Шпаргалка по теме "Экономическая мысль"

Засновником і основним представником фізіократизму був  Ф. Кене. Основний його твір це “Економічна таблиця”. Суспільство Кене розглядав як живий організм, якому притаманні два стани: здоровий і хворобливий. Коли сусп. знаходиться в здоровому стані для нього характерною є рівновага. Саме стан рівноваги Кене досліджував в “Економічній таблиці”(екон.процеси і явища розглядав як природні). Основою його ек. вч-ня і фізіократів вцілому є вчення про “чистий продукт” - це надлишок знову створеної вартості товарів над витратами вир-ва. Однак на думку фізіократів чистий продукт створюється лише у землеробстві. Промисловість фізіократи розглядали як “безплідну” сферу, в якій не створ. чистий продукт. Така відмінність обох галузей обумовл. тим, що у с/г порівнчно з промислов. працює земля, природа. Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу, він виділяв в ньому первісні аванси та щорічні аванси у витрати виробництва щорічні входять повністю, а первісні аванси по частинам.Таким чином Кене підійшов до розуміння поділу капіталу з точки зору його відтворення, хар-ра обороту але узагальнених понять основного і оборотного капіталу він не дав. В “Економ таблиці” була зроблена спроба проаналізувати вир-во, як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного йому суспільства, виділивши такі основні класи, “продуктивний клас”, “клас власників”, “безплідний клас”. Визначивши класову структуру сусп-ва та речовий клас землер. капіталу Кене проаналізував можливості простого відтворення у національному масштабі, економічні зв’язки між названими класами сусп-ва. До Кене відтворення ніким не досліджувалось.

Послідовником фізіократизму  був А.Тюрго. Головна його праця “Роздуми про створення й розподіл багатств”. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування. У Тбрго “чистий продукт”-це результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Цінність у нього зв’язана з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність – “вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань”. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із елементів “оцінки”, тобто ціни, є рідкісність речі. Капітал – “нагромаджена цінність”. Нагромадження багатства капіталісти здійснили за рахунок власної ощадливості. Прибуток у Тюрго – це самостійний вид доходу. Прибуток промислового капіталіста й торговця розглядає як “заробітну плату за працю, турботи, ризик”. Процент він трактує як “ціну втрат”, яких зазнає певний час кредитор. Процент – це частина “чистого прибутку”.  

16 Теорія вартості А. Сміта.

А.Сміт(1723-1790) видатний англійський  вчений-економіст мануфактурного періоду. У своїй теорії вартості він користується терміном “цінність”. Цінність розглядає  у двох значеннях: корисність і можливість придбання інших предметів яку  дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну і мінову вартості. Мінова визначається працею витраченою на вир-во товару. Науковою заслугою Сміта було твердження, що вартість створ. працею незалежно від галузі вир-ва.  Сміт розподіляє працю на продуктивну і не продуктивну. Та праця яка має результатом товар є продуктивною. Саме вона створює вартості, є основою для визначення частки кожного виробника у вартості. Непродуктивна праця – це праця у сфері послуг. У суспільному обміні приймає участь лише товар, тому продуктивна праця є основою розподілу багатства. Непродуктивна праця бере участь у перерозподілі створених продуктивною працею багатств. Догма Сміта полягає у тому, що матеріальні затрати минулих періодів він відображає через доходи минулих періодів. За Смітом  багатство сусп. є доходи отримані у суспільстві, за певний період завдяки продуктивності праці, тобто Сміт пропонує вимірювати вартість будь-якого товару як суму зар.плати, прибутку і ренти. 

18 Критичний напрям в політичній економії.

Класична школа виступала  за капіталізм. Він веде до розшарування населення. У кінці 18 стол. в країнах  Зах. Європи відбувся промислов. переворот, який викликав різке зростання продуктивності праці у пром., що спричинили перші  кризи надвиробництва. Вперше виникає пит. про роль капіталу у сусп-му відтворенні. Стало очевидно, що вартість є не лише основою саморегулюванню екон-ки, але й спричинила розорення робітників і нагромадження к-лів на одному з суспільних полюсів, тобто зростає відстань між дрібним виробником і кап-ом, отже зрост. класові протиріччя. У класичній шк. виникає група вчених, що почин. виступати за те, щоб у сусп-ві не виникали процеси капіталізації прибутку. Найвідоміші з них є Сісмонді, Прудон виступали за розвиток дрібно-тов. вир-ва і заборону найманої праці.

У своєму розвитку дрібно-буржуазна  політекономія пройшла 2 етапи: спочатку сформувалась гуманістична шк. Представники шк. виступали з ідеєю відмови  кап-му, прагнули його регламентувати, закликали до повернення у дрібно-товарне  вир-во. Проголошували капіталізм соціально несправедливим. Потім сформувалась філантропічна школа. Представники висували проект реформування кап-му згідно з яким всі повинні були стати дрібними буржуа.

30 Критичний напрям в політичній економії. Економічні погляди С.Сісмонді.

Класична школа виступала  за капіталізм. Він веде до розшарування населення. У кінці 18 стол. в країнах  Зах. Європи відбувся промислов. переворот, який викликав різке зростання продуктивності праці у пром., що спричинили перші кризи надвиробництва. Вперше виникає пит. про роль капіталу у сусп-му відтворенні. Стало очевидно, що вартість є не лише основою саморегулюванню екон-ки, але й спричинила розорення робітників і нагромадження к-лів на одному з суспільних полюсів, тобто зростає відстань між дрібним виробником і кап-ом, отже зрост. класові протиріччя. У класичній шк. виникає група вчених, що почин. виступати за те, щоб у сусп-ві не виникали процеси капіталізації прибутку. Найвідоміші з них є Сісмонді, Прудон виступали за розвиток дрібно-тов. вир-ва і заборону найманої праці.

У своєму розвитку дрібно-буржуазна  політекономія пройшла 2 етапи: спочатку сформувалась гуманістична шк. Представники шк. виступали з ідеєю відмови  кап-му, прагнули його регламентувати, закликали до повернення у дрібно-товарне вир-во. Проголошували капіталізм соціально несправедливим. Потім сформувалась філантропічна школа. Представники висували проект реформування кап-му згідно з яким всі повинні були стати дрібними буржуа.

Сісмонді (1773-1842) він першим виступив проти канонів класичної політичної економії, яку назвав “економічною ортодоксією”. Спочатку він був  палким прихильником і популяризатором  вчення Сміта, але згодом починає  критикувати кап-м і створює  власну теорію, що відрізняється від вчення класиків. Предметом політ.економ. вважає матеріальний добробут людей і наголошує, що цей добробут залежить від д-ви. Він виступає за свободу економ. діяльності, але вваж., що держ. не повинна допускати, щоб ця свобода виходила за межі дрібного вир-ва.

Осн. праця Сісмонді “Нові начала політ.екон. або про багатство  в його відношенні до народонаселення” присвячена проблемам роз-ку дрібного кап-му. У ній він розглядав  працю як основне джерело багатства  і вартості. Сісмонді переглядає схему розподілу додатков. продукту вважаючи його основою сусп-го роз-ку: вваж., що додатковий продукт не повинен капіталізуватись, а повинен споживатись усім суспільством. Тоді не буде виникати крупне кап-не вир-во. Додатковий продукт повинен споживатись сумісно у вигляді суспільних фондів споживання.

Кризи він пояснює звуженням  ринку через розорення дрібних  виробників. Він сформулював 2 теорії: теор. реалізації і теор.третіх осіб. Практичні рекомендації Сісмонді полягали у тому, що він пропонував державі не втручаючись у вир-во виконувати функцію розподілу суспільного продукту. 

31 Критичний напрям в політичній економії. Економічна концепція і програма П. Прудона.

Класична школа виступала  за капіталізм. Він веде до розшарування населення. У кінці 18 стол. в країнах Зах.Європи відбувся промислов. переворот, який викликав різке зростання продуктивності праці у пром., що спричинили перші кризи надвиробництва. Вперше виникає пит. про роль капіталу у сусп-му відтворенні. Стало очевидно, що вартість є не лише основою саморегулюванню екон-ки, але й спричинила розорення робітників і нагромадження к-лів на одному з суспільних полюсів, тобто зростає відстань між дрібним виробником і кап-ом, отже зрост. класові протиріччя. У класичній шк. виникає група вчених, що почин. виступати за те, щоб у сусп-ві не виникали процеси капіталізації прибутку. Найвідоміші з них є Сісмонді, Прудон виступали за розвиток дрібно-тов. вир-ва і заборону найманої праці.

У своєму розвитку дрібно-буржуазна  політекономія пройшла 2 етапи: спочатку сформувалась гуманістична шк. Представники шк. виступали з ідеєю відмови кап-му, прагнули його регламентувати, закликали до повернення у дрібно-товарне вир-во. Проголошували капіталізм соціально несправедливим. Потім сформувалась філантропічна школа. Представники висували проект реформування кап-му згідно з яким всі повинні були стати дрібними буржуа.

Прудон (1809-1865). Він також поділяв погляди Сісмонді, але вважав, що повернення до дрібного товарного виробництва не можливе. Він писав, що вартість – регулятор вир-ва, але за певних умов перестає відігравати цю функцію передаючи її ціні. Відносини дрібнотоварного вир-ва він вважав ідеальними але також вважав, що повернення до такого стану неможливе. Запропонував створити у суспільстві нові інституції, які відновлюватимуть вартісні відносини, тобто писав, що гроші і їх використання – це обмін за цінами, а не за вартістю. Необхідно позбутись грошей і створити банки обміну товарів   “Народний банк”. Оскільки економічною основою експлуатації у Прудона є процент, то зниження ставки процента “примусовими законами” – це шлях до одержання робітниками повного продукту своєї праці. Прудон розвиває ідею “дарового кредиту”, а це усуває можливість позичати гроші під проценти і тим самим ліквідує експлуатацію. В таких умовах здійснюється злиття класів, уряд стає непотрібним, зникають джерела конфліктів.

32.Економічні погляди К.Родбертуса.

Родбертус (1805-1875) – нім.соціаліст. Основні праці: “До пізнання нашого державно-економічного стану”, “Соціальні листи до Кірхмана”, “Капітал”. Сприйняв ідеї Сісмонді, виступає з проповіддю соціалістичних ідей. Він прихильник суто економічних форм боротьби, виступає проти політ. дій пролетаріату. Реформування суспільства він сподівався здійснити з допомогою зрівняльного розподілу. Виступає за виплату робітникові повного продукту його праці. Еволюція капіталістичного виробництва, за Родбертусом, відбуватиметься через перетворення капіталістичної власності на трудову. Здійснити соціальні реформи має держава.

Стоїть на позиціях трудової теорії вартості. Родбертус визначає за нетрудові доходи прибуток і земельну ренту. Їх він об’єднує в єдину категорію “ренти взагалі”, яку визнає рівноцінною категорії додаткової вартості. Кількість додаткової вартості в промисл. і с.г. пропорційна створеним у них сумам вартостей. В с.г. та сума вартостей створюється меншим капіталом, ніж у промислов.  Норма прибутку визначається промисловістю. Тому в с.г. виникає певний надлишок над прибутком, який і становить земельну ренту. Основою зем.ренти Родбертус називає приватну власність на землю.

Розподіл за Родбертусом це одержання  кожним робітником повного продукту своєї праці. Лише робітник створює  всі продукти. Власники землі й  капіталу одержують частину продукту у вигляді процента й ренти. Отже виділяє дві сторони в розподілі багатства – економічну і соціальну. Економічна дає змогу власникам землі та капіталу привласнювати частину суспільного продукту. Асоціальна – забирає в робітників частину створеного ними продукту, що порушенням справедливого розподілу.

Основний наголос робить на проблемі пропорції між трудовими й  нетрудовими доходами в національному  продукті. Визнає необхідність ліквідації приватної власності, що забезпечить  ліквідацію нетрудових доходів.

33 Економічна програма Ф.Лассаля.

Фердинанд Лассаль (1825—1864) — німецький соціаліст, що вважав себе учнем К. Маркса. 1848 року був заарештований за революційну агітацію. Після звільнення (1851) він припиняє свою пропагандистську діяльність і присвячує себе науковій роботі. 1862 року Лассаль створює «Загальний союз німецьких робітників» (1863—1875). )

У трактуванні соціалістичних ідей Лассаль наслідує Маркса. Проте він  не теоретик, він більше практик, пропагандист. Лассаль веде інтенсивну соціалістичну  агітацію, виступає на мітингах, виголошує палкі промови на захист трудящих, критикує уряд і буржуазну опозицію. Він закликає забезпечити панування в державі четвертого стану (трудящих), що породило б, на його думку, небачений в історії розквіт суспільства. Панування четвертого стану не означає загострення суперечностей між класами. Заклик до панування четвертого стану в Лассаля — це «заклик до примирення».

 Проте конкретних шляхів  і методів досягнення такої  мети Лассаль не бачив, а можливість втілення ідей соціалізму відкладав на далеке майбутнє. Саме тому Лассаль уважав не лише зайвим, а навіть небажаним використання соціалістичних гасел у поточній пропаганді. Безпосередні соціальні вимоги він зв'язує зі здобуттям загального виборчого права і створенням виробничих асоціацій.  Загальне виборче право має забезпечити реалізацію «істинної» мети держави. Лассаль виступає проти ідей економічного лібералізму. Він — прихильник втручання держави, саме на неї покладає він надії. Надаючи цій проблемі надзвичайно великої ваги, Лассаль протиставляє буржуазній концепції держави концепцію робітничого класу. Буржуазна концепція держави передбачає збереження свободи і власності багатіїв, що зумовлює посилення експлуатації слабкого сильним. А справжня мета держави інша. «Мета держави, — писав Лассаль, — позитивно розвивати й невпинно вдосконалювати людську істоту; інакше кажучи, — здійснювати насправді призначення людини, тобто культуру, на яку людський рід здатний; мета держави — виховання і розвиток людства до свободи» . За допомогою загального виборчого права він сподівався включити робітників у законодавчі установи і тим самим наблизити реалізацію цієї мети.