарному меркантелізму заходи – заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там . де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового %. Манетаризм виявився ек. безплідним, на ньому надто сильно позначався вплив напівнатурального гос-ва, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтовано на самодостатність ек-ки кожного міста. Зі зростанням капіталістичних форм гос-ва і розширенням зовнішньої торгівлі ставало очевидною недоцільність політики, що брала за мету втримування грошей у країні.

У 2 половині 16ст. система монетарного меркантелізму змінюється системою меркантелізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у 17ст. Представники – Т. Мен, А.Монкретьєн, А.Сєрра. виникла власна система меркантелізму ,для якої характерною є теорія торг.балансу. Пізні мерк. центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного. Їх завдання-скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції(промислової); завоювання ринків (також колоніальних); забезпечення активного торг. сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю ввезених. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму. Держава запроваджувала систему митних заходів: ввезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, вивезення сировини оподатковуються високим митом (пошлина).Встановлення премій за експорт вітчизняних товарів.

7,8 Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії.

Розвиток капіталістичних  відносин спричинив занепад меркантелізму, передовсім в Англії. Інтереси буржуазії  переміщуються зі сфери обігу  у сферу вир-ва. На перший план виходить промисловий капітал.

За цих умов рекомендації меркантелістів не могли вирішити ек. проблем буржуазії. Промислова буржуазця потребувала обґрунтування головних засад кап. вир-ва, розробки нових ек. категорвй: зарплата, прибуток, рента. Буржуа намагалася звільнитись від жорсткого урядового регулювання ек. життя. Бурж революція сер.17ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій. Буржуазія приходить до влади, розвивається промисловість, успіхів було досягнемо у механіки та ін. Активізація теор. Досліджень у різних галузях знань сприяло розвитку ек. думки, було покладено початок формуванню політ. економії як науки. За цих умов і виникла класична політ. економія.

Класична політ. економія зародилась в Англії в кінці 17ст. та у Фр. на початку 18ст.,прийшовши  на зміну меркантелізму. Теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Тим самим відбулася зміна в самому предметі політ. економія, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони ек.життя. Саме класична школа, зокрема праці А.Смітта перетворили політ. економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних ек. законів.

Класична школа проголосила  принципи ек. свободи та лібералізму. Були противниками протекціонізму. Проблему цінності вони вирішували переважно з позиції трудової теорії.

Основні засади класичної  теорії:

1)трудова теорія вартості

2)гедонізм (ек. індивідуалізм)

3)заперечення регулюючої  ролі держави

4)космополітизм

5)заперечення будь-якого  патерналізму та протекціонізму. 

Загальна характеристика і значення класичної політекономії.

Класична політична  економія зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюванням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія." Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

 Класики проголосили ідею  природного порядку, дію об'єктивних  економічних законів. А це змінило  напрям досліджень від системи  регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

На зміну класичній політичній економії, яка мала науковий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналізом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульгарної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостренням класової боротьби.

 Основоположниками вульгарної  політичної економії Маркс називав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.

Відповідно вся сучасна західна  політична економія теж оголошувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в економічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість використання практичних рекомендацій західних економістів.

3ахідні економісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відносять також усю післярікардіанську політичну економію XIX ст. В останній чверті XIX ст. австрійські, англійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна «класична економічна теорія» терміном «неокласична економічна теорія».

           9 Виникнення класичної політичної економії в Англії. У.Петті.

Основоположником класичної  політичної економії в Англії був Уільям Петті. Спочатку він виступив як меркантиліст, але потім звернувся до проблем оподаткування, визначення оптимального розміру податків. За основу цього визначення він приймає категорію вартості товару. Він вказує що на розміри вартості впливають два чинники: земля і праця. В осн. Вартості лежить праця яка використовує землю і завдяки якій формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості.

Він визначає, що зар.плата  є ціною праці, отже ціною вкладу землі є рента. Все що залишається  після реалізації товару є прибуток. Він визначає, що рента і прибуток за економічним змістом є одне і те саме. Це результат використання факторів виробництва. Тому рента повинна вираховуватись із реалізації вартості на основі такого розрахунку: три покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти.

Зар.плату Петті визначав як ціну праці, що формується під впливом  вартості засобів існування. Вона повинна  бути мінімальною, щоб наймані робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує процент, податки, а інша частина є основою нагромадження та інвестицій. Зростання прибутків означає розширення виробництва, збільшення кількості зайнятих, зростання суми суспільних витрат, а звідси і зростання прибутків.

Як і меркантилісти  він вважав, що зростання кількості  грошей у країні сприяє її збагаченню. Але не дивлячись на те, що обґрунтував  категорію вартості, гроші з вартістю не пов’язував. Не розглядав гроші як форму виробничого капіталу.

Процент називає грошовою рентою. Петті вважає, що процент  залежить від розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати процент з  метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Широко застосовує статистичний метод.

Петті був перший, хто  в осн. сусп. розвитку поклав вартість як самоврегульовуючу силу.

10 Виникнення класичної політичної економії у Франції. П. Буагільбер.

Класична школа у  Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці “Міркування про природу багатства грошей і податків”, “Дослідження про рідкість грошей “. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які стосуються напрямків економ. політ. держави. Він вважає, що економічне зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність.

Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін. Буагільбер прив’язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він розрізняє “істинну” вартість в основі якої лежить кількість витраченої праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Буагільбер  пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну. 

11,12,13 Економічне  вчення фізіократів.

Фізіократи – це франц. економісти другої половини 18 стол. Їх вчення виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його нерозумним і неприродним.

Навідміну від меркантилізму  фізіократи висунули положення про  те, що багатство створ. не у сфері  обігу, а в землеробстві і тільки землеробська праця є продуктивною. Тим самим дослідження “джерела багатства “ фізіократи переносять із сфери обігу у сферу вир-ва. Це було важливим кроком уперед в аналізі економ. відносин. Однак наукова обмеженість фізіократів полягала в тому що продуктивною сферою вир-ва вважалося лише землеробство.